вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/472/25
Справа № 356/842/25
08.09.2025 року Суддя Березанського міського суду Київської області Лялик Р.М., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Березанського міського суду Київської області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ч. 1 ст. 184 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність передачі вказаної цивільної справи на розгляд іншого суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України у зв'язку з її непідсудністю Березанському міському суду Київської області, як місцевому суду першої інстанції.
Так, у відповідності до статті 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується, зокрема, за принципом територіальності і визначається законом.
За змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також ч. 4 ст. 10 ЦПК України, стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом вказаної норми, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, що закріплено у ч. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Європейський суд з прав людини в справі «Сокуренко і Стригун проти України" (п. 24 рішення від 20.07.2006 року; заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Прецедентними в цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулювання з боку держави.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено право на повноважний суд, за змістом якої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Так, правила підсудності справ у цивільному судочинстві можуть визначатися лише процесуальним законом. Питання про підсудність справ позовного провадження визначається главою 2 розділу І ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» наведено наступні визначення термінів: місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру (відповідь № 1745419 від 08.09.2025 року), відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, до якого мають застосовуватися правила ч. 1 ст. 27 ЦПК України (загальне правило), за яким позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Виходячи із системного аналізу наведених вище норм права, відсутні підстави для визначення територіальної підсудності Березанському міському суду Київської області, оскільки відповідачка не має зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або перебування на території, що підпадає під юрисдикцію Березанського міського суду Київської області.
З урахуванням викладеного вище та приписів ч. 1 ст. 27 ЦПК України, даний спір не підсудний Березанському міському суду Київської області.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).
Зважаючи на викладене вище, суддя вважає за необхідне передати цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області (37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, 133).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 27, 28, 31-32, 184, 187 ЦПК України,
Цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, передати на розгляд до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області (37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, 133).
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня її проголошення.
Суддя Р. М. Лялик