печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32689/25-к
22 серпня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024000000001523 від 25.07.2024, -
До Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту на автомобіль BMW X 3, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , ключі від нього, а також стартовий пакет та сім-картку ПрАТ «ВФ України» НОМЕР_3 , які вилучено 10.07.2025 в ході проведення обшуку.
В обґрунтування клопотання прокурор вказує, що зазначені автомобіль, ключі від нього, стартовий пакет та сім-картку є речовим доказом відповідно до постанови слідчого від 10.07.2025, оскільки вони відповідають критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, а тому з метою збереження речових доказів, яка відповідає п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу на підставі абз. 1 ч. 3 цієї статті підлягають арешту.
До початку розгляду клопотання учасники судового провадження подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Прокурор групи прокурорів ОСОБА_4 клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Представник власника майна ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечувала, у письмових запереченнях вказала, що органом досудового розслідування жодним чином не обґрунтовано та не доведено причетність вилученого під час обшуку майна до розслідуваного кримінального правопорушення, а також його відповідності критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а тому відсутні підстави для їх арешту.
Вивчивши клопотання прокурора, письмові заперечення представника власника майна, дослідивши додані до них документи, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів відділу Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000001523, у якому 10.07.2025 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 358 КК України.
Як убачається із обставин кримінальних правопорушень, у період з 01.11.2024 по 19.11.2024, ОСОБА_6 діючи спільно з ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій, які полягають у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та бажаючи їх настання, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , підробили офіційні документи медичних установ, за допомогою яких військовослужбовці ухилилися від несення обов'язків військової служби в умовах воєнного стану.
10.07.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2025 у справі № 757/28194/25-к проведено обшук автомобіля BMW X 3, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , у ході якого вилучено сам автомобіль, ключі від нього та стартовий пакет та сім-картку ПрАТ «ВФ України» НОМЕР_3 .
Постановою слідчого групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 від 10.07.2025 зазначені автомобіль, ключі від нього, стартовий пакет та сім-картку визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
На даний час прокурор вказує, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження, а також з метою збереження речових доказів виникла необхідність у вжитті заходу забезпечення цього провадження, такого як арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Згідно ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках, чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчим суддею встановлено, що відповідність майна, на арешті якого наполягає прокурор, критеріям речового доказу у кримінальному провадженні № 12024000000001523, належним чином не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами, виходячи із наступного.
Визнаючи речовим доказом у кримінальному провадженні вказані автомобіль, ключі від нього, стартовий пакет та сім-картку, слідчий виходив із положень ч. 1 ст. 98 КПК України, проте мотивів прийнятого рішення щодо їх відповідності в даному конкретному випадку тим чи іншим ознакам у своїй постанові від 10.07.2025 в достатньому для розуміння обсязі не навів.
Посилання у постанові слідчого на те, що вказані автомобіль, ключі від нього, стартовий пакет та сім-картку містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження є узагальнюючими та не надають підстав стверджувати про їх можливість використання в якості речових доказів.
Слідчий суддя зауважує, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам, передбаченим ст. 98 КПК України може бути зроблений лише на підставі постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.
У клопотанні прокурор зазначає, що 10.07.2025 в ході проведення обшуку автомобіля BMW X 3, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 у ОСОБА_6 було вилучено й сам автомобіль, ключі від нього та стартовий пакет та сім-картку ПрАТ «ВФ України» НОМЕР_3 .
Водночас, в клопотанні прокурором не наведено існування сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що автомобіль, ключі від нього, стартовий пакет та сім-картка, вилучені у ОСОБА_6 є доказом інкримінованих йому злочинів. Також з клопотання не вбачається наявність достатніх підстав вважати, що саме ці речі відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а саме містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Тому, на думку слідчого судді, за відсутності даних про наявність сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що вказані речі, на арешті яких наполягає прокурор є доказом інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, сам факт їх визнання речовими доказами (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України), не може бути правовою підставою для їх арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2025 у справі № 757/28194/25-к дозвіл на обшук автомобіля BMW X 3, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , з метою як відшукування, тим більше вилучення автомобіля, ключів від нього, стартового пакета та сім-картки не надавався.
Враховуючи наведені мотиви та аргументацію клопотання прокурора, слідчий суддя вважає, що в розумінні вимог ст. 132 КПК України прокурор не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які він послався у клопотанні про арешт майна, а тому у відповідності до ст. 94 КПК України слідчий суддя оцінюючи надані докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення, приходить до висновку, що у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечивши збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом, а тому у задоволенні клопотання прокурора належить відмовити.
Відмова у задоволенні клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України, тягне за собою його повернення особі, у якої воно було вилучено.
Керуючись ст.ст. 98, 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, -
У задоволенні клопотання відмовити.
Зобов'язати слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України чи прокурора Офісу Генерального прокурора, якого включено до групи слідчих/прокурорів у кримінальному проваджені № 12024000000001523, негайно повернути ОСОБА_6 або уповноваженій (довіреній) від його імені особі автомобіль BMW X 3, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , ключі від нього, а також стартовий пакет та сім-картку ПрАТ «ВФ України» НОМЕР_3 , які вилучено 10.07.2025 в ході проведення обшуку.
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_9