79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"26" серпня 2025 р. Справа №914/3146/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
прокурор: Винницька Л.М.,
відповідача 1: Пилип'як Х.І.,
відповідача 2: Ящинський А.Л.,
третьої особи: Галушко О.І.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» б/н від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1815/25)
на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 (повне рішення складено 26.05.2025, суддя Матвіїв Р.І.)
у справі № 914/3146/23
за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави
до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача 2: Підприємство громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця», м. Львів,
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсар Групп», м. Запоріжжя,
про: визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації речового права, повернення земельної ділянки,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду попередньої інстанції:
Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» про:
- визнання незаконним та скасування, в частині пункту 2 та пункту 3, рішення LXV сесії VII скликання Брюховицької селищної ради № 2088 від 20.10.2020 «Про надання в користування земельної ділянки Підприємству громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця»;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» земельною ділянкою кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2200765746101, номер запису про інше речове право: 38799260;
- зобов'язання Підприємство громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця повернути земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
В обґрунтування позову прокурор зазначив, що рішення селищної ради № 2088 від 20.10.2020 в частині пункту 2 та пункту 3 при розпорядженні земельною ділянкою прийнято всупереч вимогам ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 92, 134 Земельного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. ст. 4, 12 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та інтересів територіальної громади, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасувати в частині пункту 2 та пункту 3 рішення LXV сесії VII скликання Брюховицької селищної ради № 2088 від 20.10.2020 «Про надання в користування земельної ділянки Підприємству громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця». Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» (ідентифікаційний код юридичної особи 39764394) земельною ділянкою, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2200765746101, номер запису про інше речове право: 38799260. Зобов'язано Підприємство громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця (79013, Львівська обл., місто Львів, вул. Вербицького м., будинок 12, квартира 2, ідентифікаційний код юридичної особи 39764394) повернути земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи 04055896). Здійснено розподіл судових витрат.
Місцевий господарський суд, за результатами розгляду справи №914/3146/23, дійшов висновку, що рішення Брюховицької селищної ради №2088 від 20.10.2020 року «Про надання в користування земельної ділянки Підприємству громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця», на підставі якого земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га була передана у постійне користування ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» було прийнято з порушенням ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що є підставою для визнання його незаконним та скасування.
Щодо решти позовних вимог, то суд попередньої інстанції вказав, що такі є похідними від розглянутої вище вимоги та такі заявлені з метою повного та ефективного захисту порушених прав та інтересів територіальної громади.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Підприємство громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Скаржник зазначає, що наявність детальних планів та планів зонування є обов'язковою умовою лише у разі надання земельних ділянок, які будуть використовуватися для розміщення об'єктів будівництва. Апелянт зауважує, що на його ж замовлення була розроблена Концепція модульного центру оздоровлення та реабілітації осіб з інвалідністю, серед військовослужбовців та цивільного населення з використанням не швидкозбірних некапітальних споруд по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі.
Апелянт вказує, що ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» не мало намірів використовувати отриману в постійне користування земельну ділянку за адресою: вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі саме для містобудівних потреб в розумінні чинного на той час законодавства, тобто для розміщення на ній об'єктів будівництва, визначених ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а відтак Брюховицькою селищною радою не було допущено порушення ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На підтвердження таких обставин, скаржник посилається на висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за зверненням ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» №72/24 від 29.10.2024 року, згідно з яким по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі не передбачалось розміщення об'єктів для реалізації містобудівних потреб, зокрема, для розміщення об'єктів будівництва в розумінні законодавства про регулювання містобудівної діяльності.
Крім цього, ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» не погоджується з висновками суду першої інстанції, що зміна виду використання земельної ділянки також свідчить про її отримання в постійне користування саме для містобудівних потреб, оскільки відповідач не міг використовувати спірну земельну ділянку для будівництва або обслуговування закладів освіти, так як він не здійснює свою господарську діяльність у цій сфері.
Також скаржник вказує, що наведене судом першої інстанції визначення «функціональної зони території» міститься в п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», однак редакція цього закону від 16.10.2020 року, що діяла станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради №2088 від 20.10.2020 року, не містила такого визначення, а відтак, на думку скаржника, висновки суду не можуть бути обґрунтовані нормою, що не діяла на дату виникнення спірних правовідносин.
Натомість, термін «функціональна зона» станом на дату виникнення спірних правовідносин визначався п. 3.65. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», згідно з яким функціональна зона - частина території населеного пункту з явно вираженою переважною функцією її містобудівного використання: житлова, громадська, виробнича та рекреаційна, що відображається у містобудівній документації.
Пунктом 3.66. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» визначено, що функціональне зонування - визначена містобудівною документацією віднесення території до відповідної функціональної зони.
Скаржник стверджує, що оскільки генеральний план населеного пункту є основною містобудівною документацією, наведене додатково підтверджує висновок про те, що Генеральний план смт. Брюховичі містить функціональне зонування та функціональні зони, що свідчить про фактичне існування в його складі плану зонування території.
Львівська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 залишити без змін.
Прокурор посилається на те, що згідно з інформацією Львівської міської ради № 2401-вих-121804 від 04.10.2023, на час прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 20.10.2020 № 2088 про надання земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:05:004:0002 у постійне користування та станом на даний час на вказану територію є розроблений Генеральний план смт. Брюховичі, однак план зонування та детальний план території по даній земельній ділянці не був розроблений ні на час надання земельної ділянки у постійне користування, ні станом на даний час. Відтак, на думку прокурора, прийняття рішення про передачу ділянки в користування було передчасним і необґрунтованим.
Прокурор зазначає, що землі з класифікацією як 03.02 (для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти), так і 03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови), належать до земель громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування).
Таким чином, прокурор вважає, що ще до прийняття оскаржуваного рішення, Брюховицька селищна рада була обізнана про те, що замість закладів освіти на ділянці будуть розміщені інші будівлі громадської забудови.
На переконання прокурора, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено обставину отримання та використання Підприємством громадської організації «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:05:004:0002 для містобудівних потреб.
Львівська міська рада також подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 залишити без змін.
Відповідач 1 підтримав доводи, викладині у відзиві прокурора на апеляційну скаргу та ствердив, що розроблення відповідної технічної документації із землеустрою було обов'язковою умовою для прийняття оспорюваного рішення, і її відсутність свідчить про істотне порушення вимог земельного законодавства.
Крім цього, відповідач 1 наголошує, що прокурор у цій справі звернувся з належним та ефективним способом захисту.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 справу № 914/3146/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» б/н від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1815/25) на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23.
Ухвалою суду від 04.08.2025 призначено справу № 914/3146/23 до розгляду у судовому засіданні на 26.08.2025.
У судовому засіданні 26.08.2025 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у цій справі погодилась з усно висловленими доводами апелянта. Прокурор та відповідач 1 заперечили такі доводи з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
При перегляді судових рішень місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
Також у постанові від 07.11.2018 (справа № 916/749/17) Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.
Як вказує Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).
В контексті правовідносин у цій справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Необхідність захисту інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка, на думку прокурора, є комунальною власністю та всупереч чинному законодавству незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи. В цьому випадку, наявна необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і права кожного громадянина на користування об'єктами права власності народу, так і публічного, суспільного інтересу як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у забезпеченні економічних інтересів держави, зокрема, можливості відчужити спірну земельну ділянку у власність чи користування на конкурсних умовах, а відтак і наповнити відповідний бюджет; соціальних інтересів держави, зокрема, можливості забезпечити громадян земельними ділянками
Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
Проте, особливістю в спірній ситуації є те, що позивач і відповідач в справі поєднуються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, у зв'язку з чим і з огляду на предмет спору Львівська міська рада, на обґрунтовані переконання прокурора, може бути виключно відповідачем у справі.
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у справі 912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.
У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у даній справі не виступає як альтернативний суб'єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону захищає інтереси держави, а відтак обґрунтованою є ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення без розгляду позовної заяви.
Крім цього, щодо відсутності у особи, яка підписала позовну заяву, повноважень на вчинення таких дій, то суд дійшов висновку про безпідставність зазначених аргументів скаржника з огляду на норми ст.ст. 5, 15 та 24 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до цих правових норм функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Прокурором органу прокуратури є зокрема заступник керівника окружної прокуратури. Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Щодо обраного прокурором способу захисту.
За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".
Прокурор у даній справі звернувся, зокрема, з вимогою про визнання незаконним та скасування, в частині пункту 2 та пункту 3, рішення LXV сесії VII скликання Брюховицької селищної ради № 2088 від 20.10.2020 «Про надання в користування земельної ділянки Підприємству громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця».
Судами встановлено, що рішенням № 2088 від 20.10.2020 Брюховицька селищна рада вирішила:
1) припинити право постійного користування на земельну ділянку, площею 3,46 га, кадастровий номер 1610166300:05:004:0002, яка належить Брюховицькій селищні раді згідно з Державним актом на право постійного користування від 06.10.2008, яка розташована за адресою смт. Брюховині, вул. Широка, 2;
2) надати Підприємству громадської організації «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» у постійне користування земельну ділянку, площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розташована за адресою смт. Брюховичі, вул. Широка, 2;
3) Підприємству громадської організації «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» оформити право постійного користування на земельною ділянкою відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого манна щодо об'єкта нерухомого майна земельна ділянка, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площа 3,46 га, перебуває у власності територіальної громади, власник - Львівська міська рада, дата і час державної реєстрації - 26.10.2022, та з 21.10.2020 - у постійному користуванні Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» (номер запису про інше речове право: 38799260).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначила, що Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством випадку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, від 17.05.2023 у справі № 904/534/22, від 10.08.2022 у справі № 921/68/21, від 15.06.2022 у справі № 924/482/21.
Статтею 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
За приписами ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.
Слід зазначити, що прокурор не надав та матеріали справи не містять рішень міської ради про припинення права користування земельною ділянкою за Підприємством громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» із вказівкою на підстави такого припинення, передбачені ст. 141 Земельного кодексу України.
Крім вимоги про скасування рішення, яким надано відповідачу у постійне користування земельну ділянку, прокурор просив суд також скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» земельною ділянкою кадастровий номер 4610166300:05:004:0002.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відтак законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Отже, позовні вимоги прокурора в інтересах держави, про скасування запису про державну реєстрацію права постійного користування на спірну земельну ділянку, не спроможні надати особі ефективний захист її прав.
Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо власник був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, в залежності від того, які саме права позивача, на його думку, були порушені.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 308/12026/18.
У постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав держави, відтак обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 скасуванню.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір Підприємством громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок Львівської обласної прокуратури.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» б/н від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1815/25) - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 - скасувати. Прийняти нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави до Львівської міської ради, Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації речового права, повернення земельної ділянки,- відмовити.
3. Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Підприємство громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» (79491, Львівський р-н, Львівська обл., селище Брюховичі, вулиця Широка, будинок, 2; ідентифікаційний код: 39764394) 983 978,02 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повну постанову складено 08.09.2025.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець