Справа № 357/7846/25
Провадження № 2/357/3896/25
іменем України
05 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Моторно (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
В травні 2025 року представник позивача Моторно ( транспортного ) страхового бюро України, адвокат Дернова ( Чехоєва ) Наталія Михайлівна звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, посилаючись на наступні обставини.
Відповідач ОСОБА_1 18 серпня 2024 року, об 11 год. 35 хв., в с. Журавка по вулиці Незалежності, біля будинку № 119, керуючи транспортним засобом «Scania R440», д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом «ECITRAILER SR-3Е», д.н.з. НОМЕР_2 , при повороті ліворуч не надав переваги в русі зустрічному автомобілю «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказаними діями особою порушено п.16.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.
На дату скоєння цієї пригоди, водій ОСОБА_1 , не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні вищезазначеної ДТП підтверджується постановою Варвинського районного суду Чернігівської області від 15.10.2024.
В результаті зазначеної ДТП, був пошкоджений «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 .
Вартість відновлювального ремонту пошкодженого відповідно до звіту № 1200 про визначення вартості відновленого ремонту транспортного засобу «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 складає 63 428,86 гривень.
Зазначена шкода особисто Винуватцем не була відшкодована потерпілій особі.
Власник пошкодженого автомобіля з метою отримання відшкодування звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) з відповідною заявою до якої було додано копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/4984842 з терміном дії з 17.02.2024 по 16.02.2025.
У зв'язку з настанням події, передбаченої п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ 29.01.2025 здійснило виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 63 428,86 грн (наказ № 3.1/2391 від 27.01.2025).
Тому, відповідно до ст. 1191 ЦК України та п. 38.2.1 ст. 38 Закону, після проведення виплати потерпілій особі у МТСБУ виникло право зворотної вимоги до ОСОБА_1
28.01.2025 МТСБУ звернулось до ОСОБА_1 з листом про компенсацію витрат в добровільному порядку, який залишено без задоволення.
Також, МТСБУ додатково понесені витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 2718,00 гривень.
Просили суд прийняти рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України: кошти в розмірі понесених витрат 63 428,86 грн (шістдесят три тисячі чотириста двадцять вісім грн. 86 коп.); понесені витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 2718,00 грн та покласти витрати по оплаті судового збору на відповідача ( а. с. 2-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 105-106 ) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Ухвалою судді від 02.06.2025 позовна заява Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, залишена без руху ( а. с. 109-111 ).
18.06.2025 за вх. № 34258 отримано заву про усунення недоліків ( а. с. 114 ) разом із уточненою позовною заявою ( а. с. 116 ) та додатками до неї ( а. с. 117-167 ).
Уточнена позовна заява аналогічна первісній, теж саме обґрунтування та вимоги.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді № 1493583 від 19.06.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 168-169 ).
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 19 червня 2025 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 09 годину 30 хвилин 15 липня 2025 року ( а. с. 170-171 ).
У зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання та відсутності відомостей про його належне сповіщення ( а. с. 177 ), розгляд справи було відкладено на 05.09.2025 ( а. с. 178).
В судове засідання 05.09.2025 позивач свого представника не направив, 05.09.2025 за вх. № 50606 судом отримано заяву від представника МТСБУ Ткачук В.В., в якій останній просив справу провести за відсутності представника позивача ( а. с. 196 ).
До того ж, в справі міститься заява від представника позивача, яка отримана судом 20.06.2025 ( а. с. 173 ), в якій позов підтримали повністю та проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 05.09.2025 не з'явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином, однак вдруге на адресу суду повернуся поштовий конверт без вручення, причина повернення вказана працівниками пошти, за закінченням терміну зберігання ( а. с. 185 ).
Так, судові повістки та кореспонденція з суду направлялася судом на адресу реєстрації відповідача, отриману з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності ( а. с. 168-169 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться ( ч. 1 ст. 131 ЦПК України ).
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, за закінченням терміну зберігання ( вдруге ), враховуючи позицію Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, оскільки направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Водночас, заяв, клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як не надходило і відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
05 вересня 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що 18 серпня 2024 року, об 11 год. 35 хв., в с. Журавка по вулиці Незалежності, біля будинку № 119, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Scania R440», д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом «ECITRAILER SR-3Е», д.н.з. НОМЕР_2 , при повороті ліворуч відповідач не надав переваги в русі зустрічному автомобілю «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказаними діями ОСОБА_1 порушено п.16.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні вищезазначеної ДТП підтверджується постановою Варвинського районного суду Чернігівської області від 15.10.2024 ( а. с. 123-124 ).
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень.
Вказана постанова суду набрала законної сили 28.10.2024.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Встановлено, що на дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Так, в результаті зазначеної ДТП, був пошкоджений «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 ( а. с. 121 ).
Власник пошкодженого автомобіля з метою отримання відшкодування звернулась до Моторного транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) з відповідною заявою ( а. с.117 ) та повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду ( а. с. 118-119 ) зі схемою ( а. с. 120).
Разом з вказаними заявами, було додано копію Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/4984842 з терміном дії з 17.02.2024 по 16.02.2025 ( а. с. 122 ).
Згідно Звіту № 1200 від 11.11.2024 про оцінку вартості ( розміру ) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу ( а. с. 125-13 ), вартість ( розмір ) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , становить 80 336,62 гривень. Вартість відновлювального ремонту складає 63 428,86 гривень.
На підставі Наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту ( а. с. 158 ), МТСБУ вирішило здійснити регламентну виплату потерпілому ОСОБА_2 в розмірі 63 428,86 гривень.
Відповідно, вказана сума, в розмірі 63 428,86 грн була перерахована потерпілому ОСОБА_2 , про що свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкція № 756006 від 29.01.2025 ( а. с. 160 ).
Крім того, в справі міститься платіжна інструкція № 675554 від 27.01.22025 ( а. с. 161 ), якою позивач перерахував 2 718 грн за послуги експерта.
Так, з метою досудового врегулювання, позивач звертався до відповідача ОСОБА_1 з листом про компенсацію витрат МТСБУ на загальну вартість в розмірі 66 146,86 грн ( а. с. 162-163).
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, позивач МТСБУ вважає, що оскільки відповідач на момент ДТП не виконав вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» та не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, відшкодування відповідно до Закону взяв на себе позивач, а вимога останнього з боку відповідача залишилася без виконання, він має право вимагати відшкодування понесених витрат з відповідача на свою користь у судовому порядку.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідальність страховика регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно ст. 5 цього Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Статтею 22 вищезазначеного Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним обов'язковим об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до основних завдань МТСБУ належить гарантування відшкодування шкоди заподіяної на території України забезпеченими транспортними засобами за внутрішніми договорами страхування у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п. 41.4 ст. 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного Фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин події, за якими може бути проведена регламентна виплата та розміру, заподіяних внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних витрат.
Згідно зі п.п.1 п. 1 ст. 43 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, зазначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно ст. 38 Закону, МТСБУ після здійснення регламентної виплати має право зворотної вимоги до особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, керуючи транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно з пунктом 38.2.1 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Отже, виплативши на користь власника пошкодженого автомобіля «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , спричинену шкоду, яка була завдана відповідачем ОСОБА_1 , позивач набув право регресу до відповідача, з вини якого сталася вищевказана дорожньо-транспортна пригода.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 200/13392/13-ц, провадження № 61-41615св18.
Вирішуючи спори зазначеної категорії, суди дотримуються усталеної практики, згідно з якою до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 08.11.2023 № 727/5236/22, від 04.10.2023 № 526/2910/21, від 12.10.2023 № 532/2139/21, від 05.12.2023 № 910/2094/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Якщо шкоди завдано особою, відповідальність якої не застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то страхове відшкодування здійснює МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих. Після сплати страхового відшкодування МТСБУ набуває права регресної вимоги до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 910/17324/19 від 12.10.2021 зазначає, що суб'єкт, до якого МТСБУ може заявити регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-ІV, є чітко визначеним. Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто, коли зробило виплату на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV), воно набуває право на регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов'язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності.
Отже, законом прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач вчинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої була заподіяна шкода майну потерпілого (шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу), але на час вчинення ДТП останній не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, то позивач на виконання вимог вищевказаного Закону здійснив страхове відшкодування (регламентну виплату) потерпілій особі. Відтак, позивач має право зворотної вимоги до відповідача в розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Тому, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 63 428,86 грн є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач має право вимагати компенсації понесених витрат на визначення розміру збитку, які були розумно необхідними для здійснення регламентної виплати, така сума склала в розмірі 2 718 гривень.
Так, як зазначено вище, сплата послуг експерта підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 675554 від 27.01.2025 ( а. с. 161 ).
Згідно з п. 40.3 ст. 40 Закону МТСБУ з метою встановлення розміру заподіяння шкоди, має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є зокрема експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону. Таким Уповноваженим органом є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка розпорядженням № 5417 від 23.02.2006 затвердила "Порядок залучення МСТБУ аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхових випадків та розміру збитків".
Оскільки позивач поніс витрати в розмірі 2 718 гривень у зв'язку із проведення експертизи про визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу автомобіля «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_3 , то така сума також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача МТСБУ.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.07.2019 року по справі № 185/5812/16-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в межах даного спору позивачем, який виплатив потерпілій особі завдану майнову шкоду, правомірно заявлені вимоги до відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Моторно ( транспортного ) страхового бюро України підлягає стягненню судові витрати у сумі 3 028 гривень, понесення яких документально підтверджено наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 06.05.2025 за № 13768 ( а. с. 1 ).
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 22, 993, 1166, 1187, 1191, Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 12, 13, 19, 27, 76, 77, 81, 82, 89, 128, 131, 133, 141, 187, 211, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України ,,Про страхування", Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», суд,-
Позовні вимоги Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Моторно ( транспортного ) страхового бюро України завдану майнову шкоду в загальному розмірі в сумі 66 146,86 гривень та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 гривень, загалом 69 174,86 гривень ( шістдесят дев'ять тисяч сто сімдесят чотири гривні вісімдесят шість копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду потягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Моторне ( транспортне ) страхове бюро України ( адреса місцезнаходження: 02653, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ЄДРПОУ: 21647131);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Повний текст заочного рішення складено 05 вересня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов