Провадження № 11-кп/821/427/25 Справа № 711/3526/22 Категорія: ч.2 ст.286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
04 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
потерпілої ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_8 зі змінами та доповненнями на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Познанка Перша, Любашівського району Одеської області, українця, громадянина України, одруженого, співзасновника ФГ « Доля », який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту фактичного його затримання, після вступу вироку в законну силу.
Стягнуто з ОСОБА_8 витрати за проведення експертиз у сумі 8306 грн. 32 коп. на користь держави.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 52723 грн. 00 коп. та моральну шкоду в сумі 400 000 ( чотириста тисяч ) гривень.
Арешт накладений ухвалою Уманського міськрайонного суду від 31 травня 2022 року на автомобіль « SKODA KODIAQ», р.н. НОМЕР_1 та велосипед « TITAN Forest » - скасовано.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 27.05.2022 близько 16 год. 50 хв. керуючи технічно справним автомобілем « SKODA KODIAQ», р.н. НОМЕР_1 , у порушення вимог п.12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001 №1306 зі змінами та доповненнями ( далі ПДР ), рухаючись у межах населеного пункту м. Умань Черкаської області по вул.Київська в напрямку площі Перемоги зі сторони с. Родниківка, зі швидкістю понад 80 км/год, що на 30 км/год перевищувала дозволену швидкість у населеному пункті, перебуваючи за кермом вказаного транспортного засобу поблизу нерівнозначного перехрестя вул.Київської та автодороги, яка веде до аеродрому, в момент виникнення небезпеки для руху, яку він міг об'єктивно виявити, у вигляді велосипедиста ОСОБА_10 , який рухався по другорядній дорозі зі сторони аеродрому та перетинав проїзну частину вул.Київська в порушення вимог дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» та вимог п.16.11 ПДР, з права на ліво, відносно напрямку руху автомобіля, допустив наїзд на останнього, при цьому маючи технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста шляхом застосування екстреного гальмування при русі з максимально дозволеною швидкістю у населених пунктах 50 км/год.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 28.05.2022 №05-7-02/164 отримав травми з залученням кількох ділянок тіла, у вигляді закритої черепно-мозкової травми без ушкодження кісток основи, склепіння та лицьового черепа з крововиливами під м'які мозкові оболонки, забоєм розміщення головного мозку; підвивиху шийного відділу хребта; закритої тупої травми грудної клітки: переломів ребер зліва, забоїв легень, двостороннім гематориксом (накопичення крові в плевральній порожнині), розривом висхідного відділу аорти, розривом серця, гемо перикардом (накопичення крові в серцевій сорочці); закритої тупої травми органів заочеревного простору: крововиливів в навколо надниркову клітковину та тканину наднирників (гістологічно), від яких загинув на місці пригоди. Поєднана травма в своєму перебігу ускладнилась геморагічним та травматичним шоком. Вказані ушкодження утворилися від дії твердих тупих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові (ДТП 27.05.2022) і носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Вищевказані тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_10 знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті.
Порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля «SKODA KODIAQ», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , вимог п.12.4 Правил дорожнього руху, згідно висновку судової авто технічної експертизи від 27.06.2022 № СЕ-19/124-22/6311-ІТ, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10 .
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони заподіяли смерть потерпілого.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, які суд визнав доведеними і кваліфікацію дій обвинуваченого прокурор відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій просить вирок суду щодо ОСОБА_8 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого через м'якість, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційні вимоги обгрунтувала тим, що суд першої інстанції прийшов до хибного переконання, про можливість призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, передбаченого санкцією відповідної статті, при цьому не надав належної оцінки тяжкості та ступеню небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, не врахував спосіб, характер та обставини вчинення злочину обвинуваченим. Зокрема те, що ОСОБА_8 , нехтуючи Правилами дорожнього руху України, наражаючи на небезпеку інших учасників дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, що являється джерелом підвищеної небезпеки з перевищенням, встановленої для населеного пункту, швидкості, скоїв тяжкий злочин, а саме дорожньо-транспортну пригоду, що призвела до непоправних наслідків у вигляді смерті малолітнього.
Зауважує, що обираючи вид та розмір покарання, суд врахував порушення малолітнім потерпілим вимог дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» та вимог п. 16.11 ПДР, однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов'язаний був виконати вимоги п.12.4 ПДР, а саме, в населеному пункті рухатися зі швидкістю 50 км. год. А те, що небезпеку для руху (а саме вихід пішохода на проїзну частину) створено внаслідок протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначених пунктів ПДР та понести відповідне покарання за вчинений ним злочин (рішення Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 702/880/16 к).
В зміненій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вирок щодо нього та звільнити його - ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді 4 років позбавлення волі з випробуванням і установити іспитовий строк три роки, покласти на нього установлені ст.76 КК України обов'язки.
Змінену апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_8 мотивував тим, що вирок винесений з істотним порушенням вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства в частині призначеного покарання, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
При цьому, апелянт зазначає, що він не оспорює законність вироку в частині доведеності вини та кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, проте, вважає, що покарання призначене судом першої інстанції, є несправедливим та суворим, через те, що суд не врахував, що він - ОСОБА_8 протягом досудового слідства активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, добровільно, повністю відшкодував потерпілій завдану шкоду, вибачився перед нею.
Вважає, що суд першої інстанції оцінюючи його, як обвинувачену особу, яка характеризується позитивно, повністю визнав вину, щиро кається, не бажав настання негативних наслідків, та відшкодував завдану шкоду потерпілій, мав би прийти до висновку про можливість призначення йому покарання не пов'язаного з позбавленням волі та застосувати ст.75 КК України.
Апелянт вважає, що за викладених обставин в його зміненій апеляційній скарзі та враховуючи думку потерпілої відносно міри покарання, яка просить суд не призначати йому основне покарання пов'язане з реальним позбавленням волі, вирок суду підлягає зміні. Вважає, що він дійсно може виправитися без відбування покарання у виді позбавлення волі реально, а відтак є підстави для прийняття рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала подану нею апеляційну скаргу та просила її задовольнити, заперечивши при цьому проти зміненої апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , думку обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтримав вимоги своєї зміненої апеляційної скарги, просив її задовольнити та заперечив проти вимог апеляційної скарги прокурора, думку потерпілої ОСОБА_9 , яка підтримала вимоги зміненої апеляційної скарги обвинуваченого та заперечила проти вимог апеляційної скарги прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що змінену апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 слід задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України та загальної засади змагальності кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст.370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог закону, передбачених ст.370, 94 КПК України, ретельно дослідив зібрані у справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, жодним з учасників провадження не оспорюються, а тому, відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо не законності та занадто м'якого призначення ОСОБА_8 покарання судом першої інстанції, та доводи зміненої апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 щодо повного визнання своєї вини та суворості призначеного йому покарання, застосування до нього положень ст.75 КК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
Положеннями ст.414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції виконав вимоги, передбачені ст.ст.50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким, обставини вчинення кримінального правопорушення його наслідки, те що вчинене кримінальне правопорушення відноситься до необережних, а також вину потерпілого у ДТП, особу обвинуваченого який раніше не судимий, має молодий вік, працює, по місцю проживання характеризується позитивно, на обліках у лікаря нарколога та психіатра за місцем проживання не перебуває, відсутність обтяжуючих покарання обставин.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд призначив обвинуваченому покарання, яке за своїм видом і розміром є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_11 , судом першої інстанції правильно враховано всі обставини, з якими закон про кримінальну відповідальність пов'язує призначення покарання, а тому доводи прокурора щодо м'якості призначеного покарання ОСОБА_11 вважає необгрутованими, тому апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 зі змінами щодо застосування до нього положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання підлягають задоволенню, оскільки суд першої інстанції, призначаючи йому покарання не врахував той факт, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а відповідно не застосував ст.75 КК України.
Згідно з вимогами ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403,405,407,408,429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про застосування ст.75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.
Згідно з абзацом 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року (зі змінами), рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. При звільненні особи від відбування покарання з випробуванням суди у резолютивній частині вироку мають посилатися на статтю 75 КК, а щодо неповнолітньої особи - ще й на статтю 104 КК як на підстави для прийняття такого рішення.
Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 визнав свою вину в судовому засіданні апеляційної інстанції, заявив про щире каяття. Вказане свідчить про те, що обвинувачений критично ставиться до своїх дій та виявив готовність нести кримінальну відповідальність за скоєне, тобто наявна обставина, що пом'якшує покарання, а саме визнання вини.
Поряд з цим колегія суддів враховує інші обставини при призначенні покарання, а саме відшкодування у повному обсязі матеріальної та моральної шкоди потерпілій ОСОБА_9 , яке суд апеляційної інстанції визнає обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , а також позицію потерпілої, яка просила врахувати поведінку обвинуваченого, як дієве каяття та застосувати до нього покарання не пов'язане з позбавленням волі, а застосувати норми ст.75 КК України, що підтверджується копією розписки та заяви потерпілої, та було підтверджено нею в судовому засіданні суду апеляційної інстанції (т.3 а.с.198, 205).
Крім того, в матеріалах справи міститься досудова доповідь, підготовлена провідним інспектором ФДУ «Центр пробації» в Черкаській області Уманського РВ ОСОБА_12 . Згідно з досудовою доповіддю орган пробації дійшов до висновку, що виправлення ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства.
Ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих громадян, оцінені як середній. Так інспектор органу пробації зазначила, що дослідження інформації, що характеризує особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його середньої імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає за доцільне покласти на нього відповідні обов'язки, крім обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, покласти на особу додаткові обов'язки, передбачені ч.3 ст.76 КК України, зокрема, не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації (т.3 а.с.3-7).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у вироку формально послався на вказану досудову доповідь органу пробації, однак не надав її змісту належної оцінки та не врахував висновки, що містяться у цьому документі, при призначенні покарання.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до висновку експерта № СЕ-19/124-22/6311-ІТ від 27.06.2022, встановлено, як порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_8 , так і порушення правил дорожнього руху неповнолітнім потерпілим ОСОБА_10 , зокрема, останній не дотримався вимог д.з 2.1 «Дати дорогу» та вимог п.16.11 ПДР України. Порушення правил дорожнього руху обвинуваченим ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_10 стали причиною виникненням даної ДТП ( т.2 а.с.41-44).
Поряд з цим слід зазначити, що обвинувачений залишився на місці пригоди, його пасажир ОСОБА_13 викликав швидку допомогу та працівників поліції, невдовзі після скоєного зустрівся з потерпілою стороною, вибачився та висловив свої співчуття, відшкодував матеріальну та моральну шкоду завдану кримінальним правопорушенням. Вказане не заперечувалось потерпілою ОСОБА_9 під час апеляційного розгляду.
Разом з цим, як вбачається з довідки від 06.06.2022 №1133/24/37-2022 виданої на вимогу СУ ГУНП в Черкаській області, ОСОБА_8 є особою, стосовно якої відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні (т.2 а.с.82).
Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений має молодий вік (на момент вчинення кримінального правопорушення 20 років), сім'ю, офіційно працевлаштований, характеризується виключно позитивно.
Зазначені обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, що зменшує суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення та особи обвинуваченого.
Крім того, слід врахувати відсутність будь-яких порушень закону ОСОБА_8 після вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Навпаки, з'явившись до апеляційного суду за першим викликом, обвинувачений висловив своє критичне ставлення до вчинених дій.
Дійсно, ОСОБА_8 з необережності вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, внаслідок чого настали тяжкі наслідки у виді смерті неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 , які є непоправними.
Водночас при призначенні покарання слід враховувати позицію потерпілої у сукупності з іншими обставинами справи, і, у разі, якщо вони свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, суд може застосувати до нього положення ст.75 КК України.
Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що завдана шкода була відшкодована у повному обсязі, обвинувачений характеризується виключно позитивно, протягом тривалого строку розгляду кримінального провадження нових порушень закону не вчиняв та до кримінальної відповідальності не притягувався, що свідчить про його намагання стати на шлях виправлення.
Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, позитивну посткримінальну поведінку ОСОБА_8 та інші характеризуючі дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме, визнання вини та добровільне повне відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілої, яка просила призначити ОСОБА_8 покарання не пов'язане з позбавленням волі, досудову доповідь «Центру пробації» про виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства, відсутність у ОСОБА_8 судимості, виключно позитивні характеристики обвинуваченого, молодий вік (на момент вчинення кримінального правопорушення 20 років), працює, має міцні соціальні зв'язки, під час ДТП був тверезий, згідно висновку експерта ДТП сталось у зв'язку з порушенням ПДР України в тому числі потерпілим, апеляційний суд дійшов до висновку, що він на даний час не становить підвищеної суспільної небезпеки, а тому надалі досягнення мети його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою впродовж 3 (трьох) років іспитового строку, що передбачено ч.4 ст.75 КК України, з покладенням на обвинуваченого обов'язків, визначених п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_8 слід застосувати дію ст.75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з іспитовим строком 3 (три) роки, прийшовши до обгрунтованого висновку про можливість його виправлення без відбування основного покарання, з урахуванням наведених даних щодо особи обвинуваченого.
Додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки підлягає окремому виконанню.
Апеляційний суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Згідно з п.1 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції необхідно змінити в частині призначення покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 зі змінами - задовольнити, а апеляційну скаргу прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 змінити в частині призначеного основного покарання.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.
Відповідно до п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді