П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35718/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (суддя Лебедєва Г.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 31.03.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в особі відділу обслуговування громадян №18 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
11 листопада 2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в особі відділу обслуговування громадян №18, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.11.2024 року №155850004862 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 весь період роботи в колгоспі «Радянська Україна» (колективному сільськогосподарському підприємстві «Україна» після перейменування від 05.04.1993 року) з 15.08.1980 року по 01.09.1999 року включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 31 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.11.2024 року №155850004862 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Радянська Україна» (колективному сільськогосподарському підприємстві «Україна» після перейменування від 05.04.1993 року) з 21.07.1983 року по 14.11.1983 року, з 01.01.1986 року по 31.12.1989 року, з 01.01.1991 року по 31.12.1991 року, 01.01.1993 року по 31.12.1998 року, та 55 фактично відпрацьованих днів за 1992 рік.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 04.11.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання згідно довідки ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням ГУ Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначив, що за доданими документами до страхового стажу період роботи в колгоспі «Радянська Україна» з 15.08.1980 по 01.09.1999 згідно трудової книжки від 05.11.1992 серії НОМЕР_2 враховано частково з урахуванням періоду навчання з 01.09.1980 по 20.07.1983 згідно диплому від 20.07.1983 серії НОМЕР_3 та періоду проходження строкової військової служби з 15.11.1983 по 05.11.1985 згідно військового квитка від 27.09.1983 серії НОМЕР_4 , оскільки записи в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік. Згідно запису 4 трудової книжки серії НОМЕР_2 колгосп «Радянська Україна» 05.04.1993 (наказ №73 від 05.04.1993) перейменовано в КСП «Україна», назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Запис про перейменування КСП «Україна» в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» в трудовій книжці відсутній. Згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118, ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах. Сама печатка підприємства не містить код ЄДРПОУ. Документи, що підтверджують вищезазначений період роботи в колгоспі, для розгляду не надавалися.
Отже, страховий стаж роботи позивача в СВК «Україна» (ЄДРПОУ 03784545) з 01.01.1999 по 28.02.1999, з 01.04.1999 по 31.08.1999 обчислено за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. З огляду на те, що у записах про трудову діяльність в періоди роботи з 15.08.1980 по 01.09.1999 в колгоспі «Радянська Україна» (колективному сільськогосподарському підприємстві «Україна» після перейменування від 05.04.1993 року) зазначено некоректні підстави (записи в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік), назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, запис про перейменування КСП «Україна» в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» в трудовій книжці відсутній, Головним управлінням не було враховано позивачу до страхового стажу зазначені періоди роботи.
Таким чином, апелянт вказує, що у Головного управління відсутні підстави для зарахування періодів роботи з 15.08.1980 по 01.09.1999, тому в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою АДРЕСА_3 .
Позивачу з 03.09.2024 року встановлено III групу інвалідності безстроково, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №197776 від 22.10.2024 року.
04.11.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Саратське ОУ ПФУ) із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058).
Органом, що приймає рішення за заявою позивача, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
08.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №155850004862 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності згідно до статті 30 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 . В обґрунтування рішення зазначено, що «Вік заявника становить 59 років 07 місяців. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 32 Закону №1058: для осіб з інвалідністю III групи від 56 років до досягнення особою 59 років включно -14 років. Страховий стаж особи становить 09 років 05 місяців 00 днів. За доданими документами до страхового стажу період роботи в колгоспі «Радянська Україна» з 15.08.1980 по 01.09.1999 згідно трудової книжки від 05.11.1992 серії НОМЕР_5 враховано частково з урахуванням періоду навчання з 01.09.1980 по 20.07.1983 згідно диплому від 20.07.1983 серії НОМЕР_3 , періоду проходження строкової військової служби з 15.11.1983 по 05.11.1985 згідно військового квитка від 27.09.1983 серії НОМЕР_4 та період з 01.01.1999 по 28.02.1999, з 01.04.1999 по 31.08.1999 з урахуванням відомостей про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки записи в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не підтверджені у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік.».
Позивач не погоджується із рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.11.2024 року №155850004862 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що рішення від 08.11.2024 року №155850004862 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ГУ ПФУ в Донецькій області, приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії по інвалідності визначені статтею 30 Закону №1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, для осіб з інвалідністю III групи від 56 років до досягнення особою 59 років включно -14 років.
За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною¦ 2 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В силу пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном (пункт 20 Порядку №637).
Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що умовою для призначення пенсії по інвалідності є встановлення особі групи інвалідності та наявність передбаченого статтею 32 Закону №1058-ІV страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 03.09.2024 року встановлено III групу інвалідності безстроково, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №197776 від 22.10.2024 року (а.с. 14).
Станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії від 04.11.2024 позивачу було 59 повних років, що підтверджується копією паспорту та не заперечується сторонами.
Отже, для призначення пенсії по інвалідності позивачу необхідно мати страховий стаж 14 років.
Так, підставою для прийняття відповідачем спірного рішення про відмову у призначенні пенсії слугувало відсутність необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку (а.с. 23).
У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 09 років 05 місяців 00 днів, що недостатньо для призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 року по справі №120/2366/21-а.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, в трудовій книжці позивача від 05.11.1992 року серії НОМЕР_6 , за спірний період наявні наступні записи:
- запис №1 - 15.08.1980 року прийнятий в члени колгоспу «Рядянська Україна»; навчання в СПТУ-15 з 1980 по 1983 роки;
- запис №2 - 16.07.1983 року призначений трактористом; служба в рядах СА з 15.11.1983 року по 05.11.1985 року;
- запис №3 - 03.01.1986 року направлений на роботу в тракторну бригаду № 3 трактористом;
- запис №4 - 05.04.1993 року Колхоз «Радянська Україна» перейменований в колективне сільськогосподарське підприємство «Україна»;
- запис №5 - 01.09.1999 року звільнено з займаної посади слюсаря по рішенню правління по ч.4 ст. 40 КЗпП.
На сторінках 22-23 трудової книжки позивача наявні записи щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві, а саме:
- 1983 рік: встановлений мінімум - не вказано; виконаний - 110;
- 1986 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 325;
- 1987рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 347;
- 1988 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 288;
- 1989 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 328;
- 1990 рік: встановлений мінімум - не вказано; виконаний - не вказано;
- 1991 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 280;
- 1992 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 55;
- 1993 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 343;
- 1994 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 348;
- 1995 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 331;
- 1996 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 357;
- 1997 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 327;
- 1998 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 359;
- 1999 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 190.
Підставою внесення вказаних відомостей зазначено особові рахунки.
Як вже було зазначено вище, відповідачем до страхового стажу період роботи в колгоспі «Радянська Україна» з 15.08.1980 по 01.09.1999 згідно трудової книжки від 05.11.1992 серії НОМЕР_5 враховано частково, а саме зараховано періоду навчання з 01.09.1980 по 20.07.1983 згідно диплому від 20.07.1983 серії НОМЕР_3 , періоду проходження строкової військової служби з 15.11.1983 по 05.11.1985 згідно військового квитка від 27.09.1983 серії НОМЕР_4 та період з 01.01.1999 по 28.02.1999, з 01.04.1999 по 31.08.1999 з урахуванням відомостей про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, підставою неврахування іншої частини спірного періоду, згідно оскаржуваного рішення відповідача, є те, що записи в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не підтверджені у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 13 Основних Положень встановлено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з пунктом 14 Основних Положень правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Відтак, відповідальність за організацію робіт з ведення трудових книжок покладено на голову колгоспу, а не працівника.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка була чинною в спірний період.
Так, відповідно до вказаної Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу Відомості про роботу у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в труд
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 № 301, згідно з якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, відповідальність за правильність заповнення трудових книжок покладалася на керівника або відповідальну особу підприємства, установи чи організації, а не на працівника.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а тому, не може впливати на його особисті права.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17.
Слід зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018р. під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах № 754/14898/15-а.
Посилання апелянта на відсутність підпису керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи у всіх розділах за час роботи в колгоспі та підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві колегія суддів відхиляє як неаргументовані, та звертає увагу суб'єкта владних повноважень, що неточності у оформленні трудової книжки, порушення порядку ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача.
Крім того, з аналізу записів трудової книжки позивача вбачається, що відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві завірені печаткою колгоспу. При цьому жодних зауважень щодо печатки, якою були завірені вказані записи, в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Щодо доводів апелянта про невідповідність назви підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та відсутність в трудовій книжці запису про перейменування КСП «Україна» в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна», колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, не відповідність назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та відсутність в трудовій книжці запису про перейменування КСП «Україна» в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна», не були підставою відмови позивачу у зарахуванні спірного періоду.
Крім того, відповідно до розписки-повідомлення до заяви позивача про призначення пенсії, відсутній Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, тобто позивача не повідомляли про необхідність подання додаткових уточнюючих документів.
Колегія суддів зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Також апеляційний суд враховує, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Колегія суддів вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність повної інформації про перейменування організації, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не може бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача, як і доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо означених періодів роботи позивача, відповідачем суду не надано.
Також колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тому колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.
У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, який полягає у наступному.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Органом Пенсійного фонду не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а та від 10 грудня 2020 року у справі №195/851/17 (2-а/195/161/17).
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Отже, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідачі наділені правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Серед критеріїв, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Так, суд першої інстанції правильно вказав, що не може слугувати причиною порушення прав та інтересів особи на належне соціальне забезпечення сумніви пенсійного органу щодо певних записів у трудовій книжці та відсутність інших підтверджуючих документів.
Між тим, оскільки підприємство, на якому працював позивач, знаходиться на тимчасово окупованій території, у зв'язку з чим позивач не має можливості надати уточнюючу довідку з місця роботи, не спростовує наявність у останнього страхового стажу, що дає йому право на пенсію.
Враховуючи викладене колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що відповідачем протиправно не було зараховано до страхового стажу весь період роботи в колгоспі «Радянська Україна» (колективному сільськогосподарському підприємстві «Україна» після перейменування від 05.04.1993 року) з 15.08.1980 року по 01.09.1999 року включно.
Вказаний період, згідно записів у трудовій книжці позивача, переривався навчання з 01.09.1980 року по 20.07.1983 року (диплом від 20.07.1983 серії НОМЕР_3 ) та проходженням строкової військової служби з 15.11.1983 року по 05.11.1985 року (військовий квиток від 27.09.1983 серії НОМЕР_4 ), які були зараховані до страхового стажу позивача.
Також позивачу був зарахований період з 01.01.1999 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.08.1999 року з урахуванням відомостей про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, позивачу не було зараховано періоди з 15.08.1980 року по 31.08.1980 року, 21.07.1983 року по 14.11.1983 року, з 06.11.1985 року по 31.12.1998 року.
Згідно трудової книжки позивача щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві наявні наступні відомості, а саме:
- 1983 рік: встановлений мінімум - не вказано; виконаний - 110;
- 1986 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 325;
- 1987рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 347;
- 1988 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 288;
- 1989 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 328;
- 1990 рік: встановлений мінімум - не вказано; виконаний - не вказано;
- 1991 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 280;
- 1992 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 55;
- 1993 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 343;
- 1994 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 348;
- 1995 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 331;
- 1996 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 357;
- 1997 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 327;
- 1998 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 359;
- 1999 рік: встановлений мінімум - 280; виконаний - 190.
Оскільки за 1980, 1985, 1991 роки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві, то періоди з 15.08.1980 року по 31.08.1980 року, з 06.11.1985 року по 31.12.1985 року, з 01.01.1990 року по 31.12.1990 року не підлягають зарахуванню.
Разом з цим, період з 21.07.1983 року по 14.11.1983 року підлягає зарахуванню, оскільки до 20.07.1983 року позивач навчався, а з 15.11.1983 року був призваний для проходженням строкової військової служби, що не є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин, при цьому позивачем відпрацьовано 110 днів.
Також підлягають зарахуванню періоди роботи позивача з 01.01.1986 року по 31.12.1989 року, з 01.01.1991 року по 31.12.1991 року, 01.01.1993 року по 31.12.1998 року, адже позивачем за 1986, 1987, 1988, 1989, 1991, 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998 роки виконано встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Щодо періоду роботи позивача за 1992 рік, то позивачем було виконано тільки 55 днів, хоча встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві на 1992 рік був 280 днів. Відомостей, по позивач не виконав встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві за 1992 рік з поважних причин матеріали справи не містять, а тому час роботи за 1992 рік враховується за фактичною тривалістю - 55 днів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом: визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області рішення від 08.11.2024 року №155850004862 в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі «Радянська Україна» (колективному сільськогосподарському підприємстві «Україна» після перейменування від 05.04.1993 року) з 21.07.1983 року по 14.11.1983 року, з 01.01.1986 року по 31.12.1989 року, з 01.01.1991 року по 31.12.1991 року, 01.01.1993 року по 31.12.1998 року, та 55 фактично відпрацьованих днів за 1992 рік та зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області (суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення) повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності від 04.11.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відтак, апеляційна скарга ГУ Пенсійного фонду України в Донецькій області задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов