02 вересня 2025 року місто Київ
Справа № 759/4179/25
Апеляційне провадження № 33/824/4108/2024
Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Гудзя Віктора Леонідовича, на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 року
у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 242796 від 09.02.2025, 09.02.2025 о 20:56 у м. Києві по просп. Академіка Палладіна, 16, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на встановлення стану алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія, у встановленому законом порядку, на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу Drager ARJL-0246, Alcotest-6820, тест № 4416, результат 0.67 проміле, чим порушив вимоги пп. «а» п. 2.9 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Святошинський районного суду міста Києва постановою від 09 липня 2025 року ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченому ч. 1 ст. 130 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 н.м.д.г., що становить 17 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн на користь держави.
Не погодившись з такою постановою, захисник ОСОБА_1 - адвокат Гудзь В.Л. 17 липня 2025 року подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- суд першої інстанції не врахував, що наявний у матеріалах справи відеозапис не повністю відтворює обставин події (зокрема не містить розмови ОСОБА_1 із поліцейським на вулиці, під час якої він наполягав на доставлені його в медичний заклад для огляду лікарем), не є безперервним та починається не з зупинки транспортного засобу; не надавав оцінки доводам щодо вживання лікарських препаратів ОСОБА_1 та показам свідка ОСОБА_2 , який заперечив факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння оскільки останній за станом здоров'я не вживає алкогольні напої;
- працівники поліції провели огляд на стан сп'яніння лише один раз, повторного тестування за наполяганням ОСОБА_1 не проводили, а також проігнорували його прохання пройти огляд у лікаря- нарколога в медичній установі, не направили його на медичний огляд у заклад охорони здоров'я;
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Гудзь В.Л. кожен окремо апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до приписів ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п. 1.3); особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9); водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.9. «а»).
Статтею 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 242796 від 09.02.2025;
чеком приладу Drager Alcotest 6820 ARJL-0246, тест 4416, результат 0,67 проміле;
актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів;
розпискою від 09.02.2025 ОСОБА_2 ;
постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4042153;
відеозаписом з нагрудного відеореєстратора, що міститься на компакт-диску, на якому зафіксовано обставини, викладені в протоколі.
Так, з відеозапису вбачається, що працівники поліції зупинили транспортний засіб марки «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , у зв'язку з порушеннями ПДР, а саме потерті номерні знаки. Надалі поліцейські, вбачаючи у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, пропонують йому пройти огляд у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобі за допомогою спеціального технічного приладу «Драгер», на що водій погоджується, результат огляду 0,67 проміле. Після чого поліцейський повідомляє ОСОБА_1 , що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння та з'ясовує чи погоджується останній із результатом огляду, на що ОСОБА_1 дає ствердну відповідь та пояснює, що дійсно трохи випив. Згодом водій просить працівників поліції відпустити його, проте поліцейські повідомляють, що відсторонюють його від керування транспортним засобом та переходять до оформлення адміністративних матеріалів. Після складання протоколу, працівники поліції оголошують ОСОБА_1 його зміст, на що останній жодних заперечень не висловлює та погоджується з обставинами викладеними в протоколі.
Наведені вище докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.
Також суд дослідив медичні документи, надані стороною захисту на підтвердження наявних у ОСОБА_1 захворювань, а також лист про надання відповіді на адвокатський запит заступника начальника УПП у м. Києві ДПП О. Парамонова та лист-відповідь на адвокатський запит голови комісії з реорганізації КНП «КМНКЛ «Соціотерапія»» В. Ярого.
Суд зазначив, що доводи сторони захисту, що ОСОБА_1 заперечував результати огляду на стан алкогольного сп'яніння та наполягав на проведенні додаткового огляду, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки з дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 погодився з результатами огляду та не оспорював їх. Також його поведінка не свідчила про бажання на проведенні повторного огляду на встановлення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі у лікаря-нарколога.
При цьому, суд критично оцінив пояснення свідка ОСОБА_2 , оскільки вони спростовуються іншими матеріалами справи в їх сукупності.
Що стосується доводів захисника Мазманяна Е.Р. про те, що відеозапис, який міститься в матеріалах справи, не є безперервним, та не відображає в повному обсязі спілкування ОСОБА_1 з поліцейськими, то суд вважав їх формальними, оскільки відеозапис містить в собі обставини, які мають значення для справи, і наявність цих обставин спростовано не було, а відсутність відеозапису з нагрудного відеореєстратора другого поліцейського, який був присутній на місці події, у цьому разі жодним чином не свідчить про недопустимість дослідженого судом відеофайлу як доказу, оскільки він дає можливість встановити як обставини події, так і причетність особи, що притягається до адміністративної відповідальності, до даного правопорушення.
Суд констатував, що інші доводи захисника не спростовують того факту, що ОСОБА_1 09.02.2025 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено чеком приладу Drager Alcotest 6820 ARJL-0246, тест 4416. При цьому суд зауважив, що огляд ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу «Драгер» було проведено зі згоди останнього та з дотриманням процедури, передбаченої законодавством України.
Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також підтверджуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги повторюють доводи сторони захисту, що висловлені нею в суді першої інстанції, та яким суд першої інстанції надав належної та правильної оцінки.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Апеляційний суд повністю погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності за стандартом «поза розумним сумнівом» вини ОСОБА_1 в порушенні пункт 2.9 «а» ПДР України, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та погоджується із мотивами відхилення доводів сторони захисту.
Зокрема із відеозапису, що є безперервним із початку (21:02:45) до кінця (22:09:14), вбачається, що огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння проведений з його згоди в порядку ст. 266 КУпАП відповідно до Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015. У тому числі, перед проведенням огляду було здійснено контрольний забір повітря, ОСОБА_1 самостійно обирав трубочку для алкотестера, та йому було роз'яснено порядок проходження такого огляду та допустиму межу результату (21:04:20-21:06:09). Після чого ОСОБА_1 визнав, що «вчора трохи випив» (21:06:07) та погодився із результатом 0,67 проміле зі словами «ну конєшно» (21:06:26).
З урахуванням поведінки ОСОБА_1 на місці зупинки, яка була вихованою та ввічливою щодо працівників поліції, а також його згоди із результатами огляду на стан сп'яніння, що зумовлена особистим розумінням причин такого результату (реальне вживання алкогольних напоїв перед керуванням ТЗ), абсолютно неспроможними є доводи сторони захисту щодо подальшої незгоди ОСОБА_1 із результатами огляду на стан сп'яніння та його «наполягання» на повторному огляді чи «прохання» щодо доставлення його в медичний заклад із цією ж метою.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо неврахування судом обставин вживання ОСОБА_1 лікарських засобів та показів свідка ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки вказаним обставинам (та показам) суд першої інстанції надав належну оцінку та обґрунтовано відхилив їх як такі, що спростовуються матеріали справи.
Апеляційний суд також зазначає, що на відеозаписі ОСОБА_1 не повідомляв поліцейським про те, що він вживає лікарські препарати, натомість повідомив, що дійсно вживав алкогольні напої. Покази свідка ОСОБА_2 із цього приводу не можуть бути доказами у межах цієї справи, оскільки встановленню в цій справі підлягають обставини щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а не «неможливість йому за станом здоров'я вживати алкогольні напої», про що вказував свідок.
Таким чином, усі доводи апеляційної скарги є надуманими та суперечать обставинам справи, із яких однозначно вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Такі доводи законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, розумних сумнів щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не викликають, порушень щодо порядку отримання доказів, що містяться в матеріалах справи не наводять, що в сукупності свідчить про формальність доводів апеляційної скарги, спрямованих на уникнення адміністративної відповідальності при змістовній згоді із результатами провадження у справі.
У додаткових поясненнях від 11 серпня 2025 року (а. с. 61-72) захисник ОСОБА_1 вказував, що позбавлення права керування транспортним засобом ОСОБА_1 позбавить його можливості користуватися автомобілем в інтересах сім'ї: дружини-пенсіонерки та сина, який є особою з інвалідністю І групи (недосконалий остеогенез - множинні переломи кісток) і потребує постійного стороннього догляду, та якого потрібно возити до закладів охорони здоров'я. Окрім цього, в умовах введеного в Україні воєнного стану, може виникнути необхідність перевезти сім'ю в безпечне місце.
Із цього приводу апеляційний суд зазначає, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто безальтернативне стягнення.
Відповідно до положень ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Накладене на ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів є невід'ємною частиною стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
З огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130КУпАП ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
Одночасно слід зауважити, що з огляду на примітку до ст. 22 КУпАП, положення зазначеної норми не застосовуються до адміністративних правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
У зв'язку з цим, санкція ст. 130 КУпАП протягом років закономірно й суттєво посилювалася і на цей час є безальтернативною та суворою.
Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції були дотримані, а висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, оскільки він відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишається без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Гудзя Віктора Леонідовича, - залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Желепа