Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/12814/2025
м. Київ Справа № 379/861/24
04 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шабрацького Г.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Таращанської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на завершення приватизації, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Таращанського районного суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Таращанської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на завершення приватизації.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина, яку прийняли її діти : ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . На ім'я позивача були видані свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,2480, цільове призначення цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Кут, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності та свідоцтво на житловий будинок, 579 кв.м- загальної площі з господарськими будівлями та спорудами що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Кут, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності. Спадкоємці після ОСОБА_4 заключили договір про поділ спадкового майна, до договору не була включена земельна ділянка площею 0,30 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 між ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 яка була передана у приватну власність. Рішенням Веселокутської сільської ради від 19 липня 1996 року ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_4 , на час смерті ОСОБА_4 ділянка була у її користуванні.
23.01.2024 позивач звернувся до Таращанської міської ради з заявою «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами села Веселий Кут. 05.02.2024 позивач отримав відповідь: «Відповідно до п. 5 п. 27 Розділу Х Земельного кодексу України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом». А також, що заява може бути розглянута Виконавчим комітетом Таращанської міської ради після скасування воєнного стану.
Вказує, що відповідач порушує його права, то з викладених обставин він змушений звернутися до суду за захистом свого права.
З огляду на вище викладене, просив суд визнати право на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,32 га, на полі з кадастровим номером 3224481201:02:001 земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Веселий Кут Білоцерківського району Київської області на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язати Виконавчий комітет Таращанської міської ради м. Тараща, Білоцерківського району Київської області дати дозвіл на розробку проекту землеустрою для завершення приватизації та отримання державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,32 га на полі з кадастровим номером 3224481201:02:001 земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Веселий Кут Білоцерківського району Київської області на ім'я ОСОБА_1 .
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Таращанської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на завершення приватизації - відмовлено.
02 червня 2025 року позивач ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року та постановити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що з 19.07.1996 року спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні членів сім'ї ОСОБА_7 , а станом на час звернення до суду з позовом, спірна земельна ділянка знаходиться в одноосібному користуванні позивача.
Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що право власності на земельну ділянку виникло у ОСОБА_7 на підставі рішення Веселокутської сільської ради Таращанського району від 19.07.1996 року №70-УІІІ-ХХІІ, після смерті ОСОБА_7 , право перейшло до ОСОБА_4 , а після її смерті, права перейшли до спадкоємців. Зазначені обставини встановлені в рішенні Таращанського суду віл 28.07.2015 року (справа № 379/9/15-ц).
Зазначає, що 21.01.2024 він звернувся з заявою до Таращанської міської ради в якій просив дати право на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 , проте 05.02.204 позивач отримав відмову. В подальшому позивач, у відповідь на лист відповідача, надав свої пояснення в яких зазначив, що земельна ділянка перебуває у приватній власності і що метою звернення є необхідність завершити процес приватизації шляхом одержання державного акту на право власності.
06 серпня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника Виконавчого комітету Таращанської міської ради Кривошеєва Михайла надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначав, що позивач звертався до Таращанської міської ради з заявою про надання права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на земельну ділянку на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами с. Веселий Кут, Білоцерківського району Київської області.
Вказує на те, що виконавчий комітет Таращанської міської ради надав позивачу проміжну відповідь, в якій зазначив, що заява буде розглянута Таращанською міською радою після скасування воєнного стану в Україні або внесення відповідних змін у земельне законодавства.
Отже, на думку представника, Таращанська міська рада не відмовляла позивачу і розгляді його заяви, а надала пояснення про причини неможливості негайного задоволення прохальної частини даної заяви.
Звертає увагу суду на те, що право користування земельною ділянкою настає з моменту державної реєстрації цього права, а не з моменту, коли особа фактично почала користуватись земельною ділянкою.
З огляду на вище викладене, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
25 серпня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника відповідача Виконавчого комітету Таращанської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
03 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами.
Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами поштового зв'язку. 28 липня 2025 року до Київського апеляційного суду повернулась поштова кореспонденція без вручення, причина «за закінченням терміну зберігання».
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Веселокутської сільської ради Таращанського району від 19.07.1996 року №70-УІІІ-ХХІІ передано ОСОБА_7 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку 0.57 га в т.ч. по АДРЕСА_1 між садибами ОСОБА_6 та ОСОБА_9 0,27 га, на полі № 2 між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 0,30 га. для ведення особистого підсобного господарства (а.с.30).
Згідно довідки №647 від 22.08.2003 року Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 (а.с.31).
На підставі заяви ОСОБА_4 від 06.09.2003 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину майна спадкодавця ОСОБА_7 , в переліку спадкового майна оспорювана земельна ділянка не зазначена (а.с. 27).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с24).
Згідно повідомленням Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області № 02-11/205 від 31.07.2014 року, ОСОБА_4 користувалась земельною ділянкою площею 0,32 га, призначену для ведення особистого селянського господарства (а.с.32).
Відповідно до договору про поділ спадкового майна від 25.09.2014 року ОСОБА_1 перейшло відповідно до свідоцтва про право на спадщину, з урахуванням домовленостей за цим договором, право власності на житловий будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0.248 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, державний акт ЯК №326120 (а.с.28).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.09.2014, виданого приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Федкевич Н.М., позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0.248 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3224481201:02:001:0032, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Кут, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №326120; ( а.с.25).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.09.2014 виданого приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Федкевич Н.М. позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок 1971 року побудови, що має 57.8 кв.м.- загальної площі та 47,1 кв.м- житлової площі з господарськими будівлям та спорудами який розташований за адресою АДРЕСА_1 Кут, яка належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04.01.1991 року Веселокутською сільською радою Таращанського району Київської області ( а.с.26).
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 28.07.2015 у цивільній справі № 379/9/15 встановлено, що згідно з рішенням Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області від 22.02.2008 року № 106-22-У ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо безоплатної передачі у приватну власність земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,57 га в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,25 га; для особистого селянського господарства 0,32 га.
На земельну ділянку площею 0,32 га технічну документацію із землеустрою виготовити ОСОБА_4 не встигла, а спадкоємцям після ОСОБА_4 Веселокутська сільська рада Таращанського району Київської області відмовила у праві на приватизацію земельної ділянки площею 0,32 га з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства (а.с.8-10).
За змістом зазначеного судового рішення встановлено, що за життя ОСОБА_4 не приватизувала земельної ділянки площею 0,32 га з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства.
23.01.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 , яка знаходиться на полі з кадастровим номером 3224481201:02:001 (а.с.33).
05.02.2024 відповідач надав відповідь позивачу на звернення, що за п. 5 п. 27 роздіду Х Земельного Кодексу України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом. Враховуючи вищенаведене, повідомили що заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства від 01.02.2024 буде розглянута Таращанською міською радою після скасування воєнного стану в Україні або внесення відповідних змін у земельному законодавстві.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Таращанської міської ради про визнання права на завершення приватизації, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав відповідачем, оскільки Виконавчий комітет Таращанської міської ради не відмовляв позивачу у розгляді його заяви щодо визнання права на завершення приватизації, а надав пояснення про причини неможливості негайного задоволення прохальної її частини його.
Колегія суддів погоджується з такими виносками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц зазначено, що частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність державної реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Дозвіл на розробку проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника.
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16.
Судом встановлено, що згідно з судового рішення Таращанського районного суду Київської області від 28.07.2015 у цивільній справі № 379/9/15 встановлено, що рішенням Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області від 22.02.2008 року № 106-22-У ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо безоплатної передачі у приватну власність земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,57 га в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,25 га; для особистого селянського господарства 0,32 га.
На земельну ділянку площею 0,32 га технічну документацію із землеустрою виготовити ОСОБА_4 не встигла, а спадкоємцям після смерті ОСОБА_4 , Веселокутська сільська рада Таращанського району Київської області відмовила у праві на приватизацію земельної ділянки площею 0,32 га з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства (а.с.8-10).
За змістом зазначеного судового рішення слідує, що за життя ОСОБА_4 не приватизувала земельної ділянки площею 0,32 га з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства.
23.01.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 яка знаходиться на полі з кадастровим номером 3224481201:02:001 (а.с.33).
Право позивача на завершення приватизації спірної земельної ділянки, відповідачем-Виконавчим комітетом Таращанської міської ради, як розпорядником землі не оспорюється, як не оспорюється й іншими учасниками справи.
Таким чином, як на момент звернення позивача з даним позовом, так і в ході судового розгляду, його право на завершення приватизації земельної ділянки, ніким не оспорюється, а тому відсутні правові підстави для його захисту в судовому порядку.
Крім того, виконавчий комітет Таращанської міської ради надав позивачу проміжну відповідь в якій зазначив, що заява буде розглянута Таращанською міською радою після скасування воєнного стану в Україні або внесення відповідних змін у земельне законодавства.
Отже, відповідач не відмовляв позивачу у розгляді його заяви, а надав пояснення про причини неможливості негайного задоволення прохальної частини даної заяви.
Таке рішення позивачем не оскаржувалось.
За таких обставин відсутні підстави для захисту права позивача на завершення приватизації земельних ділянок, оскільки такі його права жодним чином не порушені та ніким не заперечуються.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 без задоволення.
Рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2025 року
Головуючий: Судді: