04 вересня 2025 рокусправа № 380/4759/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення командира Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 07.02.2025 за вих. №1280/486/200/498 про відмову у звільнені молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що мобілізований та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 . Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю дружини, проте отримав відмову.
Ухвалою суду від 14.03.2025 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що копії довідок №10 від 17.01.2025 та №205 09.10.2024, виданих лікарсько-консультативною комісією КНП «Новороздолівської міської лікарні» Львівської області, не визначеної нормативно-правовими актами форми. Відповідно до вимог пункту 7 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о в пункті 4 висновку вказується рекомендовані соціальні послуги: догляд вдома; паліативного догляду вдома; отримання соціальних послуг з огляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Крім того, копія довідки №10 від 17.01.2025 не відповідає формам первинної облікової документації, яка використовується у закладах охорони здоров'я, у зв'язку із чим не може враховуватися як документ, що підтверджує підставу для звільнення з військової служби. Рапорт позивача та надані документи не розглядалися у зв'язку з тим, що 25.01.2025 військовослужбовець самовільно залишив частину або місце служби, станом на сьогодні до військової частини він так і не повернувся. Також, у наданих матеріалах немає підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеню споріднення такої особи або підтвердження того, що інші члени сім'ї першого або другого ступеню споріднення самі потребують постійного стороннього догляду за висновками медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави для звільнення.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зауважив, що висновок лікарсько-консультативної комісії також, поряд із висновком медико-соціальної експертної комісії може підтверджувати факт потреби особою постійного догляду. Окрім того, позивач долучив до рапорта довідку ЛКК згідно з якою дружина позивача не може здійснювати постійний сторонній догляд, мама дружини згідно з довідкою ЛКК потребує постійного стороннього догляду. Вказані довідки ЛКК містять всі властивості та ознаки офіційного документа.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_2 , яка є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач засобами поштового зв'язку надіслав на адресу Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 22.01.2025 командиру Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку з необхідністю здійснювання постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).
Рапорт отримано Військовою частиною НОМЕР_1 31.01.2025 вх. номер 72/арк.спр.78/.
Листом від 07.02.2025 відповідач повідомив позивача, що його документи щодо звільнення поверненні без реалізації, оскільки у наданих матеріалах немає підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеню споріднення такої особи або підтвердження того, що інші члени сім'ї першого або другого ступеню споріднення самі потребують постійного стороннього догляду за висновками медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Інші документи, які б підтверджували викладене до відповідача не надходили. Також, відповідач нагадав, що 25.01.2025 позивач самовільно залишив військову частину або місце служби. Станом на дату отримання листа до військової частини позивач не повернувся.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи справу, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-XII). Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, статті 2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 статтею 26 Закону №2232-XII.
Водночас пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 - під час воєнного стану.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (чинним на момент подання позивачем рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення№1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170, в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно із пунктом 12.1 розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Згідно з підпунктом 12.9 розділу XII Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:
за підставами, передбаченими пунктами «г»-«е», «и» частини третьої, підпунктами «а», «д», «є», «ж» пункту 1, підпунктами «в», «з» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «д», «е», «и»-«о», «р», «с» пункту 1, підпунктами «д», «е», «з»-«м», «р», «с» пункту 2, підпунктами «а», «в», «е», «з» пункту 3 частини п'ятої, підпунктами «д»-«к» пункту 1, підпунктами «ґ»-«и», «й», «к» пункту 2, підпунктами «а», «б», «в», «д», «ж» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за ініціативою командування;
за підставами, передбаченими пунктами «б», «в», «д», «є» частини третьої, підпунктами «г», «е», «є» пункту 1, підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «к», «р» пункту 1, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й», «к», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 3 частини п'ятої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г», «і», «й» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:
26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, обов'язковою умовою такого звільнення є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Також, Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 №531, (далі - Порядок №531), передбачено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І).
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІІ Порядку №531 в паперовому рапорті військовослужбовець вказує:
найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт;
заголовок «Рапорт»;
суть порушеного питання;
перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби);
найменування займаної посади;
військове звання, власне ім'я та прізвище;
дату;
особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач засобами поштового зв'язку надіслав на адресу Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 22.01.2025 командиру Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Рапорт для розгляду по суті надіслано до Військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України.
Рапорт отримано Військовою частиною НОМЕР_1 31.01.2025 вх. 72/арк.спр.78/.
Листом від 07.02.2025 відповідач повідомив позивача, що його документи щодо звільнення поверненні без реалізації, оскільки у наданих матеріалах немає підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеню споріднення такої особи або підтвердження того, що інші члени сім'ї першого або другого ступеню споріднення самі потребують постійного стороннього догляду за висновками медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Інші документи, які б підтверджували викладене до відповідача не надходили. Також, відповідач нагадав, що 25.01.2025 позивач самовільно залишив військову частину або місце служби. Станом на дату отримання листа до військової частини позивач не повернувся.
Відповідач зазначає, що рапорт позивача та надані документи не розглядалися у зв'язку з тим, що 25.01.2025 військовослужбовець самовільно залишив частину або місце служби, станом на сьогодні до військової частини він так і не повернувся.
Частиною 2 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно з пунктом 57 Положення №1153/2008, військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
З аналізу викладених норм висновується, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно них.
Звільнення за нормами вказаного пункту Закону №2232-XII можливо лише також після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому Положення №1153/2008 не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена, за пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідач вказує, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №25 від 25.01.2025 позивачу припинено виплату всіх видів грошового забезпечення у зв'язку з самовільним залишенням військової служби або місця служби, на підстав наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 №34 військовослужбовця виведено у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_4 , тому ОСОБА_1 не являється військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 (Військової частини НОМЕР_4 ).
Таким чином, за обставин цієї справи позивача 22.01.2025 підготував рапорт та достатній, на його думку, пакет документів для звільнення з військової служби за пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII та надіслав їх засобами поштового зв'язку 23.01.2025.
З позивачем 22.01.2025 проведено співбесіду, складено службову характеристику, з якою ОСОБА_1 ознайомлений 22.01.2025, та сформоване подання.
Однак з 25.01.2025 позивач самовільно залишає військову частину, про що командир Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) видає наказ №25 від 25.01.2025.
Рапорт позивача отримано Військовою частиною НОМЕР_1 31.01.2025 вх. номер 72. У відповідь на рапорт позивача листом від 07.02.2025 відповідач повідомив позивача, зокрема, що він 25.01.2025 самовільно залишив військову частину або місце служби та на дату отримання листа до військової частині не повернувся.
Таким чином, на день отримання відповідачем рапорта та його розгляду позивач самовільно залишив розташування військової частини, йому припинено виплату всіх видів грошового забезпечення, а позивача виведено в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_4 .
При цьому, слід звернути увагу на той факт, що ні у позовній заяві, ні у відповіді на відзив позивачем жодним чином не заперечив своє самовільне залишення розташування військової частини та протиправність наказів №25 від 25.01.2025 та №34 від 03.02.2025.
Також, до суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів визнання протиправними та скасування згаданих наказів.
Враховуючи викладені норми права та встановлені обставини справи суд висновує, що у зв'язку із самовільним залишенням розташування військової частини, відповідач був позбавлений можливості прийняти рішення про звільнення з військової служби за результатами розгляду рапорту.
Повідомляючи позивача про неможливість прийняти рішення щодо його звільнення з військової служби та повернення без реалізації поданих документів, відповідач правомірно та обґрунтовано виходив із наявності тих обставин, що унеможливлювали вирішення поставленого позивачем питання.
При цьому, позивач не позбавлений права повторно звернутись до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби після скасування в судовому порядку наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №25 від 25.01.2024 та №34 від 03.02.2025 в частині щодо ОСОБА_1 .
З огляду на викладене суд висновує про безпідставність позовних вимог позивача про визнання протиправним рішення командира Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом, щодо відмови у звільненні з військової служби та про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.
Також, суд зазначає, що рапорт позивача про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Військовою частиною НОМЕР_1 не розглядався по суті та відповідачем не приймалося рішення щодо наявності чи відсутності підстав для такого звільнення.
Тому, суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів та підстав для звільнення з військової служби за відсутності прийнятого уповноваженим органом рішення. Отже, позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби також не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність та обґрунтованість дій відповідача. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Приписами статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович