ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 вересня 2025 року Справа № 903/501/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопроект" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 у справі № 903/501/25 в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду (суддя Бідюк С.В., повний текст рішення суду складено 08.07.2025)
за позовом Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопроект"
про стягнення 331 337,83 грн
за участю представників сторін:
прокурор - Беспалов А.В.;
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Луцька окружна прокуратура (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (далі - позивач, Міська Рада) звернулася до Господарського суду Волинської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопроект" (далі - відповідач, ТОВ "Автопроект") про стягнення 331 337, 83 грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою кадастровий номер 0710100000:22:123:0058 площею 0,2468 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Автопроект" є власником об'єкта нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 по Дубнівській, 16 у м. Луцьку, а саме: електричної підстанції площею 52,7 кв.м. з 05.02.2021. Відповідач права на землю не оформив, користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, плату за користування земельною ділянкою не здійснював, внаслідок цього територіальна громада міста Луцька в особі Луцької міської ради була позбавлена можливості отримати дохід у розмірі 331 337, 83 грн в період з 05.02.2021 по 20.04.2025.
Прокурор наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва обґрунтовує тим, що Луцька міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку, порушення інтересів держави в тому, що відповідач, з моменту оформлення права власності на нерухоме майно права на землю не оформляв, користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, плату за користування даною земельною ділянкою не здійснював.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 позов задоволено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 331 337, 83 грн за фактичне використання земельної ділянки.
При цьому суд першої інстанції, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що відповідачем, всупереч приписам ч. 3 ст. 13 ГПК України, не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, дійшов висновку, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.
До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Автопроект" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 у справі №903/501/25, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- суд першої інстанції не зазначив в чому саме полягає вина відповідача, а саме які його дії або бездіяльність характеризують його вину у виникненні даного спору. Якщо суд першої інстанції вважав, що відповідач ігнорував свій обов'язок по сплаті коштів за використання земельної ділянки, то тоді суд мав би зазначити за якими реквізитами та в якому розмірі відповідач мав сплачувати кошти за оренду землі, починаючи з 2021. Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки діям Луцької міської ради, яка фактично відмовила відповідачу в оформленні права оренди земельної ділянки, а також не надав належної оцінки діям відповідача, який неодноразово намагався оформити таке право;
- відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що процесуальний закон не ставить у залежність можливість надання судом розстрочки із фактом часткової оплати коштів, що стягуються. Суд першої інстанції вийшов за межі процесуального закону, яким врегульовано порядок надання розстрочки виконання судового рішення і таке порушення з боку суду є грубим;
- в даному випадку не зрозуміла логіка суду першої інстанції, та чому відповідач повинен доводити свою неплатоспроможність починаючи з 2021, коли позов був пред'явлений прокурором в 2025 та в цьому ж періоді виникає обов'язок по сплаті визначеної суми за вказаними реквізитами, що зазначені в позові. Яке має значення факт неплатоспроможності відповідача станом на період з 2021 по 2024, та які обставини можуть бути доведеними (спростованими), що мають значення у даній справі. Таке порушення з боку суду є грубим та полягає у неправильній оцінці доказів;
- спочатку суд першої інстанції заявляє, що обставини щодо фінансового стану особи не є беззаперечним доказом (а відповідно з цього можна зробити висновок, що такі обставини взагалі мають значення та підлягають з'ясуванню). В подальшому суд першої інстанції зазначає, що відповідач не довів належним чином наявність обставин щодо незадовільного фінансового стану відповідача, а наприкінці зробив висновок, що взагалі незадовільний майновий стан боржника не є підставою для розстрочки виконання рішення суду. Вищевказане свідчить про неякість судового рішення в частині оцінки доказів;
- відповідач вважає, що ч. 5 ст. 331 ГПК України дозволяє йому заявити про розстрочку в межах одного року. Обґрунтовуючи свій незадовільний майновий стан очевидно, що відповідач використав максимальний термін якій може бути. Разом з тим, якщо суд першої інстанції вважав, що такий строк є великим, то відповідно своїм рішенням міг його зменшити.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.
Листом від 28.07.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи № 903/501/25 з Господарського суду Волинської області.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 05.08.2025 № 01-05/549, у зв'язку із перебуванням у відпустці колегії суддів по даній справі, було здійснено повторний розподіл судової справи та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Автопроект" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 у справі № 903/501/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.09.2025 о 14:30 год.
Луцька окружна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- не оформлення договору оренди не звільняє користувача від обов'язку сплачувати кошти за використання земельної ділянки. Ігнорування цього обов'язку суперечить принципам справедливості, законності та збереження публічних фінансових ресурсів;
- скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною в розумінні ст. 331 ГПК України, необхідною для розстрочення виконання судового рішення;
- враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги те, що відповідачем всупереч приписам ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано належних доказів неможливості чи утруднення, на даний час, виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.
Прокурор в судовому засіданні 03.09.2025 заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні присутніх сторін, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, ТОВ "Автопроект" є власником об'єкта нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 по Дубнівській, 16 у м. Луцьку, а саме електричної підстанції площею 52,7 кв.м.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 по вул. Дубнівській, 16 у м. Луцьку виникло у ТОВ "Автопроект" на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2021, укладеного з ТОВ "Грінпарк".
ТОВ "Автопроект" використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058, площею 0,2468 га з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
Згідно інформації з Державного земельного кадастру відомості про вказану земельну ділянку комунальної форми власності на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки внесено 10.03.2015.
07.10.2022 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 внесено відповідні відомості до Державного земельного кадастру.
Відомості про існування іншого речового права, зокрема оренди, на земельні ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
Згідно інформації Луцької міської ради від 14.11.2024 з метою оформлення права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 на розгляд 43-ї, 45-ї, 50-ї, 52-ї, 55-ї, 58-ї, 64-ї сесій Луцької міської ради вносився проект рішення "Про надання ТОВ "Автопроект" на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування виробничих приміщень на вул. Дубнівській, 16 у м. Луцьку", однак прийнятий не був, оскільки не набрав необхідної кількості голосів.
Земельна ділянка по вул. Дубнівській,16 у м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058, площею 0,2468 га, є об'єктом комунальної власності, який може використовуватись зважаючи на вимоги ст. ст. 123, 124 ЗК України лише на підставі та умовах договору оренди.
Предметом позову у справі є вимоги Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ТОВ "Автопроект" про стягнення 331 337, 83 грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:22:123:0058 площею 0,2468 га.
Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 позов задоволено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 331 337, 83 грн за фактичне використання земельної ділянки.
Також суд першої інстанції, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що відповідачем всупереч приписам ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, дійшов висновку, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 331 ГПК України при наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Виходячи із вищенаведеного розстрочка виконання судового рішення у судовому порядку, повинна бути пов'язана з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне його виконання.
У зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми і національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача, так і заперечення відповідача, а також дотримуватись розумно встановленого строку розстрочки.
Колегія суддів зазначає, що відповідач у заяві від 05.06.2025 просив суд першої інстанції розстрочити виконання рішення суду терміном на 12 місяців, шляхом сплати щомісячного платежу в сумі 27 611, 50 грн в строк до 20 числа наступного місяця, що іде за поточним, з дати набрання рішенням законної сили.
Заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду мотивована тим, що останній вчиняв дії щодо оформлення права оренди земельної ділянки, однак рішення міською радою так і не було прийнято. Вищевказане свідчить про те, що вини відповідача у виникненні даного спору не було. Відповідно йому не вдалось оформити належним чином своє право користування даною земельною ділянкою як того вимагає чинне законодавство з незалежних від нього обставин. Сума коштів, яку просить стягнути позивач, мала б бути рівномірно розподілена протягом всього часу користування земельною ділянкою відповідачем помісячно. Стягнення даної суми одноразово в розмірі 331 337,83 грн є надмірним фінансовим навантаженням для відповідача, на що останній також просить звернути увагу суду.
В підтвердження негативного фінансового стану відповідач надає фінансову звітність малого підприємства за 2024 та за І квартал 2025 (додаток 30, 31), із змісту яких вбачається тривала збитковість підприємства (чистий прибуток 2023 "- 2 853,2 грн", 2024 "- 1 461,2 грн", І кв. 2025 "-251,8 грн"), а також довідку з банку від 05.06.2025 про стан коштів на рахунку.
Водночас, суд першої інстанції, приймаючи рішення у даній справі, правильно критично віднісся до таких посилань відповідача на відсутність його вини у виникненні даного спору, як на підставу для розстрочки виконання рішення суду, оскільки сплата за фактичне користування земельною ділянкою виникає незалежно від наявності укладеного договору на підставі факту користування землею, відповідно до положень статей 206, 1212, 1215 ЦК України. Тобто, особа, яка фактично використовує земельну ділянку для власних потреб, зобов'язана компенсувати таке використання, навіть якщо через бездіяльність органів влади не змогла укласти договір.
В той же час, обов'язок сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою не є покаранням чи відповідальністю за невчинення дій (як, наприклад, оформлення договору), а є прямим наслідком набуття вигоди (користування землею) без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2024 у справі №501/1422/21.
Таким чином, не оформлення договору оренди не звільняє користувача (відповідача) від обов'язку сплачувати кошти за використання земельної ділянки. Ігнорування цього обов'язку суперечить принципам справедливості, законності та збереження публічних фінансових ресурсів.
Також відповідач посилається на скрутне фінансове становище, що підтверджується фінансовою звітністю малого підприємства за 2024 та за І квартал 2025.
Разом з тим, оцінюючи вказані доводи, колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2019 по справі № 796/43/2018, де суд наголошує, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною в розумінні ст. 331 ГПК України, необхідною для розстрочення виконання судового рішення.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відтак незадовільний майновий стан боржника не є підставою для розстрочки виконання рішення суду, оскільки використовуючи для своїх підприємницьких цілей земельну ділянку, за відсутності будь-яких правових підстав на те, боржник повинен був врахувати розмір своїх доходів та усвідомлювати, певні правові наслідки такого використання, в тому числі фінансову відповідальність.
Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен взяти до уваги такі ж негативні наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, розстрочення боргу завдасть негативних наслідків для формування місцевого бюджету. Задоволення заяви про розстрочення не забезпечує захист інтересів територіальної громади міста, яку представляє Луцька міська рада, в частині компенсації втрат бюджету від недоотриманих коштів орендної плати.
При цьому відповідач жодним чином не обґрунтовує запропонований термін розстрочення в один рік та не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого розстрочення рішення суду у даній справі буде реально виконане.
За таких обставин, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що відповідачем всупереч приписам ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.
Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 у справі № 903/501/25 в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Автопроект" - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопроект" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2025 у справі № 903/501/25 в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій частині - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено 08 вересня 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.