вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
08 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/694/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області - Худенко А.А.
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
За позовом Фізичної особа-підприємець Остапчук Ярослав Андрійович, м. Радехів Червоноградського району Львівської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області,
про стягнення 141 712,54 грн, з яких 103 600 грн заборгованості за поставлений товар, 9718,66 грн сума трьох процентів річних та 28 393,88 грн інфляційних втрат,
представники:
від позивача - без виклику
від відповідача - без виклику
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Фізична особа-підприємець Остапчук Ярослав Андрійович звернувся з позовом до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 141 712,54 грн, з яких 103 600 грн заборгованості за поставлений товар, 9718,66 грн сума трьох процентів річних та 28 393,88 грн інфляційних втрат.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2025 відкрито провадження у справі №907/694/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача
Позивач просить задовольнити позов в повному обсязі покликаючись на неналежне виконання відповідачем Договору купівлі-продажу №1 від 01.06.2022, внаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість перед ФОП Остапчук Я.А. у розмірі 103 600 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього суму 28 393,88 грн інфляційних втрат та 9718,66 грн трьох процентів річних.
Позиція відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.
Означене відповідач мотивує тим, що із змісту розділу І «Предмет договору» вбачається, що продавець зобов'язується поставити, передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах даного Договору. При цьому, як вказує відповідач, не вказано, що саме є «товаром» у розумінні укладеного між сторонами Договору.
Між тим, відповідач зазначає, що доказом, який на думку позивача, підтверджує факт належного виконання відповідачем обов'язку за договором є видаткова накладна від 26.10.2022 №23. Проте зміст названої накладної, як вказує відповідач, не містить підтвердження факту передачі товару саме за договором купівлі-продажу від 01.06.2022 №1. Так, відповідач вказує, що навпроти реквізиту «договір» зазначено «основний договір», що дає підстави для сумніву у тому, що зазначена накладна видана на підтвердження факту передачі товару за договором купівлі-продажу від 01.06.2022 №1.
Окрім того, відповідач зауважує, що відповідно до даних платіжних інструкцій, доданих до позовної заяви, а саме: №2557 від 22.09.2023, №2651 від 29.09.2023, №4128 від 26.01.2024, №4247 від 09.02.2024, №4343 від 16.02.2024 в графі «призначення платежу», у всіх випадках, зазначено «Щебінь зг.дог №01/03 від 01.03.2022», в той час коли згідно з видатковою накладною від 23.06.2022 №23 у якості товару був переданий «Бетон М300».
Як зазначає відповідач, весь розрахунок позивача про стягнення коштів у сумі 141 712,57 грн, з яких: 103 600,00 основного боргу, 9718,66 грн 3% річних та 28 393,88 грн інфляційних нарахувань ґрунтуються на видатковій накладній від 26.10.2022 №23 і даних платіжних доручень №2557 від 22.09.2023, №2651 від 29.09.2023, №4128 від 26.01.2024, №4247 від 09.02.2024, №4343 від 16.02.2024.
Проте із даних, зазначених у первинних документах, можна зробити висновок, що вони стосуються різних договірних відносин між сторонами, а тому розрахунок, доданий до позовної заяви не відповідає вимогам статей 76,77 ГПК України.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ.
Позивач, скористався наданим йому правом та подав відповідь на відзив, якою заперечує проти доводів викладених відповідачем у відзиві.
Так, позивач звертає увагу, що 01.06.2022 між ФОП Остапчук Ярославом Андрійовичем (далі - продавець) та ДП «Радехівське ЛМГ» в особі директора Данькевича Степана Михайловича (надалі - покупець) був укладений Договір купівлі-продажу №1.
Позивач вказує, що відповідно до п. 1.1 Договору, продавець зобов'язується поставити, передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, загальний обсяг товару, що продається за цим Договором, визначається протягом строку дії умов Договору з урахуванням кількості та асортименту товару за всіма переданими відповідно до умов цього Договору окремими партіями товару.
Між тим, відповідно до п. 2.2 Договору, перехід права власності на товар відбувається у момент передачі товару на складі продавця, що оформляється накладною.
Позивач відмічає, що ним на виконання умов договору здійснено поставку товару на користь відповідача на загальну суму 153 600 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору, розрахунок проводиться у гривнях, повністю шляхом перерахування суми вартості товару на поточний рахунок продавця; покупець здійснює оплату вартості товару згідно отриманої від постачальника накладної протягом 07 календарних днів з моменту поставки.
Покликаючись на вищенаведене, позивач відмічає, що при підписанні вказаного договору сторонами погоджено, що підтвердженням поставки товару є саме видаткова накладна.
Позивач зауважує, що у відповідності до визначень термінів, що міститься в ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; видаткова накладна є документом, який фіксує факт отримання/передачі матеріальних цінностей (товарів або послуг) від однієї особи іншій і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем. Форму видаткової накладної не затверджено. Частинами 1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, позивач вказує, що відповідно до умов Договору, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку саме видаткові накладні є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, на думку позивача, підписання ДП «Радехівське ЛМГ» видаткової накладної №23 від 26.10.2022, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у Відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткова накладна, за якою відбувалась поставка товару, підписана ДП «Радехівське ЛМГ» та скріплена відповідною печаткою підприємства. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.
Між тим, позивач звертає увагу суду на те, що 20.06.2023 року ним подано звернення до філії «Радехівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» в якому зазначив, що підприємство заборгувало кошти в сумі 153 600 грн за поставлений бетон М300-60 м. куб, згідно видаткової накладної №23 від 26.10.2022 на суму 153 600 грн. Поставка товару здійснювалася на основі укладеного Договору купівлі-продажу №1 від 01.06.2022.
Як вказує позивач, у відповідь на його звернення від 20.06.2023, філія «Радехівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» надало лист-відповідь від 11.07.2023 №697/06 в якій повідомило, що « 01 червня 2022 р. між ДП «Радехівське ЛМГ» та ФОП Остапчук Ярослав Андрійович укладено договір №1 на поставку бетону М300. Сума заборгованості становить 153 600 грн. За виконані роботи ДП «Радехівське ЛМГ» не проведено повної оплати, причини на не відомі. Згідно передавального акту, затверджено 23.01.2023, заборгованість у розмірі 153 600 грн передано на баланс філії «Радехівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України», як правонаступнику ДП «Радехівське ЛМГ». На жаль, змушені повідомити, що від ДП «Радехівське ЛМГ» отримали великі борги і на даний час перебуваєм в досить складному фінансовому становищі. Зобов'язуємося погасити заборгованість в повному обсязі. Однак, на підставі вищенаведеного, просимо про погашення такої заборгованості частинами до кінця поточного року.»
Більш того, позивач зазначає, що 04.03.2025 Філія «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» повідомила, що «Враховуючи реорганізацією Державного підприємства «Радехівське лісомисливське господарство» та в подальшому припинення господарської діяльності філії «Радехівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» згідно наказу ДП Ліси України від 18.10.2024 №1849 «Про припинення філії Радехівське лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України шляхом її закриття, якого всі пасиви та активи передано до філії Карпатський лісовий офіс ДП «Ліси України», філією будуть вжиті всі необхідні заходи для погашення вищевказаної заборгованості в найкоротші терміни.»
Означені обставини, за твердженням позивача, є визнанням відповідачем господарських відносин, що виникли у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу №1 від 01.06.2022 року, факт поставки товару згідно видаткової накладної №23 від 26.10.2022 та наявність відповідної заборгованості. З огляду на це, будь-які заперечення на сьогодні відповідача щодо факту поставки товару чи договірних відносин між сторонами, на думку позивача є намаганням відповідача уникнути відповідальності у вигляді сплати суми основного боргу та штрафних санкцій.
Щодо заперечень відповідача щодо призначення платежу, який зазначено у долучених до позову платіжних інструкціях, позивач зазначає, що він не може нести негативних наслідків, що спричинені покупцем (відповідачем), якщо покупець вказав призначення платежу з помилкою чи опискою, адже саме платник (покупець), яким у цій справі є відповідач, відповідає за правильність та належність здійснення платежів та заповнення платіжних інструкцій, в тому числі і щодо зазначення «призначення платежу».
Також позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не подано жодного доказу того, що між ним та позивачем був укладений будь-який інший Договір, крім як Договір купівлі-продажу №1 від 01.06.2022.
З огляду на це, позивач вважає, що будь-які твердження відповідача щодо неналежного призначення платежу в платіжних інструкціях є ніщо іншим, як спроба уникнути відповідальності, враховуючи ту обставину, що саме відповідач відповідальний за правильність заповнення реквізитів платіжної інструкції коли здійснює платежі.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Між ФОП Остапчук Ярославом Андрійовичем, як продавцем та ДП «Радехівське ЛМГ» в особі директора Данькевича Степана Михайловича, як покупцем, був 01.06.2022 укладений Договір купівлі-продажу №1 (надалі -Договір), за змістом розділу 1 якого, продавець зобов'язується поставити, передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору, загальний обсяг товару, що продається за цим Договором, визначається протягом строку дії умов Договору з урахуванням кількості та асортименту товару за всіма переданими відповідно до умов цього Договору окремими партіями товару.
Згідно з п. 2.1. Договору, передача товару здійснюється продавцем покупцю на підставі відповідних довіреностей або печатки покупця з підписом осіб, відповідальних за приймання-передачу товару.
Перехід права власності на товар відбувається у момент передачі товару на складі продавця, що оформляється накладною (п. 2.2. Договору).
Загальна сума Договору визначається виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, проданого відповідно до умов Договору (п. 3.1. Договору).
Відповідно до п. 3.2. Договору, розрахунок проводиться у гривнях повністю, шляхом перерахування суми вартості товару на поточний рахунок продавця. Покупець здійснює оплату вартості товару згідно отриманої від постачальника накладної протягом 07 календарних днів з моменту поставки.
Пунктом 4.2. Договору, визначено, що продавець зобов'язаний: передати покупцеві товар визначений у кожній конкретній накладній; замінити товар неналежної якості протягом 14 (чотирнадцяти) днів з моменту купівлі товару на аналогічний товар інших розміру форм, габариту, фасону, комплектації, тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем.
В свою чергу, покупець має обов'язком у відповідності до п. 4.3. Договору, прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від договору; сплатити повну вартість за отриманий товар у встановлений цим Договором термін; у випадку прострочення оплати товару - сплатити продавцю всі штрафні санкції та відшкодовувати завдані таким простроченням збитки, втому числі втрачену вигоду.
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його не виконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022. Якщо ні одна з сторін не заявить до закінчення терміну дії договору про припинення договірних відносин, договір автоматично проторговується до 31 грудня наступного календарного року. У разі, коли на момент закінчення терміну дії, Договору покупець не виконав зобов'язання, Договір продовжує діяти до повного виконання покупцем зобов'язань (п. 6.1., 6.2. Договору)
Відповідно до видаткової накладної №23 від 26.10.2022 ФОП Остапчук Я.А. поставив товар - Бетон М300 Державному підприємству «Радехівське лісомисливське господарство» в кількості 60 м.куб, на загальну суму 153 600 грн. Означена видаткова накладна скріплена підписами та печатками сторін.
На підставі означеної видаткової накладної, 26.10.2022 позивачем (постачальником) виставлено відповідачу (покупцю) рахунок на оплату №1 за товар - Бетон М300, на загальну суму 153 600 грн.
За твердженням позивача, відповідачем сплачено за поставлений товар грошові кошти в розмірі 50 000 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями, а саме: №2557 від 22.09.2023 на суму 20 000 грн; №2651 від 29.09.2023 на суму 5000 грн; №4128 від 26.01.2024 на суму 5000 грн; №4247 від 09.02.2024 на суму 5000 грн; №4343 від 16.02.2024 на суму 5000 грн; №4587 від 08.03.2024 на суму 10 000 грн.
Таким чином, за твердженням позивача, відповідачем не виконані покладені на нього зобов'язання в повному обсязі.
Наказом першого заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України №973 від 04.11.2022 «Про припинення Державного підприємства «Радехівське лісомисливське господарство» визначено припинити Державне підприємство «Радехівське лісомисливське господарство» шляхом реорганізації, а сам - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Відтак, позивачем скеровувалось на адресу філії «Радехівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Звернення №17 від 20.06.2023, згідно з яким ФОП Остапчук Я.А. повідомляє про наявність у підприємства боргу перед ним, та просить проінформувати про результати розгляду означеного звернення.
У відповідь на вказане звернення, філія «Радехівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Листом №697/06 від 11.07.2023, повідомила позивача про те, що згідно передавального акту 23.01.2023 затверджено заборгованість у розмірі 153 600 грн, передано на баланс філії «Радехівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», як правонаступнику Державного підприємства «Радехівське лісомисливське господарство». Однак, як зазначається в означеному Листі, філія «Радехівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» отримала від Державного підприємства «Радехівське лісомисливське господарство» борги та на даний час перебуває у складному фінансовому становищі, проте зобов'язується погасити зобов'язання в повному обсязі.
В подальшому, на адресу філії «Радехівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» позивачем скеровувалась Претензія №16 від 31.01.2025, згідно якої позивач повідомляє про фактично здійснені відповідачем сплати на загальну суму 50 000 грн, та просить сплатити заборгованість в розмірі 103 600 грн та пеню за порушення умов оплати товару.
У відповідь на означену Претензію, філією «Карпатський лісовий офіс» Держаного підприємства «Ліси України» скеровано на адресу позивача Лист №3785/39.7.1-2025 від 04.03.2025, відповідно до якого зазначає, що враховуючи реорганізацію Державного підприємства «Радехівське лісомисливське господарство» та в подальшому припинення господарської діяльності філії «Радехівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» згідно наказу ДП «Ліси України» №1849 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Радехівське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття, згідно якого всі пасиви та акти передано до філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», філією будуть вжиті всі необхідні заходи для погашення вищевказаної заборгованості найкоротші терміни.
Означені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 141 712,54 грн, з яких 103 600 грн заборгованості за поставлений товар, 9718,66 грн сума трьох процентів річних та 28 393,88 грн інфляційних втрат.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1. ст. 13 ЦК України)
Частина 1 ст. 14 Цивільного кодексу України передбачає також, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Частина перша статті 16 ЦК України свідчить, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Згідно з нормами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Аналіз статей 669, 671, 673, 682 Цивільного кодексу України свідчить про те, що предмет договору купівлі-продажу (поставки), зокрема майно (товар), характеризується певними критеріями (ознаками), встановленим у договорі: кількістю, асортиментом, якістю, комплектністю.
Отже, товар має відповідати вимогам щодо асортименту, комплектності, кількості та якості, тари та (або) упаковки товару у відповідності до умов договору, і тільки в цьому випадку вважається, що продавець належним чином виконав свій обов'язок щодо передачі товару у власність.
При цьому, поняття асортимент, комплектність, кількість, якість не є тотожними поняттями. Вони різняться за юридичним змістом, правовою природою, а також і за обсягом прав покупця. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.02.2023 у справі №916/604/21.
Згідно з п. 2.1. Договору, передача товару здійснюється продавцем покупцю на підставі відповідних довіреностей або печатки покупця з підписом осіб, відповідальних за приймання-передачу товару.
Перехід права власності на товар відбувається у момент передачі товару на складі продавця, що оформляється накладною (п. 2.2. Договору).
Відтак, можна дійти висновку що при укладені вказаного договору сторонами попередньо погоджено, що підтвердженням поставки товару є саме видаткова накладна.
Суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документу за підписом обох сторін, так і у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт самої поставки товару, а тому, є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/36/22.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості встановлення факту передачі товару.
Між тим, суд зауважує. що згідно з статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).
За умовами статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності із статтею 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з підписаної та скріпленої печатками сторін видаткової накладної №23 від 26.10.2022 ФОП Остапчук Я.А. поставив товар - Бетон М300 Державному підприємству «Радехівське лісомисливське господарство» в кількості 60 м.куб, на загальну суму 153 600 грн.
В свою чергу, Державним підприємством «Радехівське лісомисливське господарство» та його правонаступниками, в різні періоди сплачено грошові кошти в загальному розмірі 50 000 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями, а саме: №2557 від 22.09.2023 на суму 20 000 грн; №2651 від 29.09.2023 на суму 5000 грн; №4128 від 26.01.2024 на суму 5000 грн; №4247 від 09.02.2024 на суму 5000 грн; №4343 від 16.02.2024 на суму 5000 грн; №4587 від 08.03.2024 на суму 10 000 грн.
Означене є таким, що не спростоване відповідачем.
Крім цього, з інформації що міститься в Листі філії «Радехівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №697/06 від 11.07.2023 та Листі філії «Карпатський лісовий офіс» Держаного підприємства «Ліси України» №3785/39.7.1-2025 від 04.03.2025, долучених до матеріалів позовної заяви, можна дійти висновків про те, що відповідачу було відомо про наявність заборгованості та необхідність її погашення.
Відтак, суд доходить до висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості в розмірі 103 600 грн є обґрунтованою, та такою що підлягає до задоволення.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28 393,88 грн інфляційних втрат та суми 9718,66 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявлених до стягнення відсотків річних за визначений у розрахунку позивача період, судом здійснені наступні розрахунки.
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Z - відсоток річних, зазначений в договорі.
Період прострочення грошового зобов'язання з 03.11.2022 до 21.09.2023 (323 дні):
153 600 грн x 3% x 323 : 365 : 100 = 4077,76 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 23.09.2023 до 28.09.2023 (6 днів):
133 600 грн x 3% x 6 : 365 : 100 = 65,88 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 30.09.2023 до 31.12.2023 (93 дні):
128 600 грн x 3% x 93 : 365 : 100 = 983 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 01.01.2024 до 25.01.2024 (25 днів):
128 600 грн x 3% x 25 : 366 : 100 = 263,52 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 27.01.2024 до 08.02.2024 (13 днів):
123 600 грн x 3% x 13 : 366 : 100 = 131,70 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 10.02.2024 до 15.02.2024 (6 днів):
118 600 грн x 3% x 6 : 366 : 100 = 58,33 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 17.02.2024 до 07.03.2024 (20 днів):
113 600 грн x 3% x 20 : 366 : 100 = 186,23 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 09.03.2024 до 31.12.2024 (298 днів):
103 600 грн x 3% x 298 : 366 : 100 = 2530,56 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 01.01.2025 до 13.06.2025 (164 днів):
103 600 грн x 3% x 164 : 366 : 100 = 1396,47 грн.
Відтак підлягає нарахуванню відсотків річних - 9 693,46 грн.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).За змістом ч. 3 ст. 11 вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Отже, цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частини третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Такі ж висновки викладені у Постанові ОП КГС ВС від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року та у Постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019 року.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом здійснені наступні розрахунки.
Розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання з 03.11.2022 до 21.09.2023:
IIc (100,70 : 100) (100,70 : 100) (100,80 : 100) (100,70 : 100) (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) = 1.04457268
Інфляційне збільшення:
153 600,00 x 1.04457268 - 153 600 грн = 6 846,36 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 23.09.2023 до 28.09.2023:
IIc = 1.00000000
Інфляційне збільшення:
133 600,00 x 1.00000000 - 133 600 грн = 0,00 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 30.09.2023 до 25.01.2024:
IIc (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) = 1.02421181
Інфляційне збільшення:
128 600,00 x 1.02421181 - 128 600 грн = 3 113,64 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 27.01.2024 до 08.02.2024:
IIc = 1.00000000
Інфляційне збільшення:
123 600,00 x 1.00000000 - 123 600 грн = 0,00 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 10.02.2024 до 15.02.2024:
IIc = 1.00000000
Інфляційне збільшення:
118 600,00 x 1.00000000 - 118 600 грн = 0,00 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 17.02.2024 до 07.03.2024:
IIc = 1.00000000
Інфляційне збільшення:
113 600,00 x 1.00000000 - 113 600 грн = 0,00 грн;
Період прострочення грошового зобов'язання з 09.03.2024 до 13.06.2025:
IIc (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) x (101,50 : 100) x (101,80 : 100) x (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) = 1.17449887
Інфляційне збільшення:
103 600,00 x 1.17449887 - 103 600 грн = 18 078,08 грн.
Відтак підлягає нарахуванню інфляційних втрат у розмірі 28 038,08 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
Відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3028 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. Ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601(код ЄДРПОУ: 44768034) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРПОУ ВП: 45554542) на користь Фізичної особи-підприємця Остапчук Ярослава Андрійовича, АДРЕСА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму 141 331,54 грн (Сто сорок одна тисяча триста тридцять одна гривня 54 коп), з яких: 103 600 грн (Сто три тисячі шістсот гривень) сума основного боргу, 9693,46 грн (Дев'ять тисяч шістсот дев'яносто три гривні 46 коп) сума трьох процентів річних, 28 038,08 грн (Двадцять вісім тисяч тридцять вісім гривень 08 коп) сума інфляційних втрат, а також суму 3028 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2025
Суддя А.А. Худенко