вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2025 р. Справа№ 910/271/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Герасимчук І. Ю.
від відповідача: Шукліна О. В.
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Логістік Україна"
на рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2020 (повний текст рішення складено та підписано 10.09.2020)
у справі № 910/271/20 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Логістік Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"
про визнання протиправними дій та стягнення 73 120 920, 00 грн
Короткий зміст позову
В січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Логістік Україна" (ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна"; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ"; відповідач) про:
визнання протиправними дій АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 щодо встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей;
стягнення 73 120 920, 00 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у загальній кількості 92 одиниці згідно пономерного переліку.
Позов обґрунтовано тим, що дії відповідача щодо прийняття спірних розпоряджень є протиправними, необдуманими та недобросовісними, вчинені на порушення частини другої статті 13 Закону України "Про залізничний транспорт", оскільки накладають заборону на переміщення залізничного рухомого складу через лінію зіткнення на непідконтрольній державі території, такі дії призвели до втрати напіввагонів та заподіяли позивачу як власнику напіввагонів збитки.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2020 до участі у справі №910/271/20 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (ТОВ"Металургтранс") третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/271/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано таким:
доказів на підтвердження обставин знищення, погіршення стану спірних вагонів позивачем суду не надано;
суд відхилив твердження позивача стосовно того, що для нього спірні вагони є фактично втраченими так як позивач не має можливості ними розпоряджатися, та навіть у випадку зняття конвенційної заборони сумнівним є факт повернення спірних вагонів (у зв'язку з пошкодженням залізничної інфраструктури) не є доказом понесення позивачем станом на дату розгляду справи у суді реальних збитків - втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;
суд критично оцінив твердження позивача стосовно того, що розпорядження залізниці від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не відповідають змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 (оскільки вказаним рішенням було заборонено переміщення саме вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, але не самих вагонів як залізничного рухомого складу (транспортних засобів) у порожньому стані), оскільки порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", а спірні вагони були саме порожніми та слідували під завантаження (відповідно до інформації з залізничних накладних);
суд визнав недоведеними та необґрунтованими твердження позивача про те, що розпорядження залізниці від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не відповідають змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, оскільки вказаним рішенням було припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення, тобто, по суті, будь-якими способами переміщення залізничними коліями;
суд відхилив твердження позивача стосовно необхідності залізниці погоджувати з Міністерством інфраструктури України прийняття розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, оскільки Міністерством транспорту України прийнятий наказ від 30.05.2002 №344, згідно з яким Укрзалізниці делеговано повноваження на запровадження тимчасового обмеження щодо перевезень у випадку виникнення надзвичайних обставин (конвенційні заборони);
суд визнав недоведеним належними та допустимими доказами порушення прав позивача саме відповідачем, так як не доведено протиправності прийняття залізницею розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 та завдання саме залізницею збитків позивачу (у випадку їх наявності), враховуючи саме ті підстави позову, які були визначені позивачем у позовній заяві;
суд встановив, що спірні вагони не перебувають у фактичному володіння залізниці, а знаходяться на території проведення антитерористичної операції. Курсування спірних вагонів здійснювалось залізницею (як перевізником) саме за замовленням третьої особи (ТОВ "Металургтранс"), у користуванні якої перебували спірні вагони на підставі відповідних договорів оренди;
отже за висновком суду першої інстанції, позивачем не доведено суду протиправної поведінки залізниці при прийнятті розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, завдання позивачу реальних збитків (пов'язаних з знищенням, пошкодженням вагонів), причинно-наслідкового зв'язку та вини відповідача (тобто, всіх елементів складу цивільного правопорушення), що стало підставою для відмови у позові.
Короткий зміст апеляційних скарг і заперечень на неї
ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" до Північного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/271/20.
В апеляційній скарзі ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" зазначає:
нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
порушення норм процесуального права (ст. 11, 74, 76, 77, 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України) та неправильне застосування норм матеріального права (ст. 22 Закону України "Про транспорт", ст. 13 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 10 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", ст. 1166 Цивільного кодексу України).
У відзиві на апеляційну скаргу АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ТОВ "Металургтранс" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Процедура апеляційного провадження
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С. В., Євсікова О. О.) за клопотанням ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2020, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/271/20 та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 08.12.2020. Зупинено дію оскарженого рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 розгляд справи відкладено на 26.01.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 розгляд справи відкладено на 10.02.2021.
У зв'язку з відпусткою судді Владимиренко С.В. за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/475/21 від 03.02.2021 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи №910/271/20.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2021 для розгляду справи визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Євсіков О. О., Попікова О. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до свого провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 17.03.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 оголошено перерву у розгляді справи до 07.04.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 розгляд справи відкладено на 14.04.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Попікової О. В. за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1462/21 від 12.04.2021 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи №910/271/20.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2021 для розгляду справи визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Євсіков О. О., ОСОБА_1.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до свого провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 за клопотанням ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/271/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 904/1448/20.
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1197/25 від 12.05.2025 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи №910/271/20.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 для розгляду справи визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Демидова А. М., Євсіков О. О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до свого провадження; поновлено апеляційне провадження; справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.06.2025.
13.06.2025 від АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" до суду надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 розгляд справи відкладено на 12.08.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2025 розгляд справи відкладено на 02.09.2025.
Присутній у судовому засіданні 02.09.2025 представник ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 02.09.2025 представник АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.
У судове засідання представник ТОВ "Металургтранс" не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено належним чином.
Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції
ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" є власником вагонів: №53186714 (балансова вартість 771799,51 грн), №55833552 (балансова вартість 827810,30 грн), №59074658 (балансова вартість 863604,80 грн), №55175129 (балансова вартість 751602,90 грн), №55139885 (балансова вартість 699246,98 грн), №53186920 (балансова вартість 797927,96 грн), №61603841 (балансова вартість 902760,70 грн), №61604021 (балансова вартість 902760,70 грн), №55174379 (балансова вартість 781442,56 грн), №55175541 (балансова вартість 786822,84 грн), №53123196 (балансова вартість 651778,76 грн), №57921926 (балансова вартість 780672,06 грн), №59953356 (балансова вартість 797544,60 грн), №61603973 (балансова вартість 883643,36 грн), №61635389 (балансова вартість 905608,54 грн), №61635413 (балансова вартість 930714,32 грн), №53118329 (балансова вартість 651778,76 грн), №53118360 (балансова вартість 636746,80 грн), №53118451 (балансова вартість 651778,76 грн), №53126082 (балансова вартість 651900,00 грн), №53127718 (балансова вартість 651900,00 грн), №55139901 (балансова вартість 701834,88 грн), №55139950 (балансова вартість 701834,88 грн), №55832836 (балансова вартість 845707,12 грн), №53126025 (балансова вартість 651900,00 грн), №55140057 (балансова вартість 701834,88 грн), №58337395 (балансова вартість 827810,30 грн), №55139778 (балансова вартість 699246,98 грн), №53118501 (балансова вартість 651778,76 грн), №55006381 (балансова вартість 764873,74 грн), №55175392 (балансова вартість 751711,82 грн), №59472464 (балансова вартість 825301,74 грн), №61686945 (балансова вартість 930714,32 грн), №53126041 (балансова вартість 651900,00 грн), №53126017 (балансова вартість 651900,00 грн), №58337601 (балансова вартість 845707,12 грн), №55825368 (балансова вартість 827810,30 грн), №58337684 (балансова вартість 827810,30 грн), №61751673 (балансова вартість 911412,46 грн), №55174148 (балансова вартість 749079,20 грн), №61633343 (балансова вартість 924675,72 грн), №61635033 (балансова вартість 924786,88 грн), №55005649 (балансова вартість 756867,26 грн), №53196259 (балансова вартість 770032,70 грн), №55139935 (балансова вартість 701834,88 грн), №53130977 (балансова вартість 651900,00 грн), №55005136 (балансова вартість 789571,02 грн), №55174288 (балансова вартість 765148,88 грн), №55174312 (балансова вартість 749079,20 грн), №54040167 (балансова вартість 792162,12 грн), №61634804 (балансова вартість 905608,54 грн), №61634887 (балансова вартість 886431,06 грн), №55140131 (балансова вартість 701834,88 грн), №55175350 (балансова вартість 784189,18 грн), №61632659 (балансова вартість 905500,04 грн), №55140065 (балансова вартість 905500,04 грн), №55174247 (балансова вартість 748970,00 грн), №61361457 (балансова вартість 1151144,94 грн), №55174510 (балансова вартість 749079,20 грн), №53118485 (балансова вартість 651778,76 грн), №54123641 (балансова вартість 736030,68 грн), №55175186 (балансова вартість 786822,84 грн), №53186722 (балансова вартість 764873,74 грн), №55139968 (балансова вартість 701834,88 грн), №54123450 (балансова вартість 751927,16 грн), №54123534 (балансова вартість 735920,64 грн), №55833537 (балансова вартість 827810,30 грн), №53131017 (балансова вартість 651900,00 грн), №54123443 (балансова вартість 735920,64 грн), №55174213 (балансова вартість 748970,00 грн), №53186508 (балансова вартість 764873,74 грн), №61634978 (балансова вартість 905608,54 грн), №55139638 (балансова вартість 699246,98 грн), №55140008 (балансова вартість 701834,88 грн), №59077040 (балансова вартість 863604,80 грн), №59952598 (балансова вартість 797544,60 грн), №61635132 (балансова вартість 924786,88 грн), №54038310 (балансова вартість 775299,32 грн), №54123377 (балансова вартість 735920,32 грн), №53251302 (балансова вартість 767927,32 грн), №55175327 (балансова вартість 767838,92 грн), №61632824 (балансова вартість 905500,04 грн), №53186961 (балансова вартість 764873,74 грн), №53186706 (балансова вартість 797927,96 грн), №59955674 (балансова вартість 772665,44 грн), №55005243 (балансова вартість 754343,58 грн), №61632741 (балансова вартість 905500,04 грн), №61633467 (балансова вартість 905500,04 грн), №61362182 (балансова вартість 1151144,91 грн), №56144611 (балансова вартість 663041,36 грн), №53118337 (балансова вартість 651778,76 грн), №58337619 (балансова вартість 827810,30 грн), що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу, актами приймання-передачі напіввагонів, специфікаціями, виписками з балансового рахунку позивача, актом про зміну вартості (переоцінку) необоротних активів від 31.12.2018, а також інформацією щодо поточної дислокації вказаних вагонів, наданої АТ "Укрзалізниця" (т. 1 а.с. 54-57, 61, 167, 169-171; т. 2 а.с. 19, 21-24, 25-27, 30-35, 38-39, 42-44, 47-48, 52-53, 55-56, 61-65, 74-78, 95-96, 109-110, 119-128, 133-134, 153-155, 162-165, 168, 171, 174-175, 178, 181, 184).
Вказані вагони були передані позивачем в оренду третій особі (ТОВ "Металургтранс") на підставі відповідних договорів оренди: Договору оренди №49А від 21.08.2013 (т. 1 а.с. 48-53), Договору оренди №15А від 31.08.2012 (т. 2 а.с. 217-219), Договору оренди №48А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 232-235), Договору оренди №50А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 237-240), Договору оренди №51А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 242-246), Договору оренди №68А/14 від 30.05.2014 (т. 2 а.с. 248-251), Договору оренди №52А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 263-265), Договору оренди №06А/14 від 02.01.2014 (т. 2 а.с. 267-269).
Як вбачається із залізничних накладних (т. 1 а.с. 58-60; т. 2 а.с. 28-29, 36-37, 40-41, 45-46, 49-49-51, 54, 57-60, 66-73, 79-94, 97-108, 111-118, 129-132, 135-152, 156-161, 166-167, 169-170, 172-173, 176-177, 179-180, 182-183, 185-216) та довідок про дислокацію вагонів (т. 1 а.с. 62-63; т. 2 а.с. 21-24) вказані вагони прибули на станції Байрак, Фащівка, Дар'ївка, Дебальцеве, Дебальцеве-Сортувальна, Довжанська, Іловайська, Ровеньки,Єнакієве, Кумшацький, Сороче, Лобівські Копальні, Горлівка, Штерівка, Щотове, Ясинувате у 2017 році та відповідно до інформації щодо поточної дислокації, наданої Філією "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Укрзалізниця", станом на 13.03.2020 перебувають на вказаних станціях (т. 2 а.с. 21-24).
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, на території вказаних населених пунктах здійснювалася антитерористична операція.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, яке введено в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017, вирішено:
1. Тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
2. Кабінету Міністрів України невідкладно вжити заходів щодо: припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, крім вантажів, що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями;
забезпечення безпечного і надійного функціонування паливно-енергетичного та металургійного комплексів України, нейтралізації загроз економічній безпеці України та мінімізації їх наслідків для економіки та бюджету України, забезпечивши безумовне виконання у повному обсязі рішень Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року", введеного в дію Указом Президента України від 14 листопада 2014 року № 876, від 6 травня 2015 року "Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року" та додаткові заходи для гарантованого забезпечення вітчизняних споживачів енергоносіями", введеного в дію Указом Президента України від 28 травня 2015 року № 298, та від 16 лютого 2017 року "Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури", введеного в дію Указом Президента України від 16 лютого 2017 року № 37.
3. Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції України, Національній гвардії України, Державній фіскальній службі України за участю Служби безпеки України невідкладно:
забезпечити виконання цього рішення, припинивши переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення;
створити умови для залучення громадськості до контролю за реалізацією заходів, передбачених цим рішенням;
вжити додаткових заходів щодо зміцнення публічної безпеки, протидії диверсійним і терористичним проявам, спробам порушення громадського порядку.
Встановлено, що 15.03.2017 залізницею прийнято розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, якими, у зв'язку з введенням в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, введено обмеження перевезень, зокрема, по станціям Байрак, Фащівка, Дар'ївка, Дебальцеве, Дебальцеве-Сортувальна, Довжанська, Іловайська, Ровеньки,Єнакієве, Кумшацький, Сороче, Лобівські Копальні, Горлівка, Штерівка, Щотове, Ясинувате; рід відправок - всі відправки, рід вантажу - всі вантажі, рід рухомого складу - всі, тривалість застосування обмеження - з 16.03.2017 до відміни (т. 1 а.с. 64-65, 201-202).
Звертаючись з даним позовом до суду (з урахуванням заяв про зміну предмета позову та про збільшення розміру позовних вимог), позивач вказує на те, що у зв'язку з прийняттям залізницею розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 спірні вагони майже три роки залишаються на непідконтрольній території, тобто, фактично є втраченими для позивача, оскільки позивач позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана до суду 17.03.2020, позивач зазначив, що спірні вагони більше трьох років перебувають на території проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим позивач не має жодного доступу до них, тому не може оцінити їх фізичний стан, який за три роки міг змінитися настільки, що використання вагонів за цільовим призначенням в подальшому є неможливим.
При цьому, позивач зауважив, що введена залізницею конвенційна заборона є безстроковою (діє до відміни), а тому можливість повернення вагонів в найближчий час відсутня. Та навіть у разі відміни конвенційної заборони повернення вагонів може не відбутися через повністю зруйновану внаслідок бойових дій залізничну інфраструктуру.
Наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про завдання позивачу майнової шкоди у розмірі вартості фактично втраченого майна - спірних вагонів у кількості 92 одиниці, розмір якої визначено позивачем на підставі Звіту про незалежну оцінку рухомого майна від 13.03.2020, складеного суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Максіма Капітал" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №1005 від 27.12.2019) та становить 73120920,00 грн.
Позивач зазначає, що він позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю (вагонами) через протиправні дії відповідача, що полягають у прийнятті останнім вказаних розпоряджень, згідно з якими відповідач ввів заборону на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Розпорядження відповідача від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 були прийняті у зв'язку з введенням в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, яким було заборонено переміщення саме вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, але не самих вагонів як залізничного рухомого складу (транспортних засобів) у порожньому стані.
Отже, розпорядження залізниці від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не відповідають змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017.
Прийнявши рішення від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 про заборону переміщення вагонів у порожньому стані залізничними шляхами через лінію зіткнення, відповідач такими своїми діями порушив права позивача на повернення належних йому вагонів.
Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до п. 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення вводилось тимчасово, до реалізації п.п. 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12.02.2015, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно з законодавством України.
Однак, введення заборони в жодному разі не повинно було призвести до порушення майнових прав позивача, якій через неправомірне рішення залізниці не зміг повернути майно - спірні вагони, що залишилися на непідконтрольній території.
В будь-якому випадку, як зазначає позивач, вводити обмеження щодо перевезення вантажів через лінію зіткнення залізниця мала право лише за погодженням з Міністерством інфраструктури України.
Таким чином, оскільки відповідач при прийнятті розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не отримав погодження від центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту - Міністерства інфраструктури України, тобто допустив зловживання своїми правами, встановленими у ст. 13 Закону України "Про залізничний транспорт", діяв в супереч рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, недобросовісно, необдумано, чим заподіяв майнову шкоду позивачу, як власнику спірних вагонів, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить: 1) визнати протиправними дії Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей; 2) стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" збитки у розмірі 73120920,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що розпорядження від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 були прийняті залізницею відповідно до наданих повноважень. При цьому, позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, що є підставою для відмови у стягненні із залізниці збитків у розмірі, заявленому позивачем.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Щодо вимог про визнання протиправними дій АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" в частині прийняття розпоряджень.
Предметом позову у справі № 910/271/20 є матеріально-правова вимога ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" до АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" про визнання протиправними дій АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та стягнення збитків у розмірі 73 120 920, 00 грн, завданих внаслідок втрати напіввагонів у загальній кількості 92 одиниці.
У свою чергу, предметом позову у справі № 904/1448/20 є вимога ТОВ "Укрметалургтранс" до AT "Укрзалізниця" та ТОВ "Металургтранс" про визнання протиправними дій AT "Укрзалізниця" щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України та солідарне стягнення з AT "Укрзалізниця"" та ТОВ "Металургтранс" на користь ТОВ "Укрметалургтранс" 21 654 288 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць.
Отже, предмет спору у справі № 904/1448/20 в частині прийняття АТ "Українська залізниця" розпоряджень №№ Ц-1/2-2/156 Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 співпадає з предметом спору у справі № 910/271/20. Вимога про стягнення вартості втрачених напіввагонів в обох справах мотивована заподіянням збитків внаслідок прийняття зазначених розпоряджень АТ "Українська залізниця".
Враховуючи подібність правовідносин у справах № 904/1448/20, № 910/271/20 суд апеляційної інстанції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України ухвалою від 14.04.2021 зупинив апеляційний розгляд цієї справи до закінчення перегляду в касаційному порядку Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 904/1448/20.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.05.2021 передав справу № 904/1448/20 за позовом ТОВ "Укрметалургтранс" до AT "Укрзалізниця", ТОВ "Металургтранс" про визнання протиправними дій та стягнення збитків на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що визначення юрисдикції цього спору є вагомим з огляду на те, що вирішення даного питання необхідне для забезпечення сталої судової практики щодо наявності права залізниці у надзвичайних ситуаціях миттєво реагувати на недопущення порушень при надзвичайних ситуаціях та забезпечення безпеки руху, зважаючи на те, що AT "Укрзалізниця" є національним перевізником вантажів та пасажирів, що забезпечує 82% вантажних і майже 50% пасажирських перевезень, які здійснюються усіма видами транспорту, та важливим інструментом регулювання економіки України. З огляду на категорію спорів у правовідносинах, питання щодо розмежування судової юрисдикції наявне в аналогічних справах, провадження у яких зупинені до розгляду даної справи, розгляд цієї справи Великою Палатою Верховного Суду сприятиме формуванню єдиної правозастосовчої практики у вказаних правовідносинах. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив також про те, що, на момент розгляду цієї справи, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (у спорах, що виникають при оскарженні дій з реалізації AT "Укрзалізниця" повноважень на тимчасове зупинення перевезень вантажів) відсутній. Отже передбачені частиною шостою статті 302 ГПК України випадки, що унеможливлюють передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відсутні.
11.01.2022 Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/1448/20 (провадження № 12-29гс21) ухвалила постанову.
Колегія суддів звертає увагу на правові висновки, які викладені у розділі 5 цієї постанови:
"5.1. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
5.2.Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства -цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
5.3.Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
5.4. Згідно з положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
5.5. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
5.6.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
5.7. За визначенням, яке міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг
5.8. Делегування повноважень означає наділення відповідного суб'єкта власними повноваженнями певного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування (із збереженням права делегуючого органу повернути такі повноваження до власного виконання).
5.9. Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач - суб'єкт господарювання звернувся з вимогою про стягнення з АТ "Укрзалізниця" збитків, завданих, на його думку, втратою майна (напіввагонів) внаслідок запровадження АТ "Укрзалізниця" тимчасових обмежень (конвенційних заборон) на здійснення перевезень вантажів.
5.10. За Статутом товариства АТ "Укрзалізниця" є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". АТ "Укрзалізниця" є суб'єктом господарювання, акціонерним товариством, 100 % акцій якого належить державі, відповідно здійснює підприємницьку діяльність та реалізує власну господарську компетенцію. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
5.11. Метою діяльності товариства є задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученні, роботах та послугах, що виконує та надає товариство, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності транспортної галузі, а також отримання прибутку від провадження підприємницької діяльності.
5.12. За Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" АТ "Укрзалізниця" утворюється як акціонерне товариство, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.
5.13. Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентування його відносин з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу містяться у Законі України "Про залізничний транспорт".
5.14. За статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативно-правові акти, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
5.15. Правове регулювання перевезення вантажів наведено у главі 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Так, за статтею 306 ГК України у цьому Кодексі перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами, а перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі є суб'єктами відносин перевезення вантажів.
5.16. ГК України і виданими відповідно до нього кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами визначаються загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) (частина п'ята статті 306 ГК України).
5.17. Здійснюючи нормативне регулювання господарської діяльності відповідно до статті 7 ГК України, Міністерство інфраструктури України відповідно до покладених на нього завдань установлює процедуру та строки припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу, що зумовлено обставинами непереборної сили, воєнними діями, блокадою, епідемією або іншими обставинами, які не залежать від перевізників і власників інфраструктури залізничного транспорту загального користування і перешкоджають здійсненню перевезень, та оповіщення про це перевізників і власників інфраструктури загального транспорту загального користування (підпункт 40 пункту 4 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460).
5.18. Тож Міністерство інфраструктури України як орган виконавчої влади та суб'єкт владних повноважень має власну компетенцію щодо установлення процедури та строків припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу.
5.19. Натомість за приписами статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" АТ "Укрзалізниця" є суб'єктом господарювання, який відповідно до закону наділений виключною компетенцією щодо управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях; за статтею 13 цього Закону, організовуючи роботу залізничного транспорту в умовах надзвичайних обставин, АТ "Укрзалізниця" вправі запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.
5.20. Тобто, АТ "Укрзалізниця" як суб'єкт господарювання здійснює дії з обмеження перевезень у межах своєї власної господарської компетенції щодо організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів.
5.21. При цьому, враховуючи наведені норми права та нормативні акти, реалізація такої складової господарського повноваження, як тимчасові обмеження щодо перевезень, здійснюється за погодженням із центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження). Однак ототожнення у зв'язку із цим організаційно-господарської функції, яка здійснюється в межах своєї компетенції суб'єктом господарювання, з владно-управлінськими функціями органу виконавчої влади - суб'єкта владних повноважень є помилковими.
5.22. Доводи АТ "Укрзалізниця" про здійснення спірних дій в межах делегованих йому повноважень є помилковими та не ґрунтуються на положеннях законодавства. Так, дійсно, за пунктом 29 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 6 квітня 1998 року, АТ "Укрзалізниця" має право запроваджувати, за погодженням з Міністерством транспорту України, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення (відповідний пункт розташований у розділі, який охоплює регулювання організації та планування перевезення вантажів).
5.23. Стаття 4 Закону України "Про залізничний транспорт" в редакції, чинній до 28 червня 2015 року, визначала, що управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим Міністерству транспорту України.
5.24. За змістом Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1992 року № 262, Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) визначається як орган управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Міністерства інфраструктури, що зумовлювало наділення її певними владними повноваженнями у цій сфері, зокрема щодо видання наказів, обов'язкових для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери її управління, організації та контролю їх виконання.
5.25. Також наказом Міністерства транспорту України від 30 травня 2002 року № 344 було делеговано Державній адміністрації залізничного транспорту функції, визначені у статтях 29 та 63 Статуту залізниць України, щодо запровадження тимчасових обмежень перевезень в окремі райони та встановлення порядку перевезення вантажів на особливих умовах.
5.26. Аналізуючи наведені вище законодавчі акти, слід погодитися з доводами касаційної скарги про те, що створення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (державної організації з основним видом діяльності - державне управління загального характеру) юридичної особи приватного права - АТ "Укрзалізниця" (товариства, суб'єкта господарювання) має наслідком правонаступництво майнових прав та обов'язків,як це передбачено частиною шостою статті 2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", однак не передбачає перехід до новоствореного товариства в порядку правонаступництва також і відповідних владних власних чи делегованих повноважень органу управління.
5.27. Тож у справі, яка переглядається, ні позивач, ні АТ "Укрзалізниця" не є суб'єктами владних повноважень, спірні дії АТ "Укрзалізниця" стосуються питань організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів, у межах якої сторони не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю, а рішення АТ "Укрзалізниця", які запроваджують обмеження перевезень у власній господарській діяльності, не є нормативно-правовими актами чи актами індивідуальної дії в розумінні КАС України.
5.28.За змістом частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
5.29. Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 1, 6, 10 частини першої статті 20 ГПК України).
5.30. Тож характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад, як іпредмет оскарження, вказують на юрисдикцію господарських судів у спорі.
5.31. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).
5.32. За частиною першою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
5.33. Відповідно до частини другої статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
5.34. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.
5.35. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
5.36. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).
5.37. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
5.38. Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою.
5.39.Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно із частиною другою цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
5.40.За приписами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
5.41.У цій справі порушенням права, на яке посилається позивач, є шкода, завдана його майну, тож ефективним способом захисту порушеного права є саме відшкодування шкоди, про що і йдеться у позові. Водночас позивач вважає за необхідне у такому спорі визнати протиправними дії АТ "Укрзалізниця" щодо встановлення заборон шляхом розгляду як окремої позовної вимоги.
5.42. Протиправність дій АТ "Укрзалізниця" в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (зокрема, внаслідок прийняття розпоряджень№ Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у спорі господарюючих суб'єктів є обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та яким під час судового розгляду слід надати відповідну правову кваліфікацію.
5.43. Інше тлумачення ефективного способу захисту в такому спорі означало б, що вимоги про відшкодування шкоди (збитків) у межах приватноправових відносин не можуть бути самостійним способом захисту порушеного права і не можуть розглядатися без супутньої їм окремої вимоги про констатацію протиправності рішень (дій, бездіяльності) винної особи. Окрім того, положення ЦК України, ГК України, як і ГПК України, не передбачають такого способу захисту, як визнання протиправними дій господарюючого суб'єкта.
5.44. Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією ЄСПЛ процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження в судах із цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А № 18, пункти 28-36).
5.45. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії" Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" Bellet v. France).
5.46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
5.47. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що припис "суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства" (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 591/5619/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17).
5.48. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій АТ "Укрзалізниця" щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, а питання правомірності чи неправомірності відповідних дій АТ "Укрзалізниця" підлягають з'ясуванню в межах розгляду вимог про відшкодування шкоди, а не як окрема позовна вимога.
5.49.Таким чином, з огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в частини вимог про визнання протиправними дій АТ "Укрзалізниця" щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року у зв'язку з неможливістю розгляду такого спору судом господарської юрисдикції є правильним, однак не з тих підстав, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а у зв'язку з неможливістю розгляду судом підстав позову у спорі між суб'єктами господарювання як самостійних позовних вимог."
Беручи до уваги наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання протиправними дій АТ "Укрзалізниця" щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року необхідно скасувати та закрити провадження у справі в цій частині на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з неможливістю розгляду господарським судом підстав позову у спорі між суб'єктами господарювання як самостійних позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення збитків
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з ч. 2 цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстав кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).
Крім застосування принципу вини, у вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала, та завданими збитками.
У визначенні розміру збитків, заподіяних внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Відповідач, у свою чергу, повинен довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв'язку.
Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентується Правилами експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17 (надалі - Правила експлуатації).
Відповідно до п. 3.1 Правил експлуатації перевезення вантажів залізничним транспортом у власних вантажних вагонах здійснюється на договірних засадах згідно із затвердженими залізницею планами перевезень. Власники, оператори, орендарі вагонів на підставі договорів з відправниками, одержувачами, експедиторами та перевізником організовують ефективне використання рухомого складу для перевезення вантажів.
Зазначена норма кореспондується з визначенням поняття "оператор", яке міститься в п. 1.2 Правил експлуатації: оператор - самостійний суб'єкт господарювання, який на підставі договорів із залізницею і вантажовідправниками бере участь у процесі перевезення вантажів з використанням власного рухомого складу або орендованого в іншого власника, або яким він володіє на підставі сумісної діяльності, договору управління майном тощо.
Таким чином, на власників, операторів та орендарів вагонів покладається обов'язок з організації ефективного використання рухомого складу для перевезення вантажів.
Разом з тим, відповідно до п. 1.2 Правил експлуатації перевізник - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу.
На перевізника покладається обов'язок виключно щодо перевезення, доставки ввіреного їй вантажу до місця призначення та видачі вантажоодержувачу.
Перевезення (переміщення) власного рухомого складу здійснюється перевізником у всіх випадках не інакше, як на підставі перевізного документу (договору на перевезення), оформленого відправником у встановленому законодавством порядку.
Перевізник не має права розпоряджатися вантажем (рухомим складом), який належить іншим власникам, в тому числі здійснювати самовільне, всупереч волі власника (оператора, орендаря), переміщення вантажу (вагонів), крім випадків, встановлених чинним законодавством.
Відповідно до ст. 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Таким чином, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі №910/7431/19).
Водночас, за змістом ст. 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зокрема, подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №924/233/18, від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17, від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.
Разом з тим, наведена концепція стосується не тільки самих доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достатності, а й обставин, що ними підтверджуються.
Таким чином, за змістом ст. 79 ГПК України при застосуванні стандарту доказування "вірогідність доказів" суд повинен оцінити як докази, подані на підтвердження обставин, так і на їх спростування, і вже з урахуванням проведеної оцінки визначити вірогідність існування таких обставин.
Матеріали справи не містять доказів, що свідчать про укладення договору оренди спірних напіввагонів між ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" та АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" або договору суборенди між АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" та ТОВ "Металургтранс", або інших договорів, умови яких надали б можливість АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" здійснювати перевезення (переміщення) напіввагонів на власний розсуд з підстав, не передбачених чинним законодавством, або використовувати напіввагони у своїй господарській діяльності.
В матеріалах справи відсутні докази наявності вини АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" як перевізника, який здійснює виключно переміщення порожніх вагонів (вагонів з вантажем) у їх втраті у зв'язку з направленням на вказані в позовній заяві станції.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про залізничний транспорт" відправники, одержувачі вантажів та власники під'їзних колій несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України за пошкодження контейнерів і рухомого складу перевізників, а перевізники - за втрату і пошкодження транспортних засобів, що їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Згідно з абз. 3 п. 126 Статуту залізниць за втрачені залізницею вагони і контейнери, що належать підприємствам, залізниця на їх вимогу зобов'язана надати відповідні вагони і контейнери для тимчасового безкоштовного користування, а після трьох місяців з моменту їх втрати - передати вагони і контейнери замість втрачених. У разі відсутності у залізниці відповідного рухомого складу вона зобов'язана відшкодувати його вартість.
ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" не доведено, що втрата спірних напіввагонів відбулась саме з вини АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ".
Судом апеляційної інстанції враховується, що Указом Президента України №405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Всупереч наявності об'єктивних ризиків знищення майна (власних вантажних напіввагонів) ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" не обмежило полігон курсування вагонів у правовідносинах з орендарями (операторами) таких вагонів.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували направлення на адресу АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" від власника (орендарів) напіввагонів припису про встановлення обмежень щодо направлення вагонів на території, непідконтрольні державній владі України.
Разом з тим, Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017 введено в дію рішення РНБО України від 15.03.2017 "Про невідкладні додаткові заходи щодо протидії гібридним загрозам національній безпеці України", яким припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Після введення в дію вказаного рішення РНБО України залізничні вагони в завантаженому та порожньому стані лінію зіткнення не перетинали.
Рішення РНБО України від 15.03.2017 не містить виключень в частині надання права АТ "Українська залізниця" здійснювати переміщення вантажів (вагонів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Таким чином, розпорядження АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017, якими запроваджено обмеження щодо залізничних перевезень ґрунтується на рішенні РНБО України від 15.03.2017, введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017.
ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна" не доведено факту перевищення АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" повноважень при прийнятті розпоряджень щодо заборони на перевезення залізничного рухомого складу, з урахуванням обмежень встановлених законодавством України.
У період з 2017 - 2019 роки, враховуючи заборони, встановлені Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017, органами державної влади прийнято низку нормативно-правових актів, які регулювали процедуру переміщення через лінію розмежування вантажів та транспортних засобів з метою надання можливості особам, які на праві власності та інших видів речових прав володіли, розпоряджалися або користувалися майном, здійснити переміщення такого майна на територію, підконтрольну українській владі.
Такими нормативно-правовими актами є: Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 №99 (надалі - Порядок №1); Порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затверджений Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 06.09.2017 №649-ог (надалі - Порядок №2); Порядок повернення транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 №815 (надалі - Порядок №3).
Відповідно до п. 2.1 Порядку №2 підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України, які мають намір повернути транспортні засоби, необхідно звернутися із заявою в письмовій формі до Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.
Згідно з п. 2.3 Порядку № 2 Координаційний центр у термін не більш як 5 робочих днів з моменту реєстрації заяви проводить перевірку та приймає рішення щодо надання (або обґрунтованої відмови у наданні) відповідного дозволу на повернення транспортного засобу.
Пунктом 2.5 Порядку № 2 встановлено, що керівник Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей або особа, яка його заміщує в термін до трьох робочих днів приймає рішення щодо забезпечення повернення транспортного засобу шляхом видачі відповідного розпорядження, в якому передбачає проведення необхідних контрольно-перевірочних заходів.
Відповідно до п. 3.1 Порядку №2 повернення транспортного засобу здійснюється виключно через транспортні коридори, на яких визначені контрольні пункти в'їзду-виїзду на залізничному транспорті (надалі - КПВВ на залізниці).
Згідно із п. 3.2 Порядку №2 після узгодження з АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" порядку та організації повернення транспортного засобу суб'єкт господарювання через Координаційний центр повідомляє про зазначене керівника підрозділу КПВВ на залізниці, який організує відповідні контрольно-перевірочні заходи.
Матеріали справи не містять доказів вжиття ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна", як власником напіввагонів, заходів для повернення спірних напіввагонів, передбачених Порядком №2.
У своїх письмових поясненнях АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" обґрунтовано зазначає, що виконує функцію особи, що здійснює виключно переміщення вагонів на виконання доручень у порядку, встановленому Порядком №2 та не несе відповідальність за його невиконання або неналежне виконання іншими особами.
Згідно з п. 1 Порядку № 3 останній визначає процедуру в'їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (надалі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.
Дія Порядку № 3 поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, які здійснюють такий в'їзд/виїзд і переміщення товарів через контрольні пункти в'їзду/виїзду, контрольні пункти в'їзду/виїзду на залізниці.
Відповідно до п. 13 Порядку № 3 суб'єкт господарювання - юридична або фізична особа - підприємець (власник транспортного засобу), зареєстрована в установленому законодавством порядку, а також уповноважена ним особа, у тому числі, що перебуває за межами України, крім орендарів та операторів, які мають намір повернути транспортні засоби з тимчасово-окупованих територій, звертаються з відповідною письмовою заявою до керівника координаційного центру.
Згідно з абз. 5 п. 13 Порядку № 3 командувач об'єднаних сил або особа, яка його заміщує, в разі надання дозволу на повернення транспортних засобів (залізничного транспорту) приймає відповідне рішення, в якому передбачається проведення заходів контролю на контрольному пункті в'їзду/виїзду на залізниці щодо зазначених транспортних засобів.
Абзацом 6 пункту 13 Порядку № 3 встановлено, що таке рішення надсилається Спільному центру контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін для організації спільних безпекових заходів та координаційному центру, який у строк до двох робочих днів письмово повідомляє про прийняте рішення суб'єкту господарювання.
Відповідно до абз. 7 п. 13 Порядку № 3 суб'єкт господарювання у строк до п'яти днів після отримання від координаційного центру дозвільних документів на повернення транспортних засобів (розпорядження, рішення тощо) надсилає їх завірені копії АТ "Українська залізниця" для узгодження та організації повернення транспортних засобів.
Матеріали справи не містять дозвільних документів, виданих позивачу у порядку, встановленому Порядком № 3, які б надавали право АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" здійснити переміщення спірних напіввагонів на територію, підконтрольну українській владі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у абз. 2 п. 126 Статуту залізниць йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не має істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/5827/19.
Порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", а отже АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" не могла здійснювати перевезення порожніх вагонів позивача у зв'язку із встановленою забороною.
З огляду на наведене, в діях АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" відсутні необхідні складові елементи цивільного правопорушення, а саме: вина, протиправна поведінка, причинний зв'язок між діями АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" та завдання шкоди, а також позивачем не доведено факт наявності шкоди, оскільки належних і допустимих доказів втрати напіввагонів (наявності шкоди) ТОВ "Ост-Вест Логістік Україна", окрім довідкової інформації щодо дислокації спірних напіввагонів до матеріалів справи не надано.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" збитків не підлягають задоволенню.
В цій частині рішення суду першої інстанції колегія суддів визнає обґрунтованим та таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального і процесуального права. Тому рішення в цій частині позовних вимог слід залишити без змін.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (пункти 1, 4 частини першої статті 275 ГПК України).
Стаття 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 278 ГПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладені в цій постанові висновки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню; рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині позовних вимог про визнання протиправними дій АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, а провадження в цій частині - закриттю; в іншій частині позовних вимог оскаржуване рішення залишається без змін.
Відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З огляду на відсутність відповідного клопотання, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для повернення сплаченого судового збору за вимогу, у якій провадження у справі закрито.
З урахуванням викладеного та вимог статті 129 ГПК України судовий збір у частині залишення касаційної скарги без задоволення покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Логістік Україна" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/271/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 щодо встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та закрити провадження у справі у цій частині.
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/271/20 залишити без змін та поновити його дію.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 08.09.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков