вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
08 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/731/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект», м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 124 362,66 грн
секретар судового засідання Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» 121 161,60 грн неповернутої попередньої оплати, 766,80 грн - 3% річних та 2434,26 грн інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №16 від 16 жовтня 2023 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/731/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 07.07.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 08.07.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки Товару за Договором поставки №16 від 16.10.2023, вартість якого була сплачена позивачем, у зв'язку з чим в останнього виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати в розмірі 121 161,60 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованими позивачем 766,80 грн - 3% річних та 2434,26 грн інфляційними втратами подано цей позов до Господарського суду.
Окрім того, в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України позивач просить суд встановити нарахування 3% річних на суму неповернутої попередньої оплати до моменту повної сплати відповідачем заборгованості.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
16 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект», як Покупцем укладено Договір поставки №16 (надалі за текстом Договір), за умовами п.п. 1.1., 1.2., 1.3. якого Постачальник прийняв на себе зобов'язання передати Покупцю у власність Товар у кількості літрів згідно накладних на товар, а Покупець, в свою чергу, зобов'язався сплатити і прийняти вказаний Товар.
Згідно з п. 1.5. Договору відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання Товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
Ціна 1 літра Товару вказується у накладних на товар. Загальна сума Договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними (п.п. 3.1., 3.2. Договору).
Порядок здійснення оплати сторонами визначено у розділі 4 Договору за змістом п.п. 4.1., 4.2. якого оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок Постачальника.
Оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Постачальника.
За змістом п.п. 5.1.-5.3. Договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).
Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки. Скретч картка в підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Умови постачання Товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін ( за умови наявності печатки у сторони). Даний договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна її сторін письмово, не виявила бажання припинити його дію, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік і на тих же умовах.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником, згідно з видатковою накладною №0001/0000342 від 31.07.2024, Специфікацією №0001/0000342-С до означеної видаткової накладної передано, а Покупцем прийнято зазначений в накладній товар (дизельне паливо загальним обсягом 4000 літрів та бензин А-95 загальним обсягом 1000 літрів у формі скретч-карток) на суму 255 460,00 грн, що підтверджується долученою до позовної заяви копією зазначеної видаткової накладної, специфікації до неї та не заперечено відповідачем у справі.
Наданою суду платіжною інструкцією №320 від 31.07.2024 підтверджується оплата Покупцем визначеної у Договорі передоплати на товар в сумі 255 460,00 грн на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури №0001/0000404 від 31.07.2024 року.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договором поставки №16 від 16.10.2023 товару (дизельного палива) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект» товару відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток обсягом 1600 літрів дизельного палива та 1000 літрів бензину А-95 на суму 134 298,40 грн, станом на 02.07.2025 (дата оформлення позовної заяви) у Постачальника виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару (2400 літрів дизельного палива відповідно до долученого до позову переліку скретч-карток) на суму 121 161,60 грн, стягнення якої разом з нарахованими позивачем 766,80 грн - 3% річних та 2434,26 грн інфляційними втратами є предметом судового розгляду у цій справі.
Надіслана 21.03.2025 Покупцем на адресу Постачальника претензія-вимога від 19.03.2025 за №8 (фіскальний чек від 21.03.2025, опис вкладення в цінний лист від 21.03.2025, поштова накладна №8801500108799 з трекінгом відстеження до неї) з вимогою передачі в семиденний строк дизельного палива обсягом 2400 літрів та з повідомленням, про одностороннє розірвання договору та повернення 121 161,60 грн попередньої оплати у разі невиконання вимог про поставку товару залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З урахуванням наведеного, за твердженням позивача, добровільно відповідачем не здійснено повернення суми попередньої оплати в розмірі 121 161,60 грн, як і не поставлено оплачений підприємцем товар, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект» виникло право вимагати в судовому порядку стягнення даної суми заборгованості та нарахованих втрат від інфляції і 3% річних, нарахування яких (відсотків річних) просить встановити до моменту повної сплати відповідачем заборгованості.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Відповідно до приписів статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, статтею 693 ЦК України передбачено право покупця вимагати повернення передоплати від продавця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання Товару.
Відповідачем у справі не надав суду жодного доказу фактичної поставки оплаченого позивачем відповідно до платіжної інструкції №320 від 31.07.2024 товару за Договором поставки №16 від 16.10.2023 в повному обсязі (1600 літрів дизельного палива та 1000 літрів бензину А-95), у зв'язку з чим правомірними та такими, що базуються на приписах ст. 693 ЦК України є вимоги Покупця про повернення суми попередньої оплати за Договором.
За таких обставин, вказана сума неповернутої відповідачем попередньої оплати за непоставлені 2400 літрів дизельного палива (відповідно до долученого до позову переліку скретч-карток) становить 121 161,60 грн, яка відповідачем не спростована, як і не подано ТОВ «Волинь НП» суду доказів поставки дизельного палива за Договором в повному обсязі, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
При цьому, суд також приймає до уваги, що відповідно до зазначеної у видатковій накладній №0001/0000342 від 31.07.2024 вартості 1 літра дизельного палива з ПДВ (50,49 грн) загальна вартість 2400 літрів дизельного палива становить 121 176,00 грн (2400 л * 50,49 грн/л), однак враховуючи, що приписами ч. 2 ст. 237 ГПК України суду заборонено виходити за межі позовних вимог при ухваленні судового рішення, позов у частині заявлених вимог про стягнення передоплати підлягає задоволення у розмірі заявленої до стягнення суми 121 161,60 грн.
Щодо стягнення 3 % річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого позивачем розрахунку, за неналежне виконання умов Договору, відповідачу за порушення строків повернення передоплати відповідно до отриманої претензії-вимоги №8 від 19.03.2025 за період з 14.04.2025 по 30.06.2025 нараховано - 3% річних в розмірі 766,80 грн та інфляційні втрати на суму 2434,26 грн.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд вважає правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 766,80 грн - 3% річних та 2434,26 грн втрат від інфляції, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Не виконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.20 у справі №910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Щодо нарахування відсотків річних до моменту виконання судового рішення.
Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Правовий аналіз наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу.
Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням заявленим до суду, задоволення якого позбавить необхідності позивача у повторних зверненнях до суду з вимогами про стягнення 3 % річних після ухвалення рішення.
У відповідності до частини 11 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.
З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про можливість застосування у даному випадку механізму нарахування трьох відсотків річних на суму боргу відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України до моменту виконання рішення в повному обсязі.
Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нарахувати 3 % річних з урахуванням заявленого позивачем клопотання за період з 02.07.2025 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу за такою формулою: СОБ х 3 :100 х КДП : КДР, де: СОБ - сума основного боргу (простроченого), 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), яка здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі
При цьому, з урахуванням зазначеної у позовній заяві наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект» (88000,м. Ужгород, вул. Міксата, буд. 15, код ЄДРПОУ 32145442) 121 161,60 грн (сто двадцять одну тисячу сто шістдесят одну гривню 60 копійок) попередньої оплати, 766,80 грн (сімсот шістдесят шість гривень 80 копійок) - 3% річних, 2434,26 грн (дві тисячі чотириста тридцять чотири гривні 26 копійок) втрат від інфляції та 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нарахувати 3 % річних за період з 02.07.2025 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу (121 161,60 грн) за такою формулою: СОБ х 3 х КДП : КДР : 100, де: СОБ - сума основного боргу (її залишок), 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, та стягнути вказану суму нарахованих відсотків з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект» (88000,м. Ужгород, вул. Міксата, буд. 15, код ЄДРПОУ 32145442).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 08 вересня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.