вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" серпня 2025 р. Справа№ 910/13746/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Чорномаз А. В.
від відповідача: Нестеров Е. Г.
від третьої особи: Дядюк Є. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Комінбанк"
на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2025 (повний текст рішення складено 28.02.2025)
у справі № 910/13746/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "Комінбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Арес-С"
про стягнення 4 909 166,33 грн
Короткий зміст позову
У листопаді 2024 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі за текстом - НЕК "Укренерго"; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Комінбанк" (далі за текстом - АТ "Комінбанк"; відповідач) про стягнення 4 909 166, 33 грн, з яких: 4 254 381,12 грн основного боргу; 434 438,27 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.02.2023 по 07.11.2024; 220 346,94 грн три відсотки річних, нарахованих за періоди з 16.02.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 07.11.2024. У позові НЕК "Укренерго" також просило залучити до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Арес-С" (далі за текстом - ТОВ "Арес-С") третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Арес-С" частково не виконало зобов'язання з виконання робіт та поставки устаткування в межах укладеного з НЕК "Укренерго" договору № 01-078317-20 від 12.10.2020, у зв'язку з взаємною дією форс-мажорних обставин, обумовлених збройною агресією російської федерації, та аванс не повернуло, а тому НЕК "Укренерго" звернулось з цим позовом до АТ "Комінбанк", як гаранта ТОВ "Арес-С". АТ "Комінбанк" порушено гарантійні зобов'язання, якими забезпечувалось повернення авансового платежу.
Заперечення проти позову мотивовані тим, що: вимога позивача про сплату коштів за гарантією у розмірі 4 254 381,12 грн заявлена не в межах гарантійного випадку; зокрема, відсутнє порушення зобов'язань з боку третьої особи за договором; позивач має звертатись безпосередньо до третьої особи на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України про повернення майна, коли підстава, на якій воно було набуто, згодом відпала.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13746/24.; розгляд справи постановлено здійсанювати за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ "Арес-С".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/13746/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ "Комінбанк" на користь НЕК "Укренерго" 4 254 381,12 грн основного боргу, 434 438,27 грн інфляційних втрат, 220 346,94 грн три відсотки річних та 58 910, 00 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4 254 381,12 грн боргу за банківською гарантією, оскільки відповідач порушив норми чинного законодавства та умови банківської гарантії від 26.08.2021 № G8696/20 в частині повернення вказаної суми грошових коштів. При цьому суд констатував дійсність вимоги і належне її представлення, до закінчення дії гарантії. Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, суд стягнув три проценти річних та інфляційні втрати.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
АТ "Комінбанк" до Північного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/13746/24, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
пред'явлені НЕК "Укренерго" вимоги є недостовірними, оскільки в них не зазначено в чому саме полягає порушення ТОВ "Арес-С" основного зобов'язання, забезпеченого гарантією;
НЕК "Укренерго" у позові підтвердило відсутність порушення з боку ТОВ "Арес-С" зобов'язань за договором № 01-078317-20, оскільки сторони договору попередили одна одну про тимчасову неможливість виконання зобов'язань за цим договором на строк дії воєнного стану в Україні, про що свідчать листи ТОВ "Арес-С" № 022/22 від 28.02.2022, НЕК "Укренерго" № 01/10499 від 12.03.2022;
враховуючи відсутність порушення з боку ТОВ "Арес-С" зобов'язань за договором №01-07817-20, сплив строку його дії (31.01.2023), у НЕК "Укренерго" відсутні правові підстави для повернення авансу за вказаним договором та за банківською гарантією, оскільки в даному випадку, на дату пред'явлення НЕК "Укренерго" до АТ "Комінбанк" вимоги, у ТОВ "Арес-С" перед НЕК "Укренерго" наявні "кондикційні зобов'язання", забезпечення яких не гарантувалося АТ "Комінбанк";
відсутні обов'язкові умови для повернення ТОВ "Арес-С" авансу, передбачені п. 3.6 та п.17.10 договору, а саме наявність вини ТОВ "Арес-С" (оскільки сторони домовилися про неможливість виконання умов договору на період воєнного стану) та факт розірвання договору, а тому відсутній і гарантійний випадок, при наявності якого скаржник повинен платити за банківською гарантією.
Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вважає, що з моменту отримання принципалом повідомлення про відмову від договору відпала правова підстава для збереження третьою особою у себе авансового платежу (коштів), сплаченого позивачем на умовах договору, а правовий обов'язок третьої особи з повернення невикористаного авансу є таким, що виникає безпосередньо з договору. Вимога про повернення отриманого авансового платежу ґрунтується на статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зазначив, що частиною першою статтею 565 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав відмови гаранта бенефіціару: вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії; вимога подана гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Третя особа подала письмові пояснення, в яких зазначаючи про безпідставність викладених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводів, просить апеляційну скаргу задовольнити. Третя особа вважає, що висновки ОП КГС ВС у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, на які посилається позивач, є нерелевантними для цієї справи. Позивач порушив умови договору, що ним не було спростовано, що виключає настання гарантійного випадку.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Демидової А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Комінбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/13746/24 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 за клопотанням представника НЕК "Укренерго" розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 25.06.2025 та продовжено строк її розгляду.
У судовому засіданні 25.06.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 30.07.2025.
У судовому засіданні 30.07.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 20.08.2025.
Присутні у судовому засіданні 20.08.2025 представники АТ "Комінбанк" та ТОВ "Арес-С" просили задовольнити апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 20.08.2025 в режимі відеоконференції взяв участь представник НЕК "Укренерго", просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Розгляд клопотань
У відзиві на апеляційну скарзі ТОВ "Арес-С" заявило клопотання про дослідження доказів.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).
Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.
Обґрунтовуючи причини неподання доказів при розгляді справи у першій інстанції, представник третьої особи аргументував це:
неотриманням вчасно інформації про справу;
неможливістю забезпечити своє представництво у справі з причин призупинення власної господарської діяльності;
введення в Україні воєнного стану та місцеперебування у м. Харкові, що постійно страждає від військової агресії.
Проте, ТОВ "Арес-С" не реалізувало свого процесуального права упродовж всього строку розгляду справи (справа № 910/13746/24 перебувала на розгляді у суді першої інстанції впродовж трьох місяців з 19.11.2024 (ухвали про відкриття провадження у справі) по 18.02.2025 (ухвалення рішення судом першої інстанції)).
Слід звернути увагу, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
ТОВ "Арес-С" не скористалось наданим йому правом надати суду письмові пояснення з доказами щодо позову, хоча було повідомлено своєчасно та належним чином (ухвала суду була доставлена в електронний кабінет ТОВ "Арес-С": 19.11.2025 та в електронний кабінет його представника: 28.11.2025).
ТОВ "Арес-С" не було позбавлено можливості для надання своїх письмових пояснень з приводу предмета спору та доказів, які мають значення для розгляду справи по суті.
Частиною другою статті 14 ГПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
У цьому випадку, звертаючись до апеляційного господарського суду, третя особа не навела достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтувала наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довела неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника, а також не надала доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи (постанова Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 910/9742/22).
З наведених підстав колегія суддів вирішила відхилити зазначене клопотання про дослідження доказів.
Фактичні обставини справи
12.10.2020 між НЕК "Укренерго", як замовником, та ТОВ "Арес-С", як підрядником, укладено договір № 01-078317-20, відповідно до пункту 1.1. якого третя особа зобов'язалася виконати за завданням позивача (додаток 1 до договору) роботи з технічного переоснащення ПЛ 330 кв Тернопільська - Хмельницька інв. №230022, інв.№230106, Тернопільська 1 область (Тернопільський та Підволочиський райони, Хмельницька область (Волочиський, Городоцький та Хмельницький райони; (2-га черга будівництва, ділянка опор № 171-389) (далі - роботи), з передачею позивачу результату робіт (закінчені роботи), а позивач зобов'язався відповідно до правил безпечної експлуатації електроустановок організувати допуск третьої особи до фронту робіт (будівельного майданчика), та передати проектну документацію, прийняти належно виконані роботи та здійснити оплату прийнятих належно виконаних робіт на умовах договору.
Відповідно до пункту 1.3 договору, обсяги, показники реконструкції: характеристика робіт, обсяг та місце виконання робіт, місце виконання, перелік устаткування, інших матеріальних ресурсів, що повинні застосовуватися при виконанні робіт на зазначеному в цьому пункті договору об'єкті позивача, вимови до виконання, якості робіт та ресурсів, перелік документації визначаються відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації та інших умов договору.
Умовами розділу 2 договору визначено ціну договору. Загальна ціна договору, розрахована відповідно до ДСТУ 5 Д.1.1-7:2013, ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, становить 21 376 380,00 грн та складається з:
вартості проєктних робіт, яка відповідно до додатку 2 до договору становить 104 474,40 грн. ;
вартості будівельних робіт, яка відповідно до додатку 3 до договору становить 18 352 870,08 грн.;
вартості устаткування, яка відповідно до додатку 3 до договору становить 2 919 035,52 грн.
Ціна договору може бути зменшена у випадках, визначених чинним законодавством України та (або) договором.
В ціну договору включені всі витрати, які здійснює третя особа з метою виконання цього договору.
Ціна договору є твердою та відповідно до чинного законодавства може уточнюватись без збільшення загальної вартості в порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до підпункту 3.3.1 договору, розрахунки за проєктні роботи проводяться шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі, що становить 20 894,88 грн, на підставі рахунку фактури, наданого третьою особою. Остаточний розрахунок за виконані проєктні роботи, здійснюється з врахуванням суми отриманого авансу, протягом 25 банківських днів з дати підписання сторонами акту, про належно виконані проєктні роботи, на підставі рахунку-фактури, наданого третьою особою.
Умовами підпункту 3.3.2 договору встановлено, що розрахунки за будівельні роботи проводяться шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі, що становить 3 670 574,02 грн., на підставі рахунку-фактури, наданого третьою особою. Розрахунки проводяться за виконані будівельні роботи, після повного погашення третьою особою авансового платежу (на роботи), протягом 25 банківських днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за звітний місяць за формою № КБ-2в. (далі - акт КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою № КБ-3 (далі - довідка КБ-3), з врахуванням суми отриманого авансу, на підставі рахунку-фактури, наданого третьою особою.
Згідно з підпунктом 3.3.3 договору, розрахунки за устаткування проводяться шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі, що становить 583 807,10 грн. на підставі рахунку-фактури, наданого третьою особою. Розрахунки проводяться за змонтоване устаткування, після повного погашення третьою особою авансового платежу (на устаткування), протягом 25 банківських днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за звітний місяць за формою №КБ-2в (далі - акт КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою № КБ-3 (далі-довідка КБ-3), актів приймання-передачі змонтованого устаткування врахуванням суми отриманого авансу, на підставі рахунку-фактури, наданого третьою особою. Позивач має право повернути рахунок-фактуру третій особі для виправлення або заміни у разі відсутності в рахунку-фактурі необхідної для оплати інформації чи в результаті виявленої технічної або математичної помилки.
Пунктом 3.6 договору передбачено, що у разі порушення договірних зобов'язань з вини підрядника, всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними актами, підлягають поверненню замовнику протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання відповідної вимоги замовника з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, в розмірі облікової ставки НБУ від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок підрядника незалежно від того, припинені зобов'язання з договором на дату отримання вимоги замовника чи ні.
Відповідно до пункту 3.7. договору, позивач здійснює попередню оплату (аванс), протягом 25 банківських днів з дати отримання від третьої особи рахунку-фактури, за умови надання третьою особою забезпечення авансового платежу у формі безвідкличної та безумовної банківської гарантії на суму авансового платежу (додаток № 4 до договору). Під безумовною гарантією сторони розуміють банківську гарантію, за якою гарант у разі порушення третьою особою свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти позивачу за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов. Строк дії гарантії на авансовий платіж повинен закінчуватись не раніше ніж через 7 (сім) банківських днів після закінчення дії договору.
Підпунктами 4.3.3, 4.3.5 пункту 4.3 передбачено, що обов'язками замовника є: вчиняти дії, які залежать від замовника для початку робіт, для безпечного їх виконання; сприяти підряднику в межах своїх прав, обов'язків та можливостей у виконанні роботи, якщо таке сприяння підряднику необхідне.
Згідно з пунктом 9.3 договору, передача третьою особою виконаних робіт та приймання їх позивачем оформлюється актом(-ами) приймання виконаних будівельних робіт (етапу робіт за визначений звітний період).
Умовами пункту 16.1 договору визначено, що третя особа повинна виконати проєктні роботи - до 31.12.2020 (включно); будівельні роботи - до 31.12.2021 (включно); постачання устаткування до 31.12.2021 (включно).
Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.01.2022 (включно), а в частині розрахунків - до повного виконання (пункт 16.2. договору).
Відповідно до пунктів 17.6, 17.7 та 17.10 договору, розірвання договору здійснюється за згодою сторін, за винятком випадків, передбачених цим договором.
Замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, надіславши підряднику повідомлення про розірвання і пояснивши його причини, якщо підрядник порушив умови договору.
У разі розірвання договору підрядник повинен протягом 3 днів з дати розірвання договору повернути замовнику невикористаний ним аванс.
Виконання договору забезпечується у вигляді банківської гарантії. Забезпечення не повертається підряднику у разі порушення підрядником зобов'язань за договором. У такому разі замовник направляє банку-гаранту вимогу для здійснення виплати за гарантією (пункт 18.1, 18.9 договору).
На виконання умов договору, 01.01.2020 відповідачем надано позивачу гарантію № G8696/20, якою за першою вимогою позивача без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично прийняв на себе зобов'язання заплатити позивачу грошову суму у розмірі 4 254 381,12 грн протягом 3 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги позивача, що містить твердження про те, що третя особа не виконала або неналежно виконала зобов'язання на суму авансового платежу або не виконав вимоги позивача щодо повернення авансового платежу у випадках та на умовах, передбачених договором. Виплата за гарантією здійснюється на користь позивача. Ця гарантія набирає чинності з 01 грудня 2020 року та діє до 11 лютого 2022 року включно.
В подальшому, 20.12.2021 відповідачем продовжено термін дії гарантії до 11 лютого 2023 року (зміна № 1 до банківської гарантії).
В межах дії договору, позивачем перераховано третій особі авансовий платіж у загальному розмірі 4 275 276,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 08.12.2020 за № 455, від 15.12.2020 за №1221 та від 15.12.2020 за № 1223.
В свою чергу, третя особа виконала проектні роботи вартістю 103 652,39 грн (акт здачі-приймання виконаних проектних робіт від 23.02.2021 № 1).
Позивачем було здійснено остаточний розрахунок за виконані проектні роботи у розмірі 82 757,51 грн на підставі платіжного доручення від 06.05.2021 № 641.
Третя особа листом № 022/22 від 28.02.2022 повідомила позивача про тимчасову неможливість виконання зобов'язань за договором у зв'язку із форс-мажорними обставинами на строк дії воєнного стану в Україні.
Листом № 01/10499 від 12.03.2022 позивач повідомив третю особу про неможливість належного виконання умов договору у зв'язку із форс-мажорними обставинами в період дії воєнного стану в Україні.
З огляду на зазначене, решта робіт та поставка устаткування в межах дії договору сторонами не виконувалися.
Строк дії договору підряду закінчився 31.01.2023.
В подальшому, позивач повідомив третю особу листом № 01/5852 від 01.02.2023 про відмову від договору з підстав неможливості його виконання через обставину, за яку жодна із сторін не відповідає (якою є для сторін збройна агресія російської федерації та обстріли і як наслідок руйнування об'єктів магістральних електричних мереж, що спричинило неможливість вимкнення обладнання для забезпечення виконання робіт передбачених договором). У листі позивач зазначив, що з 01.02.2023 відсутня правова підстава для виконання робіт, які входили в предмет договору.
У листі від № 017/23 від 08.02.2023, адресованому позивачу, третя особа визнала повідомлення про відмову від договору незаконним та таким, що не тягне за собою юридичних наслідків, оскільки: будь-яких фактів невиконання підрядником своїх зобов'язань замовником не наведено у повідомленні про відмову від договору; підстав для припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання у замовника за цим договором не виникає внаслідок відсутності порушення зобов'язання. У листі третя особа допустила можливість розірвання договору за домовленістю сторін, запропонувала позивачу розглянути проект додаткової угоди № 4, направленої йому листом № 004/23 від 19.01.2023.
У листі № 018/23 від 08.02.2023 третя особа повідомила позивача, що не відмовляється від повернення авансового платежу за вирахуванням понесених підрядником в рахунок авансових платежів витрат за договором, та запропонувала розглянути можливість підписання проєкту додаткової угоди № 4 у редакції від 19.01.2023.
Позивачем 09.02.2023 направлено відповідачу вимогу № 01/7400 разом із додатковими документами про сплату коштів за банківською гарантією.
Відповідачем 15.02.2023 листом № 04.1/809 повідомлено позивача про те, що у зв'язку із невідповідністю вимоги від 08.02.2023 № 01/7400 умовам банківської гарантії від 26.08.2021 № G8696/20, у нього відсутні правові підстави для задоволення вимоги.
08.03.2023 позивач у досудовому порядку звернувся до відповідача з претензією №01/11885 щодо сплати на поточний рахунок позивача 4 254 381, 12 грн відповідно до умов банківської гарантії.
Листом № 05.3.2/2330 від 21.04.2023 відповідач відмовив позивачу у виплаті суми банківської гарантії, пославшись на те, що третя особа (принципал) не є такою, що порушила зобов'язання, забезпеченого гарантією, та не несе відповідальність у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань, передбачених договором від 12.10.2020, та виникненням у принципала права вимагати від бенефіціара відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи або підвищення її ціни.
Оскільки відповідач (гарант) претензійні вимоги позивача (бенефіціара) не задовольнив, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення коштів за гарантією та нарахованих сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Правовий інститут забезпечення виконання зобов'язання врегульований главою 49 Цивільного кодексу України, яка передбачає спеціальні заходи, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником. За загальним правилом підставою для встановлення та застосування певного виду забезпечення виконання зобов'язання є домовленість сторін (правочин). Закон встановлює обов'язкову письмову форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання (ст. 547 ЦК України).
Оскільки заходи забезпечення виконання зобов'язання забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником, умовою їх застосування є невиконання або неналежне виконання останнім тих зобов'язань, для забезпечення яких встановлені такі заходи.
Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. У відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, бенефіціар (кредитор за основним зобов'язанням) та принципал (боржник за основним зобов'язанням). Гарантія призначена перш за все для того, щоб бенефіціар як кредитор за основним зобов'язанням міг безперешкодно задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо боржник (принципал) належним чином не виконає зобов'язання. У зв'язку з цим у ст. 562 ЦК України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов'язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Оскільки зміст гарантії є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму, вона відноситься не до майнових (забезпечуються шляхом одержання, утримання майна), а особистих забезпечень виконання зобов'язань, відповідно до яких кредитор покладається на ділову репутацію, порядність гаранта, від якого має отримати задоволення у разі порушення зобов'язання боржником.
Гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, настання якої можливе лише за наявності вини боржника (неустойка, завдаток), а тому при реалізації гарантії вина боржника не має значення, достатньо лише факту порушення останнім (боржником) забезпеченого зобов'язання.
Грошове зобов'язання, що виникає за договором гарантії, є зобов'язанням між гарантом та бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом. Такий обов'язок, про що судом зазначено вище, настає у випадку порушення боржником зобов'язання, і однією з підстав припинення цього обов'язку є сплата гарантом кредиторові (бенефіціару) суми, на яку видана гарантія (ст. 568 ЦК України).
Отже, в рамках вирішення спору, підлягають, встановленню перш за все обставини, настання яких зумовлюють застосування такого інституту забезпечення виконання як гарантія - порушення зобов'язань принципалом.
Відповідно до статті 561 ЦК України, гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Стаття 563 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.
Таким чином, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти: гарант, бенефіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед бенефіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару, грошову суму відповідно до умов гарантії в разі порушення боржником свого зобов'язання. Гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 21 березня 2019 року в справі № 910/5726/18, від 4 квітня 2019 року в справі № 910/5723/18.
Частиною третьою статті 563 ЦК України регламентовано, що у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №904/1156/19 відповідно до ч. 3 ст. 563 ЦК України, у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Таким чином, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов'язання (в залежності від умов гарантії).
Статтею 564 Цивільного кодексу України встановлено, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
У відповідності до п. 36 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 року (зі змінами та доповненнями), надалі - "Положення", банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.
Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банка-контргаранта (пп.7 п.2 розділу І Положення).
У справі № 910/9397/20 Верховний суд досліджував питання стосовно того, за яких умов у банка-гаранта настає обов'язок виплатити бенефіціару суму банківської гарантії.
Так, у пункті 45 постанови від 08.06.2022 у вказаній справі Верховний суд зробив висновок про те, що отримавши вимогу від Бенефіціара, Банк (гарант) повинен перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною (зокрема, чи має місце порушення Товариством (принципалом) зобов'язань за Договором, що є підставою для виплати визначеної банківською гарантією суми).
Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/17213/21, від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23.
Відповідно до пп. 11 п. 2 розд. І Положення № 639 належне представлення - представлення документів за гарантією / контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії / контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями / контргарантіями.
В частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов'язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19).
Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами відповідача, що із аналізу пред'явлених позивачем вимог не вбачається в чому саме полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією, а відтак на момент відмови Відповідачем по пред'явленим вимогам, останні були недостовірними.
Згідно ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України, гарант має право відмовитись від задоволення вимог кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Тобто банк-гарант перевіряє отриману вимогу на відповідність умовам гарантії, в тому числі щодо того, чи відповідає описаний бенефіціаром випадок одній із підстав для виплати гарантії. (п. 56 Постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року по справі № 910/9397/20).
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правовою підставою для виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара (постанови Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19, від 08.06.2022 № 910/9397/20)
Відповідно до норм чинного законодавства зазначеного вище, підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).
Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, викладених у тому числі у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 року у справи № 910/16898/19 (на неврахування висновків у якій послався скаржник у касаційній скарзі), які є загальними щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов'язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
При цьому, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справи № 910/16898/19 зазначено, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 910/20306/17, п. 55 Постанови Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 910/17942/19.
Відповідно до договору № 01-078317-20 підрядник зобов'язується виконати за завданням Замовника (Додаток 1 до Договору) роботи з технічного переоснащення ПЛ 330 кВ Тернопільська - Хмельницька Інв.№230022, інв.№230106, Тернопільська область (Тернопільський та Підволочиський райони, Хмельницька область (Волочиський, Городоцький та Хмельницький райони) (2-га черга будівництва, ділянка опор №№ 171-389) (далі - роботи), з передачею Замовнику результату робіт (закінчені роботи), а Замовник зобов'язується відповідно до Правил безпечної експлуатації електроустановок організувати допуск Підрядника до фронту робіт (будівельного майданчика), та передати проектну документацію, прийняти належно виконані роботи та здійснити оплату прийнятих належно виконаних робіт на умовах Договору.
За приписами ч. 2 ст. 875 ЦК України, договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема, житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Оскільки договір будівельного підряду має двосторонній характер, виконання замовником обов'язків щодо створенням належних умов для виконання робіт зумовлюють виконання таких робіт підрядником, а тому такі обов'язки з точки зору виконання є зустрічними (ст. 538 ЦК України). Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов'язку у порядку, встановленому в даному випадку договором підряду. Якщо ж одна із сторін зобов'язання не виконує свого обов'язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов'язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 cт. 612 ЦК України).
Відповідач слушно вказує на відсутність порушення з боку третьої особи зобов'язань за договором № 01-078317-20, оскільки позивач та третя особа попередили один одного про тимчасову неможливість виконання зобов'язань за цим договором на строк дії воєнного стану в Україні.
Вказана обставина підтверджується листом третьої особи № 022/22 від 28.02.2022 року на адресу позивача та листом позивача № 01/10499 від 12.03.2022 на адресу третьої особи, копії яких містяться в матеріалах справи, оскільки була подана позивачем разом з позовною заявою.
Крім того, відповідно до п. 3.6 договору № 01-078317-20, у разі порушення договірних зобов'язань з вини Підрядника, всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними Актами, підлягають поверненню Замовнику протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання відповідної вимоги Замовника з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, в розмірі облікової ставки НБУ від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок Підрядника незалежно від того, припинені зобов'язання за Договором на дату отримання вимоги Замовника чи ні.
Аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані, при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №910/24853/13 та від 20.11.2018 у справі № 916/75/18.
Враховуючи відсутність порушення з боку третьої особи зобов'язань за договором №01-078317-20, припинення дії договору № 01-078317-20 (закінчився 31.01.2023), у позивача відсутні правові підстави для повернення третьою особою авансу за договором № 01-07817-20 та відповідачем за банківською гарантією, оскільки в даному випадку, на дату пред'явлення позивачем до відповідача вимоги, у третьої особи перед позивачем наявні "кондикційні зобов'язання", забезпечення яких не гарантувалося відповідачем.
Щодо підстав, за умови дотримання яких позивач має право вимагати від третьої особи повернення авансового платежу.
Відповідач згідно з гарантією № 8696/20 взяв на себе зобов'язання заплатити позивачу грошову суму у розмірі 4 254 381,12 грн протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Позивача, що містить твердження про те, що Третя особа не виконав або неналежно виконав зобов'язання на суму авансового платежу або не виконав вимоги позивача щодо повернення авансового платежу у випадках та на умовах, передбачених договором № 01-078317-20.
Судом першої інстанції не надано оцінку положенням договору № 01-078317-20 від 12 жовтня 2020 року, укладеного між позивачем та третьою особою, що регламентують порядок повернення авансу, колегія суддів зазначає, що існують лише дві визначені підстави для такого повернення.
Позивач має право вимагати від третьої особи повернення авансу згідно укладеного між ними договору лише у двох випадках:
порушення договірних зобов'язань з вини підрядника (п.3.6 договору) (у цьому випадку всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними актами виконаних робіт, підлягають поверненню замовнику протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. При цьому враховуються індекс інфляції, проценти за користування чужими коштами, розраховані відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України (облікова ставка НБУ);
розірвання договору (п.17.10 договору) (у разі розірвання договору підрядник зобов'язаний протягом трьох днів з моменту розірвання повернути замовнику невикористаний аванс.
Таким чином, для реалізації права на повернення авансу позивачу необхідно довести наявність однієї з наведених підстав: вина третьої особи у порушенні договірних зобов'язань, що спричинила невиконання робіт або неподання актів виконаних робіт або факт розірвання договору, що встановлює обов'язок повернення невикористаних коштів.
Разом з тим, п. 17.10 договору передбачено, що у разі розірвання Договору підрядник повинен протягом 3 днів з дати розірвання Договору повернути замовнику невикористаний ним аванс.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно з ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У ст. 653 ЦК України, визначені правові наслідки розірвання договору: зобов'язання сторін припиняються. з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань сторін, що виникли у сторін такого договору відповідно до п.1 ч.2 ст.11 та ст.509 ЦК.
Згідно з статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Договір підряду не розірвано ані в судовому порядку, ані за домовленістю сторін. Разом з тим, строк дії договору припинився 31.01.2023.
З огляду на викладене, відсутні обов'язкові умови для повернення третьою особою авансу, передбачені п. 3.6 та п.17.10 договору, а саме наявність вини з боку третьої особи (сторони домовилися про невиконання умов договору на період воєнного стану) та факт розірвання договору, а тому відсутній і гарантійний випадок, при наявності якого відповідач, як гарант, повинен платити за банківською гарантією.
Посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 є такими, що не можуть братися до уваги судом при ухваленні рішення у цій справі, оскільки спірні правовідносини у справі №910/17772/20 не є подібними до обставин цієї справи, а висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2025 по справі № 910/17772/20 не є релевантним до правовідносин у цій справі.
Так, у справі № 910/17772/20 судами встановлено наявність порушення принципалом зобов'язань, тобто встановлено наявність гарантійного випадку.
У справі № 910/13746/24 позивачем не доведено, як того вимагає ч. 1 ст. 563 ЦК України, а судом першої інстанції не встановлено факту порушення третьою особою зобов'язань за договором, укладеним з позивачем та в забезпечення порушення яких відповідачем була надана банківська гарантія.
В пункті 41 постанови від 07.03.2024 у справі № 910/8955/22 Верховний Суд зазначив, що, оскільки умовою звернення бенефіціаром з вимогою до гаранта є порушення зобов'язання боржником, то встановлення протилежного факту (а саме відсутності порушення зобов'язання боржником) свідчить, що правова підстава для такої вимоги відпала.
Відсутність порушення зобов'язань підтверджується наявністю двосторонньої домовленості позивача та третьої особи про невиконання зобов'язань на час дії воєнного стану, а також неповернення авансового платежу третьою особою згідно умов п. 3.6 та 17.10 договору.
Слід також зазначити, що позивач, будучи обізнаним про правовий режим воєнного стану, отримавши від третьої особи ще в 2022 році лист № 022/22 від 28.02.2022 та повідомивши третю особу листом № 01/10499 від 12.03.2022 про неможливість належного виконання зобов'язань за укладеним із третьою особою договором, не вчинив жодних дій, спрямованих на розірвання договору відповідно до ст. 654 ЦК України та повернення авансового платежу, що в свою чергу надавало б позивачу право у разі неповернення третьою особою авансового платежу звернутися до відповідача з вимогою про сплату за гарантією у зв'язку з настанням гарантійного випадку.
У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005, заява № 65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99).
Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).
Правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (пункт 24 рішення ЄСПЛ у справі "De Cubber v. Belgium" від 26.10.1984, заява № 9186/80; пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі "Castillo Algar v. Spain" від 28.10.1998).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Однак, вказані вимоги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення були дотримані в неповній мірі.
З огляду на викладене, колегія доходить висновку, що доводи, викладені скаржниками в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 275 ГПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 277 ГПК України).
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (ч. 13 ст. 129 ГПК України).
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).
З огляду на наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комінбанк" задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі №910/13746/24 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний номер 00100227) на користь Акціонерного товариства "Комінбанк" (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 6; ідентифікаційний номер 33481323) 88 364 (вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят чотири) грн 98 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 05.09.2025 (у зв'язку з перебуванням суддів Ходаківської І. П., Демидової А. М. та Владимиренко С. В. у відпустці з 25.08.2025 по 28.08.2025).
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко