Справа № 189/958/25
2/189/481/25
04.09.2025 року селище Покровське Дніпропетровської області
Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Чорної О.В.,
за участі секретаря судового засідання Янченко І.Л.,
учасники судового провадження:
позивачка - ОСОБА_1 ,
представник позивачки - ОСОБА_2 ,
особа, в інтересах якого діє позивачка - неповнолітній ОСОБА_3 ,
представник третьої особи - Хлюпіна О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Атаманюк І.Л. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав, в якому просить: позбавити батьківських прав ОСОБА_4 у відношенні до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 05, складений 22.01.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по справі, посилаючись на наступні обставини. Неповнолітня дитина, ОСОБА_3 , близько 12-ти років проживає без своєї матері ОСОБА_5 , разом з бабусею ОСОБА_1 , яка є матір?ю померлого сина ОСОБА_6 . Саме бабуся займається вихованням та утриманням неповнолітнього онука - ОСОБА_3 .
Батько неповнолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбу із відповідачкою ОСОБА_5 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 .
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто, ще до народження дитини ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Олександрівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області 10 липня 2009 року.
Близько 12 років дитина проживає разом зі своєю бабусею - ОСОБА_1 та дідусем - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою 28.10.2024 року виконавчим комітетом Покровської селищної ради.
Неповнолітня дитина навчається у 8-А класі КЗО «Покровський ліцей» Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Згідно характеристики класного керівника ОСОБА_7 та директора закладу Людмили Каліберди від 29.10.2024 року за № 586, ОСОБА_3 має статус дитини - напівсироти, проживає з рідними бабусею ОСОБА_1 (пенсіонерка) та дідусем ОСОБА_6 по батьковій лінії. Дитина забезпечена усім необхідним для навчання та розвитку. Бабуся завжди відвідує батьківські збори, підтримує зв?язок із класним керівником та батьківським колективом. Мати ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , на зв?язок із класним керівником ніколи не виходила та не цікавилася справами дитини. Зі слів бабусі, дитина проживає разом ними з 2-х річного віку. Простежується дуже тісний зв?язок між ОСОБА_8 та ними, які проявляють постійну турботу до дитини.
ОСОБА_4 після народження сина проживала із ним лише 2 роки, протягом яких вона доглядала за своїм сином, виховувала та утримувала, після чого відповідачка ОСОБА_9 залишала на місяць, два в сім?ї позивачки ОСОБА_1 та її чоловіка та дідуся дитини ОСОБА_6 .
З літа 2014 року дитина почала постійно проживати у родині позивачки та її чоловіка.
22.05.2023 року, відповідачка ОСОБА_4 написала заяву до Служби у справах дітей виконкому Покровської селищної ради, в якій зазначила, що вона проживала певний час в іншому населеному пункті, а її син весь цей час перебував у своєї бабусі ОСОБА_1 за її згоди та бажання.
Тобто, вказана обставина підтверджує той факт, що матір неповнолітньої дитини на довгий термін залишала сина, не піклувалася про нього та не займалася його вихованням та утриманням.
26.12.2024 року та 31.01.2025 року відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради, на якій розглянута заява неповнолітнього ОСОБА_3 про позбавлення відносно нього батьківських прав матері ОСОБА_4 , на які відповідачка не з'явилася, про причини її відсутності не повідомила.
Рішенням виконавчого комітету Покровської селищної ради від 12.02.2025 року за № 19/0/9-25 затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради від 31.01.2025 року про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вказані обставини свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_4 взагалі не бере участі у вихованні свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , тривалий час ухиляється від виконання своїх обов'язків як матері дитини. Відповідачка ОСОБА_4 не має наміру у подальшому брати участі у вихованні свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , надавати йому будь-яку матеріальну допомогу та піклуватися про нього.
Ухвалою суду від 27.03.2025 року відкрите провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного проживання.
Ухвалою суду від 11.07.2025 року закрите підготовче провадження у справі та справа призначена до розгляду по суті. Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про день час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини своєї неявки суд не повідомила, відзиву, заяв та клопотань до суду не подавала. 26.08.2025 року в судовому засіданні постановлено протокольну ухвалу про заочний розгляд справи.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_8 є її рідним онуком, близько 12 років проживає без матері з рідними бабусею та дідусем, тобто, з нею та її чоловіком. Батько ОСОБА_8 , її син, помер у 2009 році, ще до народження дитини. Мати два роки від народження дитини проживала з дитиною, потім залишила дитину у бабусі та дідуся. Потім почала привозити дитину до них, і залишати надовго, згодом приїжджати перестала і з 2-х років дитина постійно проживає з позивачкою та її чоловіком. Відповідачка за весь час (13 років) бачила сина не більше 5-6 разів, приїздила буквально на 5-10 хвилин щоразу, останній раз - два роки тому, проживає з різними чоловіками, має ще одну дитину від іншого чоловіка, яку також залишила проживати з батьками іншого чоловіка. Навчається ОСОБА_8 у 8 класі. За період навчання сина жодного разу до школи не приходила, а раніше не з'являлася до дитячого садочку.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Атаманюк І.Л. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, спираючись на обставини, зазначені в позові. Просив позов задовольнити. Крім того зазначив, що у дитини негативне сприйняття щодо матері, він хоче відокремитися від неї, також у зв'язку з задоволенням позову, дитина матиме право на пільги. Відповідачка не намагалася забрати дитину іпро це не було розмови. Неповнолітній ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що змалечку проживає з бабусею та дідусем, 3-4 рази мати приїздила, але ненадовго, останній раз бачив її 2 роки тому, його справами ніколи не цікавилася. Мати рідко телефонувала, рідко з нею переписувалися. Спочатку було почуття прив'язаності, любові, зараз не має емоційного зв'язку, сприймає її як чужу людину, перестав її сприймати як матір, бо заставав її за шкідливими звичками, з різними чоловіками. Не бажає бачити її у своєму житті.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що опікуються з дружиною онуком з дитсадка, утримують його, виховують, лікують тощо. Близько 13 років дитина проживає вже з ними. За весь цей час мати разів 5-6 приїздила до дитини, останній раз була кілька років тому. Жодного разу не відвідувала ні садок, ні школу, де перебувала дитина. Класний керівник взагалі не бачила матері ОСОБА_8 . Також зазначив, що ОСОБА_8 йому як син, що йому дуже шкода дитину. Представник третьої особи - ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що відповідачка ОСОБА_4 не проживає з дитиною, не піклується про неї, на засідання селищної ради не з'явилася. Служба виїздила за місцем її реєстрації у 2024 році, однак за місцем реєстрації відповідачку не застали, оскільки там лише зареєстрована, фактичног проживає за іншою адресою.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані письмові матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов наступного висновку. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Приписами статті 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно із статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (а.с.22, копія). Як вбачається з матеріалів справи, батько ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 26, копія). Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 29.10.2024 року, неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із своєю бабусею ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , з 03.03.2013 року мати - ОСОБА_4 в вихованні сина участі не приймає, матеріально не забезпечує та не допомагає (а.с.25, копія). Відповідно до характеристики, виданої 29.10.2024 року КЗО «Покровський ліцей» № 586, ОСОБА_3 має статус дитини-напівсироти, проживає з рідними бабусею по батьковій лінії ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_6 . Дитина забезпечена всім необхідним для навчання та розвитку. Бабуся завжди відвідує батьківські збори, підтримує зв'язок із класним керівником та батьківським колективом. Мати ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , на зв'язок із класним керівником ніколи не виходила і не цікавилася справами дитини. Зі слів бабусі дитина проживає із бабусею та дідусем з двохрічного віку. Простежується дуже тісний зв'язок між ОСОБА_8 та його бабусею і дідусем, які проявляють постійну турботу до дитини (а.с.23). Відповідно до рішення виконавчого комітету Покровської селищної ради №19/0/9-25 від 12.02.2025 року, затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради від 31.01.2025 року про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.15, копія).
Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради стосовно можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мати з дитиною не проживає та спілкується вкрай рідко. Мати хлопчика, народивши сина, два роки доглядала за ним, а потім почала залишати на місяць, два в сім'ї ОСОБА_12 . З літа 2014 року ОСОБА_8 почав постійно проживати у родині дідуся та бабусі. ОСОБА_4 періодично навідувала сина, вона віддала бабусі та дідусеві картку, на яку надходить державна соціальна допомога на дитину по втраті годувальника. 22.05.2025 року ОСОБА_4 написала заяву до служби у справах дітей виконкому Покровської селищної ради, в якій зазначила, що дійсно певний час проживала у іншому населеному пункті, а син проживав у бабусі за її згоди і бажання. 26.12.2024 року та 31.01.2025 року відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради, на якій було розглянуто заяву неповнолітнього ОСОБА_13 щодо можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , на які ОСОБА_4 не з'явилася, хоча була повідомлена належним чином і сама не прагнула поспілкуватися з сином, налагодити стосунки, можна констатувати, що ОСОБА_4 не намагалася виконувати свої обов'язки, як матері (а.с.16-17, копія).
Згідно із частиною 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частин 1 - 4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, у постанові КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зроблено висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Суд указав, що відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Тому заяви відповідачки, в яких вона відмовляється від батьківських прав на дитину не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відповідно до частин 1-4 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 20 березня 2007 року № 3 позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав - це захід впливу, який є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Згідно із пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, враховуючи викладене, оскільки судом встановлено, що відповідачка зовсім не бере участі у вихованні свого неповнолітнього сина, не піклується про нього, не дбає про стан здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток протягом 13 років його життя, враховуючи, що вже і сама дитина не хоче спілкуватися з матір'ю і не сприймає її такою, у дитини відсутні почуття прив'язаності, любові до неї, немає емоційного зв'язку, суд вважає, що є підстави для позбавлення відповідачки ОСОБА_4 , відносно неповнолітнього ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки така поведінка відповідачки, на думку суду, є свідомою та навмисною. Обставин, які б свідчили про об'єктивну неможливість виконання своїх батьківських обов'язків, в суді не встановлені.
Суд вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам дитини; з урахуванням вимог ст.1 Закону України «Про охорону дитинства», ст.1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина, яка залишилася без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав отримує визначене відповідно до законодавства становище дитини, позбавленої батьківського піклування, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, в зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, з відповідачки належить стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп.
Керуючись ст.ст.10,12,13, 81,82, 128, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 05 зроблений 22 січня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Покровського районного управління юстиції
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_4 , понесені судові витрати: 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 04.09.2025 року.
Суддя О.В. Чорна
04.09.2025