ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.09.2025Справа № 910/3591/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін»
до Одеської обласної військової адміністрації
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України»
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3
про визнання права користування земельною ділянкою та визнання укладеним договору оренди
За участю Одеської обласної прокуратури
Представники учасників справи:
від позивача: Сизоненко В.С.;
від відповідача: Кравцов Р.В.;
від третьої особи 1: Рибіна О.Г.;
від третьої особи 2: Голоцван Є.О.;
від третьої особи 3: не з'явився;
від третьої особи 4: не з'явився;
від прокуратури: Греськів І.І..
24.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» із вимогами до Одеської обласної військової адміністрації, в якій позивач просить суд: 1) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» право користування земельної ділянкою, площею 0,7692 га, кадастровий номер 5110137500:47:004:0014, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5; 2) визнати укладеним договір оренди земельної ділянки, площею 0,7692 га, кадастровий номер 5110137500:47:004:0014, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» та Одеською обласною військовою адміністрацію, за яким Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» отримано від Одеської обласної військової адміністрації в оплатне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014), що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5.
Позовні вимоги обгрунтовані ухиленням відповідача від передачі позивачу в оренду земельної ділянки, на якій розміщений належний позивачу об'єкт нерухомого майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 27.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 відкрито провадження у справі №910/3591/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.04.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
10.04.2025 та 02.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на відсутність порушених прав позивача, оскільки заява постійного користувача спірної земельної ділянки про відмову від постійного користування нею була в подальшому відкликана.
У підготовчому засіданні 30.04.2025 судом було постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України (65058, Одеська обл, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 85; ідентифікаційний код: 01982181).
19.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Одеської обласної прокуратури надійшла заява про вступ у справу №910/3591/25.
28.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Державного закладу «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України» надійшла заява про заміну учасника справи на її правонаступника - з Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України на Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України».
У підготовчому засіданні 28.05.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 18.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 задоволено заяву Державного закладу «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України»; замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - з Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України на Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України» (04075, м. Київ, Пуща Водиця, 7 Лінія; ідентифікаційний код: 22872893).
У підготовчому засіданні 18.06.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 01.07.2025.
30.06.2025 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
У підготовчому засіданні 01.07.2025 прокурор заяви усне клопотання про залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» без розгляду у зв'язку із неявкою позивача у підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 01.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); залучено до участі у справі в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ); залучено до участі у справі в якості третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ).
15.07.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про залишення позову без розгляду, постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.07.2025.
23.07.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 23.07.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30.07.2025.
28.07.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 30.07.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.09.2025.
У судовому засіданні 03.09.2025 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача, прокуратури, третьої особи 1 та третьої особи 2 у судовому засіданні 03.09.2025 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.
Представники третьої особи 3 та третьої особи 4 у судове засідання 03.09.2025 не з'явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
У судовому засіданні 03.09.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» є власником нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5, загальною площею 712,00 кв.м.
Зокрема, відповідно до Свідоцтва про право власності від 25.03.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» є власником 51/100 частини нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, будинок 85/5, і складаються з: приміщення І поверху: 17 - основне 151,2 кв.м., приміщення мансарди: 1 - підсобне 23,8 кв.м., 2 - підсобне 10,8 кв.м., 3 - підсобне 14,1 кв.м, 4 - підсобне42,9 кв.м, 5 - підсобне 9,8 кв.м., 6 - підсобне 23,5 кв.м., 7 - підсобне 59,7 кв.м, 8 - підсобне 12,3 кв.м., 9- підсобне 13,9 кв.м., загальною площею 362,0 кв.м.
Крім того, 26.12.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №3412), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю об'єкт малої приватизації державної власності - 49/100 (сорок дев'ять сотих) частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 кв.м., яка розташована за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, будинок 85/5 (вісімдесят п'ять дріб п'ять), що орендується Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін», та складається з приміщення І поверху: 1 - підсобне 42,2 кв.м.; 2 - підсобне 29,1 кв.м.; 3 - основне 41,7 кв.м.; 4 - основне 45,9 кв.м.; 5 - основне 45,6 кв.м.; 6 - основне 16,1 кв.м.; 7- основне 40,0 кв.м.; 8 - основне 1,6 кв.м.; 9 - основне 14,2 кв.м.; 10 - основне 10,8 кв.м.; 11 - основне 9,3 кв.м.; 1 2 - підсобне 11,4 кв.м.; 12а- підсобне 2,2 кв.м.; 126 - підсобне 2,1 кв.м.; 13 - підсобне 13,0 кв.м.; 14 - підсобне 4,5 кв.м.; 15 - підсобне 4,8 кв.м.;15а,- підсобне 1,9 кв.м.; 156- підсобне 4,0 кв.м.; 16 - підсобне 9,6 кв.м. (далі - «Об'єкт приватизації»), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати умови, що визначені у цьому Договорі.
Об'єкт приватизації належить Державі Україна в особі Міністерства охорони здоров'я України на підставі Свідоцтва про право власності (САС №916953), виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 25 березня 2010 року, згідно розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 30.12.2004 р. №4865, рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 р., справа №9/245-05-6044, зареєстрованого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 24.10.2005р., номер запису: 2410 в кн.: 46неж-137. Право власності на Об'єкт приватизації зареєстровано Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 23.04.2010 року в книзі 95неж-40, номер запису: 3908, реєстраційний номер: 12521145.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна нежитлова будівля розташована на земельній ділянці державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні Державного закладу «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України» (правонаступник Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України) на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 30.08.2002 Серія І-ОД № 001831.
У позовній заяві позивач пояснив, що під час використання на праві оренди нежитлової будівлі (49/100 частин) він відшкодовував усі видатки, зокрема на утримання об'єкта оренди, за надання комунальних послуг, за користування земельною ділянкою.
Так, на підставі Договору компенсації від 01.01.2012 б/н щодо відшкодування витрат Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України по сплаті податку на землю позивач сплачував суми податків на землю, на якій знаходиться нежитлова будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5.
Проте, у зв'язку з припиненням оренди державного майна (оскільки позивач став власником 49/100 частин орендованого майна) було також припинено Договір компенсації від 01.01.2012 б/н.
Позивач у позовній заяві пояснив, що з метою формування земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, правонаступником якого є Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України», на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 30.08.2002 Серія І-ОД № 001831, та подальшого отримання частини цієї земельної ділянки в оренду, позивач неодноразово звертався до Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, Одеської міської ради, Одеської обласної державної адміністрації та інших уповноважених суб'єктів, та вживав інших заходів.
Зокрема, за ініціативи позивача було розпочато процедуру розробки технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 30.08.2002 Серія І-ОД №001831.
Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 21.10.2020 №758/од-2020 було затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:47:004:0012) в натурі (на місцевості) Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, правонаступником якого є Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України».
В подальшому позивачем було ініційовано процедуру поділу зазначеної земельної ділянки, отримання необхідних дозволів та погоджень, зокрема Комісії з розгляду питань, пов'язаних з майном, що перебуває у державній власності та належить до сфери управління Міністерство охорони здоров'я України.
Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 22.12.2021 №1346/од-2021 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:47:004:0012) на дві земельні ділянки: 1) площею 15,1351 га кадастровий номер 5110137500:47:004:0013; 2) площею 0,7692 га кадастровий номер 5110137500:47:004:0014.
Відомості про земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:47:004:0014 площею 0,7692 га внесені до Державного земельного кадастру, право державної власності на неї зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг від 30.12.2021 № 293343516).
Користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 30.08.2002 Серія І-ОД № 001831 є Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України»(правонаступник Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України).
Позивач пояснив, що нерухоме майно, яка розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5, загальною площею 712,00 кв.м. та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» на праві приватної власності, знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га.
З метою подальшої передачі земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га в оренду позивачу Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України (правонаступником якого є Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України») листом від 26.01.2022 № 01-05/037 за дорученням Міністерства охорони здоров'я України звернувся до Одеської обласної державної адміністрації із відмовою від права постійного користування земельною ділянкою площею 0,7692 га, кадастровий номером 5110137500:47:004:0014, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5.
Одеська обласна державна (військова) адміністрація листом від 13.08.2022 №896/5/01-29/6418/2-22 у відповідь на лист від 26.01.2022 № 01-05/037 та лист від 27.05.2022 №01-05/247 повідомила, що вважає за можливе повернутися до розгляду порушеного питання після надання завіреної копії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
Питання припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією вирішено не було.
Позивач також повідомив, що він листом від 15.02.2022 вих. №15/02/2022 звернувся до Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням передати в оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,7692 га за кадастровим номером 5110137500:47:004:0014, без зміни цільового призначення, за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5.
Втім, у встановлений законом строк відповідь на лист від 15.02.2022 вих. №15/02/2022 від відповідача, Одеської обласної державної адміністрації, не надходило на адресу позивача.
Листом від 26.05.2022 вих. № 26/05/2022 позивач додатково звернувся до відповідача з клопотанням прийняти рішення про передачу в оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,7692 га за кадастровим номером 5110137500:47:004:0014, без зміни цільового призначення, за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5.
Листом від 15.07.2022 №1760/5/01-29/5490/2-22, у відповідь на заяву від 15.02.2022, Одеська обласна (військова) державна адміністрація повідомила, що вважає за можливе розглянути порушене питання після припинення права постійного користування за Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України.
10.04.2023 позивач звернувся до Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічними санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України у межах приведення земельні відносини до діючого законодавства України, з проханням виконати рекомендації Одеської обласної державної (військової) адміністрації у листі від 13.08.2022 (відповідь на листи ТОВ «Драйв-Ін») - надати завірені копії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою з необхідним пакетом документів.
20.04.2023 Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України листом від 20.04.2023 проінформував позивача, що листом від 29.08.2022 за №01-05/384 ним було повторно направлено Голові (керівнику) Одеської обласної (військової) адміністрації пакет документів, завірених належним чином, згідно зазначеного переліку, в тому числі і копію державного акту на права постійного користування земельною ділянкою на 5 аркушах.
31.05.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» звернулось з листом до Одеської (військової) обласної адміністрації з проханням проінформувати про прийняте рішення по листу Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічними санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України за №01-05/384 від 29.08.2022.
Позивач вказує, що у встановлений строк відповіді на лист від 29.04.2022 не надходило.
Крім того, як вказує позивач, на адресу Одеської (військової) обласної адміністрації був направлений адвокатський запит, згідно якого адвокат Савицький А.Я. просив надати інформацію стосовно прийнятого рішення за зверненнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» (листом від 15.02.2022 вих. №15/02/2022, листом від 26.05.2022 вих. №26/05/2022 та листом від 31.05.2023 вих. №31/05/2023) щодо передання в оренду або відмови в переданні в оренду земельної ділянки площею 0,7692 га за кадастровим номером 5110137500:47:004:0014 без зміни цільового призначення, за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85/5, з урахуванням відповіді Одеської обласної (військової) адміністрації від 15.07.2022.
У позовній заяві позивач повідомив, що його право на отримання права користування вищезазначеною земельною ділянкою порушується та не визнається.
Зокрема, відмова відповідача в укладенні договору оренди, за наявності встановлених законом підстав, свідчить про невизнання права користування з боку відповідача, та є підставою для звернення до суду за судовим захистом порушеного права, особливо враховуюче те, що позивач є власником нежитлової будівлі, яка розташована на земельній ділянці площею 0,7692 га, кадастровий номером 5110137500:47:004:0014.
Незважаючи на довготривалий час фактичним користуванням земельною ділянкою під вказаною нежитловою будівлею та безпосередньо земельною ділянкою площею 0,7692 га, кадастровий номером 5110137500:47:004:0014 (з моменту її формування), позивач не може у встановленому законом порядку отримати її в оренду; на теперішній час земельна ділянка площею 0,7692 га (кадастровий номером 5110137500:47:004:0014) зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на цю ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, межі та цільове призначення цієї ділянка залишається без змін, а також враховуючи, що на цій земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості позивача, згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 123, ч. 2 ст. 124 та абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України ця земельні ділянка має бути передана позивачу в оренду.
За наведених вище обставин, позивач просить суд:
1) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-ІН» право користування земельної ділянкою, площею 0,7692 га, кадастровий номер 5110137500:47:004:0014, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5;
2) визнати укладеним договір оренди земельної ділянки, площею 0,7692 га, кадастровий номер 5110137500:47:004:0014, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-ІН» та Одеською обласною військовою адміністрацію, за яким, Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв-ІН» отримано від Одеської обласної військової адміністрації в оплатне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014), що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на відсутність порушених прав позивача, оскільки заява постійного користувача спірної земельної ділянки про відмову від постійного користування нею була в подальшому відкликана.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема належать розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Відповідно до частин 3 та 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Частинами 1 та 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що:
- застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається;
- обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення;
- застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства;
- застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 52)).
Як встановив суд, Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» є власником нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5, загальною площею 712,00 кв.м.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна нежитлова будівля розташована на земельній ділянці державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні Державного закладу «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України» (правонаступник Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України) на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 30.08.2002 Серія І-ОД № 001831.
Нерухоме майно, яка розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5, загальною площею 712,00 кв.м. та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін» на праві приватної власності, знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га.
Отже, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що об'єкт нерухомого майна, який належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін», розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га, постійним користувачем якої є Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України».
Відповідно, з урахуванням викладених позивачем у позовній заяві обставин, порушення прав позивача полягає в тому, що відповідач ухиляється від надання в оренду позивачу (укладення договору оренди) земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:47:004:0014) площею 0,7692 га.
Отже, захист прав позивача повинен відбуватися з урахуванням характеру їх порушення.
Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Аналогічне положення містить ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, згідно з якою визначено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
З наведеного вбачається, що у разі, якщо права на земельну ділянку, як якій знаходиться об'єкт нерухомого майна не оформлено, то таке користування є фактичною орендою без укладення договору, а фактичний користувач земельною ділянкою, який без достатньої правової підстави (за умов відсутності договору) за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти (орендну плату), які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу.
Відповідна позиція міститься у постанові КГС ВС від 27 квітня 2021 року у справі №922/2378/20.
Отже, набувач нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, набуває такі самі права по відношенню до земельної ділянки, якими володів попередній власник нерухомого майна (крім випадків, встановлених законом).
У ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду.
Отже, вказана ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України регулює відносини, релевантні спірним.
Надалі ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України встановлює порядок реалізації права власника нерухомого майна набути в оренду земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні іншої особи, зокрема «Набувач права власності на такий об'єкт зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданої у встановленому порядку заяви припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об'єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об'єкт. Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об'єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт.
Тобто, в даному випадку про порушення прав позивача щодо набуття в оренду земельної ділянки може йти мова лише тоді, коли він в порядку ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України звернувся до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування із заявою про передачу йому в оренду земельної ділянки та отримав негативну відповідь (або не отримав її).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про укладення договору оренди (з посиланням на норми ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України) лише у березні 2025 року.
У відповіді від 04.04.2025 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 15.11.2024 № 2073-XI (зі змінами), (далі - Закон), не підлягає розгляду заява, в якій порушено питання, яке розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов).
В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває позовна заява ТОВ «Драйв-Ін» до Одеської обласної військової адміністрації про визнання права користування земельною ділянкою та визнання укладеним договору оренди (справа №910/3591/25).
Отже, заява позивача про укладення договору оренди (датована від 04.03.2025) не підлягає розгляду відповідачем. При цьому, суд в межах даної справи не надає оцінки доводам відповідача, викладеним у відповіді від 04.04.2025, з огляду на інший характер та предмет позову у даній справі.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його як особи, яка має право на отримання в оренду земельної ділянки, прав саме відповідачем.
Водночас судом враховано, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Як встановив суд, 26.01.2022 Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України листом №01-05/037 звернувся до Облдержадміністрації із відмовою від права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5110137500:47:004:0014 площею 0,7692 га.
Листом від 27.05.2022 № 01-05/247 Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України звернувся до обласної державної адміністрації стосовно прийнятого рішення щодо відмови від права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137500:47:004:0014 площею 0,7692 га.
Втім, 17.12.2024 до Одеської обласної державної адміністрації надійшов лист від 12.12.2024 № 01-05/488 Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, відповідно до якого Державний заклад відзиває заяву Теряєвої О.Г. про відмову від права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5110137500:47:004:0014 площею 0,7692 га. та не відмовляється від права користування даною земельною ділянкою.
Отже, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду була відсутня відмова постійного користувача від постійного користування спірною земельною ділянкою.
Що стосується ж площі земельної ділянки, яку прагне набути в оренду позивач, суд зазначає, що розмір земельної ділянки визначається в процедурі набуття речових прав (оренди) з урахуванням, зокрема, необхідної площі для забезпечення обслуговування нерухомого майна, а тому суд критично ставиться до тверджень позивача, що він має право на оренду земельної ділянки площею саме 0,7692 га (з урахуванням й того, що саме ця земельна ділянка використовується третьою особою 1).
Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею).
Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
Суд зазначає, що позивач набув право власності на об'єкт нерухомого майна в процедурі малої приватизації об'єктів державного майна; доказів визнання недійсними правочинів, на підставі яких позивач набув право власності на майно, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 85/5, матеріали справи не містять, а тому позивач як власник нерухомого майна має право отримати на праві оренди необхідну земельну ділянку під вказаним об'єктом нерухомості.
Втім, реалізація такого права повинна відбуватись у спосіб та у порядку, які передбачені законодавством України (зокрема, ст. 120 Земельного кодексу України), а не у способи, обрані позивачем та вказані у прохальній частині позовної заяви.
За наведених обставин суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Ін».
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку із відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 09.09.2025.
Суддя О.М. Спичак