04 вересня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/12673/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника відповідача - адвоката Вітліної М. О., в інтересах ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шкварка Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Цимбал І. К.
від 05 травня 2025 року
у цивільній справі № 756/1239/25 Дарницького районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про стягнення безпідставно набутих коштів,
В січні 2025 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути безпідставно набутих грошових коштів, посилаючись на те, що між сторонами були укладені спочатку усна, а в подальшому письмова угода від 01.03.2021 про виконання будівельних робіт, проте відповідач умови угоди не виконував, а оплачені позивачем кошти не повернув, після чого позивач скористалась одноосібним правом на розірвання угоди та вимагає повернення відповідачем отриманих від неї коштів, як безпідставно набутого майна.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Шкварко А. В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов в повному обсязі.
На думку апелянта, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки не застосував статтю 1212 Цивільного кодексу України (ЦКУ). Згідно з цією статтею, особа, що набула майно за рахунок іншої без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути його. Апелянт стверджує, що підставою для утримання грошей відповідачем стало розірвання договору підряду, що призвело до відпадання правової підстави для їх збереження. Позивач уклала усний, а потім письмовий договір підряду з відповідачем на проведення ремонтно-будівельних робіт та закупівлю матеріалів, передавши йому 8400 доларів США. Оскільки відповідач не виконав умови договору, позивач заявила про його розірвання та звернулася до суду з вимогою повернути кошти. Апелянт посилається на статтю 849 ЦКУ, яка передбачає право замовника відмовитися від договору, якщо підрядник не розпочав роботу вчасно або виконує її настільки повільно, що закінчення в строк є неможливим. Також, апелянт зазначає, що суд не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2019 року, яка підтверджує можливість застосування статті 1212 ЦКУ у випадках, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства. Зазначається, що суд не повно і не всебічно дослідив надані докази, зокрема докази відсутності виконання робіт, відсутності повернення коштів та відсутності відповіді відповідача на претензію. Апелянт стверджує, що надав усі наявні в нього письмові докази та пояснення. На думку апелянта, суд мав би керуватися принципом змагальності сторін та оцінювати докази на підставі повного та об'єктивного дослідження, як того вимагає Цивільний процесуальний кодекс України.
20.08.2025 відповідач, ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить суд залишити без змін рішення Дарницького районного суду міста Києва. Щодо строку подання відзиву відповідач пояснює, що отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги лише 14 серпня 2025 року. Зазначає, що позивачка вказала неправильну адресу для листування, тому документи не могли бути отримані раніше. Вважає, що датою отримання є 15 серпня 2025 року, а відтак, строк на подання відзиву обчислюється з 16 серпня 2025 року. Оскільки відзив був поданий 20 серпня 2025 року, він вважає, що строк, визначений судом, було дотримано.
Відповідач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та стверджує, що позивачка надає неправдиві відомості, намагаючись ввести суд в оману. Зазначає, що не набував кошти безпідставно, оскільки між сторонами існувала домовленість про проведення ремонтно-будівельних робіт. Отримані 8400 доларів США були відпрацьовані ним у повному обсязі, а відсутність актів приймання-передачі виконаних робіт не є доказом невиконання, а навпаки, виконання підтверджується іншими письмовими доказами, такими як заяви до керуючої компанії та попередні позовні заяви самої позивачки, в яких вона скаржилася лише на частину виконаних робіт. Крім того, відповідач наголошує на суперечливій поведінці позивачки, яка продовжувала передавати йому кошти навіть через рік після, за її словами, його бездіяльності. Також відповідач стверджує, що немає підстав для застосування статті 1212 ЦК України, оскільки кошти були отримані на підставі чинного договору, який не був розірваний у встановленому законом порядку. Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою статтю 1212 ЦК України можна застосовувати лише тоді, коли правова підстава для набуття майна була скасована, визнана недійсною, припинена або її не було взагалі. При цьому, відповідач зауважує, що посилання позивачки на розірвання договору в односторонньому порядку на підставі статті 849 ЦК України виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України. Відповідач також зазначає, що позивачка не надала доказів, які б підтверджували її право на одностороннє розірвання договору, як-от: склад та обсяг робіт, прострочення їх виконання, належне виконання нею своїх обов'язків. Відповідач вважає, що вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі статті 625 ЦК України є необґрунтованими. Він пояснює, що оскільки не доведено виникнення основного зобов'язання щодо повернення коштів, то відсутні й підстави для застосування статті 625 ЦК України. Відповідач зазначає, що вимога про сплату інфляційних втрат та процентів річних є додатковою до основної вимоги, і якщо основна вимога не доведена, то й додаткова не може бути задоволена.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Вітліна М. О. проти задоволення апеляційної скарги заперечила з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Позивач та його представник у судове засідання повторно не з'явились. При цьому представник - адвокат Шкварко А. В. вдруге надіслав клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із неможливістю прибуття та участю в іншому судовому засіданні у Житомирському апеляційному суду.
Клопотання колегією суддів залишено без задоволення, адже про засідання Шкварко А. В. , був завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи, не надав доказів поважності неприбуття у судове засідання 17.07.2025, що було відкладено, зокрема за його клопотанням, а неявка представника не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 01.03.2021 між сторонами укладений договір підряду на проведення ремонтно-будівельних робіт в квартирі АДРЕСА_1 .
Предметом договору сторони визначили, що замовник доручає, а виконавець надає кошторис робіт та матеріалів, та забезпечує проведення ремонтно-будівельних робіт з дотриманням діючих технічних умов на ремонт жилих приміщень, згідно кошторису робіт (додаток № 1), який є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.1).
16.07.2021 позивач звернулась до відповідача з претензією про те, що проведені останнім роботи є неякісними і необхідність усунути недоліки або повернути сплачені кошти в розмірі 8400 доларів США, що в еквіваленті становить 233 460 грн (а.с. 10, 11, 14).
Рішенням від 26.07.2022 Дарницького районного суду м. Києва, що залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.12.2023, встановлено, що між сторонами був укладений договір підряду, а також відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , про стягнення збитків завданих неналежним виконанням договору з ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що такий договір не розірваний (а.с. 43 - 66).
Звертаючись з даним позовом, позивач вказувала про те, що між сторонами були укладені спочатку усна, а в подальшому письмова угода про виконання будівельних робіт, проте відповідач умови угоди не виконував, а оплачені позивачем кошти не повернув, після чого позивач скористалась одноосібним правом на розірвання угоди та вимагає повернення відповідачем отриманих від неї коштів, як безпідставно набутого майна, у порядку, визначеному ст. 1212 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що грошові кошти були передані в межах чинних договірних відносин. Набуття майна в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Суд дійшов висновку, що оскільки договір підряду не був розірваний у встановленому законом порядку, передані кошти не можуть вважатися безпідставно набутим майном.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Спірні правовідносини у даній справі пов'язані з наявністю/відсутністю підстав для розірвання Договору.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 та від 26.05.2020 у справі № 908/299/18).
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Судом встановлено, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі укладеного Договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Глава 61 Цивільного кодексу України у параграфах 2 - 4 регулює окремі різновиди договорів підряду. Тому загальні норми параграфа 1 глави 61 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до окремих видів договорів підряду, передбачених цим Кодексом.
Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частиною 3 статті 858 Цивільного кодексу України.
Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1);
- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2);
- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3);
- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).
Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання. Одностороння відмова від договору допускається лише у випадках, якщо це прямо встановлено законом або договором. Якщо такого права немає, намір розірвати договір може бути реалізований тільки за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення домовленості - через суд.
Аналіз матеріалів справи показує, що жоден з цих способів припинення договірних відносин не був реалізований належним чином. Зокрема, немає згоди сторін на розірвання, відповідач заперечує проти розірвання і стверджує, що він виконав роботи.
Немає рішення суду про розірвання й позивачка не висувала такої вимоги у судовому порядку, що підтверджується змістом її позовної заяви та висновками суду в суміжній справі (№ 753/232/22) за участі тих самих сторін, у якій встановлено, що договір є чинним.
Окрім іншого, немає належної односторонньої відмови, адже хоча позивачка у позові стверджує, що вона скористалася цим правом, її дії (претензія з вимогою або усунути недоліки, або повернути гроші) не можуть вважатися односторонньою відмовою, яка автоматично припиняє договірні відносини. Верховний Суд розрізняє підстави для відмови від договору. У разі, якщо підрядник виконав роботу неналежним чином (що, за словами позивачки, мало місце у попередній справі), замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Сама ж відмова, що не підкріплена належними доказами її законності, не призводить до припинення договору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позивачка скористалася правом на розірвання договору, є безпідставними. Наявні документи свідчать про те, що договірні відносини між сторонами не припинилися у встановлений законом спосіб, і договір підряду є чинним.
Наявність чинного договору підряду виключає застосування статті 1212 ЦК України про безпідставне набуття майна. Глава 83 ЦК України (про безпідставне набуття майна) застосовується лише тоді, коли між сторонами немає договірних відносин або якщо договір був розірваний. Набуття майна (коштів) в рамках виконання договірного зобов'язання не може вважатися безпідставним. Правова підстава для отримання коштів існувала і не відпала.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що між сторонами існували договірні правовідносини, що виключає можливість вважати грошові кошти, передані позивачем відповідачу, безпідставно набутим майном. Суд встановив, що чинний договір або інший правочин є достатньою і належною правовою підставою для набуття майна, в даному випадку - отримання грошових коштів. Суд також врахував, що для застосування положень статті 1212 ЦК України, правова підстава для набуття майна, якою є договір, повинна бути скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Оскільки між сторонами був укладений договір підряду, який є чинним і не розірваний у встановленому законом порядку, передані кошти не можуть вважатися безпідставно набутими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Шкварка Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 вересня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов