04 вересня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/12339/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області
у складі судді Анапріюк С. П.
від 23 квітня 2025 року
у цивільній справі № 381/95/25 Фастівського міськрайонного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
про встановлення факту самостійного виховання дитини,
У січні 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач з відповідачем 18.09.2010 зареєстрували шлюб. Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 .
До 2019 року сторони проживали разом однією сім'єю у м. Фастів Київської області. У 2019 році ОСОБА_2 покинула позивача з дитиною та пішла жити до іншого чоловіка, тому ОСОБА_1 самостійно займається вихованням і утриманням свої доньки, яка зареєстрована та проживає з ним.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . Шлюб розірвано рішенням суду від 14 грудня 2022 року.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з відповідачки на його користь на утримання дитини.
17.02.2023 Фастівський міськрайонний суд Київської області задовольнив його заяву та стягнув аліменти з ОСОБА_2 на утримання їхньої дитини. Однак ОСОБА_2 не сплачує аліменти та станом на 15.12.2024 має заборгованість у розмірі 74 789,82 грн, перебуває в Єдиному реєстрі боржників.
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом про визначення місця проживання дитини разом з батьком. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2024 позов задоволено та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 .
Підставою для звернення до суду з цим позовом позивач зазначає ту обставину, що він як громадянин України у зв'язку із військовою агресією рф повинен захищати Україну, однак на його утриманні перебуває донька.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що він самостійно виховує доньку ОСОБА_3
16.02.2024 позивач отримав відповідь, згідно з якою йому повідомлено про необхідність з'явитися до ТЦК з метою уточнення облікових даних, крім того, повідомлено, що з метою отримання відстрочки від призову йому необхідно надати оригінал свідоцтва про народження дитини та рішення суду про визначення місця проживання дитини або ж рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету про визначення місця проживання дитини з батьком.
Після отримання рішення суду ОСОБА_1 повторно звернувся до ТЦК з аналогічною заявою, однак отримав відмову, за змістом якої йому повідомлено про те, що у зв'язку зі змінами в законодавстві, зокрема у Постанові Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 він повинен надати судове рішення, яким встановлено юридичний факт утримання та виховання ним дитини.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Позивач зазначав, що встановлення цього факту є необхідним для захисту прав та інтересів його доньки ОСОБА_3 , а також прав та інтересів позивача, який займається самостійним вихованням та утриманням дитини, для оформлення соціальної допомоги та вирішення інших питань пов'язаних із вихованням дитини, навчанням, вихованням і відпочинком, а також вирішенням питання про надання йому відстрочки від мобілізації.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року відмовлено у задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апелянт зазначає, що суддя у рішенні вказує на можливість врегулювання питання виховання дитини шляхом згоди між батьками. Однак, за його словами, мати дитини фактично усунулась від виконання батьківських обов'язків, не підтримує зв'язок з дитиною, не сплачує аліменти та двічі не з'явилася до суду, що унеможливлює досягнення згоди. Представник Органу опіки та піклування також підтвердила, що дитина матері не потрібна, а бабусі важко займатися вихованням через поважний вік. Апелянт наголошує, що Орган опіки не має повноважень вирішувати такі питання. Суд не звернув уваги на ці обставини.
Апелянт стверджує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є критично важливим для підтвердження його статусу єдиного опікуна, що, в свою чергу, є підставою для відстрочки від мобілізації згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Посилається на лист територіального центру комплектування (ТЦК), в якому зазначено, що для отримання відстрочки потрібне саме судове рішення. Апелянт вважає, що суд фактично проігнорував мету його звернення.
Стверджує, що суд порушив норми ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 16 ЦКУ, які гарантують право кожної особи на судовий захист своїх порушених прав та інтересів, не застосував норми п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, що дозволяє встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, та ч. 2 ст. 315 ЦПК України, яка дозволяє встановлення інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.
Апелянт вважає, що висновок суду про неможливість встановлення факту одноосібного виховання дитини в безспірному порядку або за домовленістю батьків містить логічну суперечність, оскільки це означає, що єдино допустимий спосіб - це позовне провадження.
Апелянт звертає увагу, що суд мав застосувати правову позицію Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц від 17.10.2018, яка дозволяє судове встановлення юридичного факту у позовному провадженні, якщо інший процесуальний спосіб реалізації права неможливий. Апелянт зазначає, що він звертався до суду у порядку позовного провадження, оскільки раніше було відмовлено у відкритті справи в порядку окремого провадження.
Апелянт вважає, що суддя виступила на боці матері дитини, яка не виконує батьківські обов'язки, чим порушила ст. 141 СК України щодо рівності прав та обов'язків батьків. Він стверджує, що згадка про можливість позбавлення батьківських прав є недоречною та свідчить про упереджений та необ'єктивний розгляд справи, що порушує ч. 1 ст. 2 ЦПК України про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ. Апелянт наголошує, що його позов спрямований на реалізацію гарантій, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а не на спір про права на дитину.
Суд встановив низку обставин (розірвання шлюбу, проживання дитини з батьком, відсутність участі матері, заборгованість по аліментах, участь батька у житті дитини), але ці висновки не були узагальнені судом як юридичний факт самостійного виховання та утримання дитини. Апелянт вважає, що це є підставою для скасування рішення, оскільки порушено ч. 2 ст. 263 ЦПК України, а також не враховано правову позицію Верховного Суду щодо тлумачення поняття «одинокий батько».
Апелянт звертає увагу на воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні. Він зазначає, що суд ухвалив відмовне рішення, не врахувавши принцип найкращих інтересів дитини, закріплений у статті 3 Конвенції про права дитини та Декларації прав дитини. Апелянт підкреслює, що саме він забезпечує дитину всім необхідним, і його мобілізація залишить дитину напризволяще, без належної турботи та виховання. Встановлення юридичного факту є необхідним для захисту прав дитини та її належного соціального становлення.
Правом подачу відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Від Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області надійшла заява, в якій третя особа просила розглядати справу у відсутність представника служби.
Інші учасники на виклик апеляційного суду у судове засідання не з'явились й не повідомили про причини неявки.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі, зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області 18.09.2010, актовий запис № 260. Вказана обставина підтверджується відомостями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.19).
Шлюб між сторонами розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 381/3374/22 (а.с. 25-26).
Сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчать відомості свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 20).
Згідно з довідкою про проживання, виданою будинковою головою Комендант Ю. О. від 12.12.2023, ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_3 (а.с. 22).
Відповідно до акту від 29.12.2024, складеного сусідами багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 одноосібно займається вихованням і утриманням своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає з батьком (а.с. 21).
Згідно з довідкою № 02-05/413 від 04.12.2024, виданою ОСОБА_1 директором ліцею Давиденком В., його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 7-В класі Фастівського ліцею № 1 Фастівської міської ради Київської області з 01.09.2018 по теперішній час (а.с. 23).
Відповідно до характеристики Фастівського ліцею № 1 від 29.12.2024, ОСОБА_3 навчається у Фастівському ліцею № 1 з першого класу. Учениця зарекомендувала себе як працелюбна, допитлива, серйозна, здібна до навчання дівчинка. Відповідально ставиться до виконання домашніх завдань. Програмовий матеріал за 5 клас опанувала на високому рівні. ОСОБА_5 має спокійних, дещо замкнутий характер. Має гарну пам'ять і розвинуте мислення. ОСОБА_5 завжди охайно одягнена, забезпечена шкільним приладдям. Проживає з татом та бабусею. Мама - ОСОБА_2 , живе окремо і, за словами батька, не виявляє бажання брати участь у вихованні доньки, не спілкується з нею. Батько постійно тримає зв'язок з класним керівником, цікавиться навчанням та поведінкою доньки, завжди повідомляє про причини відсутності (а.с. 24).
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. 17.02.2023 Фастівський міськрайонний суд Київської області задовольнив його заяву та стягнув з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини.
Згідно з інформацією про виконавче провадження, сформованою 15.12.2024, на виконанні у Фастівському ВДВС у Фастівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3, відкрите на підставі судового наказу від 17.02.2023 № 381/447/23 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 (а.с. 29-31).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 03.12.2024, боржник ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 74 789, 82 грн та перебуває в Єдиному реєстрі боржників (а.с. 32-34).
Відповідно до відомостей довідок, виданих Товариством з обмеженою відповідальності «ВКМЗ «ФАСАД», ОСОБА_1 працює на посаді шліфувальника структурного підрозділу «Цех обробки натурального дерева» за основним місцем роботи, згідно з наказом № 295-к від 19.04.2024, з 22.04.2024 по теперішній час, дохід за період з 22.04.2024 по 30.11.2024 складає 159 445, 68 грн (а.с. 35-36).
Згідно зі змістом заяви від 29.01.2024, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з вимогою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з тим, що він самостійно виховує доньку ОСОБА_3 (а.с. 40-41).
Начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 листом № 1/829 від 08.02.2024 повідомив ОСОБА_1 про необхідність з'явитися для уточнення облікових даних, крім того зазначив, що для розгляду питання про надання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (після уточнення даних) у ІНФОРМАЦІЯ_5 необхідно написати заяву встановленого зразка та надати копії оригіналу свідоцтва про народження дитини та рішення суду про визначення місця проживання дитини або ж рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету про визначення місця проживання дитини з батьком (а.с. 42).
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2024 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Після отримання рішення ОСОБА_1 повторно звернувся з заявою до ТЦК з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу.
Начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 листом № 1/11232 від 26.11.2024 повідомив позивача про те, що за результатами розгляду його заяви комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах. Причина відмови - заява не відповідає Постанові Кабінету Міністрів України № 560.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту самостійного виховання не є належним способом захисту прав, оскільки такий факт не може бути предметом окремого позову. Суд встановив, що оскільки існує спір про право між батьками, що стосується невиконання матір'ю своїх обов'язків, цей факт може бути лише обставиною, що доводиться в рамках іншого позовного провадження.
Суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога не ґрунтується на жодній нормі законодавства і спрямована на штучне створення підстави для звільнення від мобілізації, а не на захист сімейних прав. Також суд взяв до уваги, що встановлення факту самостійного виховання може мати негативні наслідки для матері, права та обов'язки якої не можуть бути припинені за рішенням суду. На думку суду, права одного з батьків можуть бути обмежені або припинені лише у випадках, прямо передбачених законом, наприклад, позбавлення батьківських прав.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на практику щодо неможливості оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов'язані з правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить). Отже, сторони справи, яких вказує у позовній заяві позивач, теж не обов'язково дозволяють встановити зміст спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55)).
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви. Але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст і обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть різнитися. Однак принаймні на рівні формулювання викладу їхнього змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19 (абзаци п'ятий і шостий пункту 15)).
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
За обставинами справи, суд вірно встановив, що конкретною метою позивача є не вирішення сімейного спору, а отримання відстрочки від мобілізації, що свідчить про наявність публічно-правового спору між ним та ТЦК, а не з матір'ю дитини. Ця обставина є визначальною для правильного застосування норм права.
Доводи апеляційної скарги про нібито відсутність спору з матір'ю є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Встановлений судом факт, що ОСОБА_1 раніше ініціював стягнення з матері аліментів, повністю суперечить його ж твердженням про самостійне утримання дитини. Спір про утримання дитини був вже вирішений у судовому порядку, і ОСОБА_1 , по суті, не може стверджувати, що захищає своє право на утримання дитини в цій справі. Таким чином, його позов про встановлення факту самостійного виховання не спрямований на захист матеріального права, яке вже було захищене раніше, а слугує лише проміжною ланкою для вирішення зовсім іншого, спору що має ознаки відмінні від цивільно-правового.
Крім того, суд першої інстанції правомірно визнав обраний ОСОБА_1 спосіб захисту неефективним. Задоволення позову про встановлення факту не гарантує позивачу досягнення його кінцевої мети - отримання відстрочки від мобілізації. Як наголошує Велика Палата Верховного Суду, суд не повинен ухвалювати рішення, яке лише створює передумови для вирішення спору в майбутньому, адже це призводить до штучного подвоєння судового процесу та порушення принципу процесуальної економії. Належним і ефективним способом захисту в цьому випадку є оскарження в адміністративному суді рішення ТЦК про відмову у наданні відстрочки, де факт самостійного виховання буде доказовою обставиною, а не предметом окремого позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 вересня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов