06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 362/6584/21
провадження № 61-5843св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюк В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Аракелян Роза Фердінандівна, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в складі судді Ковбеля М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в складі колегії суддів Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання недійсними довіреності та договору іпотеки,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., про визнання недійсними довіреності та договору іпотеки.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на підставі договорів купівлі- продажу від 08 лютого 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровими номерами 686, 687, він є власником житлового будинку з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), а також земельної ділянки площею 0,1205 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1298, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка).
29 листопада 2021 року із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався про те, що 29 жовтня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. зареєстрував іпотеку на його будинок і земельну ділянку на підставі договору іпотеки від 29 жовтня 2021 року, який укладений від його імені з ОСОБА_2 . Від його імені договір іпотеки був нібито підписаний громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, яка засвідчена 02 січня 2020 року нотаріусом Штату Флорида Айзен Аллою, апостиль від 25 січня 2021 року № 2021-10155, секретар штату Флорида.
Договір іпотеки укладений на забезпечення виконання основного зобов'язання ОСОБА_3 (позичальника) перед ОСОБА_2 (позикодавцем) за договором позики від 29 жовтня 2021 року на суму 3 367 800,00 грн.
Позивач зазначав, що довіреності на громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3 він не підписував та не видавав, договір іпотеки не укладав і не звертався до нотаріуса Штату Флорида Айзен Алли для видачі довіреності. До приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. за посвідченням зазначених договорів та вчиненням реєстраційних дій також не звертався.
У зв'язку з чим ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсною довіреність, засвідчену 02 січня 2020 року нотаріусом Штату Флорида Айзен Аллою, із проставленим апостилем від 25 січня 2021 року № 2021-10155;
- визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 29 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. за реєстровими номерами 3555, 3556;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 29 жовтня 2021 року про державну реєстрацію іпотеки № 44738690 та про державну реєстрацію обтяження № 44740296 щодо спірного житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 843691832214);
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 29 жовтня 2021 року про державну реєстрацію іпотеки № 44744392 та про державну реєстрацію обтяження № 44744625 щодо спірної земельної ділянки (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 883156232214).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 29 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. за реєстровими номерами 3555, 3556.
Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 29 жовтня 2021 року про державну реєстрацію іпотеки № 44738690 та про державну реєстрацію обтяження № 44740296 щодо спірного житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 843691832214).
Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 29 жовтня 2021 року про державну реєстрацію іпотеки № 44744392 та про державну реєстрацію обтяження № 44744625 щодо спірної земельної ділянки (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 883156232214).
У задоволенні позовних вимог про визнання довіреності недійсною відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 958,00 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про обтяження спірного майна, суд першої інстанції керувався тим, що позивач заперечував факт підписання довіреності, а сторона відповідача її не надала, тобто фактично ухилилася від надання оригіналу вказаної довіреності. Тому, врахувавши пояснення нотаріуса Айзен Алли, за якими вона не посвідчувала спірної довіреності, суд дійшов висновку, що волевиявлення позивача на укладання спірної довіреності було відсутнє. Отже, встановивши обставини нікчемності довіреності, суд дійшов висновку про визнання недійсним договору іпотеки, який уклав ОСОБА_3 в інтересах і щодо майна довірителя ОСОБА_1 , на підставі цієї довіреності без волевиявлення позивача. Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки, суд дійшов висновку про скасування записів про обтяження спірного майна, які вчинені на підставі недійсного правочину.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності, суд першої інстанції керувався тим, що недійсність правочину у випадку недодержання його письмової форми встановлена законом і цей правочин є нікчемним, тому позовна вимога про визнання недійсною довіреності не є належним способом захисту прав.
Київський апеляційний суд постановою від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про те, що такі висновки суду є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
18 квітня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Аракелян Р. Ф., через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року і постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» у подібних правовідносинах, а саме щодо норм права, які повинні застосовуватися до довіреності, яка видана в іншій країні та легалізована шляхом проставляння апостилю. На думку скаржника, стаття 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» імперативно забороняє застосовувати право держави, на території якої не була видана довіреність, для встановлення правових наслідків дійсності чи недійсності такої довіреності, та враховувати факти порушених судових проваджень на території держави США, у якій була видана оскаржувана довіреність від 02 січня 2020 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди, не встановивши всіх дійсних обставин справи, дійшли помилкових висновків про відсутність волевиявлення позивача на видачу оспорюваної довіреності, оскільки суди не врахували факт апостилізації (легалізації) довіреності. Факт порушення кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 та показання нотаріуса Айзен Алли, які були в усній формі надані детективу Поліцейського відділу міста Авентура 01 лютого 2022 року в межах кримінального провадження у справі № 22-000578 за фактом крадіжки особистих даних, не є прямим беззастережним доказом вчинення факту шахрайства та встановлення факту незаконності оскаржуваної довіреності з огляду на те, що в Україні діють презумпція невинуватості та вимоги кримінального процесуального законодавства.
Заявник вважає безпідставними доводи позивача, що він не видавав та не підписував оскаржувану довіреність від 02 січня 2020 року, оскільки за вказаним фактом на території Сполучених Штатів Америки компетентною інституцією не завершено досудове розслідування, відсутній висновок криміналістичної комплексної судово- технічної та почеркознавчої експертизи оригіналу довіреності від 13 грудня 2020 року, відсутній обвинувальний вирок суду за фактом шахрайства щодо використання підпису та печатки приватного нотаріуса Штату Флорида Айзен Алли. Крім того, зазначає, що копія листа від 30 листопада 2021 року, на який посилається позивач та який нібито виданий від імені приватного нотаріуса Штату Флорида Айзен Алли, має відбиток штампу не приватного нотаріуса Штату Флорида Айзен Алли, а штамп та підпис іншого нотаріуса Штату Флорида Карідад Лінарес. Крім того, цей лист навіть не апостилізований Департаментом штату Флорида, не містить підтвердження справжності підпису на вказаному листі. Отже, така копія листа не є належним доказом.
Звертає увагу на те, що суди безпідставно не витребували у позивача оригінал довіреності, а позивач не ініціював питання про проведення почеркознавчої експертизи оскаржуваної довіреності, яка б спростувала чи підтвердила справжність його підпису на правочину.
Суди безпідставно взяли до уваги висновок експерта за результатами судово- технічної експертизи документів у цій справі від 26 червня 2023 року № 27867/27868/22-33, оскільки він складений на хибних вихідних даних та оманливих судженнях позивача про те, що примірники, надані для проведення експертизи договорів, є оригіналами. Звертає увагу на те, що позивач має декілька примірників правовстановлюючих документів, один з яких він надав ОСОБА_3 для вчинення оскаржуваних правочинів, а інший видав за оригінал. Також суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-технічної експертизи документа.
Доводи інших учасників справи
У червні 2024 року адвокат ОСОБА_1 Шульга А. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 25 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Васильківського міськрайонного суду Київської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2024 року.
Ухвалою від 23 червня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ОСОБА_1 є власником спірного житлового будинку з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1205 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1298, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 15-19).
Право власності на спірний будинок ОСОБА_1 набув на підставі договору купівлі- продажу від 08 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 686.
Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набув на підставі договору купівлі- продажу від 08 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 687.
Відповідно до копії довіреності від 02 січня 2020 року, посвідченої нотаріусом штату Флорида Айзен Аллою, ОСОБА_1 , громадянин США, уповноважив ОСОБА_3, громадянина США: 1) представляти у державних, публічних, комерційних та інших компаніях, установах, організаціях, незалежно від їхнього підпорядкування, форм власності та галузевої приналежності, у тому числі в органах місцевого самоврядування, органах нотаріату, центрах надання адміністративних послуг та уповноважених органах України, у державному комунальному підприємстві, будь- якому міському / регіональному бюро технічної інвентаризації, відповідній районній державній адміністрації для вирішення будь-яких питань, що стосуються його, а також вчиняти інші дії, що стосуються його прав та законних інтересів; 2) використовувати та розпоряджатися усім майном, яке розташоване на території України, і у зв'язку з цим укладати всі угоди, не заборонені законодавством, а саме купувати, продавати, обмінювати будь-яке нерухоме та рухоме майно, вносити його до статутного капіталу, визначати у всіх випадках час та інші умови на власний розсуд, здійснювати розрахунки за укладеними договорами, отримувати належне майно, грошові кошти, цінні папери, включаючи, зокрема: відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1205 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1298, загальною площею 533,60 кв. м, житловою - 170,10 кв. м, а також з питань здачі в оренду / найму, іпотеки, продажу, внеску зазначеного нерухомого майна до статутного капіталу за ціною та на умовах, які представник може визначати на власний розсуд. Для цього надано представникові право здійснювати вільний доступ до зазначеного нерухомого майна, укладати та підписувати договори оренди, попередні договори купівлі-продажу, договори купівлі-продажу, акти передання-приймання, вносити у статутний капітал, передавати в іпотеку, подавати від імені довірителя заявки та інші документи, розписуватися за нього, включаючи підписання договорів оренди / найму, отримувати необхідні сертифікати та інші документи, що стосуються реалізації наданих цією довіреністю повноважень, здійснювати платежі та розрахунки, отримувати належні довірителю грошові кошти, а також право отримувати необхідні свідоцтва і документи, подавати, заповнювати та підписувати усі без винятку необхідні документи (заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), запити щодо надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, додатки до запиту; документи, що підтверджують внесення плати за надання інформації з Державного реєстру речових прав, документи про сплату адміністративного збору, інші документи, передбачені законодавством); отримували витяги про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та інші документи; подавати від імені довірителя усі без винятку заявки, зокрема на видачу сертифікатів та виписок, отримання грошових сум та речей, дозволів, дублікатів, довідок, що стосуються довірителя, розписуватися за довірителя, підписувати від його імені всі документи, необхідні для здійснення повноважень, а також вчиняти всі інші юридично обов'язкові дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана з правом передоручення терміном на три роки і діяла до 02 січня 2023 року включно (т. 1, а. с. 20-27).
29 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3 на підставі довіреності, засвідченої 02 січня 2020 року нотаріусом Штату Флорида Айзен Аллою, апостиль від 25 січня 2021 року № 202 -10155, секретар штату Флорида, укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. за реєстровими номерами 3555, 3555. Предметом іпотеки є спірний житловий будинок та спірна земельна ділянка, які належать на праві власності позивачу ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 31-33).
Договір іпотеки укладений на забезпечення виконання основного зобов'язання за договором позики від 29 жовтня 2021 року на суму 3 367 800,00 грн, укладеним між ОСОБА_2 (позикодавцем) і ОСОБА_3 (позичальником), строк виконання основного зобов'язання 28 листопада 2021 року (т. 1, а. с. 29, 30).
Відповідно до письмової заяви / афідевіту нотаріуса Айзен Алли, яка є нотаріусом штату Флорида, номер ліцензії 00333407, що діяла до 20 липня 2023 року, справжнім афідевітом вона підтвердила, що ніколи не посвідчувала жодних документів, виданих на ім'я ОСОБА_1 , ніколи не зустрічалася з ОСОБА_1 . Якщо будь-які документи, що стосуються ОСОБА_1 , зокрема довіреність ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 від 02 січня 2020 року, містять її підпис та печатку, вони безумовно виконані шляхом шахрайства та безумовно не були проставлені нею (т. 1, а. с. 35).
Відповідно до нотаріально засвідченого звіту поліцейського відділу міста Авентура Міжнародної акредитованої поліцейської служби від 23 лютого 2022 року № 22-000578 ОСОБА_1 та Айзен Алла разом із іншими потерпілими звернулися до правоохоронних органів США за фактом незаконних дій ОСОБА_3 і за їхньою заявою відкрито кримінальне провадження щодо крадіжки персональних даних. Серед іншого у звіті зазначено, що під час розслідування детектив зв'язувався з пані Айзен Аллою і вона повідомила, що не знає ОСОБА_1 , однак у лютому 2021 року нотаріально завіряла окремий документ для ОСОБА_3 . У цьому звіті ОСОБА_3 вказується як підозрюваний у вчиненні злочину. Достовірність копії поданого звіту підтверджується Секретарем відділу поліції міста Авентура, штат Флорида, Мері Сміт , чий підпис, у свою чергу, засвідчений нотаріусом Штату Флорида Річардом Робінсоном 23 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 119-127).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 грудня 2021 року щодо кримінальних проваджень № № 12021000000001527 та 12021000000001528, постанови прокурора Офісу Генерального прокурора від 22 січня 2022 року про об'єднання кримінальних проваджень, за фактом підробки документів ОСОБА_1 також звернувся до правоохоронних органів в Україні і обставини підроблення документів досліджуються у межах кримінального провадження № 12021000000001527 (т. 1, а. с. 159-162).
Ухвалою від 03 жовтня 2022 року Васильківський міськрайонний суд Київської області призначив у цій справі судову технічну експертизу документів, на вирішення якої поставив питання:
Чи відповідають наявні у матеріалах справи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. копії договорів купівлі-продажу спірних житлового будинку та земельної ділянки від 08 лютого 2016 року та про внесення змін до договору купівлі-продажу від 22 березня 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровими номерами 686, 687, 1117, оригіналам таких договорів та чи зроблені вони з оригіналів таких документів?
Проведення судової експертизи суд доручив експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (т. 2, а. с. 11, 12).
Відповідно до висновку експерта копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровим № 686, що надана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем P. O. (т. 1, а. с. 205), зроблена не з оригіналу аналогічного договору, наданого Васильківським міськрайонним судом Київської області; копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровим № 687, надана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (т. 2, а. с. 206), не відповідає та зроблена не з оригіналу аналогічного договору, наданого Васильківським міськрайонним судом Київської області; копія договору про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений 08 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В., реєстровий номер 687, від 22 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровим № 1117, що надана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (т. 1, а. с. 205), не відповідає та зроблена не з оригіналу аналогічного договору, наданого Васильківським міськрайонним судом Київської області (т. 2, а. с. 91).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення повністю відповідають зазначеним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Спірні правовідносини стосуються захисту права власності позивача ОСОБА_1 на спірний житловий будинок та спірну земельну ділянку, які передані в іпотеку без його волевиявлення на підставі довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_3 та посвідченої нотаріусом Штату Флорида Айзен Аллою.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка (які) його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У статті 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно- правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама собою на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, у тому числі вільне волевиявлення учасника правочину.
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 574 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості (частина перша статті 575 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно із частинами першою, третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У частині першій статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
У статті 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)).
Згідно з частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 910/4316/22).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року в справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з'ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив у подальшому довіритель укладений представником у його інтересах правочин.
За змістом частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Суди встановили, що оскаржуваний договір іпотеки спірних житлового будинку та земельної ділянки від 29 жовтня 2021 року було укладено від імені ОСОБА_1 ОСОБА_3 на підставі довіреності від 02 січня 2020 року, посвідченої нотаріусом Штату Флорида Айзен Аллою, апостиль від 25 січня 2021 року № 2021-10155, секретар штату Флорида.
Позивач ОСОБА_1 заперечував факт видачі та підписання ним довіреності на ім'я ОСОБА_3 .
На підтвердження того, що позивач не уповноважував відповідача на вчинення будь- яких дій, він надав суду:
- письмову заяву / афідевіт нотаріуса Айзен Алли, яка є нотаріусом штату Флорида, номер ліцензії 00333407, що діяла до 20 липня 2023 року, яким вона підтвердила, що ніколи не посвідчувала жодних документів, виданих на ім'я ОСОБА_1 , ніколи не зустрічалася з ОСОБА_1 . Якщо будь-які документи, що стосуються ОСОБА_1 , зокрема довіреність ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 від 02 січня 2020 року, містять її підпис та печатку, вони безумовно виконані шляхом шахрайства та безумовно не були проставлені нею (т. 1, а. с. 35);
- нотаріально засвідчений звіт поліцейського відділу міста Авентура Міжнародної акредитованої поліцейської служби від 23 лютого 2022 року № 22-000578, відповідно до якого ОСОБА_1 та Айзен Алла разом із іншими потерпілими звернулися до правоохоронних органів США за фактом незаконних дій ОСОБА_3 і за їхньою заявою відкрито кримінальне провадження щодо крадіжки персональних даних. Серед іншого у звіті зазначено, що під час розслідування детектив зв'язувався з пані Айзен Аллою і вона повідомила, що не знає ОСОБА_1 , однак у лютому 2021 року нотаріально завіряла окремий документ для ОСОБА_3 . У цьому звіті ОСОБА_3 вказується як підозрюваний у вчиненні злочину. Достовірність копії поданого звіту підтверджується Секретарем відділу поліції міста Авентура, штат Флорида, Мері Сміт , чий підпис, у свою чергу, засвідчений нотаріусом Штату Флорида Річардом Робінсоном 23 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 119-127);
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 грудня 2021 року щодо кримінальних проваджень № № 12021000000001527 та 12021000000001528, постанови прокурора Офісу Генерального прокурора від 22 січня 2022 року про об'єднання кримінальних проваджень, відповідно до яких за фактом підробки документів ОСОБА_1 також звернувся до правоохоронних органів в Україні і обставини підроблення документів досліджуються у межах кримінального провадження № 12021000000001527 (т. 1, а. с. 159-162).
Крім того, позивач просив суд витребувати у відповідача оригінал оспорюваної довіреності для проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Відповідач ОСОБА_3 не надав суду оригіналу використаної ним для укладення договору іпотеки від 29 жовтня 2021 року довіреності.
Також позивач заперечував факт того, що він передавав відповідачу оригінали правовстановлюючих документів на спірні житловий будинок та земельну ділянку, у зв'язку з чим на виконання ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року в цій справі було проведено експертизу. За висновком експерта копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровим № 686, що була надана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (а. с. 205), зроблена не з оригіналу аналогічного договору, наданого Васильківським міськрайонним судом Київської області; копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровим № 687, була надана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (а. с. 206), не відповідає та зроблена не з оригіналу аналогічного договору, наданого Васильківським міськрайонним судом Київської області; копія договору про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений 08 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В., реєстровий номер 687, від 22 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. за реєстровим № 1117, що була надана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (а. с. 205), не відповідає та зроблена не з оригіналу аналогічного договору, наданого Васильківським міськрайонним судом Київської області.
Також суди встановили, що оскаржуваний договір іпотеки укладений ОСОБА_3 з метою забезпечення власних зобов'язань за договором позики.
Отже, врахувавши зазначене, встановивши те, що оскаржуваний договір іпотеки укладений на підставі нікчемної довіреності, а також те, що договір іпотеки укладено ОСОБА_3 у своїх інтересах, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 29 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. за реєстровими № № 3555, 3556, та скасування відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження спірного майна.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.
Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про помилковість висновків судів про нікчемність довіреності та неврахування судами факту апостилізації (легалізації) довіреності з огляду на таке.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Гаазької конвенції про скасування вимог консульської легалізації іноземних офіційних документів.
Проставлення штампа «Апостиль» є спрощеним способом легалізації іноземних документів. На відміну від консульської легалізації, процедура апостилювання потребує значно менших затрат часу, оскільки потрібно звернутись тільки в один орган. Офіційні документи засвідчуються спеціальним штампом «Апостиль», який проставляється відповідним уповноваженим органом іноземної держави, в якій було видано цей документ.
Крім того, апостильовані документи можуть бути використані не лише в одній країні, а у всіх державах - учасницях Гаазької конвенції. Апостиль ставиться на оригіналі документа, його нотаріальній копії або може бути оформлений як додаток до нього.
Апостиль ставиться для використання документів у країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та набрала чинності в Україні в 2003 році.
США також є учасником Гаазької конвенції 1961 року, а тому здійснюють процедуру легалізації документів шляхом проставлення штампа «Апостиль». У США апостиль є сертифікатом встановленого зразка на одній сторінці, прикладений до документа. Документ має бути апостильованим у тому штаті, в якому він був виданий. Кожен штат встановлює свою форму сертифіката, а завіряє його секретар штату або його заступник.
Відповідно до статей 13, 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
У статті 1 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, зазначено, що ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; адміністративні документи; нотаріальні акти; офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
У статті 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до положень статей 4, 5 Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплюється документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують жодного засвідчення.
Згідно з пунктом 22 Висновків та рекомендацій, прийнятих Спеціальною комісією з практичного застосування Гаазьких конвенцій про апостиль, отримання доказів, вручення документів, дія апостилю не поширюється на зміст офіційного документа, на якому проставлений апостиль.
Тобто засвідчення документа (довіреності) апостилем не впливає на дійсність документа (довіреності), а є лише засобом підтвердження справжності підпису та статусу особи, що підписала такий документ, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.
Тому сам факт апостилювання довіреності від 02 січня 2020 року, видання якої оспорює ОСОБА_1 , не виключає можливість її підписання іншою особою, а також оспорення правочинів, які були укладені представником з підстав невідповідності їх волевиявленню особи, яка виступила довірителем.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що факт порушення кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 та показання нотаріуса Айзен Алли , не є беззаперечними доказами нікчемності довіреності, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження дійсності оскаржуваного правочину.
Крім того, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції витребував у ОСОБА_3 оригінал оспорюваної довіреності, який останній так і не надав, що свідчить про його ухилення від надання оригіналу оспорюваного правочину.
Також відповідач не надав належних та обґрунтованих доказів на спростування заяви нотаріуса штату Флорида Айзен Алли , яка підтвердила, що ніколи не посвідчувала жодних документів, виданих на ім'я ОСОБА_1 , якого ніколи не зустрічала, зокрема довіреність останнього на ім'я ОСОБА_3 від 02 січня 2020 року, її підпис та печатка на довіреності безумовно виконані шляхом шахрайства та не були проставлені нею.
У зв'язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність волевиявлення позивача на укладання оспорюваної довіреності та нікчемність такого правочину є правильними, обґрунтованими та не спростовані доводами відповідача.
Оскільки оскаржуваний договір іпотеки укладений на підставі нікчемної довіреності та в інтересах ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 29 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. за реєстровим № № 3555, 3556, та скасування відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження спірного майна.
При цьому суди правильно врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема рішення у справі «Якущенко проти України» (заява від 24 жовтня 2019 року № 57706/10), в якому ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (§ 2-4 резолютивної частини рішення ЄСПЛ). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь- якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ вказав на те, що ОСОБА_1 стверджував, що не планував продаж квартири, і що довіреність, яку використав ОСОБА_6 в угоді продажу, була підробленою. На підтримку цих тверджень заявник посилався, зокрема, на твердження нотаріуса про те, що вона не засвідчувала таку довіреність, на витяг з реєстру нотаріуса, який демонстрував, що оскаржувана довіреність не була зареєстрована у відповідному реєстрі, і на висновок експерта про те, що заявник довіреність не підписував (§ 29 рішення ЄСПЛ).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди керувалися тим, що він не надав доказів наведеним твердженням, а лист нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржувану довіреність, суди відмовилися взяти до уваги, не обґрунтувавши підстав для такої відмови. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що, оскільки цей лист стосувався суті спору, а також безпосередньо дійсності оскаржуваного договору, суди не повинні були відкидати цей доказ у такий загальний та зневажливий спосіб (§ 30 рішення ЄСПЛ).
Крім того, ЄСПЛ зазначив, що національні суди звинувачували заявника у тому, що він не клопотав про виклик нотаріуса як третьої особи, проте не уточнили конкретну підставу для надання нотаріусу такого процесуального статусу (§ 30 рішення ЄСПЛ).
ЄСПЛ також наголосив, що пізніше національні суди відмовилися розглянути зміст наданого нотаріусом витягу з реєстру, оскільки, на їхню думку, цей документ не був підписаний нотаріусом на кожній сторінці. Однак національні суди не навели на обґрунтування такого технічного міркування жодного посилання на відповідні процесуальні вимоги. Крім того, вони залишили без відповіді твердження заявника, що всі сторінки витягу були склеєні, прошиті нитками, а потім скріплені печаткою з підписом нотаріуса на останній сторінці (§ 31 рішення ЄСПЛ).
ЄСПЛ вважав, що було дуже важливо належно вирішити ці питання, враховуючи, що суди також не взяли до уваги експертний висновок, який спростовував достовірність підпису заявника на оскаржуваній довіреності. Отримавши цей експертний висновок, в якому стверджувалося, що заявник не підписував довіреність, суди відхилили його, головним чином, на тій підставі, що оригінал довіреності не було надано експерту та не було досліджено під час судового розгляду. Проте вони не з'ясували, чи міг заявник взагалі надати оригінал довіреності, яку, як він стверджував, він ніколи не підписував. Незважаючи на вказані обставини, суди використали відсутність оригіналу довіреності проти заявника, щоб відмовити у задоволенні його позову (§ 32 рішення ЄСПЛ).
Керуючись наведеним, ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов'язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули послідовні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дала ЄСПЛ підстави зробити висновок про те, що відмова у задоволенні позову заявника була свавільною. Отже, ЄСПЛ констатував порушення судами під час розгляду зазначеної справи пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 33 рішення ЄСПЛ).
Враховуючи зазначене рішення ЄСПЛ, колегія суддів не бере до уваги інші наведені в касаційній скарзі доводи, які зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Аракелян Роза Фердінандівна, залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
В. В. Сердюк