08 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/16655/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2021-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2024 року, у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2021-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2024 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням фактично виплачених сум, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2024 року у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовців, які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в силу положень статті 16-2 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (надалі - Закон № 504/96-ВР), яким кореспондують норми пункту 17 частини першої статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон № 3551-XII) ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставно не виплачено при звільненні з військової служби грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як зазначається у позовній заяві, - як учаснику бойових дій (пункт 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII) та особі з інвалідністю внаслідок війни за 2021-2024 роки у порядку статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII). Покликаючись на норму пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-XII позивач стверджує, що положення Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, посилаючись у своїх доводах на висновки Верховного Суду у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 620/4218/18. Ґрунтуючись на приписах статті 15 Закону № 2011-XII та з огляду на те, що, як зазначає позивач, він не відноситься до осіб офіцерського складу за призовом, раніше не набував права на одноразову грошову допомогу при звільненні та має загальну вислугу більше 10 років, відповідно має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за спірний період у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яку не було виплачено ІНФОРМАЦІЯ_2 при звільненні з військової служби.
Ухвалою cуду від 17 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 позов не визнав. У відзиві на позовну заяву щодо компенсації додаткової відпустки учаснику бойових дій, насамперед, зауважує на безпідставності вимог щодо спірної компенсації за 2021 рік оскільки позивач призваний по мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_1 з 29 листопада 2022 року. Разом з тим, позивачем було подано рапорт (вх. № 9 від 02 січня 2024 року) на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки й у наказі від 02 січня 2024 року № 2 передбачено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за 2023 рік. Оскільки позивачем не було надано відповідного підтвердження невикористання ані додаткової відпустки, ані грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за 2022 рік за попереднім місцем служби/роботи, така компенсація позивачу не виплачувалась. Що ж до компенсації за 2024 рік, то позивачем не було подано рапорта про спірну компенсацію виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2024 року.
Що ж до грошової допомоги при звільненні виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, відповідач зазначає про те, що позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до абзацу 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII та Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (надалі - Порядок № 460) мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, та яка була виплачена позивачу відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02 січня 2024 року № 2.
З таких підстав просить відмовити у позові.
Ухвалою від 25 липня 2025 року суд визнав поважними причини пропуску процесуального строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою суду від 25 липня 2025 року залучено Військову частину НОМЕР_1 до участі у цій справі другим відповідачем, яка у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що військовослужбовець ОСОБА_2 , який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 29 листопада 2022 року, 01 червня 2023 року був направлений для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 червня 2023 року № 156. Оскільки норми абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону № 2011-XII та абзацу 1 пункту 2 статті 15 цього ж Закону пов'язують спірні виплати зі звільненням з військової служби, у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані за час проходження військової служби дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги, що є предметом заявленого позову. З таких підстав просить ухвалити рішення про відмову у позові.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27 лютого 2019 року № 45 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 27 лютого 2019 року № 35-РС на посаду навідника-оператора 2 розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_3 механізованого батальйону, який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 27 лютого 2019 року зараховано до списків особового складу частини.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26 лютого 2021 року № 41 старшого солдата ОСОБА_1 , навідника-оператора 2 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 25 лютого 2021 року № 26-РС у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 26 лютого 2021 року виключено зі списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 . У цьому наказі зазначено про виплату, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 листопада 2022 року № 325, відповідно до Мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т та згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", з 29 листопада 2022 року старшого солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 , призначеного на посаду розвідника 2 розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_4 механізованого батальйону, зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 червня 2023 року № 156 старшого солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу Командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_8 " (по особовому складу) від 22 травня 2023 року № 65-РС, увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 та з 01 червня 2023 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03 червня 2023 року № 147 ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 03 червня 2023 рок № 46-РС на посаду гранатометника другого відділення охорони третього взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 03 червня 2023 року зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 02 січня 2024 року № 2 старшого солдата ОСОБА_1 , гранатометника другого відділення охорони третього взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу) від 02 січня 2024 року № 2-РС відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), з 02 січня 2024 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Згідно з цим наказом вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: календарна 06 років 10 місяців 27 днів, пільгова 03 роки 03 місяці 16 днів, загальна 10 років 02 місяці 13 днів. Також, з-поміж іншого, з посиланням на пункт 1 Порядку № 460 вказано на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за період з 29 листопада 2022 року по 02 січня 2024 року; та відповідно статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII та пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, у зв'язку зі звільненням з військової служби у відставку указано виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за 2023 рік.
Розрахунковим листом за лютий 2024 року підтверджено виплату позивачу "компенсації за невикор. відпустку УБД" у сумі 10277,44 грн та "вихідної допомоги" у розмірі 11452,00 грн (примітка 52 %).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Вирішуючи позовні вимоги щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2021-2024 роки, суд з'ясував, що позивач має посвідчення серії НОМЕР_5 , видане 24 червня 2021 року, яким підтверджено статус позивача як особи з інвалідністю 3 групи, який має пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначені види військової служби, а саме такими є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон № 2011-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За змістом частини першої статті 1-1 Закону № 2011-ХІІ законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Так, пунктом 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Разом з тим, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Значення та період особливого періоду також визначено Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до статті 1 якого особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", в Україні було оголошено часткову мобілізацію.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента України та діє дотепер.
За змістом вищенаведених Законів "Про оборону України" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Отже, враховуючи вищевикладене, особливий період в Україні розпочався 17 березня 2014 року та діє по теперішній час, а воєнний стан з 24 лютого 2022 року й так само діє натепер.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у лавах Збройних Сил України з 29 листопада 2022 року за мобілізацією, зокрема відповідно до Мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 29 листопада 2022 року зарахованого до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 листопада 2022 року № 325, а з 03 червня 2023 року відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03 червня 2023 року № 147 - зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 для продовження несення військової служби.
Також позивач отримав статус особи з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням від 24 червня 2021 року серії НОМЕР_5 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наполягає, що має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, пункту 17 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII, абзаців 1, 2, 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Так, відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-XII, особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни надаються пільги, зокрема, одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацами 1 - 4 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з'єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Разом з тим, пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією.
Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюється пунктом 20 статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Так, указаним пунктом передбачено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він вже використав щорічну основну відпустку, провадиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному в абзаці четвертому пункту 14 цієї статті.
На військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, поширюються гарантії, передбачені абзацами п'ятим та шостим пункту 14 цієї статті.
Так, пункт 20 статті 10-1 Закону № 2011-XII не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації.
Отже, під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки як особою з інвалідністю внаслідок війни, а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 810/3476/16, від 11 липня 2023 року у справі № 400/3776/19 та від 20 листопада 2024 року у справі № 460/6560/21, та суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.
При цьому позивач безпідставно покликається у своїх доводах на правові висновки Верховного Суду у справі № 620/4218/18, оскільки за обставинами тієї справи позивач проходив військову службу за контрактом, а тому спірні правовідносини врегульовувались пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Водночас у цій справі [№ 240/16655/24] позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації (упродовж періоду з 29 листопада 2022 року по 02 січня 2024 року), а тому на спірні правовідносини поширюється дія пункту 20 статті 10-1 Закону № 2011-XII. Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом за подібних зі спірними обставин у згаданій постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 460/6560/21. При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що відсутність права на додаткову відпустку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації не позбавляє можливості реалізувати таке право на указану пільгу, однак після звільнення з військової служби, за новим місцем роботи.
Отже, за встановлених обставин цієї справи та з урахуванням правових висновків Верховного Суду суд констатує, що у зв'язку із відсутністю права позивача на використання додаткової відпустки як особою з інвалідністю внаслідок війни у період проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації, відсутнє і право на грошову компенсацію за невикористані дні такої відпустки за указаний період. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Водночас, суд не оминає, що за змістом позову позивач заявляє вимоги щодо нарахування та виплати спірної компенсації додаткової відпустки також й за 2021 рік, а тому суд враховує, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 25 лютого 2021 року № 26-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26 лютого 2021 року № 41 з 26 лютого 2021 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини, й у цьому наказі позивачу визначено до виплати, з-поміж іншого, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2021 рік відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, а відповідна виплата підтверджена розрахунковою відомістю за лютий 2021 року: компенсація за 56 днів додаткової відпустки - 22620,51 грн. Тож позовні вимоги у частині означеної виплати заявлені позивачем безпідставно, тому у позові у цій частині також належить відмовити.
Що ж до позовних вимог в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, суд виходить з того, що спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача як військовослужбовця, який проходив військову службу з 29 листопада 2022 року за призовом під час мобілізації, на особливий період, на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я у розмірі, визначеному першим реченням абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ та пунктом 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260, а саме: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Вирішуючи спір в частині спірної одноразової грошової допомоги суд бере до уваги, що підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує з видами військової служби (частина шоста статті 2 цього Закону) та умовами (періодами) її проходження.
Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що указує на її особливий статус і специфічні умови проходження. Це означає, що вона відрізняється від інших видів військової служби, таких як строкова служба чи служба за контрактом, має свої особливості виконання та особливий порядок правового регулювання.
Виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, має зв'язок (залежність), зокрема, із категорією, до якої віднесений військовослужбовець, нормативною підставою, за якою він звільняється, та із умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Так, у першому реченні абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічні норми містить пункт 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260 (у редакції на час звільнення позивача з військової служби), в якому зазначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Водночас приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ обумовлюють, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тож Закон № 2011-XIІ містить пряму норму (абзац сьомий пункту 2 статті 15), яка право визначати умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, делегувала Кабінету Міністрів України, який, своєю чергою, відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ затвердив Порядок № 460, де установлено окремий розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби.
Зокрема, у пункті 1 Порядку № 460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, затверджений Міністерством оборони України (наказ від 07 червня 2018 року № 260).
Таким чином, положення Порядку № 460, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, унормували приписи пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ щодо умов та порядку виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, і таким військовослужбовцям, відповідно до норм указаного нормативно-правового акта, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але ця сума не може бути меншою, ніж 25 відсотків їхнього місячного грошового забезпечення.
Отже, виходячи із положень абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ та пункту 1 Порядку № 460, у ОСОБА_1 виникло право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі, визначеному саме Порядком № 460 (4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення). У такому ж розмірі, як установлено судом, позивач отримав одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, що підтверджується даними грошового атестата від 25 липня 2024 року № 1793 та розрахунковою відомістю щодо виплат позивачу при звільненні з військової служби 02 січня 2024 року.
Аргументи, наведені у позовній заяві щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, визначеному положеннями першого речення абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ та пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260, є помилковими, зважаючи на те, що позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я на підставі підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII як військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а розмір одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, визначається саме Порядком № 460. Положення першого речення абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ та пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260 на позивача у частині розміру виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби не розповсюджуються.
Такий висновок суду зроблено з урахуванням правових висновків Верховного Суду за подібних зі спірними правовідносин у постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 160/32903/23, які в силу положення частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. При цьому касаційне провадження у справі № 160/32903/23 було відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України зважаючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування першого речення абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ у співвідношенні з абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ, пунктом 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260 та пунктом 1 Порядку № 460 до правовідносин, що виникли при звільненні з військової служби за станом здоров'я військовослужбовця, який проходив службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Відтак ці правові висновки, обмовлені подібністю правовідносин у тій справі та у справі, що розглядається, підлягають урахуванню судом при наданні юридичної оцінки правовідносинам по суті спору у цій справі.
Оскільки позивачу нараховано виплачену спірну одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до чинної спеціальної норми, яка регулює відповідні правовідносини, у позові й у цій частині заявлених позовних вимог належить також відмовити.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У спірних правовідносинах відповідачами доведено правомірність проведених розрахунків, натомість позовні вимоги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Враховуючи висновок суду по суті спору підстави для вирішення питання розподілу судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
08.09.25