08.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3527/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є..,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 року у справі №904/3527/24 (суддя Назаренко Н.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання,-
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 року у справі №904/3527/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" (ідентифікаційний код 37374436, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (ідентифікаційний код 35411500, місцезнаходження: 04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11) основний борг у сумі 134 104,10 грн, пеню в сумі 78 727,25 грн, штраф у сумі 26 820,82 грн, 10% річних у сумі 20 586,61 грн, інфляційні втрати в сумі 8 033,63 грн, судовий збір у сумі 3 219,27 грн.
В решті позову відмовлено.
Справа розглядалась у спрощеному провадженні, без виклику сторін.
Рішення суду мотивоване порушенням відповідачем умов договору оренди обладнання №28.07.17 від 28.07.2017 року в частині сплати орендних платежів, наявністю заборгованості в розмірі 134 104,10 грн, наявністю підстав для стягнення крім наявного боргу, пені, штрафу, інфляційних та 10% річних.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що:
- суд не вірно зазначив, що договір оренди обладнання, який ухвалено між сторонами, продовжив свою дію;
- позивачем додано до позову Акти наданих послуг, які свідчать про початок надання ним послуг оренди через більш ніж три роки після закінчення строку дії договору оренди;
- будь-яке посилання в актах на договір не відновлює його чинність для послуг, наданих у 2022 році;
- правовідносини, що виникли у 2022 році, є окремими та такими, що вимагають нового договору або письмової згоди сторін із визначенням умов і строків оренди;
- враховуючи, що строки оплати наданих послуг є такими, що не настали, правові підстави для стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3 % річних відсутні.
Апелянт просить суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 року у справі №904/3527/24; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача в порядку письмового провадження.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" (далі - орендар) укладено договір оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 року (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування обладнання, перелік якого визначається сторонами в Акті приймання-передачі обладнання, який є невід'ємною частиною цього договору. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.
Згідно п. 3.1.2. договору, орендар зобов'язаний у строк до 10 календарних днів після закінчення орендного періоду, підписувати, скріпляти печаткою, та повертати орендодавцеві Акти надання послуг. У випадку неповернення орендодавцю підписаних Актів надання послуг та ненадання письмової мотивованої відмови від їх підписання у строки, що вказані у цьому пункті договору, послуги з оренди обладнання вважаються прийнятими орендарем без зауважень на підставі односторонньо оформленого орендодавцем Акту надання послуг, відповідно до п. 137.1 Податкового кодексу України, а також ч.1 ст. 8, ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України.
Відповідні Акти надання послуг, підписані орендарем та надіслані орендодавцю за допомогою електронних засобів комунікації, будуть мати юридичну силу. (п. 3.1.2.1. договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що обладнання надається орендареві за узгодженою сторонами адресою, яка зазначається в замовленні та (або) рахунку, наданому орендодавцем орендарю. Після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний повернути обладнання у встановленому даним договором порядку. Орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю повну вартість відшкодування транспортування згідно рахунків орендодавця, або самостійно виконати доставку устаткування на місто експлуатації та зворотній вивіз за адресою розташування орендаря.
При передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони підписують акт приймання-передачі. Початок строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати, вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, а закінчення - датою, вказаною сторонами у зворотному акті приймання-передачі обладнання (акт повернення обладнання з оренди) (п. 4.3. договору).
Згідно п. 4.4. договору з моменту підписання сторонами цього договору, для них набувають чинності всі умови цього договору, а також умови, які викладені в актах приймання-передачі, та будь-яких інших підписаних сторонами додатках до цього договору.
Згідно з пунктом 4.6 договору підписання представником орендаря акта передачі обладнання в оренду засвідчує факт його передачі в технічно справному стані.
Пунктом 4.12 договору передбачено, що підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний зворотний акт приймання-передачі обладнання (Акт повернення з оренди). До підписання сторонами зворотного акту приймання-передачі, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря, та за нього нараховується орендна плата.
Розділом 5 договору визначено орендну плату та порядок розрахунків.
Так, відповідно до пункту 5.1 договору нарахування орендної плати за користування кожною одиницею обладнання, переданого в оренду за цим договором, здійснюється щоденно за кожний календарний день орендного періоду, протягом якого обладнання перебувало у тимчасовому користуванні орендаря, або щомісячно, з першого по останнє число місяця, виходячи із фактичної кількості календарних днів у місяці, протягом яких обладнання перебувало у тимчасовому користуванні орендаря.
Розмір орендної плати за кожний календарний день користування кожною одиницею обладнання визначається сторонами в актах надання послуг, актах передачі обладнання в оренду, умовами цього договору (п. 5.2 договору).
Ціною договору є сума (вартість) оренди всіх одиниць обладнання (сума усіх підписаних актів надання послуг, та/або оплачених орендарем рахунків) переданого орендарю орендодавцем на підставі договору про тимчасове користування (п. 5.3 договору).
Пунктом 5.4 договору визначено, що оплата орендарем послуг з оренди обладнання може відбуватись до початку орендного періоду, під час його дії або після дати його закінчення, але у будь-якому випадку не пізніше 3 календарних днів після закінчення розрахункового періоду. Розрахунковим періодом вважається один календарний місяць.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання (прострочення) грошових зобов'язань відповідно до розділу 5 цього договору, на першу вимогу орендодавця (що може являти собою як претензію про погашення заборгованості, так і позовну заяву про стягнення заборгованості, які не залежать одна від одної), орендар зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 процентів річних, пеню від загальної суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого платежу (загальної суми простроченого платежу) на момент пред'явлення вимоги, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується, за кожен день такого прострочення, а також 20% штрафу від загальної суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого платежу.
У відповідності до п. 5.4. цього договору, прострочена (у разі несплати) заборгованість у орендаря виникає на четвертий календарний день слідуючого за розрахунковим періодом календарного місяця (п. 6.3. договору).
Нарахування пені та 10% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання орендарем згідно п. 6.2 цього договору не обмежується шестимісячним строком, а відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснюється за весь час такого прострочення (п. 6.3.1 договору).
Цей договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Якщо за 1 календарний місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін не заявила про намір припинити цей договір, дія договору продовжується на наступний календарний рік (п. 8.1 договору).
Сторони погодили використання електронного документообігу з використанням електронно-цифрового підпису, за умови використання надійних засобів електронного цифрового підпису, що отримані від акредитованих центрів сертифікації ключів, відповідно до законодавства України. (п. 12 договору).
Позивач зазначав суду, що в період з 01.08.2022 року по 31.03.2023 року включно належним чином надав, а відповідач без зауважень та застережень прийняв обсяг послуг з тимчасового оплатного користування (оренди) підйомним обладнанням на загальну суму у 171 784.10 грн., що підтверджується укладеними між сторонами в електронній формі актами надання послуг, а також вхідними платіжними інструкціями відповідача, а саме:
- Актом надання послуг №1684 від 31.08.2022 року на загальну суму 15 200,00 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №2067 від 16.09.2022 року на загальну суму 10 080,00 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №2066 від 30.09.2022 року на загальну суму 12 480,00 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №2399 від 31.10.2022 року на загальну суму 21 874,80 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №2696 від 30.11.2022 року на загальну суму 22 750,10 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №2948 від 31.12.2022 року на загальну суму 22 749,79 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №207 від 31.01.2023 року на загальну суму 21 874,80 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №443 від 28.02.2023 року на загальну суму 20 999,81 грн. в т.ч. ПДВ;
- Актом надання послуг №691 від 31.03.2023 року на загальну суму 23 854,80 грн. в т.ч. ПДВ.
Відповідач здійснив часткову оплату на користь позивача грошових коштів на загальну суму 37680,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1495 від 23.08.2022 на суму 15 120,00 грн., №3338 від 17.10.2022 на суму 10 080,00 грн., №3339 від 17.10.2022 на суму 12 480,00 грн.
Позивач зазначає, що відповідач повністю виконав грошові зобов'язання згідно актів надання послуг №1684 від 31.08.2022, №2067 від 16.09.2022, №2066 від 30.09.2022, у зв'язку з чим загальна сума залишку невиконаних грошових зобов'язань відповідача складає 134 104,10 грн.
Наявна заборгованість і стала причиною виникнення спору.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На думку колегії суддів, відповідач не спростував висновки оскаржуваного рішення щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом ч.1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до ч.ч.1-3 та ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України, який діяв на момент укладення сторонами договору та ухвалення оскаржуваного рішення, було унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Суть поновлення договору оренди згідно наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Користування майном з боку наймодавця після закінчення строку договору найму (під цим строком слід розуміти той строк, зі спливом якого наймач зобов'язаний негайно, тобто на наступний день, повернути майно наймодавцеві) за відсутності заперечень наймодавця впродовж встановленого строку тягне поновлення договору найму на строк, на який договір було укладено раніше.
Поновлення договору найму не пов'язується з волевиявленням сторін. Якою б не була б воля наймача, який продовжує користуватися майном після спливу встановленого договором строку використання майна на умовах найму, таке використання є одним із юридичних фактів, що тягне за собою поновлення договору найму на новий строк. Якими б не були причини, в силу яких наймодавець впродовж місяця після спливу строку договору не заявив наймачеві про те, що він заперечує проти подальшого використання майна наймачем, така бездіяльність наймодавця об'єктивно є юридичним фактом, який разом із продовженням використання майна наймачем після спливу строку використання майна на умовах найму тягне поновлення договору найму на новий строк.
Як вказано вище, в п. 8.1. договору сторони погодили, що цей договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Якщо за 1 календарний місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін не заявила про намір припинити цей договір, дія договору продовжується на наступний календарний рік.
Крім того, сторони узгодили в п. 4.3. договору, що при передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони підписують акт приймання-передачі.
Початок строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати, вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, а закінчення - датою, вказаною сторонами у зворотному акті приймання-передачі обладнання (акт повернення обладнання з оренди).
Пунктом 4.12 договору передбачено, що підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний зворотний акт приймання-передачі обладнання (Акт повернення з оренди). До підписання сторонами зворотного акту приймання-передачі, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря, та за нього нараховується орендна плата.
У разі закінчення строку дії даного договору або його дострокового розірвання на вимогу будь-якої із сторін цього договору, орендар зобов'язаний на протязі 2 робочих днів, після дати закінчення або дати розірвання договору, повернути орендодавцеві все обладнання, отримане в оренду, про що сторони складають зворотній Акт приймання-передачі (Акт повернення з оренди), та виконати усі взяті на себе зобов'язання відповідно до умов цього договору (8.3 договору).
Суд в оскаржуваному рішенні вірно звернув увагу, що матеріали справи не містять актів повернення майна з оренди, які підтверджували б повернення відповідачем обладнання позивачу на підставі договору оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 року.
Крім того, в п. 11.6. договору вказано, що зміни та доповнення до цього договору вносяться лише за взаємною згодою сторін, у формі відповідних додатків до цього договору.
Отже, доводи апелянта щодо закінчення терміну договору 29.07. 2019 року є безпідставні.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18.
Отже, відповідачем не доведено факт повернення обладнання позивачу після 28.07.2019 року.
За цих обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те. що договір є дійсним та таким, що продовжує свою дію, а послуги, надані відповідачу в період з серпня 2022 року по березень 2023 року є такими, що надані в межах дії договору оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 року.
Як вказано вище у період з серпня 2022 року по березень 2023 року позивач надав відповідачу послуги з оренди обладнання за договором оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 року на загальну суму 171 784,10 грн. Примірники актів надання послуг, підписаних позивачем, були надані відповідачу для погодження та підписання за допомогою електронних засобів, про що свідчать квитанції (повідомлення) про доставку відповідних документів в електронний кабінет відповідача ( а.с. 39-47 зворот).
Відповідач актів надання послуг не підписав, своїм правом письмово заявити зауваження або заперечення щодо цих актів у порядку, передбаченому договором, не скористався.
В апеляційній скарзі також щодо цього доводів не наводить.
Отже, з огляду на умови пункту 12 договору акти надання послуг вважаються підписаними (погодженими, а послуги такими, що надані належним чином.
На час звернення позивача до суду передбачений договором строк внесення орендної плати є таким, що настав. Доказів виконання свого зобов'язання з оплати орендної оплати за спірними актами в повному обсязі відповідач суду не надав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 171 784,10 грн. (а.с. 50-57), які відповідач, в свою чергу, частково, в розмірі 37 680,00 грн, сплатив.
Наведене підтверджується платіжними інструкціями № 1495 від 23.08.2024 року на суму 15 120,00 грн, № 3338 від 17.10.2022 року на суму 10 080,00 грн., № 3339 від 17.10.2022 року на суму 12 480,00 грн.
Отже, позивачем обґрунтовано заявлено і судом задоволено вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 134 104,10 грн.
Щодо стягнення судом пені та штрафу.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, норми якого ще підлягали до застосуванню на час ухвалення оспорюваного рішення, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). При цьому за приписом пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
За змістом пункту 6.3 договору нарахування пені за порушення орендарем строків виконання грошового зобов'язання за договором не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов'язання.
Колегією суддів встановлено, що заявлена позивачем до стягнення пеня у загальній сумі 78 868,69 грн розрахована із заборгованості за кожним спірним актом окремо за загальний період з 04.11.2022 року по 01.08.2024 року.
При перевірці розрахунків позивача суд виявив помилку в частині визначення облікової ставки НБУ, тому позов в цій частині задовольнив частково, в розмірі 78 727,25 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 141,44 грн. судом відмовлено.
Заявлений позивачем до стягнення на підставі пункту 6.2 договору штраф у загальній сумі 26 820,82 грн розрахований у розмірі 20% із заборгованості за кожним спірним актом окремо.
За результатом перевірки розрахунку судом не встановлено порушень, тому ця вимога позивача задоволена в розмірі 26 820,82 грн.
Щодо нарахування 10% річних та інфляційних втрат, то висновки суду і в цій частині скаржник не спростував.
Так, згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.2 договору сторони передбачили інший розмір процентів за прострочення виконання грошових зобов'язання з орендної плати, а саме 10% річних.
Заявлені позивачем до стягнення 10% річних у загальній сумі 20 586,61 грн. за загальний період з 04.11.2022 року по 01.08.2024 року та інфляційні втрати в сумі 8 033,63 грн за загальний період з листопада 2022 року по липень 2024 року, розраховані із заборгованості за кожним спірним актом окремо.
Перевіркою розрахунку 10% річних підстав для їх зменшення судом не встановлено.
Щодо інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що загальна сума інфляційних втрат більша, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині задоволені в розмірі, визначеному позивачем, а саме - в сумі 8 033,63 грн.
Також колегія суддів зауважує, що апелянт правильність проведених розрахунків взагалі не оспорює.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів зазначає, що в межах доводів апеляційної скарги апелянт не спростував висновки оскаржуваного ним судового рішення. Апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.
Судові витрати за її розгляд слід віднести на скаржника згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 року у справі №904/3527/24 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко