ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 вересня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1860/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши у порядку письмого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 (повний текст рішення складено 16.06.2025)
по справі №916/1860/25
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера"
про стягнення 11 669,21 грн,
(суддя першої інстанції: Петренко Н.Д., дата та місце ухвалення рішення: 11.06.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
12.05.2025 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" про стягнення заборгованості в розмірі 11 669,21 грн, з яких сума основного боргу (заборгованість за причальний збір) 10 493,55 грн, 3% річних 184,14 грн та інфляційні втрати 991,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань зі сплати причального збору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у даній справі позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) суму заборгованості в розмірі 7883,04 грн, з яких сума основного боргу (заборгованість за причальний збір) 6 895,57 грн, 3% річних 155,32 грн та інфляційні втрати 832,15 грн, а також судовий збір в розмірі 2059,04 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив, що, враховуючи умови пункту 2.3 Договору №3005-П-ОДФ-20, а також наявність наданих рахунків та актів виконаних робіт лише за період з січня 2024 року по серпень 2024 року, підстави для задоволення позовних вимог наявні виключно в межах цього періоду. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача на загальну суму 7 883,04 грн, яка складається із суми основного боргу (заборгованість за причальний збір) у розмірі 6 895,57 грн, 3% річних - 155,32 грн та інфляційних втрат - 832,15 грн.
У частині вимог про стягнення заборгованості за період з вересня по грудень 2024 року в позові було відмовлено, оскільки в матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт за вказаний період.
08.07.2025 Позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області в частині незадоволених вимог, не вважає зазначене рішення і цій частині законним та обґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи та просить оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити в повному обсязі.
На переконання Заявника, наявність або відсутність актів виконаних робіт за період з вересня по грудень 2024 року є формальною обставиною, оскільки після червня 2023 року Відповідач не підписував акти та не реагував на жодні звернення Адміністрації. Факт перебування судна Відповідача біля причалу протягом усього 2024 року підтверджено належними доказами, що залишилось поза увагою суду. Крім того, Відповідач не заперечував ні факт перебування судна біля причалу, ні нараховані суми причального збору.
Також Апелянт стверджує, що місцевий господарський суд не заперечив правомірність нарахування збору, однак необґрунтовано обмежив період стягнення лише січнем-серпнем 2024 року, що суперечить фактичним обставинам справи.
На переконання Скаржника, ним були надані належні докази, зокрема рахунки, що відповідають вимогам законодавства, в тому числі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі яких було нараховано як основний борг, так і штрафні санкції відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, усі елементи правової позиції Адміністрації підтверджують наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 по справі №916/1860/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
16.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1860/25.
Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) і товариством з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" 11.08.2020 укладено Договір 3005-П-ОДФ-20 (далі за текстом - Договір), до якого в подальшому також були укладені Додаткові угоди.
Предметом Договору є надання Користувачу послуг з користування об'єктами портової інфраструктури (далі - Послуги), які закріплені за Адміністрацією та знаходяться на її балансі, з метою можливості забезпечення максимально ефективного виробничого процесу, та які зазначені в Додатках №1-2, №1-4 (далі - об'єкти інфраструктури), які є невід'ємною частиною цього Договору.
Пунктом 1.2. визначено, що Користувач сплачує Адміністрації за надані Послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 2.3. Оплата за користування об'єктами інфраструктури здійснюється на підставі рахунку Адміністрації та Акту наданих Послуг.
Пунктом 8.1. Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою № 9 від 31.03.2022, передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2022 року, але у будь -якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 1 Додатка №1-4 Адміністрація надає послуги Користувачу з надання права експлуатації Користувачем гідротехнічної споруди Адміністрації для відстою біля гідротехнічної споруди суден, плавзасобів та іншого майна Користувача (судна "Зоосфера"). Послуги по експлуатації гідротехнічної споруди для відстою біля гідротехнічної споруди суден, плавзасобів та іншого майна не застосовуються у разі виконання навантажувально-розвантажувальних робіт та бункерування (налив рідкого палива). Послуги по експлуатації гідротехнічної споруди для відстою суден, плавзасобів та іншого майна тощо надаються Користувачу біля гідротехнічної споруди «Доковий пірс (причали № 15-16 з)» (інв. № 102097).
Згідно з п.2.1 Додатку № 1-4 до Договору нарахування плати за послуги суднам, плавзасобам та іншому майну здійснюється Адміністрацією за вільними тарифами, якщо інше не передбачене вимогами Наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.
Після закінчення строку дії Договору судно Відповідача продовжує відстій біля гідротехнічної споруди «Доковий пірс (причал № 15-16-з)» (інв. № 102097) Одеського морського порту.
Листом від 05.06.2023 № 12/1 Відповідач гарантував оплату нарахованих сум по причальному збору щодо відстою свого плавзасобу.
Так, з січня по грудень 2024 року за використання причалу нараховано Відповідачу причальний збір на загальну суму 10 493,55 грн з ПДВ.
Адміністрацією було виставлено Відповідачу до сплати рахунки зі сплати причального збору, які було направлено на адресу Товариства:
- рахунок № 620014 від 31.01.2024 на суму 833,99 грн з ПДВ (Рахунок відправлено товариству на поштову адресу 13.02.2024. № 19-03-09.04/96 від 12.02.2024, повідомлення про повернення від 29.02.2024 за закінченням терміну зберігання) та Акт виконаних робіт від 31.01.2024 (Акт відправлено товариству на поштову адресу 15.02.2024, №19-03-09.04/105 від 14.02.2024, повідомлення про повернення від 01.03.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620035 та Акт виконаних робіт від 29.02.2024 на суму 787,04 грн з ПДВ (відправлено товариству на поштову адресу 19.03.2024, № 19-03-09.04/157 від 18.03.2024, повідомлення про повернення від 04.04.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620056 та Акт виконаних робіт від 31.03.2024 на суму 863.54 грн з ПДВ (відправлено товариству на поштову адресу 09.04.2024, № 19-03-09.04/201 від 08.04.2024, повідомлення про повернення від 28.04.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620082 та Акт виконаних робіт від 30.04.2024 на суму 845,22 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 14.05.2024. № 19-03-09.04/253 від 10.05.2024, повідомлення про повернення від 10.06.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620103 та Акт виконаних робіт від 31.05.2024 на суму 891,74 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 13.06.2024, № 19-03-09.04/303 від 13.06.2024, повідомлення про повернення від 04.07.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620117 та Акт виконаних робіт від 30.06.2024 на суму 863,72 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 09.07.2024. № 19-03-09.04/318 від 04.07.2024, повідомлення про повернення від 02.08.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620147 та Акт виконаних робіт від 31.07.2024 на суму 903,32 грн з ^ ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 13.08.2024. № 19-03-09.04/388 від 12.08.2024, повідомлення про повернення від 29.08.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620169 та Акт виконаних робіт від 31.08.2024 на суму 907,00 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 12.09.2024, № 19-03-09.04/436 від 10.09.2024, повідомлення про повернення від 28.09.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620201 від 30.09.2024 на суму 877,18 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 15.10.2024, № 19-03-09.04/486 від 11.10.2024, повідомлення про повернення від 31.10.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620217 від 31.10.2024 на суму 908,93 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 12.11.2024, № 19-03-09.04/535 від 11.11.2024, повідомлення про повернення від 28.11.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620250 від 30.11.2024 на суму 886,33 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 12.12.2024, № 19-03-09.04/602 від 11.12.2024, повідомлення про повернення від 28.12.2024 за закінченням терміну зберігання);
- рахунок № 620269 від 31.12.2024 на суму 925,54 грн з ПДВ (відправлено Товариству на поштову адресу 10.01.2025, № 19-03-09.04/9 від 07.01.2025, повідомлення про повернення від 25.01.2025 за закінченням терміну зберігання).
Позивачем було надано розрахунок, згідно якого загальна сума заборгованості становить: 11 669,21 грн, з яких сума основного боргу (заборгованість причального збору) - 10 493,55 грн, 3% річних - 184,14 грн та інфляційні втрати - 991,52 грн.
Позивачем вживались заходи досудового врегулювання, а саме, на адресу Відповідача 24.09.2024 було направлено претензію № 1799/19-03-09/Вих від 18.09.2024 з вимогою сплатити заборгованість, а також повторно рахунки разом з актами виконаних робіт (повідомлення про повернення від 09.10.2024 за закінченням терміну зберігання), але відповідь не надходила.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до приписів частини 1, частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про морські порти України» морський порт це визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності.
Згідно з статтею 85 Кодексу торговельного мореплавства України під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримуватися чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.
Статтею 21 Закону України «Про морські порти України» визначено, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на інші послуги, крім визначених у частині першій цієї статті, є вільними та визначаються договором між суб'єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.
Частинами першою та другою статті 22 Закону України «Про морські порти України» передбачено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об'ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до закону.
Процедура справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів визначені Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів, який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462.
Згідно з пунктом 5.1 вказаного Порядку причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу.
В ході судового розгляду встановлено, що Відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг наданих Позивачем, внаслідок чого утворилась заборгованість за надані Позивачем послуги виділення місця для стоянки плавзасобу "Зоосфера" біля причалу порту.
Як вбачається з наданих Позивачем рахунків на оплату, заборгованість у Відповідача виникла за період з січня 2024 року по грудень 2024 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на відсутність актів виконаних робіт з вересня по грудень, а лише наявність рахунків за відповідний період, підстав для задоволення позивних вимог в цій частині відсутні.
Судова колегія не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Як було встановлено судовою колегією між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 3005-П-ОДФ-20 про допуск до об'єктів припортової інфраструктури від 11.08.2020. Зазначений договір припинив свою дію 31.12.2022. Продовження строку дії зазначеного договору сторонами здійснено не було.
Відповідно до п. 3.4.12. Договору, Користувач зобов'язаний після закінчення терміну дії цього договору припинити користування об'єктом інфраструктури.
Разом з тим Додатковою угодою до Договору було передбачено, що користувач повинен забезпечити звільнення причалу не пізніше 31.12.2022 та виведення плавзасобу з акваторії Одеського морського порту.
Відповідач не виконав зазначеного зобов'язання та продовжив користування причалом без належного договірного оформлення, тобто - на бездоговірній основі. Водночас, попри відсутність чинного договору, Відповідач здійснював оплату за користування причалом відповідно до рахунків, виставлених Позивачем, зокрема за 2023 рік.
Факт користування причалом після припинення дії Договору не заперечується жодною зі сторін.
Доводи Апелянта зводяться до того, що у нього був відсутній обов'язок виконувати умови пункту 2.3 Договору, зокрема - надавати Відповідачу, окрім рахунків на оплату наданих послуг, також акти виконаних робіт, оскільки, на думку Апелянта, зазначений Договір припинив свою дію, а відтак - припинилися й зобов'язання, що виникали з нього.
Судова колегія погоджується з доводами Апелянта в цій частині та зазначає наступне.
Ч.4 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Як було зазначено раніше обов'язок зі сплати портових зборів встановлений Законом України «Про морські порти України», Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 та Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що відповідно до змісту листа Відповідача до Позивача вих. №?12/1 від 05.06.2023, ним фактично було визнано продовження користування причалом після припинення дії Договору №?3005-П-ОДФ-20.
У вказаному листі Відповідач не лише підтвердив факт фактичного доступу та використання причалу, а й зазначив, що не має жодних зауважень або заперечень щодо нарахування причального збору. Така поведінка Відповідача, з урахуванням принципів добросовісності та розумності, засвідчує визнання ним обсягу отриманих послуг та правомірності їх оплати.
Таким чином, зазначений лист є доказом того, що Відповідач усвідомлював продовження користування об'єктом інфраструктури та не оспорював розмір або правову природу нарахувань за користування причалом, що підтверджує обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення відповідної суми збору.
Отже, враховуючи факт припинення договірних відносин між Позивачем та Відповідачем, а також фактичне продовження користування Відповідачем причалом після припинення дії договору, судова колегія доходить висновку, що обов'язок Відповідача зі сплати причального збору виникає безпосередньо з положень нормативно-правових актів, зазначених вище. У зв'язку з цим у Позивача відсутній обов'язок дотримуватись умов договору в частині надання рахунків на оплату разом з актами наданих послуг.
Відповідно до виставлених Позивачем рахунків, Відповідачу було нараховано плату за користування причалом за відповідні періоди у 2024 році. Зокрема, Позивач надав наступні рахунки:
· рахунок №?620035 від 29.02.2024 на суму 787,04 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620056 від 31.03.2024 на суму 863,54 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620082 від 30.04.2024 на суму 845,22 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620103 від 31.05.2024 на суму 891,74 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620117 від 30.06.2024 на суму 863,72 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620147 від 31.07.2024 на суму 903,32 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620169 від 31.08.2024 на суму 907,00 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620201 від 30.09.2024 на суму 877,18 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620217 від 31.10.2024 на суму 908,93 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620250 від 30.11.2024 на суму 886,33 грн (з ПДВ);
· рахунок №?620269 від 31.12.2024 на суму 925,54 грн (з ПДВ).
Загальна заборгованість за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 склала 10493,55 грн. Судова колегія, перевіривши розрахунок, наданий Позивачем, та враховуючи, що Відповідач його не спростовує і не надає альтернативного розрахунку, дійшла висновку про правильність та обґрунтованість розрахунку Позивача.
Крім того Позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 184,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 991,52 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.
З наданого Позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат слідує, що вказані нарахування здійснені Позивачем за період з січень по грудень 2024 року.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений Позивачем, зазначає, що він є правильним і становить: 184,14 грн - 3% річних та 991,52 грн - інфляційні втрати.
Враховуючи викладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції з викладенням резолютивної частини рішення, якою позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) суму заборгованості в розмірі 11 669,21 грн, з яких сума основного боргу (заборгованість за причальний збір) 10 493,55 грн, 3% річних 184,14 грн та інфляційні втрати 991,52 грн, а також стягнути з Відповідача на користь Позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у справі №916/1860/25 частковому скасуванню з викладенням резолютивної частини в редакції суду апеляційної інстанції.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у справі №916/1860/25 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у справі №916/1860/25 - скасувати частково.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у справі №916/1860/25 в наступній редакції:
"1) Позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" про стягнення 11 669,21 грн - задовольнити.
2) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" (ЄДРПОУ 34930076, адреса 65020, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 2) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (ЄДРПОУ 38727770, адреса 01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14) в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (ЄДРПОУ 38728457, адреса м. Одеса, пл. Митна, 1) суму заборгованості в розмірі 11 669,21 грн (одинадцять тисяч шістсот шістдесят дев'ять гривень 21 коп.), з яких сума основного боргу (заборгованість за причальний збір) 10 493,55 грн, 3% річних 184,14 грн та інфляційні втрати 991,52 грн, а також судовий збір в розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.)."
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоосфера" (ЄДРПОУ 34930076, адреса 65020, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 2) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (ЄДРПОУ 38727770, адреса 01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14) в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (ЄДРПОУ 38728457, адреса м. Одеса, пл. Митна, 1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4542,00 грн (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні 00 коп.).
5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
6. Матеріали справи №916/1860/25 повернути до Господарському суду Одеської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош