Справа №766/2466/24
н/п 1-кп/766/478/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
04.09.2025 року Херсонський міський суд Херсонської області колегіально у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України,-
встановив:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №22022230000000566 від 08.12.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Прокурором Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_5 до Херсонського міського суду Херсонської області подано клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурором зазначено, шо встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України не перестали існувати, не зменшилися та вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та надасть можливість уникнути кримінальної відповідальності, шляхом: переховування від суду; можливістю незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Обвинуваченим ОСОБА_7 до Херсонського міського суду Херсонської області направлено клопотання, яким останній просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби з покладенням на нього ряду обов'язків. В судовому засіданні в обґрунтування клопотання обвинувачений зазначив, що утримується під вартою вже понад 20 місяців та за цей час прокурором не доведно наявність обгрунтованого обвинувачення. В задоволенні клопотання прокурора просив відмовити. Зазначив про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу, просив його задовольнити.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти заявленого прокурором клопотання. Клопотання ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу підтримав та просив задовольнити.
Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступного.
Приймаючи до уваги, що ухвала суду про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 припиняє свою дію 05 вересня 2025 року, судове провадження не закінчене, прокурором подане відповідне клопотання, суд вважає за необхідне розглянути питання щодо продовження строку дії міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Так, відповідно до вимог п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення-злочину, його тяжкість та суспільне значення, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Суд також бере до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до розділу І КК України належить до злочинів проти основ національної безпеки України, в той час, коли відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався та триває на даний час, що свідчить про високу суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення, а відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених в тому числі й ст.ст. 109-114-2 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).
У наведеному Рішенні Конституційний Суд України зауважує - з огляду на приписи статті 131, частин першої, третьої статті 176, статті 177, частини першої статті 183 Кодексу наголошує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м'якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров'ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов'язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв'язку із цим загрози низці публічних інтересів.
Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу, а ні в якому разі достатність доказів для визнання обвинуваченого винним, оскільки вказане питання вирішується в нарадчій кімнаті при винесенні вироку, лише при оцінці усіх доказів у кримінальному провадженні в їх сукупності.
Оцінюючи наявність ризиків, передбачених пунктами 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення у якому він обвинувачується, суд враховує реальну можливість здійснення незаконного впливу обвинуваченого на свідків, а також враховує суспільну небезпечність інкримінованого йому кримінального правопорушення та високу імовірність ухилення обвинуваченого від суду.
Так, останній обвинувачується у вчиненні злочину, який є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з можливістю призначення додаткових покарань. Звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення такого характеру злочинів КК України виключає. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Слід також зазначити, що матеріали кримінального провадження не містять достатніх та беззаперечних відомостей щодо наявності міцних соціальних зв'язків обвинуваченого, що могли б гарантувати присутність його в межах м. Херсона. Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, суд бере до уваги той факт, що суду потрібно буде допитати ряд свідків для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні. Анкетні дані допитаних під час досудового розслідування свідків обвинуваченому відомі, що не виключає можливість їх подальшого спілкування, за наслідками якого останні можуть змінити свої покази на користь обвинуваченого. При оцінці існування цього ризику суд також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, виключає підстави для скасування чи зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Обставини, на які посилається обвинувачений не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою його належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до останнього менш суворий запобіжний захід. Крім того твердження обвинуваченого про те, що певний закон або норма не була доведена до відома населення, не може бути в даному випадку підставою для скасування або пом'якшення запобіжного заходу, оскільки на цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності наведені обставини, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на менш суворий і з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків, вважає доцільним, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу правової визначеності, продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 строком до 31 жовтня 2025 року включно.
Керуючись ст.178, 183,331, 369-372, ст. 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 31 жовтня 2025 року включно.
В задоволенні клопотання ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3