Справа № 697/1904/25
№ пров. 2-з/697/10/2025
05.09.2025 м. Канів Суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області Сивухін Г.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
28.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
04.09.2025 позивачем ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення даного позову, в якій просила:
- заборонити відповідачці ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов'язані з доступом, користуванням чи володінням житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити відповідачці чинити будь-які дії, спрямовані на перешкоджання мені, ОСОБА_1 , у здійсненні мого права користування і володіння цим будинком;
- заборонити відповідачці до набрання законної сили рішенням суду у цій справі звертатися до нотаріальних органів для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом;
- заборонити приватному нотаріусу Черкаського нотаріального округу Стеблині Є.В., а також іншим державним і приватним нотаріусам Черкаської області, вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 та здійснювати державну реєстрацію прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - до вирішення спору судом.
Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що 03.09.2025 відповідачка ОСОБА_2 прибула до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , викликала поліцію, заявляла, що будинок належить їй, та намагалася створити перешкоди у користуванні майном. Крім того, стало відомо про її намір звернутися до приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу Стеблини Є.В. для отримання свідоцтва про право на спадщину на підставі оспорюваного заповіту. Житловий будинок за цією адресою входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , і саме право на його спадкування є предметом спору у даній справі. Вважає, що існує реальна загроза вчинення нотаріальних дій, які можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
Вивчивши доводи поданої заяви про забезпечення позову, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ч.1 ст.153 ЦПК України, п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заява позивача про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як вбачається із роз'яснень п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до постанов Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20 під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Обов'язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Позивач у заяві про забезпечення позову зазначає про необхідність заборони вчинення дій як відповідачу, так і нотаріусам щодо будинку по АДРЕСА_1 .
Натомість, предметом спору є оспорення заповіту, за яким спадкодавець заповів усе своє майно.
При цьому ні матеріали справи, ні матеріали заяви про забезпечення позову не містять доказів на підтвердження того, що саме вказаний вище житловий будинок входить до складу спадкового майна та належав померлому ОСОБА_4 .
Разом з тим, позивачем надано докази належності їй на праві власності 1/2 частини вказаного будинку (витяг з ЄДРРП № 441778889 від 02.09.2025)
Предметом спору є оспорення заповіту, за яким спадкодавець заповів усе своє майно, натомість позивач просить забезпечити позов шляхом заборони вчинення дій як відповідачі , так і нотаріусам щодо будинку по АДРЕСА_1 .
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Отже, позивачем не доведено наявність зв'язку між забезпеченням позову щодо будинку по АДРЕСА_1 і предметом позовної вимоги (визнання заповіту недійсним щодо невизначеного майна).
Враховуючи наведене у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст.149-151, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Суддя Г . С . Сивухін