03 вересня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 357/14723/24
номер провадження: 22-ц/824/5751/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - адвоката Тараненка Артема Ігоровича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року у складі судді Ярмоли О.Я., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 03 листопада 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 431339663 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, у якому вони погодили всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.
Позивач указував, що 03 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 9 000 грн 00 коп. на банківську карту ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») (фактор) було укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, а інші умови договору залишились без змін. У подальшому, 31 грудня 2020 року та 31 грудня 2021 року між клієнтом та фактором було укладено додаткові угоди за № 26, №27, № 32, згідно з якими продовжено строк дії договору факторингу №28/1118-01 на нові терміни. У відповідності до Витягу з реєстру прав вимоги №167 від 04 січня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 22 923 грн 40 коп.
23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 23/0224-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року до договору факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 36 333 грн 40 коп.
20 серпня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» був укладений договір факторингу № 200824, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу від 20 серпня 2024 року №200824 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 36 333 грн 40 коп.
Позивач зазначав, що на момент подання до суду позовної заяви загальна сума заборгованості за кредитним договором №431339663 від 03 листопада 2021 року становить 36 333 грн 40 коп., яка складається із: 9 000 грн 00 коп. - заборгованість за кредитом; 27 333 грн 40 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
З урахуванням наведеного, ТОВ «Юніт Капітал» просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 431339663 від 03 листопада 2021 року у розмірі 36 333 грн 40 коп.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №431339663 від 03 листопада 2021 року у розмірі 14 346 грн 00 коп. та судові витрати у справі у сумі 3 325 грн 16 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, представник ТОВ «Юніт Капітал» - адвокат Тараненко А.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ «Юніт Капітал» в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Також в апеляційній скарзі представник ТОВ «Юніт Капітал» - адвокат Тараненко А.І. просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 056 грн 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення відсотків за користування кредитом належним чином не досліджено умови кредитного договору №431339663 від 03 листопада 2021 року.
Вказує, що боржник не виконував зобов'язання за кредитним договором та не сплатив всі фактично нараховані відсотки станом на останній день дисконтного періоду, тому після закінчення дисконтного періоду (03 грудня 2021 року) подальші відсотки нараховувались згідно із п.1.12 кредитного договору, в якому сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: п. 1.12.1 - зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; п. 1.12.2 - з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Тому скаржник наголошує, що з 03 грудня 2021 року нарахування здійснювались за наступною формулою: 9 000 (сума виданого кредиту) ? 2,98 (процентна ставка згідно із п.1.12.2?100 = 268,20 (проценти, які нараховувались за кожен день користування кредитом згідно із п.1.12.2, але не більше 90 днів від дати закінчення дисконтного періоду).
Вказує, що в розрахунку заборгованості, наданим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за 07 грудня 2021 року, наявна сума 1 072 грн 80 коп.= ( 268,20?4).
Наголошує, що у зв'язку з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України воєнного стану з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року, ТОВ «Юніт Капітал» прийняло рішення про звільнення всіх клієнтів від зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, починаючи з дати введення воєнного стану в Україні та до 10 квітня 2022 року включно. Відповідні коригування заборгованості клієнтів були відображені в обліковій та реєструючій системі 04 березня 2022 року та 08 квітня 2022 року.
Тому вважає, що всі нараховані відсотки не суперечать чинному законодавству та нараховані обґрунтовано.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу із 6 000 грн 00 коп. до 3 000 грн 00 коп., оскільки матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 36 333 грн 40 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитом у розмірі 14 346 грн 00 коп., а також в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 3 325 грн 16 коп., представником ТОВ «Юніт Капітал» не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 431339663 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 9 000 грн 00 коп. строком до 03 грудня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору (а.с.27-34).
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1 договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.
Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 9 000 грн 00 коп. одразу після укладення договору, який має бути повернено до 03 грудня 2021 року.
Узгоджено, що позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання (п. 1.4 кредитного договору).
Згідно з п. 1.7 кредитного договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме, до 03 грудня 2021 року.
Відповідно до п. 1.9 кредитного договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (п.1.9.1); за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті (п.1.9.2).
У пункті 1.9.3 кредитного договору визначено, що якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 ЦК України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов'язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8 цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,98 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору.
Установлено, що кредитний договір № 431339663 від 03 листопада 2021 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор MNV49G4H було направлено відповідачу 03 листопада 2021 року на номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів.
Як вбачається із платіжного доручення від 03 листопада 2021 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на платіжну картку ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 000 грн 00 коп. (а.с.67).
На підтвердження перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача надано електронне повідомлення акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» щодо успішного перерахування грошових коштів (а.с.68-69).
Отже, у справі встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме, надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, що підтверджується платіжними дорученнями від 03 листопада 2021 року.
Частиною 1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У справі встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до боржників. 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, а інші умови договору залишилися без зміни.
31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2021 року. У цій додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена - 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року. Інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
У подальшому, 31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року. Інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №167 від 04 січня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 22 923 грн 40 коп. (а.с.97).
Установлено, що 23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 431339663 від 03 листопада 2021 року (а.с.99-109).
20 серпня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт капітал» укладено договір факторингу № 200824, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 431339663 від 03 листопада 2021 року перейшло до ТОВ «Юніт капітал» (а.с.112-122).
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 200824 від 20 серпня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт капітал» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 36 333 грн 40 коп. (а.с.123)
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом.
Водночас, відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів погашення кредитної заборгованості попереднім кредиторам.
Згідно з випискою по особовому рахунку за кредитним договором № 431339663 від 03 листопада 2021 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 12 вересня 2024 року складає 36 333 грн 40 коп. (а.с.131).
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, укладений 03 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договір кредитної лінії № 431339663 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, є таким, що підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Тобто кредитний договір № 431339663 від 03листопада 2021року є укладеним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначила, що припис абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст.1050 ЦК України.
Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст.1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Як зазналося вище, первісний позикодавець свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.
Установлено та не заперечується відповідачем, що він користується кредитними коштами понад строк, встановлений п.1.7 та п.1.8 договору (30 днів), а тому умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,98% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Отже, розмір відсотків за користування кредитом визначається за наступною формулою: 9000 грн 00 коп. (сума кредиту) х 1,98 % х 30 (строк кредитування) = 5 346грн 00 коп.
Судом першої інстанції правильно враховано, що позивач ТОВ «Юніт Капітал» в даному спорі посилається на Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в редакції що діє з 03 грудня 2021 року, а ОСОБА_1 уклав кредитний договір № 431339663 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 03 листопада 2021 року.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст.89 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі ТОВ «Юніт Капітал» необґрунтовано розрахувало відсотки поза межами строку кредитування та не надало доказів збільшення/зміни строку кредитування.
Так, у постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Правом на нарахування компенсаційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, позивач не скористався.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що кредитним договором № 431339663 від 03 листопада 2021 року, а саме, п.1.1, п.1.3, п.1.7, п.1.8, п.1.9.1 передбачено, що кредит в розмірі 9 000 грн 00 коп. надається строком на 30 днів зі сплатою 1,98 % (процентів) на добу. Тому нарахування позивачем відсотків поза межами строку кредитування понад 30 днів є необґрунтованим та не відповідає релевантній практиці Верховного Суду.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками у розмірі 5 346 грн 00 коп., які нараховані за базовою процентною ставкою 1,98 % від суми кредиту в день, є правильним.
Доводи апеляційної скарги наведених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.
Так, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсотки за користування кредитом у даному випадку мають нараховуватися після спливу встановленого кредитним договором 30-денного строку, оскільки, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, проценти за ст. 1048 ЦК України нараховуються виключно в межах строку кредитування, а після його закінчення кредитор вправі вимагати лише проценти за прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України, що є іншим предметом позову і не було заявлено у цій справі; при цьому позивач не надав належних доказів пролонгації чи зміни строку кредитування, а поданий розрахунок відсотків ґрунтується на умовах продукту, що набули чинності після укладення договору 03 листопада 2021 року, що виключає їх застосування до спірних правовідносин.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу із 6 000 грн 00 коп. до 3 000 грн 00 коп., так як матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, то вони заслуговують на увагу, виходячи з такого.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.
Як вбачається з матеріалів справи в обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн 00 коп. до матеріалів справи надано: договір про надання правничої допомоги №26/08/24-02 від 26 серпня 2024 року, укладеного між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» і ТОВ «Юніт Капітал» (а.с.132-134); протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №26/08/24-02 від 26 серпня 2024 року (а.с.135); додаткова угода №8 від 26 серпня 2024 року до договору про надання правничої допомоги №26/08/24-02 від 26 серпня 2024 року (а.с.136-139); акт прийому-передачі наданих послуг від 26 серпня 2024 року, згідно з яким послуги надано на загальну суму 6 000 грн 00 коп.; (а.с.140); свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, виданого 24 квітня 2012 року на ім'я Тараненка А.І. (а.с.141).
Таким чином, у справі документально підтверджено понесення ТОВ «Юніт Капітал» витрат на професійну правничу допомоги в загальному розмірі 6 000 грн 00 коп.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_1 у поданому відзиві на позов чи у формі окремого клопотання звертався до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення заявленої позивачем суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність заявленого розміру наданим послугам.
Тому колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу із 6 000 грн 00 коп. до 3 000 грн 00 коп.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також положеннями п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи наведені вище положення ЦПК України та приймаючи до уваги, що позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, то витрати на професійну правничу допомогу підлягали розподілу судом першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що при ціні позову 36 333 грн 40 коп. та сумі, що підлягає стягненню 14 346 грн 00 коп., становило б 39,48 % від заявлених 6 000 грн 00 коп., тобто, 2 368 грн 80 коп.
Така сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягала стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» у розмірі 2 368 грн 80 коп., є меншою ніж визначена судом першої інстанції сума у розмірі 3 000 грн 00 коп.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка ініціює процесуальне питання.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що зміна оскаржуваного рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу суперечитиме вказаним вище правилам, якими не допускається погіршення становища сторони, яка ініціює процесуальне питання.
За таких підстав апеляційна скарга представника ТОВ «Юніт Капітал» - адвоката Тараненка А.І. підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року в оскаржуваній частині - без змін відповідного положень ст.375 ЦПК України.
Що стосується клопотання представника ТОВ «Юніт Капітал» - адвоката Тараненка А.І. про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судових витрат понесених в суді апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору, а також витрат на професійну правничу допомогу, то воно не підлягає до задоволення з таких підстав.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у даній справі апеляційну скаргу представника ТОВ «Юніт Капітал» - адвоката Тараненка А.І. залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року в оскаржуваній частині - без змін, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підставі для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - адвоката Тараненка Артема Ігоровича залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: