26 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05.08.2025 задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержання законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, що вилучене за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон, марки «Samsung Galaxy Note 20», IMEI 1 : НОМЕР_1 , IMEI 2 : НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2025 не було надано дозвіл на відшукання та вилучення мобільного _____________________________________________________________________________
Справа № 761/29751/25 Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/6451/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
телефону, який було оглянуто під час проведення обшуку та безпідставно приєднано до кримінального провадження як речовий доказ.
У клопотанні належним чином не доведено той факт, що вилучене в ході обшуку майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та має значення речових доказів для кримінального провадження.
Постанова слідчого про визнання речовим доказом має формальний характер та не містить посилання на конкретні критерії, визначені статтею 98 КІІК України, яким нібито відповідає вилучене майно.
Під час вилучення мобільного телефону, його власником було надано повний доступ до нього, натомість прокурором не долучено до матеріалів клопотання протоколу огляду цього мобільного телефону, що вказує на відсутність будь-яких реальних ознак речового доказу у вилученому телефоні.
Обґрунтовуючи необхідність проведення обшуку та вилучення майна в ході проведеного обшуку у ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод», прокурор посилався на той факт, що зазначені особи є власниками та прямо пов'язаними із ТОВ «Лідер», ТОВ «Пневмо вагон сервіс», ПП «Енергопромзапчасть», ТОВ «Техмехімпорт».
Однак, матеріали провадження містять повні витяги щодо вказаних підприємств, які як на час проведення обшуку, так і на час складення органом досудового розслідування ряду протоколів огляду, взагалі мали іншу назву, а місце їх фактичного місцезнаходження було відмінним від місця, в якому проводився обшук, що вказує на штучне створення таких доказів, виключно з метою введення суду в оману щодо правової природи діяльності таких підприємств.
Крім того, зі змісту клопотання не зрозуміло, які саме дії вказаних вище підприємств, щодо поставки устаткування за завищеними цінами, може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 113 КК України, оскільки ані клопотання прокурора, ані будь-які інші надані прокурором матеріали не вказують на наявність ознак вчинення кримінального правопорушення.
Більше того, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод» ніколи не були засновниками, бенефіціарами, учасниками, керівниками вказаних підприємств, а також вони ніколи не входили до органів управління таких підприємств, що підтверджується зокрема структурою власності, отриманої з ЄДР.
Надані прокурором протоколи НСРД підтверджують відсутність будь-якого зв'язку ОСОБА_7 із підприємствами, які на думку прокурора провадили незаконну діяльність.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу, заслухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчими Головного слідчого управління Служби безпеки України за процесуального керівництва прокурорів управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержання законів органами безпеки здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22024000000000510 від 05.06.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 113 КК України.
Згідно даних клопотання, оперуповноваженими 1 сектору 3 відділу ГВ «І» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області отримано фактичні дані щодо можливої протиправної діяльності групи осіб, до складу якої входять як громадяни України, так і громадяни рф, які протягом 2022-2024 рр. з метою ослаблення держави вчиняли дії направленні на зруйнування та пошкодження об'єктів, що мають народногосподарське та оборонне значення.
Зокрема, група осіб, діючи за попередньою змовою з посадовими особами АТ «УЗ» (філія «ЦЗВ», філія «Панютинський ВРЗ», філія «Стрийський ВРЗ» та регіональна філія «Львівська залізниця» за попередньою змовою із посадовими особами ТОВ «Лідер», ТОВ «Пневмо вагон сервіс», ГТП «Енергопромзапчасть», ТОВ «Техмехімпорт» та ТОВ «Придніпровський машинобудівельний завод», з метою ослаблення логістичних шляхів держави, організували схему із постачання неякісних запасних частин для вантажних вагонів.
У ході досудового розслідування встановлено, що до вчинення розслідуваного кримінального правопорушення причетні суб'єкти господарювання, зокрема ТОВ «Торговий дім «Тепловозоремонтний завод», код ЄДРПОУ 39823407; ТОВ «Лідер», код ЄДРПОУ 32861210; ТОВ «Пневмо вагон сервіс», код ЄДРПОУ 43675515; ПП «Енергопромзапчасть», код ЄДРПОУ 35595100; ТОВ «Техмехімпорт», код ЄДРПОУ 38835186; ТОВ «Полтавський тепловозоремонтний завод», код ЄДРПОУ 38560924; а також ряд осіб, серед яких ОСОБА_7 , яка є одноосібним засновником ТОВ «Полтавський Тепловозоремонтний завод».
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2025 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_7 .
Згідно даних протоколу обшуку від 09.07.2025, цього ж дня проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон, марки «Samsung Galaxy Note 20», IMEI 1 : НОМЕР_1 , IMEI 2 : НОМЕР_2 .
Постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_13 від 09.07.2025 вилучений мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_13 від 10.07.2025 призначено комп'ютерно-технічну експертизу вищевказаного мобільного телефону.
10.07.2025 прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержання законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, тимчасово вилучене за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон, марки «Samsung Galaxy Note 20», IMEI 1 : НОМЕР_1 , IMEI 2 : НОМЕР_2 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05.08.2025 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, що вилучене за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон, марки «Samsung Galaxy Note 20», IMEI 1 : НОМЕР_1 , IMEI 2 : НОМЕР_2 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон, вилучений в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вказане майно зберігає на собі сліди злочину та може містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відповідає ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на вилучене майно з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилученого мобільного телефону ознакам речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки клопотання прокурора в повній мірі відповідає вимогам КПК України, та встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказане майно може містити на собі відомості, які мають значення для кримінального провадження та можуть бути використані як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Як убачається із даних постанови слідчого про визнання вилученого телефону речовим доказом, на ньому містяться документи та інформація щодо здійснення господарської діяльності ТОВ «Полтавський Тепловозоремонтний завод», а також листування з іншими особами, зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Крім того, постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_13 від 10.07.2025 призначено комп'ютерно-технічну експертизу вищевказаного мобільного телефону.
Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Посилання апелянта на відсутність будь-якого зв'язку ОСОБА_7 із підприємствами, які на думку прокурора провадили незаконну діяльність, а також доводи про відсутність ознак вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 113 КК України, є безпідставними.
Як свідчать матеріали судового провадження, органом досудового розслідування встановлено причетність до протиправної діяльності ТОВ «Полтавський Тепловозоремонтний завод», засновником якого є ОСОБА_7 .
При цьому, на даному етапі провадження слідчий не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000510 триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі осіб, причетних до його вчинення.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Апеляційні доводи про те, що ухвалою слідчого судді, на підставі якої проводився обшук, не було надано дозвіл на відшукання та вилучення мобільного телефону, не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора щодо арешту такого майна, оскільки положеннями ч. 7 ст. 236 КПК України передбачено можливість тимчасового вилучення речей, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та накладення в подальшому арешту на таке майно, за умови дотримання вимог ч. 5 ст. 171 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними
При цьому, у даному випадку прокурором дотримано вимоги абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, оскільки клопотання про арешт майна подано до суду засобами поштового зв'язку 10.07.2025, тобто на наступний день після тимчасового вилучення майна.
Колегією суддів не встановлено недотримання прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3