Справа № 173/3641/24
Провадження №2/173/373/2025
іменем України
05 вересня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Кожевник О.А.,
за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,
представника позивача Морозової В.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,
02 грудня 2024 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області звернувся позивач ТОВ «Коллект Центр» з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 13.02.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем укладено Договір № 3665466, відповідно до умов якого сума кредиту(загальний розмір) складає 6000 гривень, стандартна процентна ставка становить 1.9 % в день та застосовується у межах строку кредиту; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою позичальника; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, проте відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
24.01.2022 укладено договір № 24-01/2022, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3665466.
Далі, 10.01.2023 укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором 3665466.
06 грудня 2025 року отримана відповідь № 948849 про реєстрацію місця проживання фізичної особи з Єдиного державного демографічного реєстру.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06.12.2024 відкрите провадження у справі. Справа призначена до розгляду в спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
09.01.2025 від представника позивача надійшло клопотання про перехід від спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін до спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у судове засідання.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.01.2025 клопотання представника позивача Ткаченко Марії Миколаївни про розгляд позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Постановлено перейти від розгляду справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
16.07.2025 від представника відповідача надійшла заява про часткове визнання позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягала та просила суд їх задовольнити, підтвердила обставини, фактично встановлені матеріалами справи.
Представник відповідача у судовому засіданні про факт отримання грошових кошті у розмірі 6000 грн. не заперечував, проте зазначив, що пролонгація, визначена п. 4 Договору є несправедливою та такою, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачі», а доказів автопролонгації позивачем не надано. Зазначив, що заборгованість відповідач періодично сплачувала, сума якої вже є вище ніж 10000 грн.
Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, дослідивши позиції сторін, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.
Судом встановлено, що 13.02.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем укладено Договір № 3665466, відповідно до умов якого сума кредиту (загальний розмір) складає 6000 гривень, зі стандартною процентною ставкою 1.90 % в день, строком кредитування 30 днів.
Умови пролонгації строку кредиту встановлено розділом 4 Договору про надання споживчого кредиту.
Так, строк кредиту може бути продовжено: - за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п. 1.4. Договору (30 днів), якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п. 4.2 Договору, або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 Договору.
Пунктом 4.2. Договору визначено порядок продовження строку кредиту за ініціативою споживача, а п. 4.3 - автопролонгації.
Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Моментом підписання електронного правочину, згідно ч. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір про надання споживчого кредиту, графік платежів та паспорт споживчого кредиту підписано сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором, яким є М573409.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно зі ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Судом встановлено, що первісним позивачем на адресу відповідача надсилалися досудові вимоги про сплату заборгованості.
На виконання умов договору первісним кредитором позивачем надано довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» № 7/5673, згідно з якою 12.02.2021 на картковий рахунок НОМЕР_1 здійснено переказ у сумі 6000 грн.
У судовому засіданні представник відповідача визнав отримання кредитних коштів, строком кредитування 30 днів, що також підтверджується письмовою заявою про часткове визнання позову, а відтак факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 6000 грн. по Договору № 3665466 про надання споживчого кредиту суд вважає встановленим.
Проте, на твердження стороною відповідача про сплату заборгованості, сума якої більш ніж 10000 грн., суд не приймає до уваги, оскільки останнім не надано доказів підтвердження даного факту.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).
Водночас, судом також не береться до уваги відповідь на відзив представника позивача, який за своєю правовою природою є запереченням на відзив відповідача, оскільки станом на дату розгляду справи, відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Відповідно до ст. 626, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
За приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підтвердження заборгованості позивача за кредитним договором позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що продовження строку кредитування, а відповідно і нарахування відсотків за користування кредитом, здійснювалося включно до 11.10.2021, при цьому до 14.03.2021 застосовувалася знижена процентна ставка, далі - стандартна процентна ставка.
Пунктом 4 Договору визначено, що строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в п. 1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п. 4.2. Договору абов порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3
Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.2.2. Договору, за умовами якого пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. При цьому строку такого платежу вказаний договір не містить.
При цьому, суд не бере до уваги доводи представника відповідача про недоведеність факту автопролонгації, так як самим представником відповідача у судовому засіданні підтверджено факт оплати відповідачем відсотків по кредиту.
Однак, як вбачається з карти обліку Договору, перший платіж, що здійснено відповідачем 14.03.2021 - 18 грн., що є меншою суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів.
Згідно з п. 4.3.1., 4.3.2. Договору, у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до п. 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в п. 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п. 4.2.Договору.
Таким чином, за умови несплати споживачем грошових коштів, строк повернення останніх становитиме 120 днів (30 + 90), тобто виходитиме за межі строку кредитування, що відповідно договору становить 30 днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 13680 грн. Проте з огляду на встановлений кредитним договором строк кредитування (30 днів) та розмір процентної ставки (1,90 % на день) за стандартною процентною ставкою, сума процентів за користування кредитом в межах строку кредитування становить 3400 грн. Тобто, відсотки в сумі 10280 грн. нараховані позивачем поза межами строку кредитування.
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Така правов позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).
Разом з тим, суд погоджується з доводами представника відповідача щодо нарахованих відсотків, розмір яких суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів».
Так, відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з ч. 2, п. 5 ч. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника).
Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача щодо несправедливих положень договору, в частині умов автопролонгації, а відтак сума нарахованих відсотків не може перевищувати понад 50 відсотків від тіла кредиту.
Крім того, позивачем заявлено вимогу, щодо стягнення з відповідача суми інфляційних збитків та нарахованих 3% річних у загальному розмірі 111 грн. 28 коп., яка задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 р., яким, зокрема, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов'язань.
Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Разом з тим, представником відповідача у своїй заяві про часткове визнання позовних вимог зазначено, що відповідач є дружиною військовослужбовця, який бере участь у заходах, необхідних для оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, та відповідно звільнена від обов'язку щодо сплати відсотків за користування кредитом.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
При цьому варто зазначити, що строк кредитного договору, який становив 30 днів, закінчився 14.03.2021, а положення щодо звільнення від обов'язку сплати відсотків за користування кредитом дружинами військовослужбовців внесені відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року.
Тобто на момент укладення та дії спірного кредитного договору діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який не містив положення щодо звільнення дружин військовослужбовців від обов'язку сплати відсотків за користування кредитом.
Враховуючи вищезазначене, сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 9420 грн., з яких: 6000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 3420 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
Судом також встановлено, що 24.01.2022 укладено договір № 24-01/2022 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3665466.
Далі, 10.01.2023 укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором 3665466.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно з витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3665466 від 13.02.2021.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за вказаним договором необхідно частково задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Щодо стягнення суми в частині судових витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 1,2 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката,в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою,включаючи підготовку до її розгляду,збір доказів тощо,а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості,що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (частина третя статті 137 ЦПК України)
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.
Отже, за відсутності відповідного клопотання з боку відповідача суд не може вирішувати питання про зменшення судових на професійну правничу допомогу, а тому понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача.
До матеріалів справи додано Договір № 02-09/2024 про надання правової допомоги, заявку на отримання правової допомоги, акт про надання правової допомоги, Тарифи на послуги адвоката Воронкова О.М., Заявку на надання юридичної допомоги № 17 від 12 жовтня 2024 року, витяг з Акту про надання юридичної допомоги № 17 від 12 жовтня 2024 року, платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 0476060001 від 19.11.2024.
Оскільки позов задоволено частково, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу підлягають стягненню пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме в сумі 4283 грн. 70 коп. (9420 * 100% : 19791,28 * 9000 = 4283,70).
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1152 грн. 98 коп. (9420 * 100% : 19791,28 * 9000 * 2422,40).
Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ-44276926, місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, м. Київ, 01133) заборгованість за договором № 3665466 від 13.02.2021 в розмірі 9420 (дев'ять тисяч чотириста двадцять) грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 6000 грн.; заборгованість за відсотками - 3400 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ-44276926, місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, м. Київ, 01133) понесені судові витрати в частині судового збору в сумі 1152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) грн. 98 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 4283 (чотири тисячі двісті вісімдесят три) грн. 70 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Кожевник