Справа № 620/577/25 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
08 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 (на той час судді Чернігівського районного суду Чернігівської області) за 6 відпрацьованих днів листопада 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за 6 відпрацьованих днів у листопаді 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (на той час судді Чернігівського районного суду Чернігівської області) суддівської винагороди за 6 відпрацьованих днів листопада 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за 6 відпрацьованих днів листопада 2024 року та виплати судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням податків і обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю виплати суддівської винагороди за спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за 6 відпрацьованих днів у листопаді 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривні.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за 6 відпрацьованих днів у листопаді 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 гривні.
Визнано протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за 6 відпрацьованих днів у листопаді 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівської винагороди за 6 відпрацьованих днів у листопаді 2024 року та виплат судді, який вийшов у відставку, у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, компенсації за невикористану відпустку, обчисливши їх розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривні, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні є чинним, неконституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.
На думку скаржника, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону № 3460-IX, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що законність дій територіального управління знаходить своє відображення висновку, сформованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 по справі № 240/9028/24.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 прийнято до провадження дану справу та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 05 cерпня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , Указом Президента України № 162/2010 від 10 лютого 2010 року була призначена на посаду судді Щорського районного суду Чернігівської області.
Указом Президента України № 194/2012 від 12 березня 2012 року позивач переведена у межах п'ятирічного строку із Щорського районного суду Чернігівської області на посаду судді Чернігівського районного суду Чернігівської області.
Однак, рішенням Вищої ради правосуддя від 5 листопада 2024 року № 3215/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Чернігівського районного суду Чернігівської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Як наслідок, наказом Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2024 року позивач звільнена у відставку.
При цьому, при звільненні з посади судді у листопаді 2024 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено оплату згідно окладу за 6 відпрацьованих днів з доплатою за вислугу років, вихідну допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород та компенсацію за невикористані 35 днів відпустки.
Листом від 16.12.2024 №03-32/2101/24-вих Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області повідомило, що при обрахуванні вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за посадою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області та компенсації за невикористані дні відпустки було застосовано посадовий оклад судді 69 366 гривень з урахуванням регіонального коефіцієнту, згідно затвердженого штатного розпису на 2024 рік Чернігівського районного суду Чернігівської області.
Вважаючи такі дії протиправними щодо нарахування та виплати позивачу вказаних виплат, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2024 року, в розмірі 2102,00 грн, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн), на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірним.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
При цьому, статтею 4 Закону № 1402-VIII закріплено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У свою чергу, згідно з частиною першою ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частини п'ята статті 135 Закону № 1402-VIII).
За приписами частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Водночас, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 3028 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, окремими приписами Закону України з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті слід зауважити, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:
- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді є порушенням гарантії незалежності суддів.
Таким чином, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, що висловлені у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
На думку Великої Палати Верховного Суду розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Слід зазначити, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З урахуванням зазначеного колегія судів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко