04 вересня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 359/12684/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11262/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Опанасюка І.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, витребування майна та стягнення моральної шкоди, -
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом про визнання договору № 3248/2023/4123115 від 02 жовтня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо продажу транспортного засобу (автомобіля) Nissan Patrol (моделі 4200, 1997 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 ) недійсним, витребування вказаний транспортний засіб на корить ОСОБА_1 та стягнення моральної шкоди у розмірі по 50 000, 00 грн з кожного відповідача, а також стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 1-61).
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 просив у позові відмовити у повному обсязі і посилався на те, що відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу він діяв від імені ОСОБА_1 на підставі Доручення продавця. У випадку відсутності повноважень на здійснення певного роду дій у сервісному центрі, він не зміг би вчинити будь-який правочин. Також, він вважає, що вартість автомобіля у розмірі 243 880, 00 грн є об'єктивною та відповідає дійсній його вартості на час розгляду справи (т. 1 а.с. 135-141).
Стосовно витребування автомобіля на користь позивача, вважає що позовна вимога заявлена некоректно. В обґрунтування посилається на правові висновки ВПВС викладені у постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 та від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 у яких вказано, що ефективним способом порушеного права одного з подружжя, який є власником майна, в разі повернення відчуженого майна, є визнання недійсності договору за яким майно перейшло до іншого набувача. При цьому, обов'язковим для встановлення судом є добросовісність набувача за таким договором.
Крім того, зазначав, що майно яке просить витребувати позивач не визнано спільним частковим майном, та не перебувало у власності одного з подружжя, а є спільним майном подружжя, яке набуте під час шлюбу, то витребування такого майна можливе на користь обох співвласників (подружжя) а не одного з них.
Також вважав, що позивачем до справи не додано жодного доказу, що прямо чи опосередковано підтверджує заподіяння позивачу душевних страждань, або дає можливість оцінити ступінь порушення її нормального способу життя, з чого можна встановити характер та обсяг моральних страждань.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, витребування майна та стягнення моральної шкоди - відмовлено (т. 1 а.с. 217, 220-223).
Не погодившись з рішенням районного суду, 01 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шморгун Р.М. направив безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу через систему «Електронний суд», у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити рішення суду, яким задовольнити позов у повному обсязі (т. 2 а.с. 1-11).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норма матеріального та процесуального права.
Вважав, що судом першої інстанції було безпідставно проігноровано вимоги Сімейного кодексу України, зазначені у позовній заяві. Позивач вважає, що вона не надавала письмову і нотаріально посвідчену згоду на вчинення правочину щодо продажу автомобіля, відповідно до договору купівлі-продажу № 3248/2023/4123115 від 02 жовтня 2023 року, відповідачеві ОСОБА_2 на продаж відповідачу ОСОБА_3 автомобіля за ціною - 10 000, 00 грн.
Договір купівлі-продажу між відповідачами було укладено 02 жовтня 2023 року, а не 01 лютого 2023 року, як помилково зазначає суд першої інстанції.
Представник апелянта звертав увагу, що під час надання відповідей на питання представника позивача у судовому засіданні 02 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_2 повідомив суду, що договір купівлі-продажу було укладено для переоформлення автомобіля відповідно до домовленостей з колишньою дружиною, так як по усній домовленості вони помінялись автомобілями і він сам собі не міг продати автомобіль за поясненням працівників ТСЦ МВС № 3248. Однак на уточнююче питання судді, які є докази прохання позивачки продати автомобіль, відповідач повідомив, що таких доказів у нього немає. Коли суддя задав запитання, що не розуміє справжньої причини укладання договору купівлі-продажу між відповідачем ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (чоловіком і дружиною), відповідач ОСОБА_2 пояснив, що договір купівлі-продажу було укладено у зв'язку із тим, що автомобіль був зареєстрований у місті Києві і страховка на автомобіль коштувала - 2 000, 00 грн на рік і тому він хотів, щоб автомобіль перереєстрували до Київської області, щоб сплачувати меншу страховку у розмірі 1 100, 00 грн.
Також відповідач ОСОБА_2 на додаткове питання представника позивача про можливий поділ коштів від продажу автомобіля між колишнім подружжям та усною вказівкою позивачки на продаж автомобіля вже відповів, що насправді усну вказівку на продажу автомобіля давав батько позивачки, а не позивачка, як він вказував декілька хвилин тому.
На уточнююче питання судді, чи узгоджував відповідач ОСОБА_2 ціну автомобіля у розмірі 10 000, 00 грн з позивачкою, відповідач відповів, що вартість автомобіля не узгоджував і 1/2 частину коштів не збирався віддавати позивачці. На питання судді, чи має позивач, на думку відповідача ОСОБА_2 , право на частину коштів від продажу автомобіля, відповідач ОСОБА_2 повідомив, що мабуть позивачка має право на частину коштів.
Під час надання відповідей на питання представника позивачки у судовому засіданні 02 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_3 повідомила суду, що вона знала про те, що автомобіль належить колишній дружині її чоловіка і вона сплатила кошти відповідачу ОСОБА_2 за автомобіль, зазначені у договорі купівлі-продажу у розмірі 10 000, 00 грн готівкою, жодних квитанцій або розписок про сплату у неї немає. Також відповідач ОСОБА_3 повідомила суду, що у неї немає посвідчення водія і з 2023 року по квітень 2025 року вона його не отримувала.
Також суд першої інстанції не дав оцінку пункту 1.2, 1 розділу «Загальні положення» договору купівлі-продажу продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу за даним договором, належить йому на праві власності, необтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.
Представник апелянта звертав увагу, що вартість автомобіля суттєво занижена, а саме згідно з пунктом 3.1 договору ціна транспортного засобу складає 10 000, 00 грн, хоча ринкова вартість автомобіля станом на 30 травня 2023 року, згідно із звітом про оцінку легкового автомобіля, проведеного ФОП ОСОБА_4 від 30 травня 2023 року становила 560 000, 00 грн.
Представник позивача зауважував в апеляційній скарзі, що, згідно з висновками ПП «Авто-Експрес», доданих до клопотання про приєднання доказів у справі, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Куксюка А.Л. від 19 липня 2024 року, ринкова вартість колісного транспортного засобу Nissan Patrol (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) складала вже 243 880, 00 грн.
Як наголошував представник позивачки в апеляційній скарзі, вона ніколи не надавала відповідачеві ОСОБА_2 усної або письмової згоди на продаж транспортного засобу Nissan Patrol (моделі 4200, 1997 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 ). Єдине, що надала позивач відповідачеві ОСОБА_2 у 2023 році, це довіреність на управління автомобілем та продаж автомобіля після розгляду справи про поділ спільного майна подружжя.
Також на думку позивачки є помилковим твердження суду першої інстанції, зазначені у рішенні суду щодо наданого позивачкою права керування автомобілем, вказаним у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , як доказ надання згоди відповідачеві ОСОБА_2 на продаж автомобіля.
Так у рішенні суду першої інстанції зазначений висновок, що позивач стверджує, що вона не надавала ОСОБА_2 усної або письмової згоди на продаж автомобіля марки «NISSAN PATROL», лише у 2023 році надала відповідачу довіреність на управління вказаним автомобілем. Твердження позивача спростовуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , де зазначено про те, що вказаним автомобілем має право керувати ОСОБА_2 та копією довіреності від 08 травня 2023 року, посвідченою приватним нотаріусом Гавришкевичем О.П., зареєстрованою в реєстрі за №902.
Отже, у разі спростування презумпції правомірності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, всі права, набуті під час продажу на підставі якого за відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на автомобіль, не повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню. Враховуючи наведене, автомобіль, що яке предметом спору, залишився у володінні позивача і відповідача ОСОБА_2 , які є його власниками і користувачами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шморгун Р.М. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 , його представник - адвокат Куксюк А.Л. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Позивач ОСОБА_1 до суду не прибула, про розгляд справи судом 04 вересня 2025 року була сповіщена 28 червня 2025 року про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення суду. Факт належного повідомлення позивача ОСОБА_1 не заперечував в суді її представник - адвокат Шморгун Р.М. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т.2 а.с. 26-37).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вищезазначене і вимоги частини дев'ятої ст. 128, частини п'ятої ст. 130, частини другої ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволеннюза таких підстав.
Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що 26 січня 2005 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 66, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 17).
05 червня 2020 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/10818/19, що набрало законної сили 07 липня 2020 року, розірвано шлюб ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 26 січня 2005 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 66 (т. 1 а.с. 18-19).
Під час шлюбу, у 2009 році, сторони придбали автомобіль марки «NISSAN PATROL», 1997 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами першою, третьою статті 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Вказаний транспортний засіб перебував у правовому режимі спільного сумісного майна подружжя, незважаючи на те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 власником вказаного автомобіля зазначена лише позивач ОСОБА_1 .
Також, вказаним автомобілем мав право керувати ОСОБА_2 , про що зазначено у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 20).
У матеріалах справи міститься копія довіреності від 08 травня 2023 року, видана приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу Львівської області Гавришкевич О.П. і зареєстрована в реєстрі за № 902, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 здавати в оренду, експлуатувати, передавати у позичку, продати за встановленим законом порядком, належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортний засіб серії НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-1 УДАІ в м. Києві, дата реєстрації 19 лютого 2009 року, марки NISSAN, моделі PATROL, 1997 року випуску, колір зелений, тип легковий універсал, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , а також керувати ним на території України та за її межами на час дії довіреності (т. 1 а.с. 213).
Цією довіреністю ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 право представляти її інтереси в органах нотаріату, відповідних органах Державтоінспекції, органах МВС, сервісних центрах МВС України та органах, що займаються реєстрацією транспортних засобів, поліції, страхових органах, або в будь-яких установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та продажем ТЗ, його страхуванням, переобладнанням (зміна типу і моделі ТЗ, кольору, заміна у встановленому порядку двигуна, кузова, інших деталей), ремонтом, проходженням технічного огляду, визначати на власний розсуд місце стоянки ТЗ, зняти ТЗ з обліку, якщо у тому буде потреба; одержати транзитний номер; подавати та отримувати необхідні довідки та документи, включаючи заяви, дублікат реєстраційного документу у разі його втрати; підписати договір щодо продажу ТЗ на умовах та за ціну на розсуд повірених, отримати страхові відшкодування, отримати належні їй грошові суми за вищезазначеним договором, вчиняти також всі юридично значимі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності (т. 1 а.с. 213).
Довіреність видана з правом передовір'я повноважень третім особам, терміном на один рік, строком дії до 08 травня 2024 року.
З посвідченої копії довіреності від 08 травня 2023 року вбачається, що будь-яких застережень та умов щодо її використання, як-то, продаж автомобіля лише після розгляду справи про поділ спільного майна подружжя, не було встановлено.
Колегія суддів апеляційного суду встановила, що договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3248/2023/4123115 від 25 жовтня 2023 року укладений ОСОБА_1 (продавець), в особі ОСОБА_2 на підставі доручення продавця з однієї сторони, та ОСОБА_3 (покупець) (т. 1 а.с. 211-212).
Відповідно до пункту 1 договору № 3248/2023/4123115 від 25 жовтня 2023 року, продавець [тобто ОСОБА_1 , від імені котрої діяв ОСОБА_2 ] гарантує, що майно, що є предметом продажу за даним договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.
Відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371), у редакції, чинній станом на 25 жовтня 2023 року (дата укладення оспорюваного договору), не були передбачені вимоги про надання продавцем документів, що підтверджують вартість (звіт (акт) про оцінку/висновок експерта про оцінку/відомості про середньоринкову вартість) транспортного засобу.
Відтак, ціна у договорі відчуження рухомого майна встановлювалася за домовленістю сторін правочину, на що також ОСОБА_1 уповноважила свого повіреного ОСОБА_2 , згідно з нотаріальною довіреністю від 08 травня 2023 року.
За пунктом 2 договору № 3248/2023/4123115 від 25 жовтня 2023 року за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 10 000, 00 грн.
Представник апелянта звертав увагу, що вартість автомобіля суттєво занижена - до 10 000, 00 грн., посилаючись на звіт про оцінку легкового автомобіля «NISSAN PATROL», проведеного ФОП ОСОБА_4 від 30 травня 2023 року, згідно з яким вартість авто складає 560 000, 00 грн, та висновки ПП «Авто-Експрес», відповідно до яких ринкова вартість колісного транспортного засобу Nissan Patrol (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) складала вже 243 880, 00 грн.
Адвокат Шморгун Р.М. вказував, що оригінали звітів містяться у матеріалах справи № 359/5600/23 у провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Втім і копії звіту про оцінку легкового автомобіля «NISSAN PATROL», згадуваних стороною апелянта, не були подані до суду першої інстанції.
Підпис продавця у договорі № 3248/2023/4123115 від 25 жовтня 2023 року за ОСОБА_1 поставив уповноважений на здійснення продажу нотаріально посвідченою довіреністю останньої ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 212).
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що спірний правочин купівлі-продажу транспортного засобу № 3248/2023/4123115 від 25 жовтня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 , від мені якої діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , був укладений у період дії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу Львівської області Гавришкевич О.П. і зареєстрована в реєстрі за № 902 від 08 травня 2023 року, яка не була відкликана або скасована достроково і станом на 25 жовтня 2023 року була чинною.
Таким чином, встановлено, що згода ОСОБА_1 на продаж автомобіля була надана шляхом видачі ОСОБА_2 довіреності посвідченої нотаріально і зареєстрованої у передбаченому законом порядку, якою, зокрема, він був уповноважений підписати договір щодо продажу ТЗ на умовах та за ціну на його розсуд повіреної особи, і отримати належні грошові суми за вищезазначеним договором.
Отже доводи позивачки, наведені у позовній заяві та в апеляційній скарзі про те, що такої згоди ані в усній, ані в письмовій формі вона ніколи не надавала, спростовуються наданою нею довіреністю від 08 травня 2023 року.
Статтею 68 Сімейного кодексу України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відсутність згоди одного із співвласників колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Наявність такої згоди підтверджується нотаріально посвідченої довіреністю від 08 травня 2023 року (т. 1 а.с. 213).
Відповідно суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вирішуючи спір сторін, про відмову у задоволенні позову.
Вимога про стягнення моральної шкоди є похідною до основної вимоги, а тому не підлягає задоволенню.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову, оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення -05 вересня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов