П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1693/25
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 24.03.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів - Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ) та просив:
- визнати протиправними дії ГУПФ щодо обмеження з 01 січня 2025 року розміру виплати пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУПФ виплачувати з 01 січня 2025 року пенсію ОСОБА_1 в розмірі, нарахованому станом на 01 січня 2025 року, без обмеження та здійснити доплату недоплаченої частини пенсії після 01 січня 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ.
На виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/2518/22, по справі №420/1041/23, по справі №420/12495/24, ухвалених стосовно позивача, ГУПФ обчислено позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром.
Відповідно до інформації з електронної пенсійної справи позивача суд встановив, що станом на 06.01.2025 року позивачу нараховано пенсію з надбавками в розмірі 42653,75 грн, але виплачено пенсію в сумі 30015,85 гривень.
Судом було встановлено, що вказане обмеження пенсії обумовлено застосуванням до позивача Постанови КМУ №1 від 03.01.2025 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, Постанови КМУ, якою змінюються умови та/чи норми пенсійного забезпечення, зокрема Постанови КМУ від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі Постанова №1), є протиправним, а тому прийшов до висновку, що відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Абзацом третім преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ (Закон №2262-ХІІ) встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом частин першої і третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, але не виключно, Закону №2262-ХІІ, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постановою №1 установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ.
Закон №4059-ІХ та Постанова №1 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без внесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.
Апеляційний суд наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ.
У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тож, у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону №4059-ІХ та Постанови №1.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 року за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону №2262-ХІІ наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Згідно з постановою від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, на думку колегії суддів застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, Постанови №1 є протиправними діями.
Стосовно дій відповідача під час обмеження пенсії максимальним розміром позивача (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), апеляційний суд наголошує, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21, від 30.08.2022 у справі №440/994/20, від 17.03.2023 у справі №340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
У Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016.
Згідно п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII у частині 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ вносились лише зміни до другого речення.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
При цьому, після прийняття Конституційним Судом України описаного вище рішення від 20.12.2016 року зміни до першого речення ч.7 ст.43 Закону аналогічного змісту новими законами не вносились. Це означає, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону №2262-ХІІ не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Починаючи з 2017 року та до моменту ухвалення даного рішення суду інших змін до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII не вносилося.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18 (№К/9901/66965/18) та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17 (№К/9901/52961/18), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Отже, після прийняття Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, обмеження пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправним як таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Крім того, у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20, від 02.08.2022 у справі №240/1369/21, від 08.09.2022 у справі №380/6429/20, від 28.11.2022 у справі №340/5306/21, від 20.01.2023 у справі №640/24801/19, від 04.12.2024 у справі №380/24300/23 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1, та обмеження максимальним розміром при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький