г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/3525/25
Номер провадження 2/213/1587/25
05 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №213/3525/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу,
Стислий виклад позиції позивача.
Сторони з 08 вересня 2006 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі 18 вересня 2020 року укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки купівля квартири відбулася за спільні кошти сторін, вона є спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках. Відповідач відмовляється добровільно розділити майно, систематично уникає спілкування на цю тему, з'явитися до нотаріуса не бажає.
Просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за позивачем право приватної власності на 1/2 частку цієї квартири.
Процесуальні дії у справі.
26 червня 2025 року позовна заява надійшла до суду.
04 липня 2025 року отримана інформація на запит щодо місця реєстрації сторін.
07 липня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
09 липня 2025 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірне майно.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
Заяв/клопотань від учасників справи не надходило.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом.
08 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_4 ».
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 вересня 2020 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Ситнік О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1-895, ОСОБА_2 купила двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 29,6 кв.м, загальною площею 47,95 кв.м.
У преамбулі договору купівлі-продажу зазначено, що чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - надав заяву (згоду), справжність підпису на якій засвідчено у Третій криворізькій державній нотаріальній конторі 18 вересня 2020 року за реєстром №1-894, на набуття квартири, яка в подальшому буде спільною сумісною власністю подружжя.
Право власності відповідача на спірну квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Станом на 24 червня 2025 року оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 становить 134 376,00 грн.
Зміст спірних правовідносин.
Викладеними обставинами відповідають правовідносини, які виникають із рівних прав подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Норми права, які застосовує суд.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч. 6, 7 ст. 57 СК України).
Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України також передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Тлумачення положень частини першої статті 57 СК України свідчить, що придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
Така позиція викладена в Постанові Верховного суду від 06 вересня 2023 року у справі №524/2518/20.
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 також зазначив, що в законодавстві передбачена презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №646/6271/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 10 червня 2020 року у справі №454/2786/17-ц, від 08 травня 2024 року у справі №450/3740/21. Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.
Висновок суду.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено, що спірна квартира придбана відповідачем у період шлюбу із позивачем.
Отже на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ куплена за його особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. При цьому частки чоловіка і дружини є рівними.
ОСОБА_2 не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана нею за особисті грошові кошти, тобто не спростувала презумпцію спільності майна подружжя. Зазначене є її процесуальним обов'язком.
Оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, враховуючи, що спірне майно придбано у шлюбі, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт придбання майна виключно за свої особисті кошти, суд не бачить підстав для відходу від презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
З огляду на те, що спільна сумісна власність подружжя презюмується, відповідачем не спростована, відсутня необхідність визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності. Крім того, під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем надано згоду на купівлю відповідачем квартири, яка в подальшому буде спільною сумісною власністю. Отже сторонами узгоджено, що квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, вимоги про визнання за позивачем права приватної власності на частку спірної квартири підлягають задоволенню.
При цьому суд враховує, що у зв'язку із задоволенням позовних вимог частка відповідача у праві власності на спірне майно зменшується.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18).
З метою процесуальної економії суд вважає за можливе визнати за відповідачем право власності на частку спірної квартири.
Щодо заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Таким чином, заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою суду від 09 липня 2025 року про накладення арешту на спірне майно, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позовних вимог підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору: за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн. та заяви про забезпечення позову у розмірі 650,60 грн., а всього - 1 861,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 10, 12, 19, 76-81, 95, 258-259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку спільного сумісного майна - частки квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку спільного сумісного майна - частки квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 1 861,80 грн.
Заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року (справа № 213/3525/25, пр. 2-з/213/12/25), продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання зазначеним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Апеляційна скарга на рішення суду, в зв'язку з оголошенням його вступної та резолютивної частини, подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 05 вересня 2025 року.
Суддя В.В. Попов.