03.09.2025 Провадження по справі № 2/940/535/25
Справа № 940/1315/25
Іменем України
03 вересня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Косович Т.П..
при секретарі Козуб І.С.
з участю адвоката Яреська Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
10.07.2025 року ТОВ «Юніт Капітал», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Онлайн Фінанс», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», звернулося до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в сумі 16900,25 грн. та судові витрати по справі.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27.02.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 992645648, відповідно якого відповідачу надано кредит в сумі 6600 гривень на строк 26 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,60% в день, в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 16900,25 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
29.07.2025 року відповідачем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву, в якому останній позовних вимог не визнає повністю, просить суд у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача судові витрати, посилаючись на те, що він в період строку кредитування, тобто до 24.03.2019 року дійсно порушив умови кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеного з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», проте пізніше всю заборгованість сплатив, навіть з переплатою, оскільки сукупно сплатив 10808 грн. замість 9430,56 грн. як зазначено в самому кредитному договорі. Проценти за користування кредитом нараховані поза строком кредитування, тобто після 25.03.2019 року, а додаткові угоди до кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року від 25.03.20219 року, від 24.04.2019 року, від 23.05.2019 року та від 19.06.2019 року, якими продовжено строк дії договору із зміною процентної ставки, відповідач не визнає, зазначаючи, що він їх не підписував. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», так як на час укладення 28.11.2018 року договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» предмет правочину: право майбутньої вимоги мало бути визначене, проте жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення вказаного договору факторингу не існувало та сторони не могли передбачити, що 27.02.2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладе договір № 992645648 саме з відповідачем. На час укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» не індивідуалізовано належним чином предмет правочину, а інформація щодо ОСОБА_1 , як боржника, зазначена у реєстрі прав вимоги № 45 від 24.09.2019 року, тобто через десять місяців після укладення договору факторингу.
04.08.2025 року позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначає, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», оскільки договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», є рамковою угодою та додатковими угодами строк його дії продовжено до 31.12.2024 року, тобто він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 року по 31.12.2024 року. Щодо строку кредитування позивач зазначає, що п. 4.2 кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року визначено, що сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п. 1.3 даного договору (26 днів) або додатковими угодами, між сторонами зобов'язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, а тому заборгованість за кредитом позивачем нарахована вірно.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні представник позивача ТОВ «Юніт Капітал» Сміщук А.О. позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.
Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 позовних вимог не визнав, посилаючись на обставини, викладі у відзиві на позов.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що 27.02.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 992645648, відповідно якого відповідачу надано кредит в сумі 6600 гривень на строк 26 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,60% за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору (26 днів), в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору.
Відповідно п. 1 5 договору, з врахуванням положень п. 1.4 договору (процентна ставка), позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 584% річних.
Додатковою угодою до кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , від 25.03.2019 року строк кредитування продовжено на 30 днів, процентна ставка на період продовження 1,66% в день.
Додатковою угодою від 24.04.2019 року строк кредитування продовжено на 29 днів, процентна ставка на період продовження 1,66% в день.
Додатковою угодою від 23.05.2019 року строк кредитування продовжено на 27 днів, процентна ставка на період продовження 0,83% в день.
Додатковою угодою від 19.06.2019 року строк кредитування продовжено на 30 днів, процентна ставка на період продовження 0,83% в день.
На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується копією платіжного доручення від 27.02.2019 року та визнається відповідачем, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконував, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого станом на 25.06.2025 року виникла заборгованість за договором загальною сумою 23779,30 грн., в тому числі 6498,39 грн. основного боргу, 10401,86 грн. заборгованості за відсотками та 6879,05 грн. штрафу, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 ТОВ «Юніт Капітал» за період 04.06.2025-25.06.2025.
Відповідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», та додаткових угод до нього № 19 від 28.11.2019 року, № 26 від 31.12.2020 року, № 27 від 31.12.2021 року, № 31 від 31.12.2022 року, № 32 від 31.12.2023 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним з ОСОБА_1 , відступило ТОВ «Таліон Плюс». Відповідно до реєстру прав вимоги № 45 від 24.09.2019 року ТОВ «Таліон Плюс» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 на суму 19266,63 грн.
Відповідно договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс»та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», та додаткових угод до нього № 2 від 03.08.2021 року, № 3 від 30.12.2022 року, ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».
Відповідно договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал», ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відступило ТОВ «Юніт Капітал».Відповідно до реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року ТОВ «Юніт Капітал» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 на суму 16900,25 грн., з яких 6498,39 грн. основного боргу, 10401,86 грн. заборгованості за відсотками.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із дослідженого судом кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 374R7BVZ.
Отже, підписання кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З боку сторони відповідача суду не надано переконливих доказів необґрунтованості позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Посилання представника відповідача на те, позивач не довів належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», так як на час укладення 28.11.2018 року договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» предмет правочину: право майбутньої вимоги мало бути визначене, суд відхиляє з огляду на таке.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У даній справі встановлено, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до пункту 2.1 якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Згідно із пунктом 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.4 вказаного договору факторингу визначено, що борг - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Згідно із пунктом 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Відповідно до пункту 5.3.3 договору факторингу № 28/1118-01 фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
У подальшому, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року № 19 від 28.11.2019 року, № 26 від 31.12.2020 року, № 27 від 31.12.2021 року, № 31 від 31.12.2022 року, № 32 від 31.12.2023 року.
Водночас згідно витягу з реєстру прав вимоги № 45 від 24.09.2019 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року на загальну суму 19266,63 грн.
У подальшому, відповідно договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс»та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», та договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал», саме до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Надані суду копії вищевказаних договорів факторингу з додатковими угодами до них та реєстрами прав вимоги (боржників) містять підписи сторін, які підтверджують укладення відповідних правочинів та перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал».
При цьому, укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним.
Право вимоги по кредитному договору № 992645648 від 27.02.2019 року було передано ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору кредиту.
З огляду на викладене, твердження предстанвика відповідача про недоведеність ТОВ «Юніт Капітал» набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 є помилковими.
Щодо доводів представника відповідача про те, що ОСОБА_1 сплатив всю заборгованість за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сплативши в загальному 10808 гривень, суд зазначає, що останній погашав кредит з порушенням строків погашення кредиту, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем у відзив на позов, черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням ОСОБА_1 в кредитному договорі № 992645648 від 27.02.2019 року не встановлена, а відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості : 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Із наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року встановлено, що сплачені відповідачем грошові кошти на погашення кредиту спочатку зараховували кредитодавцем на оплату процентів за користування кредитом, а тому сума заборгованості за тілом кредиту відповідачем погашена не в повному обсязі.
Також суд відхиляє і доводи представника відповідача про те, що проценти за користування кредитом ОСОБА_1 нараховані поза строком кредитування, тобто після 25.03.2019 року, а додаткові угоди до кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року від 25.03.20219 року, від 24.04.2019 року, від 23.05.2019 року та від 19.06.2019 року, якими продовжено строк дії договору із зміною процентної ставки, останній не підписував.
Так, п. 1.4 кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , визначено нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 1,60% за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору (26 днів).
Згідно з п. 1.5 даного договору, з врахуванням положень п.1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 584% річних.
Разом з тим, п. 4.2 кредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року визначено, що сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п. 1.3 даного договору (26 днів) або додатковими угодами, між сторонами зобов'язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена у п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставко, визначеною п.1.4-1.5 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70% в день розповсюджується на весь період фактичного користування кредитом з моменту укладення кредитного договору, при цьому врахування в таких зобов'язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 1.3 договору.
Сторони погоджуються, що проценти, нараховані згідно п. 4.2 договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3 цього договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, у самому кредитному договорі № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеному між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , сторонами визначені умови нарахування процентів за понадстрокове користування кредитними коштами, додаткові угоди на їх нарахування не впливають, з огляду на що такі проценти підлягають стягненню з відповідача.
Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити, оскільки відповідачем порушено умовикредитного договору № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеного між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та не виконано взятих на себе зобов'язань.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 17374 від 08.07.2025 року, а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.
Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.
Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Як вбачається з договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025 року, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери», додаткової угоди до нього № 25770554165 від 05.06.2025 року та із акту прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року, розмір правових послуг адвокатського бюро за надання юридичної допомоги ТОВ «Юніт Капітал» складає 7000 гривень, в тому числі 500 гривень - за клопотання щодо надання інформації про зарахування кредитних коштів, 500 гривень - за подання адвокатського запиту, 1000 гривень - вивчення матеріалів справи та 5000 гривень - складання позовної заяви.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.
Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.
З урахуванням наведеного суд стягує з відповідача на користь позивача 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літера А, офіс 10,- 16900 (шістнадцять тисяч дев'ятсот) гривень 25 копійок заборгованості за кредитним договором № 992645648 від 27.02.2019 року, укладеним між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»,та 5422 (п'ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Т.П.Косович