П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12332/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року (суддя Завальнюк І.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 02.06.2025) по справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,-
23 квітня 2025 року ГУ ПФУ в Одеській області звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_1 , в якому просило суд:
визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №75829155 від 14.04.2025 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може уважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання коштів.
З огляду на те, що Головним управлінням включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату, на думку апелянта, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням ООАС від 19 березня 2024 року №420/3854/24 позов ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити з 27.10.2023 року ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 19.04.2024 р., у зв'язку із чим 04.07.2024 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/3854/24.
Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семиразумом Є.В. розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа №420/3854/24, виданого 04.07.2024 Одеським окружним адміністративним судом, та прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження 75829155.
Пунктом 2 зазначеної постанови боржнику повідомлено про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
ГУ ПФУ в Одеській області листом від 27.08.2024 №1500-0405-5/132203 повідомлено про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року №420/3854/24 з доданими до нього копіями відповідних документів.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семиразумом Є.В. №75829155 від 14.04.2025 за невиконання вимог виконавчого документа накладено на ГУ ПФУ в Одеській області штраф в розмірі 5100 грн.
Не погодившись із накладеним штрафом та зважаючи на виконання судового рішення в межах повноважень та бюджетних видатків, ГУ ПФУ в Одеській області звернулося до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки пенсійним органом не надано відповідних та належних доказів того, що до прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця, ним було виконано усі вимоги судового рішення, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з наступного.
Так, за приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов'язковими для виконання.
Аналогічні положення закріплені в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" і в процесуальному законодавстві України. Зокрема, відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Таким законом в Україні є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як, зокрема, постанови судів у адміністративних справах.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами першої-третьої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, тобто встановленого 10-деного строку на виконання рішення суду, повинен особисто перевірити виконання рішення боржником.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №360/3573/20, від 13.10.2021 у справі №360/4705/20 та у справі №360/4708/20.
У апеляційній скарзі відповідач указує на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 справі №560/523/19, від 31.05.2022 року у справі №360/940/20 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, у яких ВС дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладання штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що для визначення наявності підстав для врахування вищевказаної судової практики визначальною обставиною є доведення позивачем належними доказами відсутності відповідного фінансового забезпечення та, відповідно, відсутності коштів, виділених бюджетом та спрямованих на виконання рішення суду за відповідними виплатами.
Частинами першою та другою статті 70 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, окрім іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічне положення закріплене у частині першій статті 9 КАС України.
Відповідно до частини першої 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З цього випливає обов'язок сторін доказувати факти (обставини). Цей обов'язок у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. 73-76 КАС України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 76 КАС України).
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17).
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 касаційний суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Тобто обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.
При цьому підставу позову повинен довести саме позивач, якій, разом з поданням позовної заяви повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги.
Звернувшись до суду з даним позовом, Головне управління не надало жодного доказу на вчинення дій, спрямованих на здійснення відповідної виплати, в тому числі, доведення до компетентних органів, наділених правом на виділення коштів по сплаті заборгованості з виплати пенсії третій особі, інформації про рішення суду по справі №420/3855/24. Доказів відсутності фінансування позивачем також не надавалось.
Ураховуючи, що позивачем на підтвердження обґрунтованості позовних вимог щодо неможливості виконання рішення суду по справі, зокрема відсутності фінансування, внесення інформації про його виконання до реєстру судових рішень, тощо, до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не надавалось, колегія суддів вважає, що у державного виконавця, у відповідності до статей 63, 75 Закону №1404-VIII, виникло право винести постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду.
Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Спірна постанова про накладення штрафу прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України, та відповідає критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, тому підстав для її скасування не вбачається. Доказів протилежного позивачем ані під час розгляду справи судом першої інстанції ані під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не надано та судом не встановлено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 287, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов