04 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13291/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Велду» - Гапоненко Р.І., Чадюк Л.В., в порядку самопредставництва,
відповідача - Антимонопольного комітету України - Чернюшок М.І., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Велду»
на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2025 (суддя Котков О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 (головуючий суддя: Яценко О.В., судді: Тищенко О.В., Хрипун О.О.)
у справі № 910/13291/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Велду» (далі - ТОВ «Велду»)
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет)
про визнання недійсним рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Велду» звернулося до суду з позовом до Комітету про визнання недійсним рішення від 29.08.2024 № 302-р «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК) .
Позовна заява мотивована, зокрема тим, що Рішення АМК прийнято: при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи; з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2025 зі справи № 910/13291/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на те, що при прийняті спірного рішення АМК діяло у межах своєї компетенції, у порядку та у спосіб, встановлені законом, у той час як позивачем не спростовано належними та вірогідними доказами обставини, встановлені у цьому рішенні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, ТОВ «Велду» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції норм права, а саме статей 5, 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», частини першої статті 10 Конституції України, статей 38, 79 Закону України «Про нотаріат», статей 74, 75, 76 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 зі справи № 910/1162/19, від 11.06.2019 зі справи № 904/2882/18, від 24.09.2019 зі справи № 922/1151/18, від 28.06.2022 зі справи № 922/1280/21, від 20.06.2019 зі справи № 910/4473/17, від 21.12.2023 зі справи № 910/6187/22, від 30.01.2020 зі справи № 910/14949/18, від 17.08.2021 зі справи № 910/14949/18, від 07.07.2021 зі справи № 587/2051/18, від 29.01.2021 зі справи № 922/51/20, від 15.11.2019 зі справи № 909/887/18.
Також, за доводами скаржника, наявні у матеріалах справи роздруківки Інтернет- сторінок не є доказом у справі (є неналежним, недостовірним та недопустимим доказом); судами не зазначено, на яких аркушах справи міститься переклад документів, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «КРС Трейд» на іноземній мові, із його нотаріальним засвідченням; у матеріалах справи відсутні докази надіслання позивачем зі своєї офіційної електронної пошти листа чи то неправдивої інформації іншим суб'єктам (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктам 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
У касаційній скарзі також наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які скаржник поніс і які очікує понести, у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, що становить 80 000,00 грн. Як зазначив скаржник, докази понесених скаржником витрат будуть подані згідно з приписами частини восьмої статті 129 ГПК України.
Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань
АМК у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечив, з посиланням, зокрема на ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень з дотриманням норм матеріального та процесуального права, за результатом всебічного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. АМК просить Суд провадження за касаційною скаргою ТОВ «Велду» закрити, з огляду на неподібність правовідносин у справах, наведених скаржником, зі справою, судові рішення в якій переглядаються. У разі розгляду справи по суті, Комітет просить Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
До АМК надійшла заява від товариства з обмеженою відповідальністю «КРС Трейд» (далі - ТОВ «КРС Трейд», заявник) від 07.02.2022 № 0702-1 про наявність у діях ТОВ «Велду» ознак порушення, передбаченого статтею 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
У заяві ТОВ «КРС Трейд» повідомило Комітет, що ТОВ «Велду» надіслало на електронну пошту товариства з обмеженою відповідальністю «Комел» лист № 334 від 26.11.2021, в якому поширило неправдиву інформацію щодо діяльності заявника, у тому числі, щодо товарів, які останній реалізує, а саме стверджувало про те, що ТОВ «КРС Трейд» є постачальником контрафактних товарів торговельної марки «VEAYE».
Так, у зверненні, зокрема зазначалось:
«...Беручи до уваги, що наша компанія має партнерські відносини ми сподіваємося, що Ваша компанія у найближчий час припинить продаж контрафактної продукції та наші партнерські відносини не постраждають.
Більш того, ми володіємо інформацією, що найбільшим постачальником контрафактної продукції вищевказаних ТМ, але не виключно, є компанія «Ксовит» http://ksovit.com.ua/:
ТОВ «Родос прінт» - код 41782475, ТОВ «Родос прінт груп» - код 42392969, ТОВ «КРС Трейд» - код 43408927 та можливо інші юридичні особи. Тому ми не рекомендуємо працювати із цією компанією, щоб уникнути непорозумінь і проблем у майбутньому...».
Крім того, як вказало ТОВ «КРС Трейд», у січні 2022 засобами електронного зв'язку ТОВ «Велду» поширило серед клієнтів ТОВ «КРС Трейд» повідомлення під назвою: «Обережно, Контрафакт! Остерігайтесь підробок». Про вказаний лист ТОВ «КРС Трейд» дізналося 31.01.2022, після отримання його від товариства з обмеженою відповідальністю «Родос Принт» засобами електронного зв'язку. Також, як зазначив заявник, вказана в заяві інформація була поширена засобами електронного зв'язку і серед інших суб'єктів господарювання - товариства з обмеженою відповідальністю «ЧІЗ 2015», товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех Сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІМА», товариства з обмеженою відповідальністю «Вірний Друк», товариства з обмеженою відповідальністю «Комел».
За результатом розгляду антимонопольної справи № 127-26.4/83-22 Комітетом прийнято оскаржуване рішення, відповідно до якого:
- визнано, що ТОВ «Велду» вчинило порушення, передбачене статтею 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді дискредитації ТОВ «КРС Трейд» шляхом поширення в листі № 334 від 26.11.2021 та повідомленні під назвою: «Обережно, Контрафакт! Остерігайтесь підробок» неправдивих відомостей про постачання ТОВ «КРС Трейд» контрафактної продукції під позначенням «VEAYE» (пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК);
- накладено на ТОВ «Велду» штраф у розмірі 510 984,00 грн за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення АМК);
- зобов'язано ТОВ «Велду» у двомісячний строк із дня одержання цього рішення спростувати відомості, поширення яких визнано згідно з пунктом 1 резолютивної частини цього рішення порушенням, шляхом надсилання листів товариству з обмеженою відповідальністю «Родос Прінт», товариству з обмеженою відповідальністю «ЧІЗ 2015», товариству з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех Сервіс», товариству з обмеженою відповідальністю «ВІЛІМА», товариству з обмеженою відповідальністю «Вірний Друк», товариству з обмеженою відповідальністю «Комел» (пункт 3 резолютивної частини Рішення АМК);
- ТОВ «Велду» повідомити АМК про виконання зобов'язання, викладеного у пункті 3 резолютивної частини цього рішення, протягом 5 днів з дня його виконання (пункт 4 резолютивної частини Рішення АМК).
ТОВ «Велду» оскаржило Рішення АМК у судовому порядку.
За доводами позивача, вказане Рішення АМК є неправомірним, оскільки Комітетом невірно застосовано норми матеріального права, не доведено обставин, що мають значення справи, а висновки, викладені у спірному рішенні, зроблені на припущеннях і не свідчать про порушення позивачем вимог законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки:
- спірне рішення прийняте Комітетом на підставі копій та роздруківок документів (за відсутності оригіналів), які, при цьому, не були засвідчені електронним цифровим підписом;
- заявником не було надано перекладу документів на українську мову із нотаріальним посвідченням такого перекладу;
- у позивача відсутній власний веб-сайт, відповідно останній не розміщував жодної інформації, що була вказана ТОВ «КРС Трейд» у повідомленні, а враховуючи, що ТОВ «КРС Трейд» та товариство з обмеженою відповідальністю «Родос Прінт» перебувають у партнерських відносинах, то останнє вказало вигідну для заявника інформацію.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд не раз наголошував, що:
- підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах;
- не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду.
Суд зазначає, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Так, у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.06.2022 у справі № 922/1280/21, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 07.07.2021 у справі № 587/2051/18, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, на які посилається скаржник, Верховний Суд, зокрема, виснував, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»; статтею 5 зазначеного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною; за змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа; відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації.
Суд враховує, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 зі справи № 914/1003/21 виснував, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
При цьому використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
У постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала: поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
У справі № 910/13291/24 суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку роздруківкам електронних листів, які містилися в матеріалах антимонопольної справи, встановили, що під час розгляду справи АМК має здійснювати збір та аналіз не тільки таких доказів, як документи, висновки експертів, тощо, а також іншої інформації, у тому числі фактичних даних в електронній формі. Відсутність електронного цифрового підпису на зверненні (листі) та повідомленні, що були предметом антимонопольної справи, не свідчить про відсутність дискредитації ТОВ «КРС Трейд» у вигляді поширення про нього у таких листах (повідомленні) неправдивих відомостей про те, що він є постачальником контрафактних товарів торговельної марки «VEAYE». Крім того, надані ТОВ «КРС Трейд» Комітету докази були завірені представником (директором) товариства у порядку, визначеному законом. Як вбачається зі змісту пояснень товариства з обмеженою відповідальністю «Родос Прінт», товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех Сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІМА», товариства з обмеженою відповідальністю «Комел», що були надані Комітету, на їх електронні адреси з електронної адреси dmitry@dwgroup.com.ua та електронної адреси info@dwgroup.ua (емейл-розсилки з веб-сайту https://dwgroup.ua) був направлений лист від 26.11.2021 № 334 про те, що ТОВ «КРС Трейд» є постачальником контрафактних товарів торговельної марки «VEAYE». З матеріалів справи вбачається та це було встановлено у Рішенні АМК, власником домену та веб-сайту https://dwgroup.ua є Больбан Д. М., що діяв в інтересах ТОВ «Велду», що також підтверджується інформацією, наданою товариством з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» та Центр компетенції адресного простору мережі інтернет. Крім того, відповідно до електронних листів ТОВ «Велду» за період з 03.07.2018 по 15.02.2024, що надходили на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Комел», вбачається, що позивач використовує у своїй діяльності електронні адреси dmitry@dwgroup.com.ua та info@dwgroup.ua. Отже, ТОВ «Велду» надсилало звернення та розміщувало повідомлення з електронних адрес dmitry@dwgroup.com.ua та info@dwgroup.ua (шляхом емейл-розсилки з веб-сайту https://dwgroup.ua) з відомостями, що містять неправдиву інформацію стосовно ТОВ «КРС Трейд».
Суд зазначає, що в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції. Зазначеним спростовується посилання скаржника на необхідність врахування висновків, які викладені у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.06.2022 у справі № 922/1280/21, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 07.07.2021 у справі № 587/2051/18, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20. Правова позиція, на яку посилається скаржник, зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3027/21. При цьому Суд враховує також і те, що в указаних скаржником постановах касаційний суд не формулював висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті, як допустимі докази.
Доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично стосуються переоцінки доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
З посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 910/4473/17, № 910/6187/22, № 910/6187/22, № 910/14949/18 скаржник зазначає про те, що документи, складені нерезидентами, які подаються сторонами як докази, мають прийматися судами з огляду на їх допустимість після легалізації у встановленому законодавством України порядку.
Так, за доводами скаржника, ТОВ «КРС Трейд» надало Комітету документи (міжнародний контракт, митні декларації, інвойси, на підтвердження того, що товар, який ним постачається не є контрафактним) на іноземній мові без перекладу на українську мову згідно чинного законодавства, а Комітет, у свою чергу, взяв до уваги такі документи, складені на іноземній мові без перекладу на українську мову без жодної на те законної підстави.
Як встановили суди попередніх інстанцій, у справі № 910/13291/24, судові рішення в якій переглядаються, на підтвердження поставки оригінальних товарів торговельної марки «VEAYE» від Компанії Ningbo Veaye Printer Accessories CO. (Китайська Народна Республіка), ТОВ «КРС Трейд» надало Комітету міжнародний контракт постачання від 27.10.2021 № 27-10, укладений Компанією Ningbo Veaye Printer Accessories CO. та ТОВ «КРС Трейд», митну декларацію та сертифікат походження торговельної марки «VEAYE». Водночас ТОВ «Велду» взагалі не надало доказів на підтвердження інформації, зазначеної у листі від 26.11.2021 та повідомленні під назвою: «Обережно, Контрафакт! Остерігайтесь підробок» стосовно того, що ТОВ «КРС Трейд» є постачальником контрафактних товарів торговельної марки «VEAYE». При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що не приймає доводи позивача стосовно того, що ТОВ «КРС Трейд» не надало нотаріально засвідчений переклад на українську мову наданих на дослідження АМК документів, оскільки такі документи ТОВ «КРС Трейд» надало Комітету.
Разом з тим, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 910/4473/17, № 910/6187/22 та у справі № 910/14949/18, на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, Верховний Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, судові рішення в якій переглядаються.
Зокрема:
- у справі № 910/4473/17 розглядався позов про визнання недійсним договору з підстав, що останній суперечить Закону України «Про здійснення державних закупівель» та інтересам держави. У даному спорі судами досліджувалося питання про те, чи можуть для цілей подання документів у складі пропозиції конкурсних торгів відповідно до Закону «Про публічні закупівлі» бути визнані взаємозамінними такі нотаріальні дії як засвідчення справжності підпису перекладача, який здійснив переклад документів з однієї мови на іншу та його кваліфікації, а також засвідчення правильності копій документів;
- у справі № 910/14949/18 розглядався позов про визнання недійсним Рішення Антимонопольного комітету України. У даному спорі судами досліджувалось питання про те, чи можна вважати офіційним перекладом Остаточного арбітражного рішення без легалізації його у встановленому законодавством України порядку таким, що наданий компетентним органом у контексті оцінки його, як належного та допустимого доказу, поданого нерезидентом;
- у справі № 910/6187/22 розглядався позов про стягнення заборгованості з посиланням на неналежне виконання відповідачем у справі договору комісії. У даному спорі досліджувалося питання чи можна вважати документи з перекладом на українську мову без засвідчення справжності підпису перекладача нотаріусом офіційним перекладом та таким, що наданий компетентним органом.
За таких обставин, твердження скаржника, що оскаржувані судові рішення прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах зі справ № 910/4473/17, № 910/6187/22 та № 910/14949/18 є безпідставним, оскільки по-перше, висновки у зазначених справах не стосуються неможливості подання резидентом копій документів - письмових доказів, складених іноземною (російською) мовою, без обов'язкового надання нотаріально посвідченого перекладу на українську мову; по-друге, наведені скаржником постанови не містили посилань на положення статей 162, 164, 174 ГПК України у контексті надання висновку про необхідність нотаріального засвідчення вірності перекладу доказів.
До близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд і в постановах від 01.12.2021 зі справи № 910/7478/17, від 19.12.2023 зі справи № 916/2350/22.
Крім того, доведення порушення за статтею 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не є тотожним порушенню договірних або інших зобов'язань, а має власну кваліфікацію.
Стаття 8 названого Закону не містить вимог щодо підтвердження обставин вчинення правопорушення - дискредитації суб'єкта господарювання конкретно визначеними доказами саме з нотаріально посвідченим перекладом їх на українську мову та/або з дотриманням приписів Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно оцінку доказів органом Антимонопольного комітету під час розгляду антимонопольної справи не слід ототожнювати з оцінкою доказів у господарському судочинстві.
Отже, висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду зі справ № 910/4473/17, № 910/6187/22 та № 910/14949/18, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/13291/24.
Суд також звертає увагу на те, що нотаріальне посвідчення перекладу сертифікату походження торговельної марки міститься на стор. 138 том 3 матеріалів антимонопольної справи (які містяться на диску; арк. справи 53).
У зазначеному аспекті суд касаційної інстанції також зазначає, що за приписами пункту 7 розділу VII, пункту 4 розділу VIII Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Порядок), уповноважені на розгляд справи працівники Комітету, територіального відділення, які здійснюють збір та аналіз доказів, проводять дії, спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін; e рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення, обґрунтування розміру штрафу та спростування заперечень, наданих особами, які беруть участь у справі, до подання з попередніми висновками у справі (у разі їх наявності). Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що рішення органу Антимонопольного комітету має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки. Водночас положення статті 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та розділу ІІІ названого Порядку стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь в антимонопольній справі (зокрема щодо надання доказів) не обмежують цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМК справи.
До близьких за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 21.04.2021 зі справи № 910/701/17, надаючи правовий висновок щодо застосування зазначених норм у попередній редакції Порядку.
Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, ТОВ «Велду» взагалі не надало доказів на підтвердження інформації, зазначеної у листі від 26.11.2021 та повідомленні під назвою: «Обережно, Контрафакт! Остерігайтесь підробок» стосовно того, що ТОВ «КРС Трейд» є постачальником контрафактних товарів торговельної марки «VEAYE».
Скаржник також зазначає, що судом попередньої інстанції застосовано приписи статті 74 ГПК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 зі справи № 909/887/18.
Касаційний суд зазначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів підлягають врахуванню безвідносно до подібності правовідносин у певній справі, однак такі висновки мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2025 зі справи № 910/10855/24.
Проте порушення судами попередніх інстанцій у справі № 910/13291/24 приписів статей 73, 74, 76, 77, 86 ГПК України в оцінці доказів, їх належності, застосуванні принципу змагальності Верховним Судом не встановлено.
Доводи касаційної скарги фактично направлені на спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.
Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
За доводами касаційної скарги ТОВ «Велду» наявні у матеріалах справи роздруківки Інтернет-сторінок не є доказом у справі (є неналежним, недостовірним та недопустимим доказом); судами не зазначено, на яких аркушах справи міститься переклад документів, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «КРС Трейд» на іноземній мові, із його нотаріальним засвідченням; у матеріалах справи відсутні докази надіслання позивачем зі своєї офіційної електронної пошти листа чи то неправдивої інформації іншим суб'єктам (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктам 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо доводів скаржника про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів, то Суд зазначає таке.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Водночас недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено факту встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі, як і не наведено взагалі недопустимих доказів, на підставі яких судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що мають суттєве значення для розгляду цього спору. При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у т.ч. касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Комітету на касаційну скаргу в тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене та враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
Судові витрати
Судові витрати зі справи покладаються на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу ТОВ «Велду» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Велду» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 у справі № 910/13291/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов