Справа № 760/15285/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10829/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Тесленко І.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
26 серпня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Калініній Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Попченкової Ірини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року, ухвалене в м. Києві у складі судді Тесленко І.О., повний текст якого був складений 18 березня 2025 року, у справі № 760/15285/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва, Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва про визнання права та зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва, Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва про визнання права та зобов'язання вчинити дії. Зазначив, що 26 квітня 2024 року він дізнався, що відповідно до листа Відділу приватизації державного житла Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської РДА м. Києва за № 21 від 22 квітня 2024 року йому відмовлено у задоволені заяви від 27 березня 2024 року про передачу в приватну власність жилого приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , та, відмовлено у оформленні свідоцтва про право власності, додані до заяви документи - залишені без розгляду. Єдиною підставою для відмови у задоволені його заяви є те, що відповідно до ордера від 14 листопада 2012 року № 47/12, йому було надано право зайняття ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_1 . При цьому, на помилкову думку уповноваженого органу, у даній ситуації підлягають застосуванню норми п. 11-2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якими передбачено, що громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. Отже, уповноважений орган дійшов висновку, що він може набути право на приватизацію лише після розселення в окреме жиле приміщення в гуртожитку. В листі відсутні інші підстави, які унеможливлюють задоволення заяви шляхом надання адміністративної послуги, без звернення до суду. Вважає, що лист Відділу приватизації державного житла Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської РДА м. Києва за № 21 від 22.04.2024 року, яким повідомлено його про відмову у задоволенні заяви від 27.03.2024 року не є ані рішенням про задоволення поданої заяви, ані рішенням про відмову у задоволенні такої заяви та не відповідає вимогам за формою/змістом вимогам, встановленим у додатку 4 до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 за № 396. Крім того, зазначив, що у 2012 році на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету ПАТ «НВП «БІЛЬШОВИК» № 31 від 13.11.2012 року він одержав Ордер від 14.11.2012 року №47/12 на вселення у житлове приміщення - кімнату № АДРЕСА_1 розміром ліжко-місце у гуртожитку по вул. Виборзькій, 44. Згодом, на підставі Акту приймання-передачі, затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 26.12.2012 №2321, гуртожиток по АДРЕСА_1 , передано в комунальну власність територіальної громади міста Києва до сфери управління Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва. До цього часу Ордер від 14.11.2012 року № 47/12 не визнавався недійсним, будь-які спори щодо правомірності вселення та реєстрації його у приміщенні - відсутні. Таким чином, на підставі Ордеру від 14.11.2012 року № 47/12 він в установленому законом порядку зайняв жиле приміщення, а саме кімнату № АДРЕСА_1 розміром ліжко-місце у гуртожитку по АДРЕСА_1 , та зареєстрував своє місце проживання за вказаною адресою починаючи з 28.12.2012 року та проживає у відповідному приміщенні до цього часу. Разом з тим, маючи дійсний намір щодо реалізації власних цивільних житлових прав на приватизацію займаної ним кімнати, у відповідності до приписів Положення, через уповноваженого представника, у порядку надання адміністративної послуги, він звернувся до органу приватизації Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва з відповідною належним чином оформленою та засвідченою заявою від 27.03.2024 року. Станом на момент звернення його із заявою від 27.03.2024 року про приватизацію жилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , у вказаному приміщенні зареєстрований лише він. Водночас, відповідач як орган, уповноважений на передачу кімнати у приватну власність у порядку приватизації, всупереч положенню чинного законодавства, здійснив виключно формальний підхід до розгляду поданої заяви. Окрім того, з ним був укладений Договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій №195/401 від 21.01.2013 року, а у кімнаті його власними коштами здійснювались поточні ремонтні роботи, що додатково засвідчується долученими платіжними документами. Законодавством передбачено вичерпний перелік документів, необхідних для звернення з заявою про приватизацію жилого приміщення, що було ним надано. При цьому, Ордер є лише правовою підставою для вселення особи у відповідне приміщення, яке він реалізував ще у 2012 році під час вселення у кімнату. Відповідно до п. 18 вказаного вище Положення, до переліку документів, зокрема, громадянами має бути поданий ордер на житлове приміщення, яке вони виявили намір приватизувати. Він до своєї заяви про приватизацію займаного ним приміщення долучив ордер, виданий ПАТ «НВП «БІЛЬШОВИК», на право зайняття ним ліжко-місця в кімнаті. Отримання нових ордерів за вказаних обставин, чинним законодавством не передбачено. А відтак, відсутні перешкоди, які визначені законом, для реалізації ним права на приватизацію займаного ним житлового приміщення. Враховуючи вищевикладене, він має право на отримання у приватну власність займану ним кімнату шляхом її приватизації, а неприйняття уповноваженим органом рішень за його заявами про реалізацію ним такого права є таким, що суперечить Конституції України, Житловому і Цивільному кодексу України та нормам Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». При цьому, вартим до уваги є те, що перелік випадків відмови у приватизації житла чітко визначений законодавством і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Отже, відмова у приватизації житла через ненадання органу приватизації окремих документів не є передбаченою законом підставою, а тому є неправомірною. З рахуванням викладено, ОСОБА_1 просив:
- визнати за ним право на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 ;
- визнати безпідставною відмову Відділу приватизації державного житла Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва передати у приватну власність ОСОБА_1 кімнату АДРЕСА_1 ;
- зобов'язатиВідділ приватизації державного житла Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва передати йому у приватну власність кімнату АДРЕСА_1 та оформити приватизацію вказаної кімнати на його користь.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Попченкова І.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним ОСОБА_1 доводам та наданим ним доказам, якими підтверджено, що він проживає у кімнаті АДРЕСА_1 понад 10 років, починаючи з моменту видачі йому відповідного ордера, у кімнаті проживає та зареєстрований лише він, ним було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій від 21 січня 2013 року та оплачуються відповідні комунальні послуги, що не спростовується відповідачами, він має інтерес до вказаного приміщення, адже у ньому здійснювалися ремонтні роботи та поліпшення умов проживання, він виконав всі вимоги закону та подав заяву про приватизацію з необхідним пакетом документів, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в позові. Також, суд не врахував положення ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка передбачає виключний перелік підстав для відмови у приватизації квартири. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції фактично послався лише на твердження про необхідність розселення ОСОБА_1 , про що було вказано відповідачем у відзиві, без посилань на будь-які докази. Поряд з цим суд не надав будь-якої оцінки доказам, які були надані самим відповідачем, зокрема, Інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 09 квітня 2024 року та Витягу з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 09 квітня 2024 року, якими підтверджено, що у спірному приміщенні зареєстрований та проживає лише позивач.
Федорчук Х.В., яка діє від імені та в інтересах Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва, подала відзив на апеляційну скаргу. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні адвокат Попченкова І.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.
Представники Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва, Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 28 грудня 2012 року по теперішній час зареєстрований та фактично проживає в гуртожитку по АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в копії паспорта гр. України та інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 100098008 від 02 жовтня 2023 року (а.с. 10 - 11, 50).
Відповідно до ордера № 47/12 від 14 листопада 2012 року на житлову площу в гуртожитку, ОСОБА_1 надано ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету ПАТ «НВП «Більшовик» № 31 від 13 листопада 2012 року (т.1, а.с. 25).
21 січня 2013 року між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (т.1, а.с. 29 - 30).
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 2321 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження акта приймання-передачі гуртожитку на АДРЕСА_1 , в комунальну власність територіальної громади міста Києва до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації», було затверджено відповідний акт прийому - передачі та передано гуртожиток у власність територіальної громади м. Києва (т.1, а.с. 36).
Листом № 21 від 22 квітня 2024 року відділ приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило ОСОБА_1 про відмову у задоволенні заяви від 08 квітня 2024 року у приватизації житлового приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , (ліжко-місце) (т.1, а.с. 13 - 14).
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва, Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва про визнання права та зобов'язання вчинити дії.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.
Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Правові основи приватизації житла, що знаходиться у державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» та в Законі України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Набуття фізичними особами у власність майна в результаті приватизації здійснюється уповноваженими органами приватизації на підставі Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року в справі № 200/18858/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 29.04.2020 року в справі № 755/17528/17, від 24.05.2021 року в справі № 296/2566/18, від 31.08.2022 року в справі № 758/9406/19, від 19.06.2023 року в справі № 295/2637/20.
Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, визначено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Так, громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копію ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Відповідно до п. 9 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ліжко-місце - це умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов'язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками.
Згідно до п. 11-2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 займає в гуртожитку ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_1 , що підтверджено ордером № 47/12 від 14 листопада 2012 року на житлову площу в гуртожитку, в якому зазначено про право на зайняття позивачем лише ліжко-місця, а не всієї кімнати № АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 25).
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , який вселений в гуртожиток та проживає у ньому на умовах надання йому ліжко-місця, відповідно до вимог пункту 11-2 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» може набути право на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку лише після надання місцевою радою згоди на приватизацію та розселення громадян в окремі жилі приміщення в гуртожитку, та обґрунтовано відмовив у задоволенні його позовних вимог.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що фактично у кімнаті АДРЕСА_1 проживає та зареєстрований лише він, ним було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій від 21 січня 2013 року та оплачуються відповідні комунальні послуги, оскільки такі посилання не спростовують висновків суду першої інстанції, адже ордер видавався позивачу лише на ліжко-місце.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга адвоката Попченкової І.М., подана в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 294, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Попченкової Ірини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді