Справа № 752/10165/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4673/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
06 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №2025100000000435 від 28.03.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , про накладення арешту.
Накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом заборони розпорядження та відчуження, повний перелік згідно резолютивної частини ухвали.
Частково не погоджуючись із зазначеною ухвалою, власника майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна в частині:
- частки земельної ділянки кадастровий номер 3222782602:02:001:0274, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частки житлового будинку садибного типу реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №183938932227 розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110200000:03:003:0153, розташованої за адресою: Закарпатська область, м. Берегове.
16 червня 2025 року власник майна подав тотожну апеляційну скаргу засобами електронного зв'язку.
За таких обставин, колегія суддів вважає їх однією апеляційною скаргою.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що у даному кримінальному провадженні предмет неправомірної вигоди є сума в розмірі 167 000 грн., яка є в рази меншою за вартість арештованого майна, тому було порушено принцип співмірності (пропорційності).
Апелянт наголошує на тому, що матеріали кримінального провадження не містять достатніх відомостей про вчинення ним дій, направлених на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою уповноваженою на виконання функцій держави.
Прокурор та власник майна ОСОБА_6 у судове засідання повторно не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомили.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності осіб, які без поважних причин не прибули у судове засідання.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 02.05.2025 року оскаржувану ухвалу постановлено без виклику власника майна, копію оскаржуваної ухвали апелянт отримав 02.06.2025 року, а апеляційну скаргу подав до суду 05.06.2025 року, а відтак колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, апелянт просить скасувати ухвалу слідчого судді лише в частині задоволеного клопотання про арешт майна, а саме:
- частки земельної ділянки кадастровий номер 3222782602:02:001:0274, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частки житлового будинку садибного типу реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №183938932227 розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110200000:03:003:0153, розташованої за адресою: Закарпатська область, м. Берегове,
а відтак, колегія суддів переглядає ухвалу слідчого судді лише в оскаржуваній частині.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100000000435 від 28 березня 2025 року за підозрою ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України. Процесуальне керівництво у вказаному провадженні здійснюється прокурорами Київської міської прокуратури.
Досудовим розслідуванням встановлено, що попри встановлений на території України правовий режим воєнного стану та оголошену загальну мобілізацію, ОСОБА_6 , діючи як приватна особа, будучи засновником та керівником ТОВ «Українська Краловопольська РІА», ЄДРПОУ - 40878229, свідоцтво ПДВ якого анульоване 28.11.2017, у невстановлений в ході досудового слідства час та місці набув соціальні зв'язки у суспільстві, в тому числі серед працівників правоохоронних органів, зокрема й серед посадових осіб Міністерства оборони України, Національної поліції України, та користуючись ними, переслідуючи корисливий мотив, з метою власного протиправного збагачення, у невстановлений досудовим розслідуванням час, вирішив зайнятися злочинною діяльністю, спрямованою на одержання від військовозобов'язаних громадян України неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави щодо бронювання військовозобов'язаних чоловіків призовного віку на час введених на території України мобілізаційних заходів та працевлаштування до органів Національної поліції України.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 369-2 КК України 24.04.2025 повідомлено про підозру ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Скельбія Сирійської Арабської Республіки, громадянина України, неодруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого.
Санкція кримінального правопорушення за ч. 2 ст.369-2 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із конфіскацією майна.
старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 , за погодженням із прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні №2025100000000435 від 28.03.2025.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року задоволено клопотання та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом заборони розпорядження та відчуження, а саме:
- 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 3222782602:02:001:0274, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частку житлового будинку садибного типу реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №183938932227 розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 3220881303:02:005:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ;
- житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1715381232224, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
- житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1201747080000, розташований за адресою: АДРЕСА_5 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:72:305:0021, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ;
- квартиру за адресою: АДРЕСА_6 ;
- квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ;
- квартиру за адресою: АДРЕСА_7 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 2110200000:03:003:0153, розташовану за адресою: Закарпатська область, м. Берегове;
- транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_2 , VIN-код: НОМЕР_3 ;
- транспортний засіб - автомобіль марки Lexus RX 300, д.н.з. НОМЕР_4 , VIN-код: НОМЕР_5 ;
- транспортний засіб - автомобіль марки Mercedes-Benz ML350, д.н.з. НОМЕР_6 , VIN-код: НОМЕР_7 ;
- транспортний засіб - автомобіль марки TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код: НОМЕР_9 ;
- транспортний засіб - автомобіль марки Land Rover Range Rover Sport, д.н.з. НОМЕР_10 , VIN-код: НОМЕР_11 .
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя виходив з необхідності накладення арешту на вказане майно для ефективного розслідування з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчим суддею належним чином встановлено, що зазначені у клопотанні прокурора обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі досудового розслідування достатньою сукупністю даних та доказами, а санкція статті передбачає, у тому числі, конфіскацію майна, а тому, існує обґрунтований ризик відчуження, приховання чи знищення майна задля запобігання можливої конфіскації у разі доведеності в майбутньому висунутого обвинувачення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане нерухоме майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна або інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги власника майна про необґрунтованість підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи апелянта про те, що клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру, що власник майна може сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді колегія суддів вважає непереконливими.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити власнику майна ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3____________ ОСОБА_4 ____________