08 вересня 2025 рокуСправа №160/15264/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 часу перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням та перерахунку призначеної пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ст. 8 Закону України підвищення престижності і шахтарської праці» з 31 липня 2008 року по 01 жовтня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з відповідача понесені судові витрати позивачем у розмірі 20 968 (двадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.04.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до частини 3 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.04.2025 № 912500117147 позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ст.114 Закону №1058-ІV у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Вважаючи такі дії та рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 16.06.2025 року, відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення.
05.06.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до суду надійшли матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення, та відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що з 28.08.2008 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV. 16.04.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-IV. Внаслідок розгляду вказаної заяви, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 912500117147 від 24.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-IV та застосування статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" у зв'язку із відсутністю 15 років пільгового стажу, передбаченого Постановою № 202.
Також, відповідач у відзиві просить залучити як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивача на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку № 22-1, на підставі чого Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення суду, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню через відсутність підстав для залучення до розгляду справи як співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки спірні правовідносини не стосуються зазначеного суб'єкта, а рішення у справі не може вплинути на його права, свободи, інтереси або обов'язки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 з метою повного та всебічного розгляду адміністративної справи, суд продовжив строк розгляду справи до 08.09.2025 включно.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 28.08.2008 та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом пенсійного посвідчення ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданого 22.11.2022 Пенсійним фондом України, позивач отримує пенсію по інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням, 3 група.
Відповідно до копії Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 31.07.2008, затвердженого Головним державним санітарним лікарем м. Першотравенська 31.07.2008, ОСОБА_1 займав посаду «електрослюсар підземний 5 розряду» та працював на ВСП «Шахта «Дніпровська» ВАТ «Павлоградвугілля».
Згідно п. 12 вказаного Акту від 31.07.2008, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів склав 12 років.
Захворювання виявлено під час медичного огляду. Остаточний діагноз встановлено 17.07.2008 Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини:
«1. Радикулопатія L5, S1, S2 справа з порушенням біомеханіки хребта 2-3 ст., стійким м'язово-тонічним і больовим синдромом. Стан після лазерної вапоризації дисків L3-L4 i L4- L5 05.11.07р. та мікродискектомії L5-S1 06.11.07р. (М 54.1)
2. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого ст. (J 44.8)».
В пункті 17 вказаного Акту від 31.07.2008, зазначено причини професійного захворювання:
«запиленість повітря робочої зони (пил дільниці 20,1 мг/мі, при ГДК 4 мг/м, 70% часу зміни.), у тому числі вміст вільного двоокису кремнію: середній 5,37% при ГДК до 10%, максимальний -; Гіг. кл. табл. 4.11.1 кл. 3.3;
повітря робочої зони - 18оС при ГДР 17-23,
рівень вологості та рухомості повітря - 72% при ГДР 75%, швидкість руху повітря 0,7 м/сек При ГДР - 0.25 - 2 м/сек; Гіг. кл., кл. 2;
рівень фізичного перевантаження (параметри, ступінь, важкість роботи) - разовий підйом вантажу при чередуванні з іншою роботою - 30 кг при нормативному до 15 кг, 40% часу зміни, сумарна вага 300 кг за зміну при нормативній до 100 кг. Перебування у позі «стоячи» від 60 до 80% часу зміни; Гіг. кл. табл. 4.11.7, кл. 3.2».
Після отримання інвалідності позивач проходив МСЕК, зокрема, в матеріалах справи наявна копія довідки серії 12 ААГ №170594 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією та копія довідки серії 12 ААА №127504 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, якими підтверджено 3 групу інвалідності внаслідок професійного захворювання та встановлено 55% втрати професійної працездатності. Зазначено, що протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно. Інвалідність встановлена на строк до 01.10.2025.
Згідно записам №5-9 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 працював з 26.05.1997 на повний робочий день у шахті учнем підземного горноробочого, підземним горноробочим, підземним електрослюсарем на Виробничому структурному підрозділі Шахта "Дніпровська" ВАТ "Павлоградвугілля" та був звільнений 04.08.2008 у зв'язку з виявленням невідповідності виконуваної роботи за станом здоров'я згідно п.2 ст. 40 КЗоТ України.
Також, відповідно до Витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, сформованого засобами автоматизованої системи Пенсійного фонду України 28.04.2025, за відомостями по спеціальному стажу (за наявності даних) позивачу за 2000-2008 роки пенсійним органом враховано спецстаж за кодом «ЗП3014А1» (Працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії).
Так, 16.04.2025 позивач звернувся до пенсійного органу у віці 46 років із заявою № 991 про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону №1058-IV. Вищевказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Розглянувши надані позивачем документи, пенсійний орган встановив, що на дату звернення заявнику виповнилося 46 років, загальний страховий стаж складає 17 років 04 місяці 22 днів, робота за Списком 1 - 10 років 00 місяців 00 днів, та прийняв рішення №912500117147 від 24.04.2025 відмовити ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст. 114 Закону України від 09.07.2003 №1058 - ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже спір між сторонами виник з приводу не зарахування відповідачем до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 1 час перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням, у зв'язку з чим відповідач відмовив позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно преамбули Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом другим Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах не залежно від віку, мають працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.
Частиною 5 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Відповідна гарантія встановлена і положеннями частини 4 статті 9 Закону України «Про охорону праці», якою передбачено, що час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.
Отже, законодавством передбачено зарахування часу перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до абз. 10 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Таким чином, час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням як до, так і після 1 січня 2004 року зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Згідно записам №5-9 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 працював з 26.05.1997 на повний робочий день у шахті учнем підземного горноробочого, підземним горноробочим, підземним електрослюсарем на Виробничому структурному підрозділі Шахта "Дніпровська" ВАТ "Павлоградвугілля" та був звільнений 04.08.2008 у зв'язку з виявленням невідповідності виконуваної роботи за станом здоров'я згідно п.2 ст. 40 КЗоТ України.
Також, відповідно до Витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, сформованого засобами автоматизованої системи Пенсійного фонду України 28.04.2025, за відомостями по спеціальному стажу (за наявності даних) позивачу за 2000-2008 роки пенсійним органом враховано спецстаж за кодом «ЗП3014А1» (Працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, професійне захворювання ОСОБА_1 пов'язане з виробничими факторами роботи на підземній посаді з повним робочим днем у шахті на ВСП «Шахта «Дніпровська» ВАТ «Павлоградвугілля» та, згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 31.07.2008, виникло за обставин недосконалості технологій, механізмів, робочого інструменту, неефективності засобів індивідуального захисту. Факт наявності такого професійного захворювання позивача та причини його виникнення, не заперечуються відповідачем.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на зарахування до пільгового стажу роботи за Списком № 1 за весь час перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеної пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно Закону України №1058.
Відповідно, питання щодо врахування при переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та абз.3 ч.1 ст. 28, ч. 2 ст. 33 Закону №1058-IV є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Також, відповідач ще не здійснив переведення, перерахунок з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно Закону №1058-IV на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до частини 2статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.04.2025 №912500117147 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 весь час перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням з 31 липня 2008 року; та повторно розглянути заяву № 991 від 16.04.2025 про перехід ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією № 6883-6322-7729-7141 від 23.05.2025 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) підлягає стягненню на користь позивача.
Стосовно розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно п.1 ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження надання адвокатом Ілющенко Анною Анатоліївною професійної правової допомоги, в матеріалах справи наявний ордер серії АЕ №1388749 від 22.05.2025, розрахунок витрат за правничу допомогу (додаток 1 до договору №40/25 від 30.04.2025), квитанція до прибуткового касового ордера №14 від 21.05.2025 (типова форма N КО-1).
Копія договору про надання професійної правничої допомоги в матеріалах справи відсутня.
За змістом розрахунку витрат за правничу допомогу (додаток 1 до договору №40/25 від 30.04.2025) «ознайомлення з документами наданими клієнтом, надання консультації» зайняло 30 хвилин, вартістю 1000,00 грн (ставка за 1 годину - 2000,00 грн), «складання надіслання позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії» зайняло 9 годин 30 хвилин, вартістю 19 000,00 грн (ставка за 1 годину - 2000,00 грн); в графі «дата та № квитанції» зазначено «21.05.2025 року №14»; підписаний одноособово адвокатом Ілющенко А.А. 22.05.2025 року.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №14 від 21.05.2025 (типова форма N КО-1), від ОСОБА_1 прийнято на підставі договору №40/25 від 30.04.2025 суму 20 000,00 грн.
Суд зазначає, що надані докази у сукупності доводять понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
У Практичній рекомендації Вимоги щодо справедливої сатисфакції, яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов'язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов'язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.
Отже відповідно до наведених правових позицій, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості відшкодування понесених витрат на правничу допомогу є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 20 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/15264/25 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.
Тому, враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, судом віднесено дану справу до категорії незначної складності.
Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребували значної витрати часу.
Таким чином представником відповідача не надано до суду належних та достатніх у розумінні статей 73, 74 КАС України доказів, на підставі яких визначено обсяг правової допомоги у заявленому розмірі, що повинно враховуватись під час визначення обґрунтованого розміру гонорару.
Дослідивши адміністративний позов, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю даної справи.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Вказана сума у розмірі 5000,00 грн є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі та підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань солідарно з відповідачів.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у період з 15.08.2025 по 05.09.2025 у відпустці, рішення складено - 08.09.2025.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.04.2025 №912500117147 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 весь час перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням з 31 липня 2008 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву № 991 від 16.04.2025 про перехід ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, код ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 (п'ять тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець