04 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 927/896/23(927/1193/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: ліквідатор арбітражний керуючий Лященко П.В.,
відповідача: Труфанова О.С., Кузенко О.В.,
третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 (колегія суддів у складі: Козир Т.П. - головуючий, Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.)
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2025 (суддя Сидоренко А.С.)
у справі №927/896/23(927/1193/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн"
про стягнення 3040046,72 грн,
у межах справи №927/896/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс"
про банкрутство,
Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог
1. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.
2. Постановою Господарського суду Чернігівської області від 01.11.2023 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
3. У межах зазначеної справи Боржник 31.12.2024 звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк) про стягнення лізингових платежів, сплачених Боржником у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4О16054ЛИ від 01.07.2016 (далі - Договір), у сумі 3040046,72 грн.
4. Позов мотивовано тим, що 15.06.2017 Банк в односторонньому порядку розірвав Договір, тому він зобов'язаний повернути сплачені Боржником лізингові платежі, які за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередньою оплатою). При цьому Боржник послався на стягнення частини сплачених ним лізингових платежів за Договором згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №927/896/23(910/7583/23).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. 01.07.2016 Банк і Боржник (лізингоодержувач) уклали Договір, за умовами якого Банк є власником нерухомого майна, зазначеного у додатку №1 до Договору (далі - Майно), та передає його Боржнику в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені Договором строки, на умовах фінансового лізингу.
6. Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлено додатком №2. Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у пункті 1.4 Договору.
7. Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений у пункті 1.4 Договору: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00 грн у день укладення Договору; відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку №2.
8. У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів, передбачених Договором відсоткова винагорода за користування Майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої частини вартості Майна згідно з додатком №2.
9. Лізингоодержувач сплачує Банку на відповідний рахунок, зазначений у пункті 1.4 Договору, винагороду за користування Майном, отриманим у лізинг, у розмірі, що визначається за відповідною формулою.
10. Розрахунок винагороди здійснюється 25 числа кожного поточного місяця, починаючи з дня прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25 числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку №2, або дату остаточного погашення заборгованості за Договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за Договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.
11. Сплата винагороди за користування майном отриманим у лізинг здійснюється в українській гривні.
12. Передача Банком та прийом лізингоодержувачем Майна в лізинг здійснюється за актом прийому-передачі Майна, зазначеним у додатку №3, що є невід'ємною частиною Договору. З моменту підписання додатку №3 лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації Майна. Ризик невідповідності Майна цілям використання цього Майна несе лізингоодержувач.
13. Лізингоодержувач під власну відповідальність зобов'язався неухильно дотримуватися норм та правил експлуатації, використання і ремонту Майна.
14. Акт прийому-передачі Майна сторони укладають та підписують у день укладання Договору. З дати підписання сторонами акту прийому-передачі Майна лізингоодержувач приймає його від Банку в платне володіння та користування.
15. Протягом усього терміну дії Договору Майно є власністю Банку.
16. Умови переходу права власності на Майно: Майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за Договором.
17. Банк має право, зокрема, вимагати повернення Майна у випадку дострокового розірвання Договору.
18. Банк має право відмовитися від Договору і вимагати повернення Майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від Договору він є розірваним з дати, зазначеної Банком у повідомленні про відмову від Договору.
19. Банк зобов'язався, зокрема, передати Майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені Договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені Договором, передати Майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим Договором.
20. Лізингоодержувач має право, зокрема, повернути Майно Банку без придбання його у власність за умови сплати за графіком лізингових платежів, винагород за Договором, неустойки у формі штрафу за Договором.
21. Лізингоодержувач зобов'язався, зокрема:
- повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору в стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість з лізингових платежів на поточну дату, інших платежів за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки у строк не пізніше дати розірвання Договору. Лізингоодержувач зобов'язався усунути погіршення Майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення Майна Банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків;
- сплачувати Банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна); відсоткову винагороду за користування Майном; винагороду за користування Майном, отриманим в лізинг; інші витрати Банку, безпосередньо пов'язані з цим Договором.
22. Договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 дні, зокрема, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів; порушення строків плати винагород за Договором.
23. У випадку розірвання Договору Майно повинно бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання за актом прийому-передачі Майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
24. У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання Договору. При цьому для розірвання Договору сторони не складають договорів про внесення змін.
25. Строк дії Договору - з дати підписання Договору до 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за Договором, у випадку розірвання договору.
26. Додаток №1 (предмет фінансового лізингу - нерухоме майно), Додаток №2 (графік лізингових платежів), додаток №3 (акт прийому-передачі) є невід'ємними частинами Договору.
27. Сторони погодили вказані додатки до Договору; згідно з додатком №3 Позивач як Лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування нерухоме майно загальною вартістю 483965093,00 грн, перелік якого наведено в додатку №1; додаток №2 містить графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості Майна).
28. Банк звернувся до Боржника з повідомленням (від 31.05.2017 №Э.Upr 1/3-67106) про розірвання Договору з 15.06.2017, вимагав у встановлений термін розірвання сплатити заборгованість за Договором та за актом прийому-передачі повернути Майно.
29. Акт прийому-передачі майна, на підставі якого Боржник повернув Банку Майно, складено, підписано та скріплено печатками сторін 15.06.2017 (без заперечень / застережень сторін щодо передачі та отримання Майна).
30. За час дії Договору Боржник сплатив лізингові платежі на загальну суму 4440023,36 грн, що підтверджено належним чином засвідченою копією виписки з 01.07.2016 до 22.11.2018. Однак за підрахунком суду відповідна сума дорівнює 4440046,72 грн (25.07.2016 - 403304,24 грн та 23.08.2016 - 4036742,48 грн), що свідчить про допущення Боржником помилки при її визначенні.
31. Факт сплати Боржником двох лізингових платежів встановлено в судовому рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2019 у справі №912/3231/18, яким задоволено позов Банка про стягнення з Боржника заборгованості за Договором у розмірі 20321516,63 грн, з яких 19593954,61 грн - заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 727562,02 грн - пеня. Зазначене рішення набрало законної сили 08.05.2019.
32. Не маючи можливості сплатити судовий збір із суми 4440046,72 грн, Боржник звернувся з позовом про стягнення з Банку лізингових платежів, сплачених за Договором, в частині суми 1400000,00 грн.
33. Зазначений позов задоволено Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі №927/896/23(910/7583/23), залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 і Верховного Суду від 11.09.2024. Під час розгляду зазначеної справи встановлено викладені обставини, що мають преюдиційне значення для цієї справи.
34. 24.09.2024 Боржник направив Банку вимогу №15-09/2024 щодо перерахування протягом 14 робочих днів з моменту її отримання решти сплачених лізингових платежів за Договором у сумі 3040046,72 грн у зв'язку з тим, що Майно не передано Боржнику у власність, пославшись на положення статей 628, 655, 692, 693 Цивільного кодексу України.
35. Оскільки Банк сплачені Боржником лізингові платежі в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу за Договором не повернув, Позивача звернувся з позовом у цій справі про їх стягнення в частині суми 3040046,72 грн.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
36. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025, позов задоволено.
37. Судові рішення мотивовано тим, що у зв'язку з розірванням Договору та поверненням об'єкта лізингу Банку як лізингодавцю у Боржника на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об'єкта лізингу.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
38. Банк подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
39. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
40. Банк посилається на ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням вимог статей 18, 79, 86, 231, 236, 326 Господарського процесуального кодексу України та неправильним застосуванням положень статей 6, 11, 204, 267, 525, 526, 627, 629, 631, 653, 693, 806 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, статей 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" у зв'язку з неврахуванням висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду: від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 щодо розмежування висновків за результатами розгляду касаційної скарги; від 05.06.2021 у справі №904/5726/19 щодо обов'язку судів виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів; від 23.05.2018 у справі №916/5073/15 щодо презумпції правомірності правочину; від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у справі №913/175/23 щодо додержання принципу обов'язковості договору та обов'язку зі сплати лізингових платежів лізингоодержувачем до дати розірвання договору та повернення майна лізингодавцю.
41. Банк заперечує проти врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, оскільки вони стосувались результатів розгляду касаційних скарг із посиланням на норми права, а не застосування норм права.
42. Банк стверджує про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки за своєю правовою природою лізингові платежі не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому, виключно у разі її повного внесення на користь лізингодавця, вважатиметься оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу.
43. На думку Банку, виключно у разі непередання лізингодавцем у власність лізингоодержувача предмета лізингу та за умови сплати лізингоодержувачем усіх лізингових платежів за договором така плата може вважатися попередньою оплатою й може бути витребувана лізингоодержувачем від лізингодавця або лізингоодержувач вправі вимагати передання майна, що і визначено частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
44. Банк вважає, що ні Цивільним кодексом України, ні Законом України "Про фінансовий лізинг" (ні в редакції станом на дату укладення Договору, ні в чинній редакції) не передбачено право лізингоодержувача вимагати повернення лізингових платежів у випадку розірвання договору лізингу за ініціативою лізингодавця.
45. Банк зазначає про неврахування господарськими судами умов Договору та структури лізингових платежів, презумпції правомірності договору та принципу його обов'язковості.
46. На переконання Банку, оскільки в пункті 6.2.4 Договору сторони встановили обов'язок лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця, зокрема, заборгованість з лізингових платежів на дату розірвання Договору, то ця умова Договору виключає зустрічний обов'язок Банку повернути Боржнику ці самі лізингові платежі. Водночас правове обґрунтування позову спростовується комплексним висновком експертів у галузі права від 14.03.2025.
47. Крім того, Банк подав клопотання про передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
48. Банк стверджує про необхідність відступити від висновків щодо застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, у постановах від 20.06.2024 у cправі №904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у cправі №920/692/23(910/8611/23), від 01.09.2024 у cправі №927/896/23 (910/7583/23), від 11.09.2024 у cправі №908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у cправі №916/803/23(916/2849/23), від 16.10.2024 у cправі №917/822/23(917/1768/23), від 14.01.2025 у cправі №905/532/23 (904/5009/23), від 04.02.2025 у cправі №905/221/23 (905/917/23), від 25.02.2025 у cправі №907/257/23 (907/929/23), від 08.04.2025 у cправі №904/2990/23 (910/7677/23), від 13.05.2025 у справі №924/113/23 (908/2907/23), від 15.05.2025 у cправі №904/3472/23 (910/9239/23), від 19.06.2025 у cправі №917/822/23(917/1961/24), від 25.06.2025 у справі №917/1100/23(910/8920/23), ухвалених колегіями суддів різних судових палат Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
49. При цьому Банк зазначає про наявність різних підходів щодо застосування положень наведених норм у подібних правовідносинах, посилаючись на постанови Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у справі №913/175/23.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
50. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
51. Боржник вважає, що наведені Банком у касаційній скарзі висновки Верховного Суду є неподібними до правовідносин у цій справі. Водночас висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі відповідають правовим позиціям, викладеним у низці постанов Верховного Суду, перелічених Боржником у відзиві.
52. Боржник стверджує, що умови пункту 6.2.4 Договору та структура передбачених ним лізингових платежів уже неодноразово була досліджена господарськими судами, зокрема, посилаючись на постанову Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №927/896/23(910/7583/23).
53. Боржник звертає увагу на те, що відповідно до статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
54. Крім того, Боржник подав заперечення на клопотання Банку щодо передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
55. Боржник вважає, що Банк у своєму клопотанні помилково порівнює нетотожність чинної наразі редакції Закону України "Про фінансовий лізинг" та висновки Верховного Суду щодо застосування положень зазначеного Закону в редакції 1997 року, а також посилається на постанови Верховного Суду, висновки в яких стосуються правовідносин, не подібних до цієї справи, відмінність прийнятих по суті рішень у яких від судових рішень у цій справі зумовлена різними фактичними обставинами та умовами укладених договорів.
Позиція Верховного Суду
56. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
57. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за наслідком вирішення спору про стягнення з Банку суми лізингових платежів, сплачених Боржником на його користь у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за Договором, який було розірвано з поверненням об'єкта оренди Банку.
58. Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.
59. Зокрема, згідно з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України (в зазначеній редакції) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
60. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
61. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
62. У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
63. Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
64. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").
65. Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
66. Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
67. Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
68. Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20), що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
69. Апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові слушно врахував наведений висновок, а Банк у касаційній скарзі помилково стверджує, що він не стосується застосування норм права, тому безпідставно посилається на неврахування під час апеляційного перегляду справи висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, щодо розмежування висновків за результатами розгляду касаційної скарги.
70. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
71. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
72. Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (на яку послався Банк у касаційній скарзі), зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
73. На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
74. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
75. Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
76. Лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
77. Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
78. Подібною за змістом правовою позицією керувався Верховний Суд також при ухваленні постанов від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23, на які посилається Банк, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
79. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
80. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
81. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Тобто на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.
82. Врахувавши викладене та проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень і постанов, на які посилається Банк у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає безпідставними його доводи про неврахування господарськими судами в цій справі викладених у них правових висновків. Адже при ухваленні оскаржуваних судових рішень господарські суди першої та апеляційної інстанцій керувалися саме висновками щодо правильного застосування норм права, зокрема, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.
83. Водночас відмінність прийнятих по суті судових рішень за результатами вирішення спорів у справах №907/935/21, №905/1065/22, №913/175/23 та у цій справі зумовлена різними фактичними обставинами та умовами укладених договорів.
84. Так, на відміну від цієї справи, при ухваленні постанови від 21.03.2024 у справі №907/935/21 Верховний Суд виходив із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин щодо відсутності розірвання чи відмови лізингодавцем від відповідних договорів.
85. У постановах від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23 Верховний Суд дійшов висновків про скасування оскаржуваних судових рішень та необхідність направлення справ на новий розгляд до судів першої інстанції, оскільки господарські суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки умовам договорів, які встановлюють структуру лізингових платежів, та дійшли передчасного висновку (належним чином не обґрунтувавши його) про те, що відповідні пункти договорів передбачають обов'язок лізингоодержувача щодо повернення виключно винагороди за користування предметом лізингу.
86. Проте в цій справі відсутні підстави для висновку про неналежне дослідження господарськими судами першої та апеляційної інстанцій відповідних обставин справи, зокрема, умов Договору лізингу, на підставі якого виникли спірні правовідносини між Банком і Боржником.
87. Зокрема, господарські суди встановили, що умовами Договору лізингу не передбачено, що у випадку його розірвання за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, в тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору.
88. При цьому господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11.09.2024 у справі №927/896/23 (910/7583/23) за позовом Боржника до Банку про стягнення лізингових платежів, сплачених у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за Договором. Тобто предметом спору в зазначеній справі було повернення Боржнику таких самих платежів, але в іншій частині.
89. За змістом зазначеної постанови (повний текст якої оприлюднено згідно з вимогами Закону України "Про доступ до судових рішень" і є загальновідомим), умови пункту 6.2.4 Договору (на який також посилається Банк у касаційній скарзі в цій справі) регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов'язання сплатити лізингові платежі), та не враховують обставин справи з урахуванням положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов'язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.
90. Верховний Суд у зазначеній справі також зауважив, що при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту. Положення частини 2 статті 693 ЦК України містять імперативну норму, яка підлягає до застосування у спорі щодо стягнення лізингоодержувачем сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об'єкта лізингу до моменту розірвання договору лізингу.
91. Погоджуючись із наведеним висновком, Верховний Суд відхиляє доводи Банку про неврахування господарськими судами під час розгляду цієї справи презумпції правомірності договору та принципу обов'язковості договору, адже вони по суті зводяться до іншої правової оцінки, зокрема, пункту 6.2.4 Договору в тому контексті, який, на думку Банку, свідчить про відсутність підстав для повернення ним сплачених Боржником коштів у відповідній частині після розірвання Договору. При цьому щодо посилань Банку в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15 (про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності) слід зауважити, що правовідносини в ній не є подібними до цієї справи.
92. Враховуючи наведене, Верховний Суд не погоджується з твердженням Банку про наявність різних підходів щодо застосування положень відповідних норм, що регулюють спірні в цій справі правовідносини лізингу, у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у справі №913/175/23 та в інших постановах, перелічених у клопотанні Банку про передання справи на розгляд Об'єднаної палати Верховного Суду.
93. Водночас Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від відповідних висновків щодо застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, проти яких заперечує Банк у вказаному клопотанні.
94. Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 13.03.2024 у справі №201/15228/17), єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
95. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
96. Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду з метою гарантування юридичної визначеності лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
97. Однак Верховний Суд не вбачає перелічених підстав для відступу від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи, тоді як відповідний висновок щодо застосування положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права. Отже, клопотання Банку про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду не підлягає задоволенню.
98. Виходячи з наведеного, господарські суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі слушно зазначили, що з моменту розірвання Договору та повернення об'єктів лізингу зобов'язання Банку щодо передачі об'єкта лізингу у власність Боржника є припиненим, відповідно, у Боржника припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
99. Отже, господарські суди на підставі встановлених у цій справі обставин дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Банку лізингових платежів, сплачених Боржником у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за Договором, у сумі 3040046,72 грн, які підлягають поверненню внаслідок розірвання Договору та повернення Банку об'єкту лізингу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
100. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
101. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду.
Розподіл судових витрат
102. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2025 у справі №927/896/23(927/1193/24) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков