Справа № 539/2836/25
Провадження № 2/539/1283/2025
08 вересня 2025 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді Рудалєвої Л.В,,
при секретарі судового засідання Бас В.Г.,
сторони у судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Лубенського міськрайонного суду Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
16 червня 2025 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (далі - суд) звернулося ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (адреса: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Михайла Стельмаха, будинок №9А, офіс №204, ЄДРПОУ 43311346) (далі - позивач) із позовною заявою до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить:
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (адреса: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Михайла Стельмаха, будинок №9А, офіс №204, ЄДРПОУ 43311346) суму заборгованості за Договором позики №75254378 у сумі 15 200 (п'ятнадцять тисяч двісті) гривень 24 (двадцять чотири) копійки, з яких: 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок - основна сума боргу, 10 200 (десять тисяч двісті) гривень 24 (двадцять чотири) копійки - заборгованість за відсотками.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (первісний кредитор) та відповідачем 13 червня 2021 року було укладено договір позики в електронному вигляді, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг кошти у сумі 5 000,00 грн на строк 24 дні зі сплатою процентів у розмірі 1,99% на день та зобов'язувався повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування ними.
19 листопада 2021 року між первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ) (далі - ТОВ «ФКУА») укладено договір факторингу відповідно до якого первісний кредитор відступив ТОВ «ФКУА» права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача.
03 квітня 2024 року між «ФКУА» та позивачем укладено договір факторингу відповідно до якого ТОВ «ФКУА» відступило позивачу права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача.
Унаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість перед первісним кредитором. За результатами укладення між первісним кредитором із іншими фінансовими компаніями, а в подальшому - позивачем договорів факторингу, право вимоги за заборгованістю відповідача перед первісним кредитором перейшло до позивача.
Як правову підставу для звернення до суду позивач зазначає норми статей 512, 514, 1082 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо правових наслідків відступлення права вимоги; статей 626, 627, 628, 629 ЦК України щодо обов'язковості умов укладених договорів; статей 1049, 1050, 1054 ЦК України щодо особливостей укладення та виконання кредитних договорів; статей 526, 625 ЦК України щодо обов'язковості виконання боржником узятих на себе зобов'язань за договором, а також Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого електронна форма кредитного договору прирівнюється до письмової форми договору.
Відповідач до суду відзив на позовну заяву не надіслав.
Заяви, клопотання учасників справи
Разом з позовною заявою позивач надав до суду клопотання позивача про витребування доказів, розгляд справи за відсутності представника позивача, а також завірення про те, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 23 червня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, ухвалив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, судове засідання призначив на 21 липня 2025 року.
Розгляд справи відкладався на 03 вересня 2025 року у зв'язку із неявкою учасників справи.
Ухвалою від 03 вересня 2025 року суд постановив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням вимог частини другої статті 247 ЦПК України у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку із тим, що відповідач, повідомлений належним чином, не з'явився у судове засідання, не надав відзив на позовну заяву, а позивач не заперечує, суд розглядає справу та ухвалює рішення на підставі документів, що в ній містяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
13 червня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (первісний кредитор) та відповідачем укладено Договір позики №75254378 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) (далі - кредитний договір)(а.с.14-15), відповідно до пункту 1 якого первісний кредитор надає відповідачу у позику кошти, а позичальник (відповідач) зобов'язаний повернути отриманий кредит, оплатити проценти за користування ним в кінці строку кредитування.
Порядок надання коштів у позику первісним кредитором урегульовано Правилами надання грошових кошів у позику ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (далі - Правила).
Відповідно до пункту 12 кредитного договору він укладається дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписання накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Порядок роботи інформаційно-телекомунікаційної системи товариства та реєстрація на сайті урегульовані розділом 3 Правил.
Сума позики - 5 000,00 грн (пункт 2.1 кредитного договору), строк кредитування - 24 дні (пункт 2.2 кредитного договору), процентна ставка - 1,99%, фіксована (пункт 2.3 кредитного договору), процентна ставка за понадстрокове користування коштами - 2,70% на день. Дата повернення позики - 07 липня 2021 року (пункт 2.3 кредитного договору).
Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, що є додатком до кредитного договору, проценти за користування кредитом - 2 388,00 грн, загальна вартість кредиту - 7 388,00 грн (а.с.15).
Зі змісту платіжної інструкції вбачається, що 13 червня 2021 року первісний кредитор через ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» перерахував на рахунок відповідача НОМЕР_2 суму кредиту - 5 000,00 грн (а.с.30, зворотна сторона). Цю ж інформацію повідомлено первісному кредитору ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» листом від 14 квітня 2025 року №КД-000020523/ТНПП (а.с.30).
За невиконання, неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором розділом 6 Правил передбачена відповідальність
Як вбачається з Розрахунку заборгованості за період з 13 червня 2021 року до 28 травня 2025 року (далі - Розрахунок заборгованості), наданого позивачем, відповідач сплатив заборгованість за процентами 07 липня 2021 року у сумі 895,50 грн (а.с.5-7).
19 листопада 2021 року між первісним кредитором та ТОВ «ФКУА» було укладено Договір факторингу №1911 (далі - договір факторингу) (а.с.31-37), відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор зобов'язується відступити ТОВ «ФКУА» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФКУА» - прийняти їх та передати грошові кошти.
Згідно з Реєстром прав вимог №3 заборгованість відповідача за кредитним договором складає: 16 095,74 грн (а.с.40).
03 квітня 2023 року між ТОВ «ФКУА» та позивачем було укладено Договір факторингу №03042023 (далі - договір факторингу) (а.с.42-49), відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «ФКУА» зобов'язується відступити позивачу права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а позивач - прийняти їх та передати грошові кошти.
Згідно з Реєстром заборгованості, що є додатком до договору факторингу, заборгованість відповідача за кредитним договором складає: 16 095,74 грн (а.с.51).
Розрахунок заборгованості позивача містить інформацію про те, що заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 28 травня 2025 року становить: 5 000,00 грн - тіло кредиту, 10 200,24 грн - відсотки (а.с.7).
Отже, суд встановив, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов'язані із невиконанням останнім зобов'язань за укладеним ним кредитним договором відповідно до умов договорів факторингу.
Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України), Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронну комерцію» станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Не погоджуючись із відповідачем, який не сплачував заборгованість за кредитним договором, керуючись положеннями договорів факторингу, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Норми права, які застосував суд
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів регулюються Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон про електронні документи).
Так, відповідно до статті 5 Закону про електронні документи електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статею 8 Закону про електронні документи юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис» (далі - Закон про електронний цифровий підпис).
Статею 1 Закон про електронний цифровий підпис передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до статті 3 Закону про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі статею 4 Закону про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статею 6 Закону про електронний цифровий підпис передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону про електронну комерцію електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частиною третьою статті 11 Закону про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини шостої статті 11 Закону про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статею 12 Закону про електронну комерцію встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною першою статті 3 Закону про електронну комерцію визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно зі статею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оцінка суду
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача слід задовольнити частково з огляду на таке.
Щодо укладення електронного кредитного договору та виконання сторонами зобов'язання за ним.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідач не виконує умови укладеного ним кредитного договору в електронному вигляді, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку слід стягнути у судовому порядку.
Відповідач не надіслав відзив на позовну заяву.
Суд, оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.
Відповідно до змісту статей 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов'язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.
Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, відповідно до вимог кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти та був зобов'язаний їх повертати на умовах та у строк, передбачений договором. При цьому, в матеріалах справи, документів, які б підтверджували виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, немає.
В силу вимог статей 629 та 1054 ЦК України, Закону про споживче кредитування позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір відповідно до його умов та вимог закону.
Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.
При цьому, суд звертає увагу, що як було зазначено вище, стаття 205 ЦК України надає право укладати договір, серед іншого, у письмовій (електронній) формі. Крім того, з урахуванням вказаних вище вимог Закону про електронні документи, Закону про електронний цифровий підпис та Закону про електронну комерцію, що договір, підписаний у порядку, визначеному цими Законами, якому передував обмін електронними повідомленнями, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач уклав кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Таким чином, аналізуючи норми Цивільного кодексу України, Закону про електронні документи, Закону про електронний цифровий підпис та Закону про електронну комерцію, а також матеріали справи, зокрема умови кредитного договору, суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 07 жовтня 2020 року у справі 127/33824/19.
Судом встановлено, що відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконав у строк взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позивач має підстави вимагати від відповідача їх виконання відповідно до умов договорів факторингу, позовні вимоги є обґрунтованими.
Щодо заборгованості за відсотками суд зазначає таке.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Матеріалами справи підтверджується, що за умовами кредитного договору відповідач має сплатити в останній день кредитування: тіло кредиту - 5 000,00 грн та відсотки за користування ним - 2 388,00 грн (додаток до кредитного договору) Загальна сума заборгованості - 7 388,00 грн. Відповідач частково сплатив заборгованість за кредитним договором: 07 липня 2021 року - на суму 895,50 грн.
Як вбачається із суми заборгованості за кредитним договором та періодом її нарахування (станом на 28 травня 2025 року) відсотки за кредитним договором нараховувалися позивачем поза строками кредитування.
Враховуючи, що нарахування процентів поза межами строку кредитування не допускається; інших розрахунків, ніж зазначені вище, до матеріалів справи сторонами не надано, суд дійшов висновку, що слід стягнути саме суму, узгоджену первісним кредитором та відповідачем під час підписання кредитного договору в межах строку кредитування, за вирахуванням суми заборгованості, яку частково сплатив відповідач, а саме: 5 000,00 грн - тіло кредиту та проценти за ним: (2 388,00 грн (узгоджена сума кредитним договором) - 895,50 грн (сплачена суми відповідачем) = 1 492,50 грн. Загальна сума заборгованості - 6 492,50 грн.
За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, надавши оцінку всім аргументам позивача та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо судового збору суд зазначає таке
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією кредитового переказу №579934944.1 від 27 травня 2025 року (а.с.1).
У зв'язку з тим, що позовні вимоги суд задовольняє частково, судовий збір стягується із відповідача пропорційно сумі задоволених вимог - 1 034,61 грн.
Щодо витрат, пов'язаних з розглядом справи суд зазначає таке.
Позивач, серед іншого, заявив вимогу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 3 500,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано до матеріалів справи Договір № 01-11/24 про надання правничої допомоги від 01 листопада 2024 року (а.с.52-55) (далі - Договір).
Зі змісту витягу з Акту прийому-передачі надання правничих послуг від 20 березня 2025 року (далі - Акт) (а.с.56) вбачається, що послуги адвоката складають 3 500,00 грн.
Проаналізувавши Договір та Акт, суд дійшов висновку про те, що витрати на правничу допомогу слід зменшити з огляду на таке.
Відповідно до частин третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як вбачається із змісту Договору та Акту, послуги адвоката у вказаній справі становлять 3 500,00 грн.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що робота, зазначена у Акті, має не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи (стягнення заборгованості здійснюється за одним кредитним договором, сума заборгованості - 15 200,24 грн) та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг) (зміст позовних вимог та доданих до позовної заяви документів є стандартизованим; представник позивача не брав участі у судових засіданнях), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог частини третьої статті 141 ЦПК України.
Ураховуючи вищевикладене, керуючись Цивільним кодексом України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронну комерцію», статтями 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (адреса: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Михайла Стельмаха, будинок №9А, офіс №204, ЄДРПОУ 43311346) суму заборгованості за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75254378 від 13 червня 2021 року у сумі 6 492 (шість тисяч чотириста дев'яносто дві) гривні 50 (п'ятдесят) копійок, з яких: 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок - основна сума боргу, 1 492 (одна тисяча чотириста дев'яносто дві) гривні 50 (п'ятдесят) копійок - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (адреса: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Михайла Стельмаха, будинок №9А, офіс №204, ЄДРПОУ 43311346) судові витрати, а саме:
судовий збір у сумі 1 034 (одна тисяча тридцять чотири) гривні 61 (шістдесят одна) копійка;
витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», адреса: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Михайла Стельмаха, будинок №9А, офіс №204, ЄДРПОУ 43311346.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Лубенського міськрайонного суду
Полтавської області Л.В. Рудалєва