ОСНОВ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА
Справа № 646/6999/25
№ провадження 1-кп/646/1403/2025
09 вересня 2025 року місто Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому розгляді:
начальник відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_3 ,
потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачений ОСОБА_6 ,
захисник ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020007627 від 20 вересня 2024 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Мелітополь Запорізької області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на посаді солдата резерву 1 запасної роти НОМЕР_1 , який з 25 липня 2024 року перебуває на обліку як такий, що самовільно залишив військову частину, з повною загальною середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 27 частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України; на підставі статті 70 Кримінального кодексу України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; на підставі статей 75, 76 Кримінального кодексу України звільнений від призначеного покарання з іспитовим строком на 2 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 407 та частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України,
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3009 від 15 травня 2024 року солдата ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-снайпера 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 9 штурмової роти 3 штурмового батальйону.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 192 від 05 липня 2024 року солдат ОСОБА_6 , стрілець-снайпер 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 9 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону, призначений на посаду наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 199-РС від 03 липня 2024 року, приступив до здачі справ та посади, цього ж числа здав та приступив до виконання службових обов'язків.
Приписами статей 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на момент вчинення кримінального правопорушення солдат ОСОБА_6 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу по мобілізації.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/22, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який триває по теперішній час.
Відповідно до статей 1, 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності є обов'язком громадян України.
Відповідно до вимог статей 17, 65 Конституції України, статей 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження зобов1язани доповідати безпосередньому начальнику.
Крім цього, згідно із вказаними вище положеннями нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до пунктів 1), 3) частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Однак, солдат ОСОБА_6 в порушення вказаних вище нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, в саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитись від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, після проходження у період з 16.07.2024 по 24.07.2024 лікування у зв'язку з хворобою, та його завершення 25.07.2024 не з'явився до місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та до 10.07.2025 постійно перебував за межами частини, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
За час відсутності солдат ОСОБА_6 обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи за межами території військової частини України в медичні установи не звертався, правоохоронні органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд.
Дії ОСОБА_6 кваліфікуються як кримінальне правопорушення, передбачене частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Окрім того, 28.05.2025 приблизно о 09:50 годині ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні торгового залу магазину «Vodafone», розташованого за адресою: проспект Аерокосмічний, будинок 22, Основ'янського району міста Харкова Харківської області, побачив мобільний телефон торгової марки Samsung Galaxy S24 FE 8/256 GB Graphite. В цей час у нього виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме мобільного телефону торгової марки Samsung Galaxy S24 FE 8/256 GB Graphite та обернення його на свою користь.
Реалізуючи свій умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, в період дії воєнного стану, з метою незаконного особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, усвідомившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, взяв вказаний вище мобільний телефон зі стійки продавця та покинув місце вчинення злочину із зазначеним майном, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріальну шкоду на загальну суму 26 099,00 гривень.
Окрім того, 02.06.2025 приблизно о 12:30 годині, ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні залу кафе «Шаурма», розташованого за адресою: вулиця Молочна, будинок 8, Основ'янського району міста Харкова Харківської області, побачивши на стійці продавця магазину мобільний телефон торгової марки «Samsung», модель «Galaxy А9 2018 128 Blue» Н. К., та діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, в період дії воєнного стану, з метою незаконного особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, усвідомившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, викрав вказаний вище мобільний телефон та покинув місце вчинення злочину, розпорядившись чужим майном на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 4 320,00 гривень.
Дії ОСОБА_6 кваліфікуються як кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, повторно.
ІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Судом було роз'яснено ОСОБА_6 суть обвинувачення і з'ясовано, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винуватим і чи бажає давати показання.
Обвинувачений пояснив суду, що чітко розуміє, що його обвинувачено за частиною п'ятою статті 407 та частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, його дії кваліфікуються як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, та таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, повторно.
ОСОБА_6 зазначив, що повністю визнає себе винним у пред'явлених обвинуваченнях, визнає фактичні обставини кримінальних правопорушень стосовно часу, місця, способу вчинення та буде давати показання.
На виконання вимог статті 349 Кримінального процесуального кодексу України судом з'ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження.
Прокурор заявив клопотання про застосування положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України та просив не досліджувати обставини справи у повному обсязі, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочинів визнає повністю.
Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Прокурор просив суд обмежитись, окрім допиту потерпілої та обвинуваченого, дослідженням документів, які характеризують особу ОСОБА_6 , та документів стосовно речових доказів у справі.
Потерпіла ОСОБА_4 не заперечувала проти застосування положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України до порядку дослідження обставин справи та підтвердження їх доказами. У наступні судові засідання потерпіла ОСОБА_4 не з'являлась; надала суду заяву, у якій зазначила, що просить не викликати її у судові засідання; претензій матеріального і морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_6 не має.
Потерпіла ОСОБА_5 надала суду заяву, у якій зазначила, що не заперечує проти розгляду справи в порядку, передбаченому частиною третьою статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, положення та наслідки такого розгляду їй зрозумілі. Додатково зазначила, що цивільний позов не заявлятиме, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має.
Обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував проти дослідження обставин справи та підтвердження їх доказами у порядку частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.
Захисник ОСОБА_7 також уважав за можливе застосувати спрощений порядок дослідження обставин справи та підтвердження їх доказами.
Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред'явлених обвинуваченнях визнав повністю та беззаперечно, фактичні обставини за фактами нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого в умовах воєнного стану, повторно ОСОБА_6 не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого, прокурора, потерпілої, які уважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб і інші обставини скоєння кримінальних правопорушень, а також, форму вини і спрямованість умислу, мотиви кримінальних правопорушень, їх наслідки, обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності, уважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, а обмежитися допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням документів, які характеризують особу ОСОБА_6 , та документів стосовно речових доказів у справі.
Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
У судовому засіданні обвинувачений свою вину у пред'явленому обвинуваченні за частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України визнав у повному обсязі та пояснив суду, що мав намір повернутися вчасно до військової частини, але не встиг на останнє маршрутне таксі, щиро кається та шкодує за вчинене; стосовно обвинувачення за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України повторно зазначив суду, що щиро кається у скоєному та просить вибачення у потерпілих.
Окрім безпосередньо отриманих під час судового розгляду показань обвинуваченого у судовому засіданні досліджено документи, що характеризують особу ОСОБА_6 .
Судом встановлено, що відповідно до відомостей, зазначених у військовому квитку серії НОМЕР_3 , призовною комісією Заводського району Запорізької області ОСОБА_6 02.03.2022 зараховано у запас. 05.04.2024 обвинувачений був призваний у Збройні Сили України під час загальної мобілізації.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3009 від 15 травня 2024 року солдата ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-снайпера 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 9 штурмової роти 3 штурмового батальйону.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 192 від 05 липня 2024 року солдат ОСОБА_6 , стрілець-снайпер 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 9 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону, призначений на посаду наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 199-РС від 03 липня 2024 року, приступив до здачі справ та посади, цього ж числа здав та приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно із медичною характеристикою, складеною ТВП начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 26 липня 2024 року, ОСОБА_6 на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Як убачається із довідки № 25150529766743424334, що надана на вимогу слідчого СВ ВП №1 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області від 02.06.2025, обвинувачений протягом багатьох років неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі, і за корисливі злочини.
Відповідно до статті 94 Кримінального процесуального кодексу України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Обвинувачений не заперечує допустимість та належність доказів, представлених стороною обвинувачення, а так само і не оспорює фактичні обставини.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 407 та частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, повторно, доведена повністю, просив суд визнати обвинуваченого винним у скоєнні зазначених кримінальних правопорушень та призначити ОСОБА_6 покарання за скоєння кримінального правопорушення за частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком визначеним нижньою межею санкції зазначеної частини статті; за скоєння кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, повторно - у виді позбавлення волі строком визначеним нижньою межею санкції зазначеної частини статті; призначити остаточне покарання відповідно до приписів статей 70 - 72 Кримінального кодексу України.
ІІІ. Статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винним у вчиненні яких визнається обвинувачений
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд уважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 407 та частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, повторно повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, досліджених у судовому засіданні, та які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Досліджені докази є взаємозв'язаними між собою і суд уважає їх достатніми для визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, за якими він обвинувачується.
Ураховуючи зібрані у справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 слід визнати винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, та кваліфікувати його дії за:
- частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України за ознаками нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;
- частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого в умовах воєнного стану, повторно.
IV. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання
Згідно із статтею 66 Кримінального кодексу України обставинами, які пом'якшують покарання, є щире каяття ОСОБА_6 та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення.
Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до пункту 1) частини першої статті 67 Кримінального кодексу України, є вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.
V. Мотиви призначення покарання
Відповідно до частини другої статті 65 Кримінального кодексу України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При визначенні розміру покарання суд керується вимогами статей 65 - 67, 70 Кримінального кодексу України та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами), дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що характеризують злочин (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
У відповідності до положень статті 12 Кримінального кодексу України, кримінальні правопорушення, вчинені обвинуваченим, відносяться до тяжких злочинів.
Суд ураховує, що ОСОБА_6 розкаявся у скоєному та активно сприяв у розкритті кримінальних правопорушень, але суд не вбачає таке каяття щирим.
Одночасно суд бере до уваги скоєння обвинуваченим кримінальних правопорушень протягом дії іспитового строку, встановленого вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року у справі № 334/4099/19, та вчинення правопорушення за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України повторно.
Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Судом встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною п'ятою статті 27 частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. На підставі статті 70 Кримінального кодексу України призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на три роки. На підставі статті 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Згідно із частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Відповідно до частини третьої статті 78 Кримінального кодексу України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
Положеннями частини першої статті 71 Кримінального кодексу України встановлено, що, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно до частини п'ятої статті 72 кримінального кодексу України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Суд ураховує той факт, що ОСОБА_6 , будучи засудженим вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною п'ятою статті 27 частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, до покарання у виді позбавлення волі строком три роки, із застосуванням статті 75 Кримінального кодексу України з іспитовим строком два роки, протягом іспитового строку, вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частиною п'ятою статті 407, частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, повторно, що свідчить про те, що звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не призвело до позитивних змін в його особистості.
Окрім того, як убачається із довідки № 25150529766743424334, що надана на вимогу слідчого СВ ВП №1 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області від 02.06.2025, обвинувачений неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі, і за корисливі злочини, отже, на шлях виправлення не став та продовжує злочинну діяльність.
Також суд зауважує, що матеріальна шкода потерпілій ОСОБА_5 обвинуваченим не відшкодована.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинання одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Окрім того, суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 127/25037/17, згідно із якою у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєних ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, способу вчинення кримінальних правопорушень, наслідків, які від них настали, наявність як пом'якшуючих, так і обтяжуючих обставин, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого призначити йому покарання за частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком, визначеним нижньою межею санкції частини статті; за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, повторно- у виді позбавлення волі строком, ближчим до нижньої межі санкції частини статті.
Ураховуючи приписи частини першої статті 70 Кримінального кодексу України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком, ближчим до нижньої межі частини четвертої статті 185 Кримінального кодексу України.
На підставі статті 71 Кримінального кодексу України повністю приєднати ОСОБА_6 невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком три роки за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року.
VII. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд
На час ухвалення вироку до обвинуваченого з 14.07.2025 застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Харківській слідчий ізолятор», який суд уважає на необхідне залишити без змін до набрання вироком законної сили.
З матеріалів справи встановлено, що у кримінальному провадженні наявні витрати на проведення судових експертиз, у розмірі 1 782,80 гривні та 2 228,50 гривень, що підтверджується довідками про витрати на проведення судової товарознавчої експертизи від 03.06.2025 та 12.06.2025, які, відповідно до частини другої статті 124 Кримінального процесуального кодексу України, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Кримінальним правопорушенням потерпілим завдано матеріальну шкоду у розмірі 30 4019,00 гривень: потерпілій ОСОБА_4 - 26 099,00 гривень, яка відшкодована, та потерпілій ОСОБА_5 - 4 320,00 гривень, яка не відшкодована.
Потерпілими цивільні позови не заявлено.
Викривач у кримінальному провадженні відсутній, тому розмір пропонованої винагороди викривачу не визначався.
Підстави для застосування заходів кримінально правового характеру щодо юридичної особи відсутні.
В ході досудового розслідування перекладач не залучався.
Відповідно до постанови слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області від 05.06.2025 визнано речовим доказом мобільний телефон торгової марки Samsung Galaxy S24 FE, чорного кольору, IMEI 1 НОМЕР_4 , IMEI НОМЕР_5 .
Ухвалою слідчої судді Основ'янського районного суду міста Харкова від 10.06.2025 на заначене майно накладено арешт. Ухвалою слідчої судді Основ'янського районного суду міста Харкова від 18.06.2025 арешт, накладений на зазначений речовий доказ, скасовано та того ж дня повернуто потерпілій ОСОБА_4 на відповідальне збереження, про що свідчить зберігальна розписка ОСОБА_4 від 18.06.2025.
Долю речового доказу, слід вирішити відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 128, 129, 368, 374 та 395 Кримінального процесуального кодексу України, -
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, повторно, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
На підставі частини першої статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
На підставі частини третьої статті 78 та частини п'ятої статті 71 Кримінального кодексу України до остаточного покарання ОСОБА_6 повністю приєднати невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року та визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
Запобіжний захід, який застосовується до ОСОБА_6 з 14 липня 2025 року у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років обчислювати з 14 липня 2025 року, відповідно до частини п'ятої статті 72 Кримінального кодексу України, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення:
- судової товарознавчої експертизи від 03.06.2025 № СЕ-19/121-25/13434-ТВ у розмірі 1782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) гривні 80 копійок;
- судової товарознавчої експертизи від 12.06.2025 № СЕ-19/121-25/13905-ТВ у розмірі 2228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) гривень 50 копійок.
Речовий доказ: мобільний телефон торгової марки Samsung Galaxy S24 FE, чорного кольору, IMEI 1 НОМЕР_4 , IMEI НОМЕР_5 - уважати повернутим володілеці ОСОБА_4 .
Матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020007627 від 20 вересня 2024 року, залишити у справі № 646/6999/25, провадження № 1-кп/646/1403/2025.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Основ'янський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.
Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити обвинуваченому його право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Вирок складено, підписано та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті 09 вересня 2025 року.
Суддя ОСОБА_1