08 вересня 2025 рокуСправа №160/13802/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 13 травня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 23.03.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиптати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за час проходження служби за період з 01.01.2016 по 19.03.2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 23.03.2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію Громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку грошового забезпечення при звільненні за період з 23.09.2024 по 23.03.2025 в сумі 242 807,88 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим виникли підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27 травня 2025 року від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує. Відповідач заперечує визначене ст. 117 КЗпП України право позивача на отримання середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями, а проходив службу. Зазначає, що індексація, перерахована та виплачена на виконання рішення суду у справі №160/20066/24, на остаточний розрахунок при звільнення не впливає, так як не входить до складу грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Заперечує наявність своєї вини у нездійсненні виплати належних працівнику при звільненні сум, що є обов'язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України. Відповідач просить врахувати, що на день звільнення позивача зі служби між ОСОБА_1 та відповідачем не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації, а так само щодо нарахованого грошового забезпечення. Відповідачем добровільно без будь-яких зволікань виплачено індексацію та здійснено перерахунок грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №160/20066/24. Також, відповідач заперечує наявність його як вини як обов'язкової умови для покладення на нього відповідальності за невиплату втрати частини доходів. З цих підстав просить у задоволенні позову відмовити повністю.
28 травня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечує проти викладених відповідачем у відзиві обставин, наводить судовоу практику на спростування доводів відповідача, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 з 02.08.2007 по 30.07.2019 проходив військову службу на посадах НОМЕР_1 Головного військового представництва (військового представництва) Міністерства оборони України.
Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, НОМЕР_1 Головне військове представництво (військового представництва) Міністерства оборони України перебувало на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно послужного списку з 30.07.2019 по 18.11.2023 позивач проходив військову службу безпосередньо на посадах в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно витягу з наказу від 18.11.2023 №326 підполковник ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місяця служби, АДРЕСА_1 .
З 18 листопада 2023 року позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 19 листопада 2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №160/20066/24 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 до 10.11.2023. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення із застосуванням посадового окладу станом 01 січня відповідного календарного року за період з 01.01.2020 до 19.05.2023.
На виконання рішення суду у справі №160/20066/24 відповідачем 19.03.2025 виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 79443,97 грн. за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 та 23.03.2025 виплачено грошове забезпечення у розмірі 290 743, 42 грн. за період з 01.01.2020 до 19.05.2023.
Тобто, остаточний розрахунок із позивачем щодо нарахування та виплати індексації за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 здійснено відповідачем 19.03.2025, а щодо нарахування грошового забезпечення з 01.01.2020 до 19.05.2023 відбувся 23.03.2025.
25 квітня 2025 року позивач через свого представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявами про виплату середньодненного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів.
Листами від 26.04.2025 №09/02/637, №09/02/638 та 09/02/640 ІНФОРМАЦІЯ_5 було повідомлено позивача про те, що відповідно до вимог Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік», видатки на грошове забезпечення здійснюються лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі. Компенсація втрати частини доходу за час затримки виплат кошторисом на 2025 рік не передбачена.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку та компенсацію втрати частини доходу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2016 до 23.03.2025.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме: статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивача звільнено з військової служби з 18.11.2023, а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 23.03.2025, що не заперечується відповідачем.
Виходячи з вимог, викладених у позовній заяві, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з наявними в матеріалах справи банківською випискою позивачу виплачено 23.03.2025 грошове забезпечення за рішенням суду у справі №160/20066/24 в розмірі 290 743, 42 грн., а 19.03.2025 виплачено індексацію грошового забезпечення за рішенням в розмірі 79 443,97 грн.
Визначаючись із застосовним до спірних правовідносин нормативним регулюванням щодо періоду, за який може бути стягнутий середній заробіток, з огляду на внесені до ст. 117 КЗпП України зміни, суд виходить з наступного.
Суд вказує, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 10.11.2023, проте, не більш як за шість місяців про що зазначив позивач, що становить 181 календарний день.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення №09/02/641 від 26.04.2025 позивача ОСОБА_1 , розмір середньоденного заробітку складає: за вересень 2023 року - 40915,25 грн., а за жовтень 2023 року - 40915,25 грн. /61 день = 1341,48 грн.
Відтак, сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні становить 242 807,88 грн. = 1341,48 грн (середньоденний заробіток позивача) х 181 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні).
З урахуванням проведеного розрахунку, сума середнього заробітку наближена за розміром до виплаченої позивачу у березні 2025 року суми грошового забезпечення.
Так, фактично виплачена сума грошового забезпечення за рішенням суду у справі №160/20066/24 становить 290 743,42 грн., розрахований середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні - 242 807,88 грн.
Суд вбачає наявність підстав для зменшення суми середнього заробітку в спірних правовідносинах, з огляду на таке.
Суд бере до уваги, що в цій справі важливим є контекстуальний елемент: в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який наразі виконує критично важливі функції в умовах війни, забезпечуючи обороноздатність держави.
А тому дослідження добросовісності користування позивачем своїми правами для суду є пріоритетним.
Отже, при наданні оцінки обставинам у цій справі та заявленим позовним вимогам, суд застосовує принципи:
(1) добросовісного користування позивачем своїми правами, а також
(2) принципу, за яким судовий захист надається тим, хто стежить за своїми правами та вчасно їх відстоює.
Судом встановлено, що позивач був звільнений зі служби 18.11.2023, а в суд за перерахунком грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 10.11.2023 та нарахуванням індексації з 01.01.2016 до 28.02.2018 звернувся лише в липні 2024 року.
Відтак, звернення до суду за захистом своїх прав у справі №160/20066/24 не було реалізовано позивачем в максимально короткий строк з дати звільнення, що опосередковано вплинуло на збільшення періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.
Також, суд враховує положення ст. 64 Конституції України в частині можливості всстановлення обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.
Зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до п. 3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, визначено статтею 43 Конституції України.
Відтак, зазначене право в умовах воєнного стану може бути обмежено.
З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в межах 120 000,00 грн.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушеннями строків виплати грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1, 2, 3, 4, 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України постанову №159 від 21.02.2001 року, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
З аналізу вищевикладеного слідує, що право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (пенсія) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Постановою Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 вказано, що згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України, згідно з якою умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до суб'єкта владних повноважень за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі суб'єктом владним повноважень, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Суд встановив, що остаточна виплата позивачу доходу вигляді нарахованого грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 до 28.02.2018 та з 01.01.2020 до 19.05.2023 відбулася лише 19.03.2025 та 23.03.2025.
Ураховуючи періоди, за які грошове забезпечення мало бути виплаченим позивачу, та час його фактичної виплати, суд дійшов висновку, що відповідач порушив строки виплати позивачу грошового забезпечення.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 та з 01.01.2020 до 19.05.2023, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки фактична остаточна виплата позивачу вказаного грошового забезпечення відбулася 19.03.2025 та 23.03.2025.
Як вже зазначав суд, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.
Суд також вказує, що відправна точка нарахування компенсації втрати частини доходів починає свій окремий відлік з кожного періоду ненарахування індексації грошового забезпечення, встановленого рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року у справі № 160/20066/24.
Зважаючи на викладене, суд кваліфікує бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації та перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати як протиправну.
Щодо позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (надалі Порядок №44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Водночас, згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення в тому числі індексації за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 та з 01.01.2020 до 19.05.2023, починаючи з 01.01.2016 по день останньої фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме - 19.03.2025, а також день фактичної виплати грошового забезпечення із застосуванням посадового окладу станом на 01 січня відповідного календарного року, а саме - 23.03.2025.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Судом не вирішується питання стягнення судового збору у даній справі, оскільки позивач є учасником бойових дій, який звільнений від сплати судового збору, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 23.03.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиптати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за час проходження служби за період з 01.01.2016 до 19.03.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 23.03.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 19.03.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку грошового забезпечення при звільненні за період з 18.11.2024 до 23.03.2025 в сумі 120 000,00 грн. (сто двадцять тисяч гривень 00 копійок) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон