ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1515/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 (повний текст рішення складено 23.06.2025)
по справі №916/1515/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365»
до Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ»
про стягнення 167 531,42 грн,
(суддя першої інстанції: Волков Р.В., дата та місце ухвалення рішення: 18.06.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365» (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» (далі - Відповідач) про стягнення 167 531,42 грн, з яких: 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію; 3 765,83 грн інфляційних втрат; 883,58 грн 3% річних.
В обґрунтування вимог Позивач посилався на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365» та Державним підприємством “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ», як сторонами Договору про постачання електричної енергії споживачу №Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 (далі Договір), не було досягнуто згоди щодо зменшення ціни за 1 кВт*год електричної енергії.
Позивач зазначав, що направляв відповідачу рахунок № 706 від 29.01.2025 та акт коригування обсягу та вартості електричної енергії від 29.01.2025 до акту прийому-передачі електричної енергії за січень 2024 року № 270 від 30.01.2022, із зазначенням ціни за 1 кВт*год. електричної енергії, яка встановлена в договорі у розмірі 4,26814348805 за 1 кВт*код. В результаті коригування вартості електричної енергії відповідно до умов договору, вартість спожитої електричної енергії становить 3 954 622,74 грн. Як стверджує Позивач, Відповідач 09.03.2022 сплатив 3 791 740,73 грн, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 162 882,01 грн, яка є різницею між ціною за помилково виставленим актом та ціною відповідно до умов Договору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365» до Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» про стягнення 167 531,42 грн задоволено; стягнуто з Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365» 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію; 3 765,83 грн інфляційних втрат; 883,58 грн 3% річних, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд у своєму рішенні, оцінивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на погодження сторонами згідно з умовами Договору ціни електроенергії 4,26814348805 грн за 1 кВт*год, з урахуванням встановлення факту постачання Позивачем та прийняття Відповідачем у січні 2022 року визначеного Договором обсягу електроенергії 772 120,00 кВт*год, зважаючи на помилкове визначення в Акті прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року № 270 від 31.01.2022 та Рахунку на оплату №1079 від 23.02.2022 ціни електроенергії, а також направлення в подальшому на адресу Відповідача Акту коригування від 29.01.2025 та Рахунку на оплату № 706 від 29.01.2025 із визначенням ціни за одиницю електроенергії, яка відповідає умовам укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію обґрунтованими та такими, що цілком відповідають основоположним принципам належного виконання зобов'язання, справедливості, добросовісності та розумності.
Крім того, перевіривши здійснені Позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги у відповідній частині.
Не погоджуючись з таким рішенням, Державне підприємство “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365».
Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права, з порушенням процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а відтак підлягає скасуванню.
Посилаючись на п.5.6, 5.7., 5.7.1 укладеного між сторонами Договору, Апелянт зазначає, що саме на постачальника покладено обов'язок складання актів приймання-передачі електричної енергії та виставлення рахунків.
Так, 31.01.2022 між Позивачем та Відповідачем було складено та підписано Акт прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року №270 відповідно до якого, за Договором №Т/ВГЕ-5/22 Відповідачем було спожито 772 120 кВТ*год електричної енергії на загальну суму 3 791 740,73 грн (у т.ч. 631 956,79 грн ПДВ).
Як зазначає Апелянт, Позивач виставив Відповідачу рахунок від 23.02.2022 саме на суму 3 791 740,73 грн за загальний спожитий обсяг електроенергії 772 120 кВТ*год, який був оплачений Відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням №1672 від 09.03.2022.
В подальшому між сторонами Договору було складено та підписано акт звіряння взаєморозрахунків за січень 2022 року. Відповідач звертає увагу, що відповідні акти підписані обома сторонами та Позивач не мав жодних заперечень щодо зміни ціни у бік зменшення.
Посилаючись на підпункт 5.4.4.1 Договору Апелянт стверджує, що підставою для зміни ціни в Договорі в бік зменшення може бути лист споживача та/або лист постачальника. Як стверджує Апелянт, Відповідачем було направлено на адресу Позивача лист від 21.02.2022 №1190/01/207/22, яким Державне підприємство “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» просило переглянути ціну у бік зменшення, у зв'язку із зниженням у січні 2022 середньозваженої ціни купівлі-продажу електричної енергії.
21.02.2022 Позивач надав відповідь вих.№10442 на вказаний лист, яким повідомив Підприємство, що звернення прийнято до уваги та погоджене директором, також було надіслано Додаткову угоду №1 до укладеного Договору, в якій було зазначено вже переглянуту Позивачем ціну, проте кількість спожитої електроенергії було зазначено помилково (замість 772 120 кВТ*год зазначено 805 288,00 кВТ*год).
В подальшому Відповідачем було надіслано на підпис Додаткову угоду до Договору, яким останній просив підписати та повернути обидва примірника цієї угоди з погодженою обома сторонами ціною та за фактичним обсягом електроенергії в об'ємі 772 120 кВТ*год.
На переконання Відповідача, поведінка сторін стосовно узгодження ціни в бік зменшення в повній мірі узгоджується з пп. 5.4.4.1 Договору, оскільки в матеріалах спраи наявні як лист Підприємства про зменшення ціни Договору, так і лист Позивача із згодою про таке зменшення.
Апелянт також вважає, що направлення акта та рахунку на оплату за січень 2022 року могло бути реалізоване виключно під час дії Договору до 31.12.2022, а оскільки такі дії Позивачем не було здійснено в межах строку дії Договору, у Відповідача відсутній обов'язок сплачувати кошти за рахунками виставленими у 2025 році.
У своїй скарзі Апелянт також посилається на рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1471/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024, та зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки преюдиційності такого рішення для даної справи, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи та є порушенням норм процесуального права.
На переконання Апелянта, Позивач діяв недобросовісно та створив нову штучну підставу для спору, оскільки останній не заявляв про наявність заборгованості до закінчення строку дії Договору, тобто діяв пасивно, а підписання Акта прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року №270 та звіряння взаєморозрахунків за січень 2022 року свідчить про абсолютну згоду Позивача з обсягом електроенергії та її вартості.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено Скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів доплати судового збору протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
22.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого Апелянтом додано докази сплати судового збору у розмірі 908,40 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 по справі №916/1515/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; вирішено розглянути апеляційну скаргу Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 по справі №916/1515/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
25.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Позивач не погоджується з її доводами, вважає скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Позивач стверджує, що між Сторонами не було досягнуто згоди щодо зменшення ціни за 1 кВт*год електричної енергії, в зв'язку з чим і виникла заборгованість, яка становить різницю вартості одного кіловата електричної енергії, визначеної умовами Договору, та направленим актом реалізації з рахунком для оплати.
Так, 29.01.2025 Позивач направив Відповідачу рахунок на оплату № 706 від 29.01.2025 та Акт коригування від 29.01.2025 до акту прийому-передачі електричної енергії за січень 2022 року № 270 від 31.01.2022, із зазначенням ціни за 1 кВт*год. електричної енергії, передбаченої умовами Договору, а саме 4,26814348805 грн за 1 кВт*год.
В результаті коригування позивачем вартості електричної енергії, її вартість становить 3 954 622,74 грн за 772 120,00 кВт*год, які були фактично спожиті Відповідачем.
Разом з тим, оскільки Відповідач відмовився сплатити Позивачу вартість електроенергії згідно Акту коригування, оскільки вважає, що належним чином виконав свої грошові зобов'язання, сплативши на користь Позивача вартість електроенергії, визначену в Акті прийому-передачі електроенергії від 31.01.2022 № 270, а саме 3 791 740,73 грн, Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом про стягнення 167 531,42 грн, з яких: 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію, яка виникла в результаті помилкового визначення ціни за кВт*год. електроенергії (4,09234826545 грн), вказаної в Акті прийому-передачі електроенергії від 31.01.2022 № 270, в той час як ціна одиниці електроенергії відповідно до умов Договору становить 4,26814348805 грн, а також нарахованих на суму заборгованості 3765,83 грн інфляційних втрат та 883,58 грн 3% річних.
Позивач вважає, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів щодо порушення судом норм матеріального чи процесуального права, а її доводи зводяться до незгоди з правовими висновками суду.
З огляду на зазначене, Позивач просить залишити апеляційну скаргу Відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРДЖІ 365» як постачальником та Державним підприємством “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» як споживачем укладено Договір №Т/ВГЕ-5/22 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.
Відповідно до п. 1.2. Договору його умови розроблені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії» №2019-VIIІ від 13.04.2017, Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ), Кодексу системи передачі, затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312, № 309, ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 №1469, інших нормативно правових актів.
Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію (ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії, визначається сторонами в Договорі та складає 772 120,00 кВт*год. (п. 2.3. Договору).
Аналогічний обсяг електроенергії, узгоджений до поставки за Договором, випливає зі змісту п. 3.2. Договору.
Згідно умов п. 5.2. Договору, загальна вартість цього Договору становить 3 954 622,74 грн у тому числі ПДВ 659 103,79 грн. Ціна за одиницю електричної енергії зазначена у Специфікації, що є Додатком № 2 до цього Договору.
Відповідно до п. 5.6. Договору оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку, шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання оригіналів рахунку та Акту приймання-передачі електричної енергії за електричну енергію, спожиту в розрахунковому періоді.
Пунктом 5.7. Договору встановлено, що Постачальник, станом на останній календарний день розрахункового періоду складає Акт приймання-передачі електричної енергії та зобов'язується до 15 числа місяця наступного за розрахунковим, надати споживачу оригінали рахунків, Актів приймання-передачі електричної енергії за розрахунковий місяць.
Згідно з п. 5.7.1. Договору Споживач зобов'язаний розглянути та підписати Акт приймання-передачі електричної енергії у строк, що не перевищує 5 (п'яти) робочих днів, або дати мотивовану відмову від підписання цього акту у цей же строк.
Відповідно до п. 13.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє по 31.12.2022 (включно), але у будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатком № 1 до Договору є Заява з персоніфікованими даними Споживача та визначенням дати початку електропостачання з 20.01.2022.
Додатком № 2 до Договору є Специфікація, якою визначено, що ціна за одиницю товару електричну енергію (кВт*год) становить 4,26814348805 грн (без ПДВ). Загальна ціна Договору з урахуванням ПДВ становить 3 954 622,74 грн.
31.01.2022 між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі електроенергії за січень 2022 № 270, відповідно до якого за Договором №Т/ВГЕ-5/22 Порт спожив 772 120,00 кВт*год електричної енергії на загальну суму 3 791 740,73 грн (у т.ч. 631 956,79 грн ПДВ).
Відповідачем була здійсненна оплата згідно умов Договору №Т/ВГЕ-5/22 на загальну суму 3 791 740,73 грн (у т.ч. 631 956,79 грн ПДВ) за фактично відпущену електричну енергію в кількості 772 120,00 кВт*год.
Між сторонами було складено та підписано акт звіряння взаєморозрахунків за січень 2022 рік, відповідно до якого, Відповідач спожив електричну енергію у січні 2022 року на зальну суму 3 791 740,73 грн. Тобто, вказаний акт також підтверджує, що відповідач спожив саме той обсяг електричної енергії, який встановлений п.п. 2.3. та п. 3.2. Договору, тобто 772 120,00 кВт*год.
Відповідач розрахувався за спожитий обсяг електричної енергії на підставі Акта прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року № 270, в якому було вказано ціну 4,09234826545 за 1 кВт*год.
29.01.2025 Позивач направив відповідачу рахунок на оплату № 706 від 29.01.2025 та Акт коригування від 29.01.2025 до акту прийому-передачі електричної енергії за січень 2022 року № 270 від 31.01.2022, із зазначенням ціни за 1 кВт*год. електричної енергії, передбаченої умовами Договору, а саме 4,26814348805 грн за 1 кВт*год.
В результаті коригування Позивачем вартості електричної енергії, її вартість становить 3 954 622,74 грн за 772 120,00 кВт*год, які були фактично спожиті Відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем не сплачено Позивачу вартість електроенергії згідно Акту коригування, оскільки останній вважає, що належним чином виконав свої грошові зобов'язання, сплативши на користь Позивача вартість електроенергії, визначену в Акті прийому-передачі електроенергії від 31.01.2022 №270, а саме 3 791 740,73 грн.
Оскільки Відповідачем не виконані в повному обсязі договірні зобов'язання, Позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Предметом позову є вимога про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 162 882,01 грн, яка виникла в результаті помилкового визначення ціни за кВт*год. електроенергії (4,09234826545 грн), вказаної в Акті прийому-передачі електроенергії від 31.01.2022 № 270, в той час як ціна одиниці електроенергії відповідно до умов Договору становить 4,26814348805 грн, а також нарахованих на цю заборгованість інфляційних втрат та 3% річних.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу.
Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як зазначалось раніше, окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з пунктами 1 та 3 частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.
Приписами ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою № 312 від 14.03.2018 затвердила Правила роздрібного ринку електричної енергії. Зазначені Правила регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами.
За змістом пункту 4.8. Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ) форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).
Відповідно до п. 5.2.1 ПРРЕЕ, електропостачальник, крім іншого, має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів. Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідно до пункту 5.5.5. глави 5.5. розділу V ПРРЕЕ споживач, зокрема, зобов'язаний:
- користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів);
- сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів;
- за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору;
- здійснювати оплату рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору;
- дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів;
- забезпечувати належний технічний стан та безпечну експлуатацію своїх електроустановок та електроприладів згідно з вимогами нормативно-технічних документів та нормативно-правових актів України;
- забезпечувати збереження і цілісність установлених на його території та/або об'єкті (у його приміщенні) розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акту про пломбування;
- невідкладно повідомляти оператора системи та постачальника послуг комерційного обліку про недоліки в роботі засобу вимірювання;
- не допускати безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача, а також відшкодовувати збитки, завдані оператору системи та/або споживачу (основному споживачу), у разі виявлення безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача.
Як зазначалось раніше, між сторонами даної справи на підставі Договору № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 виникли правовідносини поставки електроенергії.
Згідно з умовами Договору сторони узгодили поставку Відповідачу електроенергії обсягом 772 120,00 кВт*год в період з 20.01.2022 по 31.01.2022 по ціні 4,26814348805 грн (без ПДВ) за 1 кВт*год.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач виконав свій обов'язок та згідно умов Договору у січні 2022 року поставив відповідачу 772 120,00 кВт*год електроенергії, що Відповідачем не заперечується.
Проте, при складанні Акта прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року №270 від 31.01.2022 та Рахунку на оплату № 1079 від 23.02.2022 Позивач допустив помилку в ціні за одиницю електроенергії, вказавши, що ціна без ПДВ складає 4,09234826545 грн, в той час як згідно з умовами Договору та Специфікації ціна електроенергії становить 4,26814348805 грн за 1 кВт*год.
В подальшому Позивач оформив та надіслав Відповідачу Акт коригування від 29.01.2025 до Акту прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року № 270 від 31.01.2022 з Рахунком на оплату № 706 від 29.01.2025 на суму 162 882,01 грн.
Отже, Відповідач не заперечує, що Позивачем було поставлено електроенергії обсягом 772 120,00 кВт*год, проте Апелянт зазначає, що оплативши за одиницю електроенергії 4,09234826545 грн згідно Акта прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року №270 від 31.01.2022 він виконав свої зобов'язання в повному обсязі, оскільки останнім було спожито саме 772 120,00 кВт*год на загальну суму 3791740,73 грн (у т.ч. 631956,79 грн ПДВ).
При цьому, Апелянт звертає увагу, що споживач спожив саме цей обсяг електричної енергії, який передбачений Договором №Т/ВГЕ-5/22.
Судова колегія зазначає, що у даній справі спір стосується не обсягу поставленої електроенергії, а саме оплати її вартості.
Апелянт стверджує, що між сторонами було узгоджено ціну у бік зменшення та направлено Позивачу на підписання Додаткову угоду до Договору, проте колегія суддів відхиляє таке твердження, оскільки з матеріалів вбачається, що додаткових угод з цього приводу, підписаних обома сторонами, матеріали справи не містять. При цьому, згідно з п. 13.4. Договору зміни та доповнення до Договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, що оформлюється додатковими угодами.
Натомість, матеріали справи не містять таких доказів, а Відповідачем їх не надано. Наявне у справі листування з цього приводу не є підтвердженням узгодження ціни в бік зменшення в установленому сторонами порядку.
Відтак, доводи Відповідача щодо погодження з Позивачем зменшення ціни електричної енергії не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, адже відповідних додаткових угод з цього приводу, підписаних обома сторонами, Відповідач не надав.
Натомість, як зазначалось раніше, відповідно до п. 5.2. Договору, загальна вартість цього Договору становить 3 954 622,74 грн у тому числі ПДВ 659 103,79 грн. Ціна за одиницю електричної енергії зазначена у Специфікації, що є Додатком № 2 до цього Договору.
Додатком № 2 до Договору є Специфікація, якою визначено, що ціна за одиницю товару електричну енергію (кВт*год) становить 4,26814348805 грн (без ПДВ). Загальна ціна Договору з урахуванням ПДВ становить 3 954 622,74 грн.
Очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії, визначений сторонами в Договорі та складає 772 120,00 кВт*год (п.2.3 Договору).
Отже, оскільки між сторонами Договору не досягнуто згоди щодо зменшення ціни за 1 кВт*год електричної енергії, у Відповідача виникла заборгованість, що становить різницю вартості, визначеної умовами Договору, через помилково виставлені акти.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, при цьому відхиляє доводи Апелянта, як необґрунтовані оскільки з огляду на погодження сторонами згідно з умовами Договору ціни електроенергії 4,26814348805 грн за 1 кВт*год, з урахуванням встановлення факту постачання Позивачем та прийняття Відповідачем у січні 2022 року визначеного Договором обсягу електроенергії 772 120,00 кВт*год, зважаючи на помилкове визначення в Акті прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року №270 від 31.01.2022 та Рахунку на оплату №1079 від 23.02.2022 ціни електроенергії, а також направлення в подальшому на адресу Відповідача Акта коригування від 29.01.2025 та Рахунку на оплату № 706 від 29.01.2025 із визначенням ціни за одиницю електроенергії, яка відповідає умовам укладеного між сторонами Договору, колегія суддів вважає позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію обґрунтованими та такими, що цілком відповідають основоположним принципам належного виконання зобов'язання, справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, врахувавши положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач несвоєчасно здійснював оплату наданих послуг у спірний період, тому, за висновками суду, позивач правомірно застосував до нього передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України заходи відповідальності.
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Встановивши, що Відповідачем порушено умови Договору щодо повної оплати поставленої електроенергії, суд першої інстанцій правомірно зазначив про наявність підстав для нарахування Постачальником інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості 162882,01 грн за період з 11.02.2025 до 17.04.2025 (шістдесят шість днів).
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції, перевіривши розрахунки Позивача щодо заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат встановив їх правильність та обґрунтованість та дійшов обґрунтованих висновків про стягнення 3 765,83 грн інфляційних втрат та 883,58 грн 3% річних
Отже, суд першої інстанції надавши належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам сторін, з урахуванням положень статей 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, прийняв обґрунтоване рішення про задоволення позову.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно ненадання належної оцінки преюдиційності рішення № 916/1471/24 для даної справи, з огляду на наступне.
Апелянт стверджує, що предмет та підстави позову у справі, що розглядається, є аналогічними тим, що вже розглядалися господарським судом у справі № 916/1471/24, сторонами якої були Товариство та Порт.
Колегією суддів встановлено, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1471/24 за позовом Товариства до Порту про стягнення 226 532,05 грн, з яких: 163 167,43 грн основного боргу, 49 228,20 грн інфляційних втрат та 14 136,42 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2024 у справі №916/1471/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025, позов задоволено частково; стягнуто з Порту на користь Товариства суму 3% річних у розмірі 1 869,90 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 22,43 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У процесуальному сенсі позовом є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предмет спору це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20), від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21.
Так, предметом позову у справі № 916/1471/24 була вимога Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за електричну енергію за Договором №Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 у розмірі 163 167,43 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 49 228,20 грн та суми 3 % річних у розмірі 14 136,42 грн. У якості підстав позову Товариство визначило те, що Відповідач відмовився сплатити заборгованість за спожитий обсяг електроенергії 805 288 кВт*год., поставлений згідно з умовами Договору № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022.
У справі № 916/1471/24 суд встановив, що у січні 2022 року Позивач дійсно передав Відповідачу вказаний у позовній заяві обсяг електричної енергії 805 288 кВт*год, проте такий обсяг електричної енергії було передано в межах виконання двох договорів, які на той час діяли між сторонами, а саме:
- за Договором №Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 - 772 120 кВт*год. (акт прийому передачі електроенергії за січень 2022 року №270 від 31.01.2022, яка сплачена Відповідачем - 3 791 740,73 грн);
- за Договором №Т/ВГЕ-1/22 від 01.01.2022 - 33 168 кВт*год. (акт прийому передачі електроенергії за січень 2022 року №399 від 31.01.2022, яка сплачена Відповідачем - 169 593,52 грн) (772 120 + 33 168 = 805 288).
У свою чергу, у справі № 916/1515/25, що розглядається, предметом позову є вимога про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 у розмірі 162 882,01 грн на підставі Акта коригування від 29.01.2025 до Акта прийому-передачі електроенергії за січень 2022 року №270 від 30.01.2022 з Розрахунком на оплату №706 від 29.01.2025 в межах узгодженого обсягу постачання електроенергії. Підставою позову вказано помилкове визначення в акті та рахунку ціни за одиницю електроенергії та направлення в подальшому Відповідачу акта коригування та рахунку із визначенням ціни електроенергії, яка відповідає умовам Договору.
Тобто, предмет та підстави позову у справі, що розглядається, є відмінними ніж у справі № 916/1471/24, а тому доводи Апелянта стосовно необхідності застосування як преюдиційної справи № 916/1471/24 до даної справи, колегія суддів відхиляє.
Судова колегія також відхиляє доводи Апелянта стосовно того, що Позивач діяв недобросовісно та не заявляв про наявність заборгованості до закінчення строку дії Договору, оскільки закінчення строку дії договору не звільняє Відповідача від обов'язку виконати зобов'язання, яке не було належним чином виконано під час строку дії договору.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, учасники справи подають суду докази на підтвердження своїх доводів і заперечень, однак саме суд здійснює їх оцінку доказів, і саме він вирішує їх важливість та необхідність для прийняття того чи іншого рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Оцінка доказів - це розумова, логічна діяльність. Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим. Внутрішнє переконання перш за все ґрунтується саме на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображатися через мотивування висновків.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.
У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Як вбачається з тексту рішення суду першої інстанції, судом досліджені заперечення Відповідача, надано їм належну оцінку, та відхилено їх. При цьому саме по собі невідображення надання оцінки певним доказам у рішенні суду не свідчить про їх неврахування, оскільки хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі доводи та заперечення сторін у справі. Крім того, доводи апеляційної скарги фактично дублюють правову позицію викладену Відповідачем у відзиві на позовну заяву у даній справі та фактично за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, які не підтверджені належними та допустимими доказами, через що вони не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення, колегією суддів під час апеляційного провадження не встановлено.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі Відповідач дублює правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву. Однак, його доводам суд першої інстанції надав оцінку і в апеляційній скарзі відповідні висновки суду Відповідачем з посиланням на норми чинного законодавства не спростовані.
За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 по справі №916/1515/25 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Морський торговельний порт “ПІВДЕННИЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 по справі №916/1515/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 по справі №916/1515/25 залишити без змін.
Матеріали справи №916/1515/25 повернути до Господарського суду Одеської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош