08.09.2025 Справа № 756/2877/24
Справа № 756/2877/24
Провадження № 2/756/285/25
08 вересня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Діденка Є.В., за участю секретаря судового засідання Павлишина О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про зняття із зареєстрованого місця проживання,
У березні 2024 року до суду надійшла вказана позовна заява, у якій позивач просить: зняти із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 29.11.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11086810000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 257000,00 швейцарських франків терміном повернення до 29.11.2017 року. В забезпечення виконання вказаного зобов'язання, було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого Відповідач передала банку в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач допустила прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором, та 06.03.2014 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва з ОСОБА_1 та ТОВ «Виробниче поліграфічне підприємство «Оберіг» на користь АТ «УКРСИББАНК» було солідарно стягнено заборгованість за кредитом в розмірі 173925 швейцарських франків 11 сантимів, заборгованість за процентами 5241 швейцарських франків 38 сантимів, пеня за прострочення кредиту - 10269 грн. 89 коп., пеня за прострочення процентів - 1399,79 грн. 19.04.2023 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» укладений Договір факторингу № 219-04/2023, згідно з яким Позивач набув право вимоги за вказаним кредитним договором. 19.04.2023 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» укладений Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, зі змінами. Згідно з п. 2.4.9 Договору іпотеки, Відповідач зобов'язалась не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки фізичних та юридичних осіб без дозволу Іпотекодержателя. Однак, 18.10.2013 року у предметі іпотеки було зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з листом АТ «УКРСИББАНК» від 20.12.2003 р. № 22012/1234, Відповідач не зверталась до АТ «УКРСИББАНК» щодо погодження реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_3 , а АТ «УКРСИББАНК» не надавав такої згоди. Таким чином, Відповідач порушила умови договору іпотеки. 15.12.2023 р. Позивач направив на адресу Відповідача вимогу про зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 , яка залишилась без задоволення. 05.02.2024 року Позивач звернувся до приватного нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу квартири в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», однак нотаріусом було відмовлено через те, що за вказаною адресою зареєстрована неповнолітня дитина. Оскільки реєстрація дитини в іпотечному житлі відбулась в порушення умов Договору і Закону України «Про іпотеку», просить зняти дитину із зареєстрованого місця проживання.
Ухвалою судді ОСОБА_6 від 14.03.2024 р. відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
18.07.2024 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач позов не визнала. Зазначила, що у Позивача відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки з приводу виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06.03.2014 р. здійснюється виконавче провадження. Крім того, вказана квартира була придбана Відповідачем ще у 2003 році для особистого проживання, та проживання в подальшому сина Відповідача ОСОБА_2. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і є єдиним житлом Відповідача. Дитина набула право проживання у житлі в силу ст. 405 ЦК України, як член сім'ї Відповідача. Перед реєстрацією місця проживання дитини Відповідач листом від 06.02.2013 року зверталась до АТ «УКРСИББАНК» із заявою про реєстрацію дитини. Кредитні кошти не брались для придбання вказаної квартири. Крім того, Позивач не звертався до Органу опіки і піклування для погодження зняття з реєстрації дитини. Зазначає, що зняття з зареєстрованого місця проживання дитини буде порушенням конституційного її права на житло.
18.09.2024 року протокольною ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи залучено Службу у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.
28.10.2024 року надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що Відповідачем не надано належних доказів направлення банку листа про погодження реєстрації дитини, оскільки відсутній фіскальний чек, який би підтверджував його направлення. Крім того, наявність вказаного листа не підтверджує надання банком погодження на реєстрацію дитини. Син Відповідача народився у 2009 році, і його місце проживання було зареєстроване лише 18.10.2013 року, тоді у Відповідача вже виникла заборгованість за кредитом, а отже реєстрація дитина була здійснена з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки.
05.11.2024 року суд ухвалив закрити підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.12.2024 року, у зв'язку із відставкою судді ОСОБА_6, справа розподілена судді Діденку Є.В.
Ухвалою від 21.01.2025 року справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 01.04.2025 року.
01.04.2025 року судове засідання не відбулось через перебування судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню, наступне засідання призначено на 27.05.2025 року.
27.05.2025 року судове засідання відкладено за клопотання Відповідача, для укладення договору про надання правової допомоги з новим представником, на 07.08.2025 року.
В судове засідання сторони не прибули, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Треті особи в судове засідання представників не направили, надали заяви про розгляд справи без їх участі, при цьому представник Служби у справах дітей та сім?ї висловив заперечення проти задоволення позову.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи, судом ухвалено перерву для прийняття рішення у справі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносини.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 25.06.2003 року, Відповідач набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
29.11.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11086810000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 257000,00 швейцарських франків терміном повернення до 29.11.2017 року.
В забезпечення виконання вказаного зобов'язання, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки № 34375, відповідно до умов якого Відповідач передала банку в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 2.4.9 Договору іпотеки, Відповідач зобов'язалась не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки фізичних та юридичних осіб без дозволу Іпотекодержателя.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у Відповідача народився син ОСОБА_5 , що підтверджено копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 .
У наданій суду копії лист від 06.02.2013 року на ім?я ПАТ «УКРСИББАНК», Відповідач звернулась для надання згоди на реєстрацію проживання дитини у предметі іпотеки. У описі до цінного листа вказано про відправлення на ім?я банку вказаного листа, дату відправлення та поштове відділення прочитати неможливо.
18.10.2013 року у предметі іпотеки було зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06.03.2014 року з ОСОБА_1 та ТОВ «Виробниче поліграфічне підприємство «Оберіг» на користь АТ «УКРСИББАНК» солідарно стягнено заборгованість за кредитом в розмірі 173925 швейцарських франків 11 сантимів, заборгованість за процентами 5241 швейцарських франків 38 сантимів, пеня за прострочення кредиту - 10269 грн. 89 коп., пеня за прострочення процентів - 1399,79 грн.
19.04.2023 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» укладений Договір факторингу № 219-04/2023, згідно з яким Позивач набув право вимоги за вказаним кредитним договором.
19.04.2023 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» укладений Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, зі змінами.
04.07.2023 року приватним виконавцем відкрите виконавче провадження № 72164023 з примусового виконання вказаного судового рішення.
15.12.2023 року Позивач направив Відповідачу вимогу про зняття з реєстрації місця проживання дитини.
Згідно з листом АТ «УКРСИББАНК» від 20.12.2003 р. № 22012/1234, Відповідач не зверталась до АТ «УКРСИББАНК» щодо погодження реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_3 , а АТ «УКРСИББАНК» не надавав такої згоди.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05.02.2024 року, приватним нотаріусом Позивачу відмовлено у посвідченні Договору купівлі-продажу квартири, оскільки у квартирі зареєстроване місце проживання дитини, і не надано дозволу органу опіки і піклування.
Відповідно до встановлених правовідносин, суд керується такими нормами права.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов'язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов'язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов'язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Така вимога може бути пред'явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до пункту 12 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:
1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини не здійснюється за заявою власника житла, якщо власником такого житла є один із батьків або інших законних представників дитини.
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа "Кривіцька і Кривіцький проти України", заява № 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
Оцінка доказів і мотиви суду.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд приймає до уваги, що Відповідачем у цій справі не було надано доказів погодження іпотекодавцем реєстрації у квартирі, яка є предметом іпотеки, місця проживання дитини Відповідача. При цьому, надані Відповідачем суду копія листа від 06.02.2013 року та копія опису до цінного листа не підтверджують надання такої згоди, а також з них неможливо встановити дату направлення і отримання банком такого листа.
Водночас, суд звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Неповнолітній син Відповідача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув право користування житлом (предметом іпотеки) в силу статей 29, 405 ЦК України, і його місце проживання визначається за місцем проживання матері в іпотечному житлі.
На переконання суду, положення пункту 2.4.9 Договору про іпотеку не розповсюджуються на випадки реєстрації місця проживання члена сім'ї (дитини) іпотекодержателя, оскільки в такому випадку це суперечило би положенням статті 9 Закону України «Про іпотеку», статей 29, 405 ЦК України.
Крім того, діти перебувають під особливою охороною держави, і їх місце проживання має бути зареєстроване у встановленому законом порядку. При цьому, посилання представника позивача на те, що син Відповідача був зареєстрований у квартирі лише у 18.10.2013 року не мають істотного значення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідачем не було допущено порушення пункту 2.4.9 Договору іпотеки.
Суд вважає, що Позивачем не доведено правових підстав для зняття дитини із зареєстрованого місця проживання, з урахуванням також і того, що Позивач не ставить питання про позбавлення дитини права користування житлом, і не наводить таких підстав. Водночас, реєстрація місця проживання є лише внесенням відомостей до відповідного реєстру, що є похідним від наявного в особи права на житло.
Також, позивач не звертався до органу опіки і піклування для отримання згоди на зняття дитини із зареєстрованого місця проживання.
Крім того, у разі неможливості звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, Позивач не позбавлений права звернутись до суду із відповідним позовом.
Оскільки позивач не довів правових підстав для задоволення позову, у позові слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, понесені Позивачем судові витрати компенсації не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 77-81, 89, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Суддя Є.В. Діденко