Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В.
05 вересня 2025 р. Справа № 520/4697/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/4697/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоплачену щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має 2 групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській. Станом на сьогоднішній день перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та користується пільгами, які визначені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Незважаючи на рішення Конституційного суду України відповідач виплатив позивачу у серпні 2024 року щорічну допомогу до Дня незалежності у меншому розмірі, а саме 2900 грн. Не погоджуючись з цим, у листопаді 2024 позивач звернувся до Головного правління Пенсійного фонду України в Харківській області про здійснення позивачу доплати суми грошової допомоги до встановленого законом розміру у 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком. Листом від 06.12.2024р. №34906-37706/Д-03/8-2000/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачу в проведенні донарахування та виплати недоплаченої суми щорічної грошової допомоги. Позивач, вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Рішенням від 28.05.2025 Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позов.
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 по справі № 520/4697/25 та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки Законом України від 20.03.2023 № 2983-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» внесені зміни в частину 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), відповідно до яких Кабінету Міністрів України делеговано повноваження із визначення порядку та розмірів разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551-XII.
Відтак, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова № 369) у 2024 році встановлено, що розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України особам з інвалідністю ІІ групи становить 2900 грн, який і був виплачений позивачу, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у відповідності до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого ВСЗН №2 Московського м. Харкова 06.08.2009, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, та є особою з інвалідністю ІІ групи.
Як зазначає позивач, у серпні 2024 року позивачу було здійснено виплату разову грошової допомоги до Дня Незалежності України в сумі 2900,00 грн.
Листом від 06.12.2024р. №34906-37706/Д-03/8-2000/24 на запит позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачу в проведенні донарахування та виплати недоплаченої суми щорічної грошової допомоги.
Позивач, вважаючи протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виплата позивачу, як інваліду війни ІІ групи в 2024 році разової грошової допомоги у сумі 2900 грн відповідно до приписів постанови КМУ №369, а не статті 13 Закону №3551-XII, є неправомірною та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, враховуючи висновки викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23, вважав необхідним визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який ухвалено з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 2 Закону №3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога запроваджена ще з 01.01.1999 року шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-XIV від 25.12.1998 року та доповненням статті 13 частиною 4 такого змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Надалі ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Так, зокрема, Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року № 107-VI були внесені зміни до ч. 5 ст. 12 Закону №3551-ХІІ виклавши норму в наступній редакції "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак вказані вище зміни були визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі №1-247/2018(3393/18) стаття 13 Закону №3551-XII має застосовуватись в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 року №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 року (далі Закон №2983-IX), частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 було затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Порядок №754).
Відповідно до пункту 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року в такому розмірі:
1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 затверджено Порядок здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2024 року (Дня Незалежності України) в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
Колегія суддів зазначає, що 14 травня 2025 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у зразковій справі № 440/14216/23, предметом спору в якій було питання правомірності виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік особам з інвалідністю внаслідок війни (зокрема, ІІ групи, що аналогічно регулюється статтею 13 Закону №3551-XII) у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, а не у розмірі, обчисленому виходячи з мінімальних пенсій за віком згідно з попередніми редакціями Закону №3551-XII.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
Оскільки фрагмент цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Проаналізувавши висновки, сформульовані Конституційним Судом України в рішеннях від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 22.05.2018 № 5-р/2018, від 01.06.2016 № 2-рп/2016, від 08.10.2008 № 20-рп/2008, від 26.12.2011 № 20-рп/2011та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, Велика Палата Верховного Суду узагальнила, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У статті 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї» (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 № 9-рп/2009).
До того ж, Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1- 4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абзаци другий, четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018).
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частину п'яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.
Винятково законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
На виконання конституційного обов'язку, приписів частини п'ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі № 3551-ХІІ визначила правовий статус ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачила пільги особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13).
20.03.2023 Верховна Рада України прийняла Закон № 2983-IX (набрав чинності 15.04.2023), яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551- XII викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Вирішуючи питання, чи може Держава Україна в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.
Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII), пунктом 5 частини першої якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Отже, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Крім того Велика Палата Верховного Суду під час апеляційного перегляду зразкової справи № 440/14216/23 визначилась стосовно того, чи відповідали внесені законодавцем зміни до Закону № 3551-XII принципу домірності (пропорційності), базуючи свої висновки на встановлених Європейським судом з прав людини критеріях щодо втручання у право на мирне володіння майном.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тож встановлена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим колегія суддів вважала, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям “основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що відповідач застосувавши правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983-IX, яка була чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і є чинною на час вирішення цієї справи, неконституційною не визнавалася та виплативши позивачу як особі з інвалідністю другої групи у 2024 році разову грошову виплату до Дня Незалежності України у розмірі 2900 грн., передбаченому пунктом 3 Порядку, затвердженого Постановою № 369, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене та те, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню, що зумовлює задоволення вимог апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що під час вирішення справи суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову з ухваленням в цій частині постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 по справі № 520/4697/25 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло