Справа №757/30023/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5462/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
06 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року про відмову у арешті майна у кримінальному провадженні № 1202500000001463 від 19.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, як і ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 1202500000001463 від 19.05.2025.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про арешт майна та накласти арешт на майно: мобільний телефон марки «Iphone» моделі «15 Pro», ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім карткою НОМЕР_3 ; грошові кошти в сумі 950 000,00 грн., яке вилучено у ОСОБА_8 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
30 липня 2025 року прокурор подав ще одну тотожну апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає їх однією апеляційною скаргою.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що наразі є всі підстави вважати, що вилучене під час обшуку майно є доказом вчинення кримінального правопорушення, з наведених у клопотанні обставин.
Вказує, що слідчий суддя не звернув уваги на те, що вилучений мобільний телефон міг використовуватись у злочинній схемі заволодіння бюджетними коштами, та містить листування, обмін документами, зберігання інформації щодо цін, підрядників, а тому, його збереження необхідне для можливого проведення експертиз, перевірки метаданих тощо).
Зазначає також про безпідставне посилання слідчого судді на факт закриття іншого кримінального провадження № 42024000000001260 за ч. 5 ст. 191 КК, яке має іншу юридичну кваліфікацією, інші обставини та докази.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення прокурора ОСОБА_9 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №1202500000001463 від 19.05.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено, що посадові особи ТОВ «АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДМОНТАЖ», код ЄДРПОУ - 42766056 (надалі - ТОВ «АБК «БУДМОНТАЖ») шляхом шахрайства заволоділи бюджетними коштами, виділеними на потреби Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України в особливо великих розмірах.
Крім того, органом досудового розслідування встановлені факти завищення цін на матеріали під час реконструкції Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України, зокрема по договору №530-КЕС від 25.08.2023 встановлено завищення вартості, зокрема на пісок та профнастил Н60-850-0,7.
24.06.2025 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено речі, що мають значення доказу у кримінальному провадженні, однак щодо яких слідчим суддею прямо не було надано дозволу на їх вилучення, а саме: мобільний телефон марки «Iphone» моделі «15 Pro», ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім карткою НОМЕР_3 ; грошові кошти в сумі 950 000,00 грн.
Оскільки вищевказані вилучені речі, на думку органу досудового розслідування, відповідають критеріям статті 98 КПК України та містять відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, постановою слідчого групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_11 від 24.06.2025 вищевказані речі було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №1202500000001463 від 19.05.2025.
08.07.2025 службовою особою ДСР НП України було проведено огляд вилученого у ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 мобільного телефону марки «Iphone» моделі «15 Pro».
25.06.2025 прокурор першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, як і ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 1202500000001463 від 19.05.2025
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у задоволенні клопотання відмовлено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність стороною обвинувачення того, що незастосування заборони у вигляді арешту майна може призвести до його зникнення, втрати або пошкодження або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, оскільки дане твердження прокурора належним чином необґрунтоване та невмотивоване.
Так, надані суду матеріали не містять відомостей на обґрунтування наявності підстав вважати, що вилучені мобільні телефон та грошові кошти є знаряддям чи предметом вчинення кримінальних правопорушень, зберегли на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень
Як клопотання прокурора, так і постанова про визнання майна речовими доказами, містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин імовірного вчинення кримінального правопорушення та перелік норм КПК України щодо арешту майна з метою збереження речових доказів, без належного обґрунтування, за яким із критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, вилучене майно визнано речовими доказами, які сліди злочину воно містить, або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Таким чином, арешт на вказане у клопотанні майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що вилучений мобільний телефон міг використовуватись у злочинній схемі заволодіння бюджетними коштами, та містить листування, обмін документами, зберігання інформації щодо цін, підрядників, тощо, є необґрунтованими, оскільки матеріали клопотання не містять достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин.
Крім цього, прокурором до клопотання не додано та в судовому засіданні не надано жодного доказу про те, що незастосування арешту майна в подальшому унеможливить проведення комп'ютерно-технічних експертиз.
Доводи прокурора про безпідставне посилання слідчого судді на факт закриття іншого кримінального провадження № 42024000000001260 за ч. 5 ст. 191 КК, яке має іншу юридичну кваліфікацією, інші обставини та докази, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки не впливає на правильність висновків слідчого судді про відсутність станом на день розгляду клопотання підстав для арешту вилученого майна у зв'язку із недоведеністю прокурором відповідності вилученого майна критеріям речових доказів у кримінальному провадженні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегія суддів зауважує, що жодних відомостей на спростування встановлених слідчим судом обставин доводи апеляційної скарги не містять, а відтак апеляційна скарга є необґрунтованою та містить доводи, які є недоведеними та не можуть слугувати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4____________