29 травня 2025 рокуСправа №160/8158/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі аміністративну справу № 160/8158/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпрі ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
19.03.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 12 лютого 2025 року № 7;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2025 року та прийняти рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з підстав, визначених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві позивач зазначає, що позивач має на утриманні 3-х неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. У вересні 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову (направлення) на військову службу на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як чоловік, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років, та який не має заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. До вказаної заяви позивачем були додані на вимогу відповідача наступні документи: 3 свідоцтва про народження дітей, паспорт громадянина України, витяг з реєстру територіальної громади, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_4 , Договір про сплату аліментів на дитину ОСОБА_2 , Договір про сплату аліментів на ОСОБА_4 , Заява від ОСОБА_5 , Заява від ОСОБА_6 , заява від ОСОБА_7 , виписка з державного реєстру боржників про відсутність заборгованості, диплом НОМЕР_5 , диплом НОМЕР_6 . 14.11.2024 року відповідачем видана довідка №8/3051 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. 07 лютого 2025 року, у зв'язку із закінченням терміну дії наданої відстрочки від призову на службу під час мобілізації позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, до якої додав той самий обсяг документів, що і раніше та військово - обліковий документ, довідку про відстрочку а також витяг з реєстру боржників, в якому зазначено, що заборгованість відсутня. Однак, 12 лютого 2025 року відповідачем вручено повідомлення №7/57/203, в якому зазначено причини відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а саме: заявником не було надано актуальний документ на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів. Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
23.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. 21030/25). В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що 07.02.2025 ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_5 було подано заяву на розгляд комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. За результатами розгляду заяви та вивчення доданих до заяви документів 12.02.2025 комісією для розгляду питань про надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період було прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а ІНФОРМАЦІЯ_5 було проінформовано заявника про результати розгляду заяви. Також відповідач зазначив, що подані позивачем заяви на підтвердження факту утримання неповнолітніх дітей датовані жовтнем 2024 року, тобто на 07 лютого 2025 року із часу засвідчення заяв пройшло понад три місяці. Таким чином, позивачем не було надано комісії документи на підвтердження відсутності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за 3 місяці.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_7 від 10 вересня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтва про народження серія НОМЕР_8 від 02 квітня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтва про народження серія НОМЕР_9 ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11.06.2018 № 242/865/18 шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , було розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що діє від імені та в інтересах ОСОБА_7 було укладено договір про сплату аліментів на дітей від 18 жовтня 2024 року відносно дитини ОСОБА_3 , відповідно до умов якого, пунктом 3 передбачено, що виплата коштів на утримання дитини (аліментів) здійснюється ОСОБА_1 щомісячно, до кінця поточного місяця, який є звітним.
У подальшому ОСОБА_9 , що діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір про сплату аліментів на дитину - ОСОБА_4 від 01 жовтня 2024 року № 2485, відповідно до умов якого, пунктом 1 передбачено, що ОСОБА_1 та матір ОСОБА_6 домовились про порядок та розміри виплати грошових коштів (алміентів) на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , також пунктом 3 Договору передбачено, що виплата коштів на утримання дитини (аліментів) здійснюється ОСОБА_1 щомісячно, до кінця поточного місяця, який є звітним.
Відповідно до відомостей військово-облікового документа ОСОБА_1 № НОМЕР_10 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 07.02.2025 року.
Відповідно виписки з державного реєстру боржників було встановлено, що відносно ОСОБА_1 відсутні виконавчі провадження, де він є боржником, в тому числі про стягнення аліментів.
07 лютого 2025 року у зв'язку із закінченням терміну дії наданої відстрочки від призову на службу під час мобілізації, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 з відповідною заявою на продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви було додано наступні документи: 3 свідоцтва про народження дітей, паспорт громадянина України, витяг з реєстру територіальної громади, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_4 , Договір про сплату аліментів на дитину ОСОБА_2 , Договір про сплату аліментів на ОСОБА_4 , Заява від ОСОБА_5 , Заява від ОСОБА_6 , заява від ОСОБА_7 , виписка з державного реєстру боржників про відсутність заборгованості, диплом НОМЕР_5 , диплом НОМЕР_6 .
12 лютого 2025 року відповідачем було вручено повідомлення № 7/57/203, в якому зазначено причини відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а саме: заявником не було надано актуальний документ на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 рокуу зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану'постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (далі Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначенихстаттею 23Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно здодатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Відповідно до п. 60 Порядку №560 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно здодатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно здодатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно допункту 59цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов'язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється протягом п'яти днів у разі:
подання військовозобов'язаним заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
видання указу Президента України про проведення мобілізації (продовження строку проведення мобілізації);
надходження звернення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування;
отримання офіційної інформації (повідомлення) про втрату особою законних підстав для відстрочки.
Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених устатті 23Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (Додаток 5 до Порядку №560) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) частина першастатті 23 Закону 3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положеньстатті 315Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскарженого рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскарженого рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77Кодексу адміністративного судочинства України).
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд зазначає таке.
07 лютого 2025 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 та подав особисто заяву на продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви було додано, зокрема наступні документи: 3 свідоцтва про народження дітей, паспорт громадянина України, витяг з реєстру територіальної громади, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_4 , Договір про сплату аліментів на дитину ОСОБА_2 , Договір про сплату аліментів на ОСОБА_4 , Заява від ОСОБА_5 , Заява від ОСОБА_6 , заява від ОСОБА_7 , виписка з державного реєстру боржників про відсутність заборгованості, диплом НОМЕР_5 , диплом НОМЕР_6 .
12 лютого 2025 року відповідачем вручено повідомлення № 7/57/203, в якому зазначено причини відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а саме: заявником не було надано актуальний документ на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених устатті 23Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (Додаток 5 до Порядку №560) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) частина першастатті 23 Закону 3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положеньстатті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надані всі передбачені Порядком №560 документи.
Також, позивачем на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів надано виписку з державного реєстру боржників про відсутність заборгованості, у тому числі зі сплати аліментів.
Відповідачем не спростовано відомостей, що містяться в документах, наданих позивачем, та не доведено, що позивач має заборгованість зі сплати аліментів.
Враховуючи викладене, позивач, як чоловік, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, який не має заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а відтак, має право на відстрочку.
Таким чином, позивачем доведено наявність підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В зв'язку з наведеним, рішення комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 оформлене протоколом від 12 лютого 2025 року № 7 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом встановлено протиправність рішення комісії про відмову ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134 ,139, 143, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певнії дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 12 лютого 2025 року № 7.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з підстав, визначених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадацять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 29.05.2025.
Суддя О.В. Царікова