04 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4244/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Кондратової І. Д., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича
на рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Нікітенка С. В.
від 05 лютого 2025 року
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Савицького Я. Ф., Діброви Г. І., Колоколова С. І.
від 28 травня 2025 року (повний текст складений 02 червня 2025 року)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС"
до Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича
про стягнення 1 711 772,10 грн,
за участю представників:
від позивача: Бачинська А. Ю., Левківський С. В.
від відповідача: Грубник Д. Л.
1. Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича про стягнення 1 711 772,10 грн, з яких: 1 420 415,33 грн - сума основного боргу, 47 857,11 грн -пеня, 65 858,54 грн - три відсотки річних та 177 641,17 грн -інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як орендар в порушення умов укладеного з позивачем договору оренди нерухомого майна № 20/22 від 16 лютого 2022 року не виконав в повному обсязі свої зобов'язання зі сплати орендних платежів (сплатив орендну плату лише частково), з огляду на що має сплатити позивачу (орендодавцю) заборгованість з орендної плати у розмірі 1 420 415,33 за період з 16 лютого 2022 року (дати укладення договору) до 29 квітня 2024 року (дати набрання чинності судовим рішенням у справі №916/2218/23 про розірвання договору) та нараховані на неї суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення (прострочення) виконання грошового зобов'язання.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 30 вересня 2024 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/4244/24.
2. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Одеської області рішенням від 05 лютого 2025 року у справі № 916/4164/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року, позов задовольнив частково: стягнув з Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" основний борг у розмірі 1 420 415,33 грн, пеню у розмірі 47 608,70 грн, інфляційні втрати у розмірі 177 641,17 грн, три відсотки річних у розмірі 65 818,05 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 672,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів за договором оренди нерухомого майна № 20/22 від 16 лютого 2022 року у повному обсязі протягом усього строку його дії (до моменту припинення за рішенням суду) та факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за цим договором є доведеним, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у заявленому позивачем розмірі та нарахованих на неї пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення (прострочення) виконання грошового зобов'язання. Перевіривши правильність заявлених позивачем до стягнення з відповідача зазначених сум, суди дійшли висновку про те, що визначений позивачем розмір інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично правильним, а розрахунок трьох відсотків річних та пені містить помилки з огляду на неправильно визначені позивачем періоди нарахування. Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснив власний розрахунок сум трьох відсотків річних та пені, встановив, що належними до стягнення є суми 65 818,05 грн та 47 608,70 грн відповідно, з огляду на що задовольнив позовні вимоги частково.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Фізична особа-підприємець Грищенко Максим Олегович просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 629 і частину другу статті 795 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц, згідно з якими для правильного застосування цих норм права та стягнення орендної плати необхідно встановити період фактичної можливості користування орендарем орендованим приміщенням.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що висновки Верховного Суду, на які послався скаржник, були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою наявним у справі доказам та аргументам сторін і не спростовують правильні висновки судів.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу відповідача, дослідивши наведені у ній доводи та підстави касаційного оскарження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Як уже зазначалося, відповідач оскаржує рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб'єктний та об'єктний) - додатковими.
Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому, така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.
Позивач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови висновків Верховного Суду щодо застосування статті 629 і частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц.
Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначає про те, що правовідносини у справі № 127/14633/16-ц, в яких Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 916/4244/24, що розглядається, з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, 16 лютого 2022 року між позивачем у цій справі, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, був укладений договір оренди нерухомого майна № 20/22, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 573, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар бере у строкове платне користування частину нежитлових приміщень площею 391 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А ("майно, що передається в оренду"). Згідно з пунктом 2.1. цього договору майно, що передається в оренду, буде використовуватися Орендарем для передачі в суборенду.
16 лютого 2022 року між сторонами договору був підписаний акт приймання-передачі до договору, на підставі якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у користування (оренду) за плату та на строк, зазначений у цьому договорі, окреме визначене нерухоме майно - частину нежитлових приміщень площею 391 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А.
Також 16 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС", Фізичною особою-підприємцем Грищенком М. О. та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" був укладений договір суборенди нерухомого майна № 211299, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О. А., зареєстрований в реєстрі за № 536, згідно з яким Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування об'єкт оренди: нежитлові приміщення, розміщені на другому поверсі нежитлової будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А; площа об'єкта оренди становить 391 кв.м.
Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 17 січня 2024 року у справі № 916/2218/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29 квітня 2024 року, зазначений договір оренди нерухомого майна № 20/22 від 16 лютого 2022 року був розірваний у зв'язку з істотним порушенням Орендарем його умов, а саме: несплатою орендної плати, а також був розірваний договір суборенди нерухомого майна № 211299 від 16 лютого 2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС", Фізичною особою-підприємцем Грищенком М. О. та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О. А., зареєстрований в реєстрі за № 536.
За весь період дії договору оренди нерухомого майна № 20/22 (з дати його укладення до дати набуття законної сили судовим рішенням про розірвання договору) Орендар (відповідач) сплатив Орендодавцю (позивачу) орендну плату лише частково: у розмірі 21 876,360 грн.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач послався на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 629 і частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц, в обґрунтування своїх доводів про те, що приміщення, яке є предметом договору оренди нерухомого майна № 20/22 від 16 лютого 2022 року, фактично йому позивачем в користування не передавалося, він не мав доступу до приміщення та фактично ним не користувався.
Як вбачається Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц, на яку послався відповідач у касаційній скарзі, формуючи висновок про те, що для стягнення орендної плати необхідно встановити період фактичної можливості користування орендарем орендованим приміщенням, виходив з того, що в матеріалах справи № 127/14633/16-ц були відсутні акти приймання-передачі орендованих приміщень орендарю та повернення їх орендарем орендодавцю після розірвання договору за ініціативою орендаря.
Однак, у цій справі, що розглядається, суди визнали доведеними обставини фактичної передачі позивачем відповідачу у користування приміщень, визначних в договорі оренди № 20/22 від 16 лютого 2022 року. Як зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові ці обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи численними доказами, зокрема актом приймання-передачі об'єкта оренди, що був підписаний відповідачем без зауважень і заперечень; актами наданих послуг за лютий-грудень 2022 року, також підписаними відповідачем; фактом здійснення відповідачем часткової сплата орендної плати у розмірі 21 876,60 грн; фактом подальшої передачі спірних приміщень в суборенду шляхом укладення договору суборенди № 211299 від 16 лютого 2022 року, за яким відповідач передав Товариству з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" в суборенду орендовані у позивача приміщення та вимогою відповідача, адресованою Товариству з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА", щодо сплати боргу та суми упущеної вигоди за договором суборенди № 211299 від 16 лютого 2022 року. Крім того, у цій справі № 916/4244/24 обставини розірвання договору оренди за ініціативою орендаря відсутні, договір оренди № 20/22 від 16 лютого 2022 року був розірваний в судовому порядку.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що у справі № 127/14633/16-ц Верховний Суд, формуючи висновки щодо застосування статті 629 і частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, виходив зовсім з інших фактичних обставин (з факту відсутності підписаних сторонами договору оренди актів передачі майна в орендне користування та повернення майна з користування після відмови орендаря від договору), ніж ті, що мають місце у цій справі № 916/4244/24, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у справі № 127/14633/16-ц до правовідносини у цій справі № 916/4244/24 саме за змістовним критерієм. Тобто, іншими словами, висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц, на які послався позивач, стосуються виключно тих конкретних обставин, що склалися у справі № 127/14633/16-ц.
Враховуючи наведене Верховний Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц, на які послався позивач, є нерелевантними для цієї справи № 916/4244/24/24 та не підлягають врахуванню.
Отже, посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій зазначених вище висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач у касаційній скарзі не навів. Решта доводів, наведена у касаційній скарзі, не підкріплена скаржником жодною підставою касаційного оскарження судових рішень, визначеною частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що судом касаційної інстанції до уваги не береться.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року у справі № 916/4244/24 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року у справі № 916/4244/24 закрити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй