вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 756/3476/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12638/2025Головуючий у суді першої інстанції - Луценко О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
28 серпня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
представника позивача Карасьова О.С.,
представника відповідача Гончар Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Гончар Анною Сергіївною, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 534000,00 доларів США.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 04.01.2016 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 230 000,00 доларів США, строком до 01.01.2017.
30.01.2016 між позивачем та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 130 000,00 доларів США, строком до 30.01.2017.
07.02.2016 між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США.
12.01.2017 між позивачем та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 60 000,00 доларів США, строком до 30.01.2017.
01.02.2017 між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 74 000,00 доларів США.
Окрім того, ОСОБА_1 було взято у позику у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 140 000,00 доларів США які повинні були бути повернути за першою вимогою.
Однак, відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала та станом на 03.03.2019 року грошові кошти, отримані у позику, позивачу не повернула.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.02.2020 у справі № 756/3476/19 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 534000,00 доларів США. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу залишено без розгляду. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06.09.2024 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було задоволено, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06.05.2025 позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 534000 доларів США. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн. (т. 1, а.с. 209-215).
В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, а також порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що в жодній з розписок не вказано про повернення коштів за вимогою, натомість чітко вказано строк повернення коштів.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідачки про виклик у судове засідання свідка, який міг би підтвердити за яких обставин грошові кошти поверталися.
Вказує, що судом першої інстанції помилково було взято до уваги в якості доказу акт опитування від 21.04.2025, оскільки такий акт не є належним та допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, а також він був поданий до суду з порушенням процесуальних строків, встановлених ст. 83 ЦПК України.
Також, на думку апелянта, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального та матеріального права, зазначивши про стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів в іноземній валюті - доларах США, а не в гривні (т. 2, а.с. 1-7).
Представник відповідачки у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 було укладено договір позики, що оформлено розписками від 04.01.2016 на суму 127000,00 доларів США із строком повернення до 01.01.2017, від 04.01.2016 на суму 103000,00 доларів США зі строком повернення до 01.01.2017, від 30.01.2016 на суму на суму 130000,00 доларів США із строком повернення до 30.01.2017, від 07.02.2016 на суму 40000,00 доларів США із строком повернення за вимогою, від 12.01.2017 на суму 60000,00 доларів США із строком повернення до 12.03.2017, від 01.02.2017 на суму 74000,00 доларів США із зобов'язанням їх повернути.
Загальна сума коштів, отриманих згідно вказаних розписок, становить 534000,00 доларів США.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, протоколом одночасного допиту осіб від 14.05.2024, що був проведений в межах кримінального провадження № 12018100050000367 від 17.01.2018, підтверджується факт отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 534000,00 доларів США, тобто укладення договору позики.
Крім того, під час судового засідання 07.02.2025 відповідачкою, відповідаючи на питання суду першої інстанції, було визнано факт отримання грошових коштів згідно з розписками від 04.01.2016, від 30.01.2016, від 07.02.2016, від 12.01.2017, від 01.02.2017 на загальну суму 534000,00 доларів США.
Також, в матеріалах справи наявна вимога позивача про повернення коштів із описом вкладення до цінного листа № 0411200287533 від 09.03.2019, що адресована відповідачці за її адресою реєстрації: АДРЕСА_1 . Згідно з вказаною вимоги від відповідачки вимагалося повернення грошових коштів позивачу у розмірі 674000,00 доларів США протягом 7 днів з моменту пред'явлення вимоги.
Разом з тим, доказів того, що відповідачка виконала свої зобов'язання та повернула позивачу отримані нею за договором позики кошти у заявленому до стягнення розмірі (534000,00 доларів США), матеріали справи не містять.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, за правилами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному осбязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Таким чином, оскільки наявні у позивача розписки підтверджують як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми, яка в обумовлений сторонами строк відповідачкою не повернута, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, та, як наслідок, про обов'язок відповідачки повернути позивачу отриману грошову позику у розмірі 534000,00 доларів США.
Посилання апелянта на неможливість перебування у власності позивача грошових коштів у розмірі 534000,00 доларів США колегія суддів оцінює критично, адже самою відповідачкою не заперечувався факт отримання вказаної суми коштів у позику від позивача.
Крім того, з наявного у матеріалах справи акту опитування особи, якій відомі фактичні обставини, пов'язані із справою № 756/3476/19, вбачається, що від ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_2 , бути отримані грошові кошти у розмірі 650-680 тисяч доларів США у період з 2015-2017 року, що відповідає періоду надання позик відповідачці та, як вірно встановив суд першої інстанції, у сукупності із іншими доказами у справі спростовує доводи відповідачки у цій частині.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно взяв до уваги вищевказаний акт опитування, колегія суддів відхиляє, адже у відповідності до положень ст. 76 ЦПК України цей акт є доказом, який може доводити певні обставини у справі, зокрема факт наявності у позивача відповідних грошових коштів.
Доводи апелянта про безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про виклик у судове засідання в якості свідка ОСОБА_4 , який може підтвердити факт часткового повернення позики, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики, а тому посилання відповідачки на порушення судом її права на захист від пред'явлених вимог є необгрунтованими. Наявність у позивача боргового документа - розписок відповідачки свідчить про невиконання нею взятих на себе зобов'язань. Жодних доказів, які б свідчили про повернення суми позики чи її частини, матеріали справи не містять.
Твердження апелянта про неможливість стягнення у судовому порядку коштів в іноземній валюті є безпідставними, адже як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, тлумачення абзацу 1 частини 1 статті 1046, абзацу 1 частини 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більш того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було невірно зазначену інформацію про строки повернення позик або про наявність відповідної вимоги, не можуть бути підставою для скасування рішення, адже зазначення судом такої інформації є нічим іншим як опискою, про виправлення якої відповідачка може звернутися з відповідною заявою до суду першої інстанції у порядку, визначеному ст. 269 ЦПК України.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Гончар Анною Сергіївною, - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 04 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова