08 вересня 2025 року справа №200/2692/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 200/2692/25 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 27.02.2021 року до 27.08.2021 року в сумі 200548,00 гривень, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме: за період з 27.02.2021 року до 27.08.2021 року в сумі 200548 гривень 00 копійок;
- в решті позовних вимог - відмовлено.
Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права.
Апелянт зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Дана правова позиція у повній мірі консолідується з листом Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства Соціальної Політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13. Таким чином, вимоги позивача щодо виплати грошового забезпечення, а саме середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку ст. ст. 116, 117 Кодексів законів про працю України - є необгрутованими та безпідставними, а отже не підлягають задоволенню.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.
Позивач з 02.02.2018 року по 27.02.2021 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.02.2018 №34 про зарахування лейтенанта ОСОБА_1 до списків особового складу частини.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2021 року № 57 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із закінченням строку контракту.
При цьому, за період проходження військової служби йому не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 року у справі № 200/5482/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні та зобов'язано нарахувати і виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою Першого апеляційного суду від 13 січня 2025 року у справі № 200/5482/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 200/5482/24 повернуто апелянту.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі № 200/5482/24 на розрахунковий рахунок позивача 12.04.2025 року нарахована сума вказаної одноразової грошової допомоги у розмірі 74341,18 гривень, що підтверджується скрін-шотом з офіційного застосунку банку від 12.04.2025.
Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.
За статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Суд зазначає, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а.
Також, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
За абз. 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2021 року по 27.08.2021 року.
Судом першої інстанції здійснено наступний розрахунок.
Відповідно до довідок відповідача про грошове забезпечення ОСОБА_1 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби (січень (31 день) і лютий (27 днів) 2021 року) включає такі складові:
- 25971,20 грн. (грошове забезпечення за січень 2021 року);
- 38295,74 грн. (грошове забезпечення за лютий 2021 року).
Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила: 1108 грн. (64266,94 грн./58 днів).
Позивач звільнився 27.02.2021 року, а виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 74341,18 грн. остаточно була здійснена 12.04.2025 року.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки враховується з 27.02.2021 року (6 місяців до дня виплати 27.08.2021 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки з 27.02.2021 року по 27.08.2021 року складає 181 день.
Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 1108 грн., сума середнього заробітку за час затримки за 6 місяців (з 27.02.2021 року по 27.08.2021 року) становить 200548 грн. (1108 грн. х 181 день).
Апелянтом не оскаржено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, здійснений судом першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме: за період з 27.02.2021 року до 27.08.2021 року в сумі 200548 гривень 00 копійок.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 200/2692/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 8 вересня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Т.Г. Гаврищук