Справа №949/1652/25
04 вересня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181110000168 від 27 травня 2025 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , громадянина України, освіти повної середньої, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації Збройних Сил України, курсант навчального взводу 4 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні "сержант", неодруженого, на утриманні має одну неповнолітню дитину, раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової службу за призом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, обіймаючи посаду курсанта навчального взводу 4 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог чинного законодавства, не маючи відповідного передбаченого Законом дозволу (ліцензії) на придбання і зберігання бойових припасів, діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, приблизно у другій половині травня 2025 року перебуваючи на території с. Лугове, Миляцької територіальної громади Сарненського району Рівненської області (більш точної дати та місця досудовим розслідуванням не встановлено), придбав у ОСОБА_5 за грошові кошти у розмірі 200 гривень корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 із маркуванням "107 93-75 Т" та засіб підриву (підривач), уніфікований запал дистанційної дії УЗРГМ-2 із маркуванням "386-160-83", що при конструктивному поєднанні належать до бойового припасу, які перемістив та зберігав без передбаченого законом дозволу за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 , до вилучення співробітниками поліції у ході проведення огляду місця події 26 травня 2025 року у період часу з 23 год. 00 хв. по 00 год. 20 хв.
Своїми умисними протиправними діями, які виразились у придбанні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та суду показав, що приблизно у другій половині травня 2025 року, він, перебуваючи на території с. Лугове, придбав у ОСОБА_5 корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 та засіб підриву (підривач), за які заплатив ОСОБА_5 дві пляшки вина, вартістю 200 гривень. В подальшому вказану гранату та підривач переніс та зберігав без передбаченого законом дозволу за місцем свого проживання до вилучення співробітниками поліції.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , з огляду на пояснення та докази, зібрані в ході досудового розслідування і досліджені в ході судового розгляду характеризуючі дані, а також, враховуючи обставини справи, просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України та призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, оцінивши у сукупності вищезазначені пояснення, а також дослідивши письмові докази, надані прокурором, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_4 у скоєнні вищевказаного кримінального правопорушення доведена в повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.
Суд, за відсутності заперечень учасників судового провадження, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин та за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз'яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 придбав та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу, а тому його дії суд кваліфікує за частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України.
Оцінюючи надані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, а тому кваліфікує його дії за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.
До таких висновків суд приходить в результаті детального аналізу обставин події, поведінки обвинуваченого до, під час і після вчинення кримінального правопорушення.
Суд, відповідно до статей 86, 94 Кримінального процесуального кодексу України, оцінюючи досліджені у судовому засіданні показання обвинуваченого, вважає, що ці докази отримані у порядку, встановленому цим Кодексом, а тому є допустимими та прямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_4 придбав та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу.
На підставі статті 94 Кримінального процесуального кодексу України, всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до внутрішнього переконання про те, що показання обвинуваченого узгоджуються між собою, містять достатні дані на підтвердження встановлених судом обставин, що дозволяє суду ухвалити обвинувальний вирок.
Відповідно до статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При вирішенні питання про призначення покарання, суд, відповідно до статей 65-67 Кримінального кодексу України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставою, яка відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, встановлене в судовому засіданні.
Обставини, які відповідно до вимог статті 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлені.
Пленум Верховного Суду України в пункті 3 своєї Постанови від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" зазначає, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідної якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 Кримінального кодексу України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 Кримінального кодексу України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Тому, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є кримінальним правопорушенням у сфері забезпечення призову та мобілізації та у відповідності до статті 12 Кримінального кодексу України відносяться до тяжких злочинів.
При призначенні покарання, суд у відповідності до вимог положень статті 65 Кримінального кодексу України бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, а також інші дані про особу обвинуваченого.
Вивчаючи особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_4 за місцем несення служби характеризувався посередньо(а.п.39), витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2024 року № 221, (а.п.42), ОСОБА_4 курсанту 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки , вважати таким, що 02 серпня 2024 року самовільно залишив військову частину.
За місцем проживання ОСОБА_4 характеризується позитивно (а.п.80). , ОСОБА_4 не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога (а.п.79), раніше несудимий (а.п.78).
Тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, враховуючи характеризуючі дані особи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції частини першої статті 263 Кримінального кодексу України, за якою кваліфікуються його дії, а саме у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки зі звільненням від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік та покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1,2 частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України.
Відповідно до статті 54 КК Уукраїни, особа, засуджена за тяжкий або особливо тяжкий злочин,, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 має військове звання "сержант", тому суд вважає за необхідне позбавити ОСОБА_4 цього звання за вироком суду.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 .
Майнова шкода кримінальним правопорушенням не заподіяна.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 30 червня 2025 року до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, термін дії якого закінчився 28 серпня 2025 року.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.
Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні становлять 3565,60 грн., що на підставі частини 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України, слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 в дохід держави.
Керуючись статтями 100, 124, 349, 368, 370, 371, 374, 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі.
На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 (один) рік з покладенням відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Відповідно до статті 54 КК України, позбавити ОСОБА_4 військового звання "сержант".
Речові докази:
- корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, що упаковано до спец. пакету НПУ CRI 1062550, який опечатано биркою 7642925 та засіб підриву (підривач), уніфікований запал дистанційної дії УЗГРМ-2, що упаковано до спец. пакету НПУ CRI 1062572, який опечатано биркою 7642926 що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП у Рівненській області - знищити.
Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у сумі 3565,60 грн. (три тисячі п'ятсот шістдесят п'ять гривень 60 коп.).
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду ОСОБА_1